Тема №2 Конституційне право

1. Конституційне право – провідна галузь національного права України

Конституційне право України як галузь права - це система конституційних норм та принципів, що регулюють та охороняють найбільш важливі та загальні суспільні відносини, мають найвищу юридичну силу, забезпечуються найбільш дієвими заходами суспільного та державного впливу.

Провідна роль конституційного права, як галузі права та законодавства, у праві та законодавстві й суспільному розвитку вбачається у тому, що через нього забезпечується організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються такі доленосні явища як основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні, тощо.

Предметом конституційного права України, як галузі права, є особливе коло суспільних відносин, що регулюється та охороняється цією галуззю права.

Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме:

• стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства;

• є найбільш загальними;

• виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства.

Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають:

а) основи конституційного ладу України, тобто її політична, економічна, соціальна, духовна, правова та інші системи суспільства;

б) основи правового статусу людини і громадянина, тобто правосуб'єктність, принципи правового статусу, громадянство, права, свободи та обов'язки людини і громадянина, гарантії реалізації прав, свобод та обов'язків

в) основи народовладдя, тобто здійснення влади народом безпосередньо та через систему органів держави і місцевого самоврядування;

г) основи територіального устрою, тобто співвідношення держави у цілому із її складовими частинами.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого й опосередкованого регулювання.

Конституційне право являє собою певну систему. Система конституційного права - це сукупність внутрішньоєдиних, об'єктивних елементів, які складають конституційне право. До цих елементів належать: конституційні норм (див п.2), принципи та інститути.

Під конституційно-правовими принципами розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України тощо.

Конституційно-правові інститути - це сукупність конституційних норм та принципів, які регулюють та охороняють однорідні суспільні відносини. До конституційно-правових належать інститути: громадянства; правового статусу Верховної Ради України; Президента України; територіального устрою в Україні, тощо.

2. Конституційно – правова норма та конституційно-правові відносини.

Конституційно-правова норма - це одиничне, загальнообов'язкове, формально - визначене правило поведінки, що регулює та охороняє суспільні відносини, які складають предмет конституційного права.

C специфічними ознаками конституційно - правових норм є те, що вони:

а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин;

б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;

в) мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

На підставі конституційних норм та принципів виникають конституційно-правові відносини. Конституційно-правові відносини - це суспільні, правові відносини, що врегульовані та охороняються конституційно-правовими нормами та принципами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з якими вони повинні функціонувати.

Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.

2. Джерела конституційного права.

Джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визнати:

а) Конституцію України - основне джерело конституційного права;

б) конституційні закони - закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції України;

в) звичайні закони - нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи та норми;

г) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, що містять конституційно-правові принципи та норми;

д) акти Конституційного Суду України;

е) акти Всеукраїнського та місцевих референдумів;

є) деякі постанови Верховної Ради України;

ж) певні нормативні акти Президента України;

з) деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;

й) окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування (наприклад, регламенти).

Конституція України. Особливе місце в системі джерел конституційного права України займає конституція України.

Загалом, термін «конституція» походить від латинського «соnstitutio», що означає «установлення», «устрій». Конституція – це нормативно-правовий акт, або сукупність таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми народовладдя, систему органів державної влади та місцевого самоврядування, визначають порядок їх формування та діяльності, основні права, свободи та обов'язки громадян та інших соціальних інститутів громадянського суспільства.

Конституція України:

• встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом (Вищий Закон);

• була прийнята Верховною Радою України на п'ятій сесії 28 червня 1996 р.;

• є основою правової системи нашої держави.

Головними рисами сучасних конституцій є:

1. конституції, як правило, пов'язані із закріпленням демократичного ладу, хоча історія знає й винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав);

2. сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплені прав і свобод людини й громадянина;

3. демократичні конституції саме народ визнають основним джерелом влади у суспільстві;

4. державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

5. демократичні конституції найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями;

6) закріплення принципу ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури пануючої думки;

7. сучасні конституції мають основоположний характер;

8. сучасні конституції є реальними і стабільними.

Юридичними властивостями сучасних конституцій е: