7.Походження словянських мов.

Глоттогенеза (гр. glotta " мова" + genesis "походження" ) - походження мов.

Слов'янські мови досі відрізняються великим ступенем близькості один до одного. Це виявляється в корінні , афіксах , структурі слова , вживанні граматичних категорій , структурі пропозиції , семантиці , морфонологічних чергувань . Ця близькість пояснюється єдністю походження слов'янських мов , а також тривалими і інтенсивними контактами на рівні літературних мов і діалектів.

Класифікацію слов'янських мов запропонував у XIX столітті російський учений А.Х. Востоков . Грунтуючись на спільності фонетичних і морфологічних рис , він розділив їх на три великі групи: східну , західну і південну. У давнину всі вони сходили до однієї мови - джерела.

Приблизно в третьому - друга тисячоліттях до н.е. загальноіндоєвропейська мова розпалася на кілька груп: італыйську , романську , кельтську , німецьку , балтійську , хетто - лувійських , тохарском , індоіранських , фригійських , грецьку, загальнославянску ( праслов'янську ) .

У VI - VII століттях праслов'янська мова починає розпадатися на три групи: східнослов'янську , южнославянскую і західнослов'янську . Загальні мовні процеси, що відбуваються в ньому , отримують дещо різні рефлекси , які, однак , носять лише діалектний характер. Таким чином , в спільнослов'янській мові виділяють два періоди: ранній загальнословянский - третє- друге тисячоліття до н.е. - VI ст.н.е. ; пізній загальнослов’янський - VI- IX ст.н.е. У цей час слов'яни говорять на племінних діалектах , які дуже близькі один одному. Пізніше розбіжності в мові стають більш помітними. Діалекти розходяться все далі , всередині них починають формуватися нові діалекти і діалектні групи , які пізніше оформляться в самостійні мови народностей , а потім і націй.

Східнослов'янська група , представники якої говорили давньоруською мовою , до XIV століття розпадається на три народності : староруську , або великоросійську , староукраїнську , або малоросійську , і Старобілоруська . Наприкінці XVII - першій половині XVIII століття формуються російський національний і український національний мови ; до початку XX століття складається білоруський національний мову.

У західнослов'янської групи до XIV століття формуються три мови народностей : пралужіцкій , пралехітскій і прачешско - словацька . З пралужіцкого мови пізніше склалися верхньолужицька і нижньолужицька мови . З пралехітского виділилися польська національна мова (XVIII століття); кашубський діалект , носії якого претендують останнім часом на виділення особливого кашубського етносу ; полабський мову і кілька словініл - поморських діалектів , у тому числі і Словінський мову. Полабський мову і словініл - поморские діалекти , за винятком Словінського мови , в даний час є мертвими . Вони втратилися приблизно в XVIII столітті , а їх носії , що жили по річках Ельбі і Одеру , асимілювалися німецьким населенням. З прачешско - словацької мови виділилися чеська і словацька національні мови , причому склалися вони вже в XVI столітті.

Південнослов'янська група за своїми фонетичним і граматичним особливостям чітко розділилася на дві підгрупи. Східну підгрупу представляють болгарський ( XIX століття) і македонська (середина XX століття ) національні мови. Західну підгрупу - сербсько-хорватська і словенська (середина XIX століття ) національні мови.

Протягом IX - XI століть як книжної мови у слов'ян виступав старослов'янську . Виник він на основі одного з діалектів болгаро - македонської мови і як спільну мову культу продовжив своє існування у східних і у більшої кількості південних слов'ян з деякими місцевими модифікаціями ( ізводів ) . Культовий мова більш пізньої пори прийнято називати церковнослов'янською мовою російської, болгарської , сербської та ін ізводів . Сучасна східнослов'янська православна церква користується так званим синодальним церковнослов'янською мовою , сформованим до середини XVIII століття і схваленим Священним Синодом .