Психолінгвістика – це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи. Адже значення будь-якого знака полягає, насамперед, у активізації когнітивних процесів індивіда. Основними завданнями психолінгвістики
процесів планування мовлення;
механізмів та процесів сприйняття, інтерпретації, розуміння та породження мовлення;
структури та системи представлення знань індивіда та стратегії їх використання для когнітивної обробки дискурсу;
механізми засвоєння та оволодіння мовою протягом розвитку дитини;
проблеми білінгвізму, перекладу та механізми оволодіння іноземною мовою.
Предметом дослідження психолінгвістики (ПЛ) є насамперед мовна діяльність як специфічно людський вид діяльності, її психологічний зміст, структура, види (способи), в яких вона здійснюється, форми, в яких вона реалізується, виконувані нею функції.
2,Найпоширенішими методами психолінгвістики є Психолінгвістичний текстовий аналіз (ПЛТА), Семантичний диференціал (СД), Вільний Асоціативний Експеримент (ВАЕ), Інтент-аналіз (ІА), Контент-аналіз (КА), Семантичний радикал (СР), Інтроспективний аналіз (ІНТРА).
4. Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.
Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.
Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний
характер, у ході якої висловлення формується і використовується для
досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог
Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес
матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово
5, Основні види мовлення
Термін «мовлення» позначає і процес мовлення, і результат мовленнєвої діяльності, т.т. текст — усний, письмовий або навіть мисленнєвий. Мовлення поділяється назовнішнє і внутрішнє.
Зовнішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).
Мовлення розмежовується також за стилями.
Усне мовлення. Таке мовлення виникло природним шляхом на початку людського розуму. Очевидно, що звукове мовлення стало переважати у спілкуванні людей у зв'язку з його перевагами як універсальний засіб контактів на невеликій відстані. Усне мовлення має два напрямки: 1) відправлення мовленнєвого сигналу та його прийом; 2) говоріння й аудіювання. Говоріння — це озвучення думки, кодовий перехід з мисленнєвого коду (з коду внутрішнього мовлення) на звуковий код, на код акустичний (фонетичний). Для вільного усного мовлення необхідна гнучкість механізмів вимови, безпомилкова їх координація, моментальний вибір слів, вільне володіння синтаксичними механізмами. Аудіювання — це кодовий перехід з акустичного коду на код внутрішнього мовлення (на код думання — мисленнєвий код). Перевага усного мовлення в тому, що воно може поєднуватися з так званими невербальними засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо). Також таке мовлення швидко відбувається, є можливість швидких реакцій, зворотного зв'язку. Недоліками можна назвати різні перешкоди між співрозмовниками, а також моментальність перебігу спілкування.
Писемне мовлення. Цей вид має багато кодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне, фонемне письмо. Писемне мовлення має два напрямки: 1) письмо як письмове вираження думки; 2) читання. Письмо — це процес, дія, перекодування змісту думки з коду мислення на графічний, літерний код. Проміжною ланкою перекодування служить фонема. Письмо — це: а) підготовка, формування висловлювання на внутрішньому рівні; б) кодові переходи; в) техніка запису — накреслення потрібних графічних знаків за правилами та орфографічними нормами. Переваги письма такі: мовлення підготовлене, унормоване, відредаговане (як правило).
6,Функції мовлення:
За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище.
Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської діяльності.
Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.
Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.
8. Мовлення людини і комунікація тварин
Протягом усієї еволюції людина була близька до природи і тісно пов'язана з оточуючими її тваринами. Вони здавна були її вірними помічниками і друзями. Людина споконвіку спілкувався зі своїми тваринами - незалежно від того, птахи це чи звірі - так, як він звикла ставитися до дітей: доглядала, пестила, годувала, виводила на прогулянку, спілкувалася з ними, ділилася своїми думками, почуттями. Мовне спілкування людини з тваринами було важливим фактором у їх одомашнення, воно увійшло в звичку, стало невід'ємною властивістю зв'язку між ними. Самі дії людини служать сигналом для тварини. Тварини також взаємодіють між собою, одним з видів їх взаємодії є спілкування. Важливе значення для тварин має звукова мова, за допомогою якої вони не тільки виражають свій емоційний стан, а й передають один одному дуже істотну інформацію про свої наміри, про навколишню обстановку, необхідних колективних діях. У тварин є своя «мова», що виражає їх стан. Мова людини виражається через її розмовну мову і визначається багатством словникового запасу - в одних людей він яскравий, великий, в інших - простий, примітивний, бідний за змістом. Щось подібне відбувається у птахів і тварин: у багатьох з них видаються сигнали-звуки різноманітні, багатоголосні, а в інших рідкісні й невиразні. Але є і абсолютно німі птиці - грифи, які не видають ні єдиного звуку. У тваринному світі широко поширена «мова» запахів. Тварини сімейства котячих, куницевих, собачих «мітять» межі території, де вони мешкають. По запахах тварини визначають зрілість особин, вистежують видобуток, уникають ворогів або небезпечні місця - пастки і капкани. Звукова сигналізація існує у всіх видів тварин. Ці звуки передають загальне емоційно-психічний стан тварин - пошук корму, тривогу, агресивність, радість спілкування. Різні види тварин мають свою мову, яка є засобом комунікації, спілкування. Завдяки йому передаються докладні відомості про все, що з ними відбувається. У філогенезі мова спочатку виступала, ймовірно, як засіб спілкування людей, спосіб обміну між ними інформацією. На користь такого припущення говорить факт наявності у багатьох тварин розвинених засобів комунікації і тільки у людини здатності користуватися промовою під час вирішення інтелектуальних завдань.