3. Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Закони функціонування і розвитку соціальної системи
Нарівні з розрізненням технологічних і соціально-економічних способів виробництвa теоретичний аналіз діалектики продуктивних сил і виробничих відносин передбачає також розгляд основних законів, джерел і рушійних сил їх розвитку.
Потрібно підкреслити, що взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин безпосередньо визначається трьома основними законами:
1) законом відповідності виробничих відносин досягнутому рівню і характеру продуктивних сил;
2) законом визначального значення продуктивних сил;
3) законом активної ролі виробничих відносин.
Дані закони існують і діють в єдності, виявляють себе як закони діяльності сукупного суб’єкта, класів, соціальних груп. Разом з тим форми їх єдності змінюються відповідно до зміни фаз і характеру способу виробництва. Це означає, по-перше, що домінуюче значення набуває один з них, інші ж занурюються в основу або складають умову його дії, по-друге, змінюється характер дії закону і його соціальні наслідки (позитивні або негативні).
Так, на розвиненому рівні способу виробництва, (коли він еволюціонує вже на власній, а не на історично успадкованій основі, яку він перетворює, “пристосовує” до себе), а також в період його революційної заміни іншим, більш прогресивним способом виробництва домінуюче положення займає закон відповідності виробничих відносин продуктивним силам. Однак в першому випадку він діє позитивно, стабілізує даний спосіб виробництва, у другому ж, коли виробничі відносини з форм розвитку продуктивних сил перетворюються в їх окови і підлягають революційній заміні, вік діє руйнівно по відношенню до даного способу виробництва. Діалектику цієї взаємодії розкриємо схематично:
соціальна
революція
ПС ВВ
СВ
Заміна старих ВВ новими (соціальна революція): “підтягнення” характеру і рівня розвитку ВВ до характеру і рівня розвитку ПС.
Цей закон виявляє себе вже як об’єктивну вимогу, потребу і необхідність переходу від виникаючої невідповідності технологічної і соціально-економічної сторін виробництва до нової їх відповідності, або відповідно на новій основі. Не важко побачити, що неявно в цьому переході діють і два інших закони. Закон визначальної ролі продуктивних сил виступає тут як засіб і умова виникнення вказаної невідповідності (тут – суперечності, розвиненої до її антагоністичної форми), закон активної ролі виробничих відносин (колишніх відносин виробництва), виявляє себе в цьому випадку в негативній формі як соціальна сила, стримуюча революційний перехід.
Визначальну роль продуктивних сил не треба трактувати в дусі їх активності, і відповідно, пасивності виробничих відносин, як це представляється, наприклад, технологічним детерміністам. Продуктивні сили грають визначальну роль тільки будучи охопленими людською діяльністю і виробничими відносинами. Поза ними вони залишаються продуктивними силами лише з можливостями і не надають впливу на суспільство.
Активна роль виробничих відносин в розвитку продуктивних сил виявляється в тому, що виробничі відносини, як всяка форма, більш стійкі до змін, чим продуктивні сили, і їх роль в розвитку способу виробництва буває двоякою: прискорюючої або гальмуючої розвиток суспільного виробництва. Сама специфіка змісту і форми суспільного способу виробництва породжує суперечність між продуктивними силами, що змінилися, і відстаючими від їх розвитку виробничими відносинами. Подолання такої суперечності через розвиток виробничих відносин, аж до скинення старої форми суспільного способу виробництва і заміни її новою, всякий раз, з одного боку, перетворює суспільний спосіб виробництва, а з іншого боку, в повній мірі відтворює функцію виробничих відносин як двигуна розвитку продуктивних сил. Таким чином, суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами – джерело і рушійні сили розвитку і зміни способу виробництва,
Справа в тому, що нові продуктивні сили, відповідні способу виробництва, що виник, не успадковуються в готовому вигляді від попереднього способу виробництва. У наявності лише певні їх елементи, попередній “сирий матеріал” (в тому числі і людський – робоча сила), що відкриває лише реальну можливість виникнення нового способу виробництва, а з ним і нового суспільного устрою. Закон активної ролі виробничих відносин виявляється тут в діях і заходах – економічних, політичних, організаційних і інших – прогресивних класів і соціальних груп по реалізації цих можливостей, по створенню матеріально-технічної бази, організаційно-економічної основи, а також структури самої сукупної робочої сили відповідно до змісту, що історично змінився, і характеру виробничих відносин.
З закону активної ролі виробничі відносин слідує, що продуктивні сили є не тільки змістом по відношенню до соціально-економічних зв’язків виробництва як форми, але і виступають технологічною формою розвитку певного соціально-економічного змісту виробничих відносин. Таким чином, зміст і форма міняються місцями, переходять одна в одну. У цьому виявляється і цього вимагає діалектика будь-якого процесу, що розвивається.
Аналіз діалектики продуктивних сил і виробничих відносин доцільно завершити розглядом джерел і рушійних сил їх розвитку. Безпосереднє джерело цього розвитку – суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. При розгляді законів взаємозв’язку різних сторін способу виробництва в неявному вигляді вже проглядався зв’язок між суперечністю і законом. І це природно, оскільки соціальні закони не існують поза діяльністю і спілкуванням. У свою чергу, діяльність є єдність, а отже, суперечність суб’єктивного і об’єктивного. Значить і закони суспільства завжди реалізовуються через певні протиріччя дійсності. У загальному плані можна сказати, що закони і виражаючі їх протиріччя виявляються в діяльності як загальні форми і джерела дій класів, соціальних груп, окремих осіб. Разом з тим діяльність є єдиним універсальним засобом вирішення цих протиріч і способів реалізації суспільних законів. Вона, отже, і є рушійна сила суспільного розвитку, в тому числі розвитку способів виробництва. Виражаючись в конкретних діях і відносинах соціальних груп, переслідуючих об’єктивно зумовлені цілі і інтереси, діяльність набуває характеру боротьби.
Таким чином, обгрунтування суспільної природи матеріального виробництва, розкриття на цій основі його подвійного характеру, всебічне використання діалектики продуктивних сил і виробничих відносин, джерел і рушійних сил розвитку способів виробництва дозволили К. Марксу і Ф. Енгельсу відкрити один з тих законів, що вирішальні для матеріалістичного розуміння історії – закон основоположної ролі способу матеріального виробництва в існуванні і розвитку суспільства.
Маркс лаконічно і ємно виразив суть цього закону: “Спосіб виробництва матеріальних благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість”1.
Відкриття даного закону послужило основою обгрунтування інших важливих соціологічних законів. Він грає важливу роль в сучасному науковому пізнанні, виступаючи одним з вирішальних методологічних принципів дослідження реальної діалектики різних сфер суспільного життя – економічної, технологічної, соціальної, політичної, духовної.