5.7. Правова регламентація діяльності почесних консулів

У світовій практиці консули розподіляються на дві категорії — штатні та нештатні, або почесні, консули.

Нештатний консул — це особа, яка не перебуває на державній, дипломатичній або консульській службі, проте виконує певні консульські доручення на прохання заінтересованої держави та за згодою країни перебування. Для нештатного консула характерним є те, що він поряд із виконанням консульських функцій може займатися професійною діяльністю, отримувати або не отримувати винагороду за здійснення консульських функцій. Щодо інституту громадянства почесного консула не існує особливих вимог, хоча заінтересована держава, призначаючи їх на цю посаду, віддає перевагу здебільшого своїм громадянам, які постійно проживають на території країни перебування. За досить поширеної практики застосування почесних консулів, у міжнародному праві все ж немає чіткого визначення поняття «почесний консул». Глава III Віденської конвенції про консульські зносини має назву «Режим, що застосовується до почесних консульських посадових осіб та консульських установ, очолюваних такими посадовими особами». Її статті (58—68) регламентують конкретну діяльність та правовий статус почесного консула та очолюваної ним консульської установи. Держави, що вдаються до послуг почесних консулів, своїм внутрішнім законодавством визначають поняття цього інституту. Так, відповідно до ст. 92 Консульського статуту України, «нештатними (почесними) консулами можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які займають помітне становище в суспільстві держави перебування і мають необхідні особисті якості. Вони не повинні бути на державній службі у державі перебування або брати активну участь у її політичному житті».

Що ж до штатних консулів, то зазначений Статут у ст. 10 передбачає: «Консульські службові особи перебувають на дипломатичній службі в Україні. Працівники консульських установ, які є громадянами України і постійно проживають в Україні, перебувають на державній службі в Міністерстві закордонних справ України».

Міжнародна практика використання інституту почесних консулів свідчить, що більшість розвинених країн Європи та Америки призначає почесних консулів у тих державах, де вже існують посольства та консульські установи з метою їх підсилення. Водночас зарубіжні держави використовують інститут почесних консулів як перший крок до забезпечення своєї дипломатичної або консульської присутності в певному регіоні.

Станом на 1 січня 1997 р. в різних країнах світу працювало 12 почесних консулів України. Для порівняння: Німеччина має 400 почесних консулів, Велика Британія — 238, Австрія — 140, Швейцарія — 120, Бразилія — 113, Ізраїль — 80, ПАР — 60. У США діють консульські установи 148 держав, з них 112 мають консульські установи, очолювані почесними консулами. Із 32 консульських установ Бельгії в США 26очолюються почесними консулами, для франції цей показник становить відповідно 58 та 45, для Данії — 41 та 37.

Тільки в Австралії з 15 консульських установ Італії 9 очолюються почесними консулами, Норвегії, відповідно, 5 із 9, Бельгії —6 із 8, Чехії —4 із 5, Литви —3 із 3.

На відміну від практики колишнього СРСР, де майже не застосовувався інститут почесних консулів, в Україні запроваджено використання діяльності почесних консулів в обмеженому обсязі. Це зумовлюється кількома чинниками, зокрема: недостатньо розгалуженою мережею дипломатичних представництв та консульських установ України в ряді регіонів світу; доцільністю функціонування почесних консулів під керівництвом глави вже існуючого дипломатичного представництва або консульської установи України з метою налагодження економічних, торговельних та інших зв'язків України з державою перебування; фінансовим фактором (оскільки діяльність консульської установи України має фінансуватися за рахунок почесного консула, включаючи роботу обслуговуючого персоналу, обладнання приміщення необхідними засобами зв'язку, оргтехнікою, меблями та іншим устаткуванням).

Звичайно, в міжнародній практиці «погоду роблять» не почесні консули, а консули-професіонали.