27. Вивчення особистості школяра вчителем.

Завданням сучасного класного керівника є виховати всебічно розвинену особистість. Необхідною умовою для цього є вивчення індивідуальних анатомо-фізіологічних і соціально-психологічних особливостей розвитку учнів свого класу та надання рекомендацій учителям, які працюють з учнями цього класу.

Процес вивчення особистості учня має відбуватися з дотриманням певних правил:

1. Вивчення має бути скероване на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного учня.

2. Дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання.

3. Рівень розвитку особистості має бути описаний як змістовна характеристика.

4. Вивчення особистостей школярів та їх колективів важливе не саме по собі. Воно завжди має бути спрямоване на розв'язання конкретних педагогічних задач.

5. Прагнути дотримання комплексності у вивченні учнів, охоплювати усі сторони фізичного, психічного і соціального розвитку.

6. Застосування методів та методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей.

7. Дослідження соціально-психічного розвитку, як правило, має відбуватися у природних умовах навчально-виховного процесу.

8. Діагностикою мають бути охоплені усі учні;

9. Діагностика має проводитися систематично.

10. Вивчення учнів поєднується з виховним впливом на них.

11. Вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не на негативних рисах характеру та поведінки.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ УЧНІВ ПОДІЛЯЮТЬСЯ ЗАЛЕЖНО ВІД:

• характеру участі школярів при їх застосуванні - на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, проективні);

• часу проведення - на короткочасні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод та ін.);

• місця проведення - на шкільні (класні та позакласні) та лабораторні;

• сутності - на не експериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, шкалювання), експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент) та формуючі методи.

ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

1. Особистість школяра:

Динаміка потреб, мотивів, інтересів протягом усіх років у школі. Переважаюча направленість особистості, її прояв в різних видах діяльності. Ким бажає бути в колективі: відчутим чи веденим. Переважаючі моральні цінності учня, ставлення до норм і правил поведінки в колективі, до одноліток, дорослих, вчителів. Співвідношення цілей учня з цілями колективу.Вольові особливості та їх прояв у колективі. Схильність учня до самовиховання. Розвиток пізнавальних здібностей (пам’ять, мислення, сприйняття ).

2. Учень в сім’ї:

Коротка характеристика сім’ї як колективу.

Взаємовідносини учня з членами сім’ї. Наявність чи відсутність обов’язків і відповідальності за доручену справу.

Поведінка учня вдома. Допомога і контроль дорослих при виконанні домашніх завдань, вимог школи. Моральне виховання і розвиток почуттів у сім’ї. Методи виховання у сім’ї. Недоліки виховання.

3. Учень в класі:

Позиція учня у взаємовідносинах у класі. Сприймання і оцінка учнем своїх товаришів, оцінка власних якостей та позицій в колективі. Ставлення до громадської думки класу. Авторитетність суджень і поведінки учня для інших школярів. Рівень активності та ініціативи в учнівському самоуправлінні.

4. Навчальна діяльність школяра:

Ставлення школяра до навчання, до різних навчальних предметів. Навчально – пізнавальні інтереси. Характеристика успішності учня в цілому та з окремих предметів. Шляхи здобуття нових знань. Участь у колективній пізнавальній діяльності, відповідальність, творча ініціатива. Рівень сформованості у ньому вмінь організовувати спільну навчальну роботу товаришів.

5. Учень у суспільно- корисній діяльності:

Переважаючі види діяльності і форми занять учня, їх вікова динаміка, розвиток інтересів, нахилів, професійних намірів, спеціальних вмінь та навичок, формування мотивів суспільно – корисної діяльності.

Поведінка учня на заняттях гуртка, секції, студії. Готовність взяти на себе функції організатора. Самооцінка своєї роботи у справі.

6. Учень поза школою:

Позашкільні заклади, які відвідує учень. Характер їх впливу на формування особистості школяра. Вільне спілкування за місцем проживання. Характеристика компаній та угрупувань з точки зору їх впливу на підлітка. Види діяльності і форми занять у вільний час. Способи самоутвердження. Вплив дорослих на поведінку і особистість учня.

7. Взаємовідносини учня і вчителів:

Динаміка взаємовідносин учня з вчителями, класним керівником, адміністрацією школи протягом навчання. Висловлювання і форми поведінки в спілкуванні. Сприймання і оцінка учнем педагогів школи.

8. Підсумок

28. Соціальна ситуація розвитку. Основні психологічні новоутворення у молодшому шкільному віці.

Соціальна ситуація розвитку — специфічні для даного віку, єдині та неповторні взаємини між дитиною і навколишнім середовищем (насамперед соціальним), які відображаються в її переживаннях і реалізуються в спільній діяльності з іншими людьми.

Поняття соціальної ситуації розвитку було введено Л. С. Виготським для аналізу динаміки розвитку дитини, тобто сукупності законів, якими визначаються виникнення і зміни структури особистості дитини на кожному віковому етапі. Як зазначав Л. С. Виготський, соціальна ситуація розвитку обумовлює спосіб життя дитини, її "соціальне буття", у процесі якого їм набуваються нові якості особистості і психічні новоутворення. Другим важливим питанням у вивченні динаміки вікового розвитку він вважав питання щодо походження центральних новоутворень даного віку. Зміни ж у свідомості дитини, на його думку, виникають на основі властивої даному віку форми її соціального буття

Новоутворення — це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього й зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. Формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Навчатися вчитися є одним з основних завдань молодшого школяра, що передбачає засвоєння такий дій:

1) самоконтроль (співставлення дитиною своїх навчальних дій та їх результатів із заданими учителем зразками);

2) самооцінювання (фіксування відповідності чи невідповідності результатів засвоєних знань, опанованих навичок вимогам навчальної ситуації);

3) самоорганізація у вивченні, підготовці, виконуванні творчих завдань, планування робочого часу;

4) усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що є передумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням цього є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.

За концепцією Б. Еріксона, у молодшому шкільному віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції (за несприятливого розвитку - соціальної і психологічної неповноцінності, неспроможності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На його думку, стимулювання в цей період компетентності є важливим фактором формування особистості.