2.Принципи планування.

Методологія планування — це система принципів, підходів, показників, методик і методів розробки і обґрунтування планових рішень, а також логіка планування; система заходів і дій, необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація по здійсненню процесу планування не є раз і назавжди даною, а може удосконалюватися з появою нових знань в сфері економіки і планування. Методологія процесів прогнозування і планування ідентичні, але планування несе в собі "генетику" прогнозування. План розробляється на основі інформації і розробок (моделей) прогнозів; із декількох варіантів вибирається найбільш ефективний. План не обов'язково точно повинен відповідати варіанту прогнозу, але державні плани іноді називають "план — прогноз", так як в них частина інформації носить прогнозний (імовірнісний) характер.

Згідно з визначенням А.Файоля, існує чотири основні принци­пи планування: єдність, безперервність, гнучкість, точність. Пізніше І.Ансофф сформулював ще один принцип - принцип участі.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в організації повинне мати системний характер, тобто мати су­купність елементів, взаємозв'язок між ними, наявність єдиного напряму розвитку елементів системи, орієнтованого на загальні цілі бізнесу. Ефективність і реальність планів значною мірою залежать від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передба­чає, що планування охоплює всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі управлін­ня. Цей принцип єдності реалізується шляхом координації та інтеграції.

Координація - це узгодження певних дій у часі і просторі. Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів зводиться до наступного:

-      діяльність жодної структурної одиниці організації неможли­во планувати ефективно, якщо таке планування не пов'яза­не з плануванням діяльності інших одиниць цього рівня;

-      будь-які зміни в планах одного підрозділу повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

Таким чином, взаємозв'язок і одночасність - основні складові координації планування на підприємстві.

Інтеграція передбачає, що в організації існує розмаїтість щодо підсистем планування, але кожна з підсистем діє, виходячи із за­гальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого рівня. Усі плани, розроблені в організації, - це не тільки сукупність, набір документів, а й взаємозалежна система.

Принцип участі передбачає, що кожний член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і функції, яку він виконує; процес планування повинен залучати всіх тих, кого він безпосередньо стосується.

Основні переваги принципу участі:

-      кожний з учасників організації одержує ширшу й об'єктивн­ішу інформацію про організацію;

-      завдяки особистій участі всіх членів організації в процесі пла­нування плани організації стають особистими планами пра­цівників, а їх досягнення приносить особисте задоволення працівникам; це формує внутрішню культуру фірми і місію організації, розвиток командного духу організації;

-      співробітники організації, беручи участь у процесі плануван­ня, розвиваються як особистості, у них з'являються нові на­вички, знання, розширюються особисті можливості, а отже, організація одержує додаткові ресурси для вирішення май­бутніх завдань;

-      реалізація цього принципу дає змогу об'єднати дві супереч­ливі функції менеджменту - оперативне керування і плану­вання - шляхом здійснення безпосередніх контактів між керівниками фірми, плановиками і працівниками.

Безперервність планування полягає в наступному:

-      процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно в рамках життєвого циклу проектів, що реалізують­ся, і продукції, що випускається;

-      підтримується безперервна планова перспектива, формуєть­ся та періодично змінюється горизонт планування (це взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів);

-      розроблені плани повинні безперервно переходити на зміну один одному; необхідне систематичне перепланування, тоб­то це своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із змін умов господарювання.

Безперервність планування здійснюється через такі причини:

-      невизначеність зовнішнього середовища і наявність неперед­бачених змін потребують постійного коригування очікувань фірми щодо зовнішніх умов і відповідні зміни й уточнення планів;

-      змінюються не тільки фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності і можливості.

Принцип гнучкості пов'язаний з безперервністю планування за можливості зміни цілей діяльності фірми або навіть її місії у зв'яз­ку з виникненням непередбачених обставин. Для здійснення прин­ципу гнучкості плани необхідно складати так, щоб у них можна було вносити зміни з огляду на мінливі внутрішні і зовнішні фактори. Тут доцільно вводити таке поняття, як резерви.

Принцип точності передбачає, що будь-який план може бути складений з такою мірою точності, яка є найбільше відповідає рівню визначеності зовнішнього середовища. Тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки дозволяють внутрішні і зовнішні умови діяльності фірми.

Специфічні принципи.

Поряд із загальними існують і специфічні принципи плануван­ня, а саме: цільова спрямованість, системність, безперервність, зба­лансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкта та предмета планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунту­вання цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

-господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспіль­но необхідної конкурентної продукції;

-виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства, - випуск певної про­дукції належної якості;

-науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному пол­іпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

-соціальну (більш повне забезпечення матеріальних і духов­них потреб працівників підприємства);

-екологічну (забезпечення вимоги відтворення ресурсів та виготовлення екологічно безпечної продукції).

Принцип забезпечення оптимальності використання ресурсів оз­начає, що використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, максимально повну реа­лізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних.

Принцип збалансованості означає необхідну та достатню кількісну відповідність між взаємозв'язаними розділами й показни­ками плану. Збалансованість - це визначальна умова обґрунтова­ності планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій і факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають по­стійному перегляду, а за необхідності - застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування.

3.Загальна характеристика планування.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства.

В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо).

Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.

Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв", мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства.

Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Принципові основи планування Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління і планування (позаяк друге є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість (цілепокладання), системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Висновок

Слово «план» походить від латинського слова planum — площина, рівне місце. Спочатку цей термін використовувався на позначення креслення (рисунка), що характеризує певну ділянку в масштабі площини. Потім його стали застосовувати для визначення (опису) проектів, реалізація яких передбачає систему взаємозв’язаних завдань, показників та розрахунків. "Планувати- означає думати про майбутнє", - писав Болан.

"Планування - це дії, описані для того, щоб їх було здійснено",- Соєр.

"Майже будь-яку роботу, щоб її взагалі зробити, треба спланувати, принаймні неформально, на кілька хвилин наперед", - Денісон.

Саме поняття "управляти" означає "дивитися вперед", що дає певне уявлення про те, якої ваги надають плануванню у світі бізнесу.; і це дійсно правда. Навіть якщо передбачення і не є всім менеджментом, воно складає його важливу частину, - зазначив ще в 1916 р. Файоль. Планування в організації – процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових питання:

1. де організація знаходиться у даний момент (теперішній стан)?

2. чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

3. як організації потрапити звідти, де вона є, туди, куди вона прагне?

Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. До функцій планування відносяться: ціле-встановлення, прогнозування, моделювання, програмування. Сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства. План потрібний не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та резуль­татів господарювання.

Мета полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Планування дає змогу виявити проблеми, що існують на ринку, і намітити необхідні заходи для їх подолання у майбутньому. Однак неможливо абсолютно точно передбачити всі параметри економічної системи, яких буде досягнено на практиці, адже фор­мування плану завжди відбувається в умовах інформаційної недостатності. І саме ринок має можливість скоригувати економічні процеси і привести їх до необхідної рівноваги. План в умовах рин­ку і самостійності підприємств має забезпечити насамперед ритмічність виробництва, одержання стабільних доходів і стійке фінансове становище підприємств.

"Планування ніколи не було "єдиним і найкращим способом". Проте у вигляді стратегічного програмування інколи воно може бути корисним. Воно дійсно відіграє важливу роль в організаціях, так само, як плани й планувальники, якщо потрапляють у доречний контекст. Забагато планування спроможне призвести до хаосу, але туди ж веде й замала кількість (причому цей шлях коротший)" - Генрі Мінцберг, «Зліт і падіння стратегічного планування» (1994 р.)