Розділ 3 сонячна активність в останні роки. Прогнози на майбутнє

Сонячна активність - це складний комплекс різноманітних утворень нсонячній поверхні: факелів (ділянок з підвищеною яскравістю), плям (ділянок із зниженою яскравістю), протуберанців (короткочасних яскравих сплахів), тощо. Прийнято вважати, що нормальний період сонячного циклу - одинадцять років. На протязі цього періоду кількість так званих «плям» на Сонці то збільшується, то зменшується; відповідно вплив на здоров'я людського організму та на певні природні процеси то зростає, то спадає. Сонячна активність підпорядкована декільком циклам, що накладаються один на одного, - одинадцятилітньому, тридцатипятилітньому, шестидесятилітньому та ще більшим. На думку вчених, новий цикл Сонця розпочався в кінці 2008 на початку 2009 року. Пік активності передбачають між 2011 і 2013 роком. Інтенсивність сонячного циклу вимірюється максимальним числом сонячних плям - чим їх більше, тим вище вірогідність того, що відбуватимуться сильні сонячні спалахи і викиди сонячної речовини. Співробітник відділу сонячної активності та сонячно-земних зв’язків Астрономічної обсерваторії Київського національного університету Н.Возницька зазначає, що сонячні спалахи - це швидкоплинні вибухові процеси в атмосфері Сонця, які займають відносно невелику, як для Сонця, площу - десятитисячні долі від видимої півсфери Сонця, що приблизно дорівнює площі планети на фоні диску світила. Така ділянка за півгодини тривалості потужного сонячного спалаху здатна випромінити стільки енергії, скільки Земля одержує від Сонця за рік. Ця енергія розповсюджується у всіх напрямках, лише частково потрапляючи в атмосферу Землі. Відстань від Сонця до Землі електромагнітне випромінювання долає за 8 хвилин, за десятки хвилин поверхні землі досягають найбільш енергійні частинки, а вся плазмова хмара - за десятки годин, інколи і скоріше. Часто спалахові частинки проходять далеко від Землі, тоді немає збурень земного магнітного поля. Вчені реєструють магнітну бурю на основі показів наземних магнітометрів або ж за супутниковими даними - виявляючи збільшення потоку протонів на орбіті Землі.

Вперше спалахи на Сонці помітив Г. Галілей в 1610-1611 рр. Та незважаючи на важливість цього явища, реєстрація сонячних плям проводилась з перервами. В 1843 році німецький астроном-любитель Генріх Швабе з Десау в результаті багаторічних спостережень за появою плям на Сонці підтвердив давно існуюче передбачення про регулярність флуктації. Причому Г. Швабе довів, що число плям на диску змінюється циклічно, досягаючи максимуму приблизно через 11 років. В середині ХІХ століття співробітник Цюріхської обсерваторії Рудольф Вольф установив, що середній період циклу рівний 11,2 року. Крім того, він запропонував міру кількості плям Сонця, згідно якої кожна пляма приймається за 1, а група - за 10 у день, що пізніше було прийнято за астрономічну міру - число Вольфа (W). До цього, правда, слід додати, що цикли з часом змінюються. Так за останні 200 років вони були рівними 11,2, а за 50 років - 10,5 років. З інтервалом приблизно 11,5 років на Сонці кількість темних плям збільшується в 10 і більше разів. Причому ці спалахи поступово набувають свого максимуму. Потім активність іде на спад. І через 7 років набуває свого мінімуму. Після цього знову число плям поступово зростає і через 4 роки набуває 11 - річного максимуму.