2.12. Агромеліоративні заходи по збереженню та підвищенню родючості

Для поліпшення родючості темно-каштанових важкосуглинкових середньозасолених грунтів на лесі ґрунтів важливе значення має ґрунтозахисна вологозберігаюча система обробітку та меліора­тивні заходи. При оранці таких ґрунтів утворюється грубобрилиста поверхня, тому вони швидко висихають. Ґрунти швидко переходять від стану фізичної стиглості, оптимальної для обробітку, до стану затвердіння. Тому сівбу тут слід проводити у найбільш стислі строки.

Поглиблення основного обробітку до 28-30 см поліп­шує водний режим ґрунту і сприяє підвищенню його продуктивності. Для основного обробітку найбільше підходять чизельні знаряддя, оскільки вони добре розрихлюють отверділий ґрунт і у той же самий час оберігають дрібнозем від видування та деградації. Такий обробіток також сприяє кращому накопиченню і збереженню вологи. На землях з низькою потенційною стійкістю проти вітрової ерозії (<10%), на вітроударних ділянках слід застосовувати тільки протиерозійні способи обробітку і спеціалізовані ґрунтозахисні сівозміни. Під озиму пшеницю після непарових попередників та під ранні ярі культури рекомендовано застосову­вати плоскорізний обробіток ґрунту на глибину 20-22 см; під просапні після стерньових попередників - глибокий плоскорізний обробіток на 25-27 см, під ярі культури після просапних - поверхневий плоскорізний обробіток на 10-12 см. Слід також використовувати куліси на полях, відведених під чорні пари, а також смугове розміщення чорних парів і смуговий посів сільськогос­подарських культур на легких за механічним складом ґрунтах.Проте, на думку багатьох дослідників застосування чорних парів швидше завдає шкоди, ніж користі. Поля, не вкриті рослинністю можуть зазнавати дії вітрової ерозії, що може відбуватися навіть у зимовий період. Чим більше поле «гуляє», тим меншою буде його родючість, а значить і загальна продук­тивність культур.

Разом з агротехнічними заходами на темно-каштанових важкосуглинкових середньо засолених ґрунтах на лесі, з щільним колоїдно-ілювіальним горизонтом, доцільно про­водити глибоке кротування або чизельне розпушення на глибину до 45 см один раз у 10-15 років у богарних умовах та через 5-6 років при зрошенні. Але на практиці такі заходи зараз реально не проводяться.

Чорні пари - є наступний резерв отримання високих і стабільних врожаїв зерна озимої пшениці. Проте, за полицевого обробітку, у несприятливі роки, вони нерідко стають місцями де виникають перші осередки вітрової ерозії. Після 5-6, а при сильній забрудненості і більшої кратності весняно-літніх культивацій у верхньому шарі ґрунту кількість ерозійно небезпечних ґрунто­вих агрегатів (<1 мм) досягає 80-95%. Тому локальна вітрова ерозія на паро­вих полях може відбутися пізно навесні і влітку після механічного обробітку, восени - після посіву та в зимово-весняний період при зріджених сходах.

У посушливих умовах Сухого Степу висушеність верхнього шару на парах, при довготривалому бездощовому періоді дає змогу отримати сходи озимини через 30-40 днів після посіву. Рослини до зими не встигають роз­кущитися, травостій низький і зріджений, приречений на часткову або пов­ну загибель від низьких температур і пилових бурь. Доведено, що в боротьбі з посухою і вітровою ерозією знаходить все більшого застосування пере­несення оранки чистих парів з осені на весну. Ранні пари в усіх посушливих і ерозійно-небезпечних регіонах України за накопиченням вологи і врожаєм озимої пшениці не поступаються чорним парам. Наявність на поверхні ґрунту до весни решток стебел і стерні попередньої культури зменшує швидкість вітру і ліквідовує небезпеку вітрової ерозії. На мою думку, немає жодного сенсу засто­совувати будь-яку оранку, навіть при перенесенні її на весняний період, оскільки певний період часу, до з'явлення сходів, поле буде без рослинності, вразливим до вітрової ерозії. До того ж при оранці швидше відбувається мінералізація гумусу, погіршується структурний стан ґрунту, більше втрачається вологи.

Стерня на парах, піднятих плоскорізами, сприяє накопиченню снігу, зменшенню глибини промерзання, збільшенню запасів вологи у ґрунті ран­ньою весною. Навіть при невеликому снігопаді, сніг на пару, обробленому плоскорізом, заповнює всі проміжки між стерньовими рештками і під час сильних вітрів не видувається. Перевага ґрунтозахисного обробітку парів і зябу порівняно з традиційною полицевою оранкою найбільш суттєво про­являється в роки з пиловими бурями, сильною посухою. Полезахисні лісосмуги, будучи невід'ємним елементом високої культури земреробства, облагороджуючи ландшафти сухостепової зони і позитивно впливаючи на мікроклімат прилеглої території, створюють умови для під­вищення врожаїв сільськогосподарських культур. Особливо помітна дія лісо­смуг у роки з проявом посух і пилових бурь. На міжсмугових полях під час формування врожаю відносна вологість повітря на 7-9%, а в суховійні дні на 15% вища, ніж у відкритому полі. Під захистом лісосмуг, де вологість повітря і ґрунту вищі, а швидкість вітру менша, негативна дія суховіів і посух проявляється у меншій мірі. На полях, захищених мережею лісосмуг, негативна дія весняно-літніх суховіїв знижується. Лісосмуги ажурної і продувної конструкції, знижують швидкість вітру, зволожують повітря, зменшують непродуктивне випарову­вання вологи з верхніх шарів ґрунту. Непродувні лісосмуги ще мають широке поширення в господарствах пів­дня України, однак вони агромомічно малоефективні і, навіть, шкідливі. На­бігаючий вітровий потік з наближенням до смуги різко знижує швидкість, але переваливши через неї, знову швидко відновлюється і, навіть зростає. Таким чином швидкість потоку повітря, що перевалює через суцільну лісо­смугу може помітно зростати. Це призводить до значного ерозійного руйну­вання ґрунту на завітряній частині лісосмуги. У богарних умовах лісосмуги слід закладати з шириною міжряддя 4 м, при зрошенні - 3 м, відстань в ряду 1,5-2 м. Це дає змогу механізованого їх обробітку і утримання до 70% площі під чорним паром. Розміщувати лісо­смуги слід з півночі на південь - впоперек пануючих східних вітрів з від­станню між ними 300-400 м, а на супіщаних різновидностях - 250-300 м. На зрошувальних землях відстань між лісосмугами визначають з урахуванням ширини захвату дощувальних знарядь.