30

Міністерство освіти і науки україни одеський державний економічний університет Кафедра загальної економічної теорії

Курсовая работа на тему:

«Теорія «довгих хвиль» М. Кондратьєва та її значення.»

Виконала студентка

Факультета економіки та управління виробництвом

ІІ курса, 4 групи

Татенко Д.А.

науковий керівник

                                                 Макуха С.Н.

Одеса онеу 2014

План:

Вступ ………………………………………………………………..……3

I. Сутність, причини види ціклів ………………………………….….…4

1. Поняття и СУТНІСТЬ економічного циклу. ……………………..….4

2. Причини економічного циклу ………………………….…………..…8

3. Довгострокові ціклічні коливання в економіці ………………...…....10

II. Теорія Довгих ХВИЛЮ М. Д. Кондратьєва ……………………...…12

1. Періоді великих ХВИЛЮ, та їх вияви………………..………………12

2. Наукова СУТНІСТЬ «великих ціклів» Н. Д. Кондратьєва..………....18

III. Характеристика та практична оцінка циклів Н. Кондратьєва ...…..21

1. Поняття циклів Кондратьєва та історична ретроспектива їх виникнення ……………………………………………………..………....21

2. Аналіз впливу циклів Кондратьєва на суспільний розвиток …….....25 Висновки …………………...……………………………………..…..….28

Список використаної літератури………………….………………...…...30

Вступ

Метою згаданої роботи є підставою вивчення наукового доробку М. Д. Кондратьєва, зокрема її теорії довгих хвиль чи то великих циклів кон'юнктури. За підсумками вишепоставленной мети були відомі наперед такі: Завдання теорії циклічной динаміки, методів її моделювання й вимірювання. Завдання формування та розвитку механізму великих циклів кон'юнктури у взаємодії зі середньостроковими і короткостроковими циклами. Завдання впливу циклів життя людини. Об'єктом дослідження виступають циклічні коливання розвитку, які характеризуються відновленням, довгим підйомом, великим кризою тощо. буд. А предметом дослідження є соціально-економічні умови виробництва, регулювання економіки з урахування мантициклічної економічної політики, вплив циклів життя людини, в розвитку освіти і нашої культури. Хотілося б зазначити, що з ідей, висунуті М. Д. Кондратьєвим вони втратили своєї актуальності. Основні становища, висунуті вченим у своїх працях, викликали і викликають до нашого часу неабиякий інтерес. Чимало понять з порушених питань досі залишаються відкритими й широко дискутуються. З упевненістю можна буде усвідомити, що переважна більшість їх досі залишаються у центрі наукових дискусій. Концепція великих циклів кон'юнктури Кондратьєва аналізується багатьма дослідниками. Вона потребує ретельного подальшого аналізу та осмислення.

Глава I Сутність, причини види циклів

1. Поняття і сутність економічного циклу.

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Економічні цикли (кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 4, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Рис. 1. Фази економічного циклу

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

2. Причини економічного цикл

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

4) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

• по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

• по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

• по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

3. Довгострокові циклічні коливання в економіці

Довгострокові циклічні коливання в економіці  вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років перебувала і перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад, спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу у рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно йде процес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні.

Глава ІІ Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьева

1. Періоди великих хвиль

Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева . З метою обгрунтування великих циклів М. Д. Кондратьев проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як: » динаміка цін; • заробітна платня; • відсоток на капітал; • зовнішньоторговий обіг; • виробництво основних видів продукції промисловості та ін. Проведені дослідження дали змогу виявити наявність цикліч них хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази: S дві — піднесення;  дві — занепаду. За оцінкою М. Кондратьева, періоди великих циклів з кінця XVIII ст. були такими .

Таблиця 1

Рис.2 «Періоди великих хвиль»

Кондратьев визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Так, у розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Крім того, помічено, що на стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, страйками, революціями, стадія «занепаду» хвилі характеризується активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технологічної парадигми, що приводить до подолання кризи. М. Кондратьев довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси слід пов'язувати з різними чинниками кон'юнктури — з рівновагою «першого порядку» — попит і пропозиція; «другого порядку» — переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва; «третього порядку» — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу — до середніх хвиль, третього — до довгих хвиль. М. Кондратьев увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами. Зміни в техніці зумовлені попитом виробництва, створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим і необхідним. Війни і революції не падають з неба, а є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин, які породжують черговий цикл, а кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази. У наш час теорія «довгих хвиль» дає змогу багатьом аналітикам уважати, що закінчилась четверта хвиля, а кризу 80-х років сприймати як здійснений факт, що підтверджує циклічність розвитку.

Рис.3 «Періодичність прояви радикальних нововведень з 1740р. до 2000р.»

Рис.4 «Механізм циклу»

Траєкторію рівноваги економічного зростання (тренд) визначають два основні показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень. Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу. Середні цикли нанизуються на довгі хвилі. М. Кондратьев у книзі «Длинные волны конъюнктуры» підкреслює, що хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги, до якої прагне економіка. Періодично ця рівновага порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б відповідали виникаючому способу виробництва. Таке оновлення проходить не плавно, а поштовхами. Як уже зазначалось, вирішальну роль при цьому відіграють науково-технічні винаходи, відкриття, науково-технічні революції. Сучасні економічні методи вможливили виділення 1380 видів циклів, які стосуються економіки. Проте лише три з них мають практичне і теоретичне значення. Це — цикли товарно-матеріальних запасів Дж. Кітчина (з періодом до 3 років); цикли інвестицій в обладнання та устаткування К. Жугляра (період 7—11 років); будівельні цикли С. Кузнеця (період 18— 22 роки). Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення, що особливо наочно видно на прикладі деяких важливих винаходів, які реалізувались протягом останніх 250 років (рис. 5) та хвильової динаміки великих циклів . Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується розрив між винаходом та його втіленням у виробництво.

Рим. 5 «Часовий цикл винаходів та втілення їх у виробництво Світовий досвід підтверджує, що тривалий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру виробництва в конкретному середовищі. Залучені сьогодні у виробництво праця і капітал змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дає змогу різко підвищити рівень конкурентоспроможності фірм на світових ринках. Більшість економістів-аналітиків приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в: • бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології; * зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства; • перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь; • розвитку сфери послуг; • індустріалізації країн, що розвиваються; • тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень; • змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту; • виникненні нових концепцій організаційного розвитку.