1.1. Тотальної дії

1.1. 1. Швидкоплинні

1.1.1.1.Пожежі (А) Розорання (А) Загрозливі схилові процеси (В) Вилучення ґрунту (В) Рубання (С)

1.1.2. Поступові

1.1.2.1. Урбанізація (А) 1.1.2.2. Рекреаційне перенавантаження (А) 1.1.2.3. Надмірна косовиця (В)

1.2. Вибіркової дії

1. Швидкоплинні 1.2.1.1. Забруднення фізичне (А-В-С)

2. Поступові

3. 1.2.2.1. Перевипас (А) 1.2.2.1. Збирання рослин (А) 1.2.2.1. Забруднення хімічне (В) 1.2.2.1. Модифікація місцезростань (С)

2. ОПОСЕРЕДКОВАНІ 2.1. Тотальної дії

2.1.1 підтоплення (А) Осушення (А) Засолення (В) Опріснення (С).

2.1.2.2.2. Вибіркової дії

2.2.1.Фрагментація екотопів (А) Забруднення біологічне (В) Залісення (С)

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ У РОЗВИТКУ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ. У загальній площі природно-заповідного фонду частка окремих категорій приблизно складає: природних заповідників - 6,4 %, біосферних заповідників 9,1%, національних природних парків - 24 %, заказників - 40 %, пам'яток природи - 0,8 %, регіональних ландшафтних парків - 16,4 %, заповідних урочищ - 3,1%,ботанічних садів, зоологічних парків, дендрологічних парків та парків пам'яток садово-паркового мистецтва разом узятих - 0,66 %. На сьогодні для забезпечення розвитку заповідної справи відповідно до вимог національної та міжнародної політики потрібно вирішити низку проблем.

Перша проблема -управлінська. В умовах різновідомчого підпорядкування територій та об'єктів ПЗФ на порядку денному стоїть питання розробки моделі інтегрованого управління або, що вірогідніше, підпорядкування всіх біосферних та природних заповідників, національних природних парків одному урядовому органові державного управління. Нині Міністерству екоресурсів України з чотирьох біосферних заповідників підпорядкований лише один, із шістнадцяти природних заповідників підпорядковано всього чотири. Трохи краще з національними природними парками: з одинадцяти НПП тільки три перебувають в іншому підпорядкуванні (Держкомлісгосп України).

Практика доводить, що необхідний єдиний центр управління, бо, як кажуть, удвох господинь хата буває не підметена.

Друга проблема - розширення площі ПЗФ. Відомо, що за роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла вдвічі. Для збільшення цієї площі в умовах майже тотальної антропізації звергається увага на регіони, де найменше збереглися природні ландшафти і практично відсутні резерви для розширення ПЗФ за рахунок малозмінених територій. На підтвердження скажемо, що в Україні показник розораності сільськогосподарських угідь (78 %} є одним із найвищих у Європі та світі. У Європі цей показник становить 57 %, зокрема в Австрії— 40 %, Великобританії («де вівці ще в XVII ст. з'їли людей») — 36 %, Греції —27 %, Швейцари 25 %.

Третя проблема- інвентаризаційна. Для продовження позитивних регуляторних процесів у природокористуванні і збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття в межах природно-заповідного фонду найближчим часом необхідно провести інвентаризацію існуючих заповідних об'єктів, має особливо велике значення для об'єктів, створених десять і більше років тому (передусім це стосується заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, парків пам'яток садово-паркового мистецтва). При цьому має бути оцінено сучасний стан природних ландшафтних комплексів і, відповідно, внесено зміни режими утримання, доцільність перебування у складі ПЗФ тощо. Варто здійснити перевірку та уточнення фактичних площ цих об'єктів, їх відповідність нормативним документам, якими було створено об'єкти ПЗФ.

З метою оцінки складу та перспектив розвитку ПЗФ України, організації ефективної охорони і використання, планування наукових досліджень, а також для забезпечення державних органів та інших установ необхідною інформацією в Державній службі заповідної справи ведеться робота щодо створення державного кадастру територій і об'єктів ПЗФ.

Четверта проблема - наукова. Літописи природи, які ведуться в установах ПЗФ, не відповідають сучасному рівню розвитку природничої науки. Здебільшого вони мають звітний характер і не відбивають динаміку наукових природознавчих досліджень відповідного регіону. Украй важливо, щоб літописи природи установ ПЗФ стали повноцінними науковими роботами і не тільки «привозилися» в Київ, а й захищалися науковими співробітниками заповідників і національних природних парків на засіданнях Науково-технічної ради Державної служби заповідної справи. Необхідно також розробити стратегію фонового екологічного моніторингу, детально розробити тактичну схему і порядок його здійснення, зокрема, у біосферних заповідниках.

П'ята проблема — державна охорона 115Ф. і метою посилення режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів 14 липня 2000 р. № 1127 затверджена постанова Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони установ природно заповідного фонду України». На сьогодні в цій сфері існує ціла низка нерозв'язаних питань, зокрема: недостатня штатна кількість працівників служб держохорони природно заповідних установ, незабезпечення форменим одягом і табельною з6рссю, засобами транспорту і зв'язку, самовільні зміни меж територій, мають місце самовільні рубки заповідного лісу, самовільне відвідування заповідних зон, незаконне (браконьєрське) добування мисливських тварин і вилов риби, само­вільне випасання худоби, фактична невпорядкованість служб охорони в регіональних ландшафтних парках, у ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних парках загальнодержавного значення.

Шоста проблема - економічна. Упорядкування використання природних ресурсів, поліпшення фінансового стану і вдосконалення рекреаційної діяльності установ ПЗФ України вимагає запровадження економічного механізму надання ними платних рекреаційних послуг. Останнє підтверджу є те, що екологічні проблеми не можуть бути вирішені без економічних. Тандем «екологія - економіка» стосовно збереження нашої природної спадщини передбачає практичну реалізацію принципів госпрозрахункової діяльності в природокористуванні: самоокупності, самофінансування, самозабезпечення, самоуправління. Інакше кажучи, для того щоб охороняти природне довкілля, треба заробляти гроші.

Сьома проблема підготовка та перепідготовка спеціалістів природно-заповідної справи у вищих навчальних закладах. Однією з важливих передумов забезпечення ефективного виконання установами ПЗФ своїх функцій є фаховий рівень їхніх працівників. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. №1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні» розроблено та затверджене міжгалузеву Довгострокову програму підготовки висококваліфікованих кадрів заповідної справи в Україні на 2000—2015 рр., у якій передбачається створення сучасної системи підготовки та перепідготовки кадрів заповідної справи з метою підвищення ефективності їхньої діяльності, а також забезпечення потреб установ природно-заповідного фонду, відповідних міністерств та інших органів державної влади у висококваліфікованих фахівцях заповідної справи.

Актуалізується питання творчого співробітництва природоохоронних державних структур з вищою школою, зокрема, створення у провідних вищих навчальних закладах країни кафедр і відкриття спеціальності «Природно-заповідна справа». Восьма проблема — визначення нормативів атропогенного (рекреаційного) навантаження на природно-заповідні території.

Відомо, що норма антропогенного навантаження є компромісом між бажаним і реальним. Допустимі рекреаційні навантаження змінюються в широких межах і залежать від індивідуально-типологічної якості природних ландшафтних комплексів (ЛК). і виду рекреаційної діяльності. Так, навантаження, що стосуються рекреаційних лісів, детермінуються відповідно до їхнього бонітету. Для лісових ЛК II бонітету показники рекреаційного навантаження зменшуються на 10—15%, ІІІ-на 15-25 %. IV - на 20-25 %. Лісові комплекси V бонітету виключаються з рекреаційного використання або використовуються з мінімальним навантаженням. За природним складом найбільш стійкі до рекреаційних навантажень широколистяні й мішані ліси.

Дев'ята проблема — інтеграція законодавчої бази природно-заповідного фонду України в правове поле країн Європейської Співдружності. Україна є стороною більш як 50 міжнародно-правових документів з питань збереження біотичного і ландшафтного різноманіття. Важливо максимально зблизити вітчизняну (1І категорій) і Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів - МСОП (9 категорій) класифікації природно-заповідних територій.

У сучасній класифікації МСОП найчастіше використовують шість категорій природно-заповідних територій:

I. Сувора охорона.

Іа. Суворий природний резерват. ІБ. Дика територія.

II. Охорона екосистем і рекреація (національний парк).

3. Охорона природних об'єктів (пам'ятка природи).

4. Охорона шляхом активного менеджменту (територія охорони екотопів та видів).

5. Охорона ландшафтів і рекреація (територія охорони ландшафту).

6. Бережливе використання природних екосистем (територія охорони ресурсів).

Висновки. Державна служба заповідної справи нині перебуває на порозі вирішення концептуально важливого питання - яким шляхом розвиватиметься природно заповідний фонд України? У контексті глобального вирішення філософської дилеми на поставлене запитання можна відповісти так: розширення природно заповідних територій може проходити прямо або обернено пропорційно по стану довкілля. У першому випадку таке розширення супроводжуватиметься «згортанням» світової екологічної кризи, а в другому - погіршенням екологічної ситуації, коли природно-заповідні території стануть своєрідними «оазисами» для виживання людського суспільства антропогенно перевантаженому світі.