41.Античні мотиви у творчості т.Шевченка.

Творчість Т. Шевченка відбивала приблизний „баланс" історичних та міфологічних фактів і подій. Насиченістьвидимими античними образами, іменами, алегоріями тощо пропорційно зростає у творах гострого громадянського звучання, сатирах й інвективах антиімперського звучання, які артикулювали загальноевропейську романтичну традицію. Це демонструє етапна поема „Кавказ" (1845), де образ закутого й розіп'ятого на скелі Прометея символізує і „розіп'ятий" московською інвазією Кавказ, і „розіп'яту" Україну, рівно ж як і розіп'яту суперечностями душу самого поета. Побутує думка і про асоціятивність поетового Прометея з фіґурою Спасителя на хресті: в цьому випадку можна говорити про контамінацію політеїстичних (античних) і монотеїстичних (християнських) мотивів, що також міститься в потоці европейського романтизму та поетової тенденції до зближення фольклорного та літературного начал. Образ нескореного Шевченкового Прометея особливо увиразнюється його символічним звучанням в контексті романтизму (наприклад, „Прометей розкутий" П.-Б. Шеллі"), де художня роль грецького титана, на думку О. Білецького, була не такою драматичною, як у „Кавказі". Звідси походить поняття „прометеїзм Шевченка", в якому розуміють тираноборчі мотиви поета.

В поезії і прозі письменника інтенсивно вжи­ваються імена античних філософів і майстрів слова (Сократа, Геракліта, Демосфена), поетів і мислителів (Гомера, Есхіла, Вергілія, Овідія, Горація, Езопа, Федра), митців (Фідія), імператорів (Октавіана Августа, Нерона, Декія), а в багатьох малярських творах відображено сюжети античної мі­фології та історії. Наприклад, на малюнку „Нарцис" міфологічний образ близький до його по­трактування Г. Сковородою в одноймен­ному творі, а малюнки „Нарцис та німфа Ехо" (1856) або „Телемах на острові Калліпсо" (1856) демонст­рують блискуче знан­ня античної класики.

Найбільш характерна з погляду структурної рецепції класичної міфології у поезії Т. Шевчен­ка поема „Слепая" (1842). Цей романтичний твір являє собою точне композиційне та структурно-нарративне віддзеркалення давньогрецького міфу про царя Едіпа, який із незнання убив свого бать­ка і несвідомо став чоловіком власної матери, а дізнавшись про це, здійснив самоосліплення. Як один із центральних античних міфів фіванського циклу, відтворений Софоклом у трагедії „Едіп-цар", він структурно перенесений в поему „Слепая", де на реаліях українського суспільства досліджуються глибинні шари людської психіки. Шевченкове поетичне дослідження проблеми інцесту та батьковбивства як найбільших табу людської спільноти відбувається в локалізованому „декорі" українських обставин на основі міфологіч­ної матриці.

42.Т.Шеіченко – художник.

Тарас Григорович Шевченко – видатний український письменник та поет, чия творчість зробила його не багато не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще із шкільної лавки добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, та от трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не лишень геніальним письменником, а і не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими, нажаль. У сьогоднішній статті маю намір познайомити вас із цією значно менш висвітленою стороною творчості видатного українця, познайомити вас із Шевченком-художником.

У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгарди були своєрідними тогочасними олігархами, адже їхня родина входила у четвірку найбагатших українських сімей. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді то було модно) і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно, де Шевченко ймовірно навчався у професора малювання Віленського Університету Рустемеса.

Одна з картин того періоду – «Погруддя жінки», написана простим олівцем у 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо ця гарна мрійлива панянка на картині була одною з його муз, хто зна…

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. 

А це одна з кращих його картин пейзажного напрямку – «Пожежа у степу», написана у 1848 році, під час степного переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.

43.Микола Гоголь і Україна.

3 Україною Гоголь пов’язаний не тільки серцем, його синівською любов’ю і бажанням добра, а й усією творчістю, більшою часткою безпосередньо, меншою — опосередковано. Шевченко, Куліш, а пізніше й Драгоманов, послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Життя і творчість М.В.Гоголя яскравий приклад, нащадкам, любові до історії і культури українського народу, єднання російської і української культур, скріпленою у віках спільною долею, самою історією двох братніх народів. Вихований на кращих зразках російської літератури, на поетичних українських народних піснях та оповідях, письменник глибоко відчув поезію та мелодійність творів своїх сучасників: "мало хто з наших поетів не залишив прекрасних зразків, не кажучи вже про Пушкіна, який ніби цар у середині цієї області і якого всілякий ліричний твір, тільки-но з’явився на світ, у ту ж мить перекладався на музику і співався, бо був надзвичайно багатий на мелодію у звуках". Багато місць на Україні пов’язано з перебуванням російського письменника. Вони – наша національна святиня, кожен дотик до них допомагає розумінню особи Гоголя, наближає нас до його творчості. Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Як свідчать спогади сучасників лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення і приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга та Єрусалима. Однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з України, сюди завжди повертався думкою і душею. Навіть прихід у світ майбутнього письменника пов’язаний із дорогою. Є легенда, за якою Микола Гоголь народився прямо у степу на повозі, яка застряла в березневих коліях. Мабуть, у цьому є сенс, бо, майже не все життя письменник провів у дорозі. У нього ніколи не було своєї сім’ї, тому Гоголь був дуже відданий своїм батькам і сестрам. Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам Гоголя особливого колориту. Глибокі знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. Гоголь дуже любив Україну. Він за нею тужив і це видно з його листів, де є такі вислови «ради всего нашого», «ради нашей Украйны», «душа сильно тоскует за Украйной». В своїх творах описував він «упоительные и раскошные летние дни в Малороссии». Микола Васильович у своїх ранніх повістях створив цілу енциклопедію українського життя. Зобразив побут і дух українського села, наші прадавні вірування, життєдайну суміш реалістичного й фантастичного.  З написаних історичних праць Гоголя побачила світ лише частина під назвою «Взгляд на становление Малороссии». Тут яскраво прослідковується емоційний і популярний характер викладу української історії, але, водночас, присутня геополітична та етнопсихологічна версія пояснення місця та ролі історії України. Найбільше зацікавлення для Гоголя складає феномен козацтва, він намагається пояснити природу та специфіку козацької України: « ... народ воинственный, сильный своим соединением, народ отчаянный, которого вся жизнь была бы повита и взлелеяна войною...». Проте, з різних причин, задумана науково-популярна версія історії України Гоголем так і не була написана. Водночас літературну, емоційну, творчу українську історію він представив у своїх творах. Микола Васильович Гоголь, який жив і творив більш як півтора століття тому, надзвичайно актуальний сьогодні. І це найбільше свідчення про нього як про справжнього, живого класика. Гоголя читають, за його творами знімають фільми, у театрах ставлять п’єси. Він залишив у спадок прийдешнім поколінням своїх читачів оповитий повір’ями та легендами поетичний образ України, напрацювання з історії рідної землі, збірки українських народних пісень. Його твори й понині хвилюють глибоким психологізмом, енергією духовних цінностей, ідеалами волі, братерства, морального відродження.

45.Поезія І.Франка.

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури;  найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин» (1887, поширена 1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» (1896). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900) Програмова збірка «Semper tiro» (1906) є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» (1911) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.