ЕТ / Білет18
.docБілет№18
Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.
Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.
Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи. Тільки в ХХ ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.
Існує багато концепцій, за допомогою яких описують кризи та їх циклічність. У другій половині ХІХ ст. англієць В. Джевонс пояснював циклічність появою плям на Сонці, а американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери ("Економічні цикли, закони і причини їх виникнення", 1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді — недостатнє споживання населення, а український учений М. Туган-Барановський — диспропорційність між галузями. К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі промисловості), насправді ж це загальноекономічне, загальногосподарське явище, причини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи.
Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю. Наприклад, "Велика депресія" 30-х років ХХ ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.
Криза — основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.