15. Моделі сприймання мовлення

Сприйняття мовлення – це система процесів переробки інформації, яка спрямована на розуміння певного повідомлення при усному спілкуванні або при читанні. Раніше сприйняття мовлення розглядали як дзеркальний процес породження але деякі дослідження зафіксували численні випадки випередження сприйняття. Серед різних концепцій сприйняття мовлення переважають моторна (активна) і сенсорна (пасивна). Активна концепція полягає в тому, що людина слухає інформацію, визначає її зміст через моторні сигнали, необхідні для повідомлення. При пасивному сприйнятті мовлення відбувається зіставлення інформаційного сигналу з еталоном за акустичними ознаками. Таким чином, першим етапом сприйняття мовлення є процес пізнавання слів, на який впливають такі фактори: 1) використовуються різні властивості мовних сигналів, 2) при різних умовах домінують певні класи ознак мовного сигналу. За спостереженнями Зимньої А. , зміст сприйняття будь-якого висловлення регулює внутрішня програма адресата. Наприклад, якщо людина зацікавлена в інформації, прихильно ставиться до повідомлення, вона швидше, глибше і точніше зрозуміє зміст відповідного висловлення. І навпаки, якщо внутрішня програма людини не налаштована на сприйняття інформації якщо не зацікавлена у певному повідомленні або не готова до цього повідомлення, зміст висловлення вона не збагне. Експериментальні дослідження доводять, що сприйняття мовлення є адаптованим процесом, в якому пізнавання слів пов’язане з виділенням сигналу та мети слухача. Якщо слухач може виявити лінгвістичні закономірності в звуках, то він буде здатним використовувати інформацію, що накопичується в часі, для прийняття рішення про певний звуковий елемент. Якщо такі закономірності не виявлені, процес прийняття рішення ґрунтується на акустичних фактах певного моменту. Відбувається зіставлення та вибір найбільш адекватного еталону. Тобто сприйняття ґрунтується на ідентифікації звукових еталонів, але пізнавання деяких звуків пов’язане не так з акустичними, як з лінгвістичними чинниками. Проблемам звукового сприйняття мовлення присвячені численні експериментальні дослідження, які дали неоднозначні результати. Це пов’язано, на думку Дж.Фланагана, з питанням виділення одиниць сприйняття. Традиційно такими одиницями вважаються звуки. Механізми та часові інтервали обробки інформації можуть відрізнятися від сприйняття окремих звукових стимулів. Мовленню притаманні часові образи, які сприймаються в цілому. Тому одиницями сприйняття можуть бути і склади, і слова, і речення, і фрази. Зрозуміло, що питання про сприйняття усного мовлення пов’язано з координатами слуху, серед яких найсуттєвішими є тон, гучність, часові інтервали. За допомогою експериментальних даних було доведено, що органи слуху сприймають зв’язне мовлення саме за цими характеристиками. Отже, процес сприйняття усного мовлення ґрунтується на слуховому відтворенні звукового повідомлення. Інші фізіологічні та психологічні механізми діють при сприйнятті писемного повідомлення, тексту.

Психолінгвістичний аналіз сприйняття тексту ґрунтується переважно на теорії синтаксису тексту, згідно з якою основними його ознаками є зв’язність та цілісність. Зв’язність тексту є категорією лінгвістичною, яка включає низку синтаксичних ознак (наприклад, синтаксичний паралелізм), актуальне членування речення, фонологічні ознаки (суперсегментні – паузи, інтонацію), семіотичну співвіднесеність компонентів (риторичні питання – чи потребує питання відповіді).

Цілісність тексту є одиницею скоріше психолінгвістичною, відтворює змістовну єдність тексту. На думку М.І.Жинкіна та Т.М.Дрідзе, змістовну організацію тексту моделює система семантичних типів предикатів, тобто при сприйнятті тексту формується ієрархічна організація програми мовленнєвого висловлення, що використовується реципієнтом. Зовнішні ознаки цілісності тексту – це сигнали, що дозволяють реципієнту прогнозувати межі, об’єм, зміст тексту.

Загальною умовою сприйняття тексту є створення образу змісту тексту. Моделлю сприйняття є синтез змісту тексту на базі перцептивного аналізу, що носить евристичний характер, в процесі якого відбувається пізнання та затримання у короткочасній пам’яті образів окремих мовленнєвих одиниць. Водночас сприйняття тексту є виділенням окремих значущих у контексті ситуацій – семантичних компонентів , синтезом цих компонентів в одне ціле.

Зі сприйняттям інформації та тексту щільно пов’язаний процес розуміння, який складається з процесів декодування, перекладу інформації на внутрішню мову, інтерпретації, результативного пояснення, оцінки, пізнання, мисленнєвої діяльності. Психолінгвістична теорія розуміння тексту була створена О.О.Леонтьєвим, П.Брудним, Т.М.Дрідзе. Розуміння – це послідовна зміна структури ситуації від одного елемента до іншого; процес перекладу змісту тексту в іншу форму. Безперечно розуміння інформації в процесі комунікації та розуміння тексту є різними інтелектуальними діями. В ході спілкування ми пізнаємо елементи висловлення – слова, імена ситуацій. Важливу роль у розумінні повідомлення відіграє позамовна реальність. Притаманні усному мовленню неповні речення, усічені конструкції, запитання-натяки доповнює безпосередня ситуація спілкування. У посібнику І.Н. Горєлова та К.Ф. Сєдова (“Основы психолингвистики”) наводиться приклад діалогу, зміст якого потребує роз’яснення:

Чорна? Ні, червона. А чому біла? Тому що зелена.

Ця розмова здається абсурдною, доки не з’ясовується, що це діалог двох дачників біля куща смородини. Розуміння тексту є складною літературознавчою, філософською, психологічною, комунікативною проблемою, яка не має та не може мати однозначного вирішення. Розглядають розуміння і як своєрідну інтерпретацію, і як оцінку, і як засіб побудови власних ментальних процесів. Текст зрозумілий тоді, коли може бути висловлений іншими словами. Безперечно, процес розуміння тексту зумовлює формування особистих утворень змісту, емоційної оцінки подій тощо. На думку М.М.Бахтіна, зміст тексту поліфонічний і має численні ступені свободи інтерпретацій.

16. Психологічні умови розуміння слова Лінгвістичний підхід до проблеми розуміння полягає в прагненні знайти витоки розуміння в перетвореннях структур мови. Для них розуміння - результат трансформації поверхневої структури пропозиції в глибинну репрезентацію, що складається з простих конструкцій - одна з перших гіпотез про розуміння, що належить Н. Хомського і Дж. Міллеру. Стратегія інтерпретації залежить від характеру актуалізованих знань. В рамках лінгвістичного підходу до розуміння В.В. Знаковим виділяється також процесуальний або процедурний підхід, який характеризується тим, що основний акцент робить не так на аналізі мови, а скоріше на розумової діяльності людини. Представники цього підходу (Виноград, Флорес, 1996; Виноград, Джонсон-Лейрд, 1983; Джонсон-Лерд, 1988; Johnson-Laird, 1983) вважають, що багато з здібностей, формують компетенцію людини у використанні мови, носять процесуальний характер. Крім того, автори цього підходу вважають недоцільним розглядати «розуміння мови безвідносно до тієї чи іншої задачі, в рамках якої мова використовується». А завдання використання мови нерозривно пов'язана з комунікативною ситуацією, в якій відбувається спілкування людей. Саме в цьому питанні розходяться представники лінгвістичного і процесуального підходів у вивченні розуміння. Якщо лінгвістичний підхід аналізує розуміння висловлювання слухає (які не беруть участі в комунікативному акті), то процесуальний - спочатку розглядає розуміння мови як компонент структури ситуації спілкування, засоби спілкування людей.

21сохатичні моделі утворення мовленнєвого висловлювання Різні моделі породження мовлення пропонувалися представникам різних наук - лінгвістами, психолінгвістів та фахівцями з штучного інтелекту. Відповідно, ці моделі можна було б поділити на лінгвістичні, психолінгвістичні та процедурні, або процедуральних. Але відрізняються вони між собою та орієнтацією на відновлення різних аспектів мовної діяльності і переслідують різні цілі. У той час як лінгвістичні моделі породження мовлення (далі - ПР) ставлять своїм завданням висвітлення ролі мовних явищ, одиниць, категорій і т.п. в мовної діяльності, процедурні моделі виникають "в контексті створення машинних програм або методів програмування". Граматичні моделі породження мовлення. Сучасний стан цієї проблеми ніяк не можна назвати втішним. За словами Дж. Міллера і Д. Макніла, «найбільше, що ми можемо сказати про моделі граматичної переробки висловлювання, це те, що вона повинна включати компонент, що відображає граматичне знання носія мови; що вона повинна породжувати мова окремими кроками в часі зліва направо; що вона обмежена можливостями короткочасної пам'яті; що вона повинна бути прийнятною і для породження, і для сприйняття мови; і що вона може бути генералізована на неграматичних матеріал. Усередині цих широких кордонів може бути побудована велика кількість різних моделей: і одне із завдань експериментальної психолінгвістики - зібрати дані, які дозволять звузити ці межі настільки, щоб вони обмежили одну, прийнятну модель ». Такого роду моделей зараз існує принаймні три (вірніше було б говорити не про три моделі, а про трьох класах моделей, оскільки кожна з них має безліч варіантів). Це: а) стохастичні моделі; б) моделі безпосередньо складових; в) трансформаційні моделі. Розглядаючи їх нижче, ми не зачіпаємо проблематики власне теорії граматик, що породжують, розглядаючи їх остільки, оскільки вони використовуються для моделювання психофізіологічного породження мовлення. Стохастичні моделі припускають, «що безліч елементів повідомлення може бути репрезинтовано за допомогою дистрибуції ймовірностей і що різні комунікативні процеси (кодування, передача і декодування) полягають в оперуванні цієї апріорної дистрибуцією і трансформуванні її відповідно з відомими умовними ймовірностями - в апостеріорну дистрибуцію». Іншими словами, згідно стохастическому поданням, мовець використовує при породженні мови (чи її сприйнятті) виключно ймовірнісні характеристики мовних елементів: сам факт і ймовірність появи чергового елемента обумовлені попередніми елементами.

22.моделі утворення висловлювання У наукових дослідженнях створено значну кількість моделей ПМ. Їх можна розглядати через призму того, як саме у них представлений породжувальний процес і якій стратифікації він підданий у певній моделі. Виокремлюють такі основні типи моделей породження мовлення: - рівневі - стохастичні - циклічні - інтегративна - трансформаційна - модель безпосередніх складових Рівневі моделі. Серед них моделі Б. Нормана, Л. Виготського, О. Леонтьева та Т. Рябової, Т. Ахутіної (Рябової), О. Лурії, С. Кацнельсона. Отримали назву рівневих, оскільки їх автори, досліджуючи процеси вербалізації, «утілеснення» думки в мові, орієнтувались на поняття рівнів мовної системи. Модель Б. Нормана. У цій моделі послідовність процесу ПМ співвіднесена із системою рівнів мови. На денотативному (предметному) рівні в правій півкулі головного мозку формується цілісне уявлення щодо явища, про яке хоче розповісти мовець: починається створення суб’єктивного смислу висловлювання. У внутрішньому мовленні виформовується десигнат, тобто означуване, змістовий бік мовного знака, і з'являється «протопредикат» з аргументами, у яких ще не уточнено рольову структуру. Цей «протопредикат» задає сценарій, у межах якого «розігрується дія» майбутнього висловлювання. Пізніше, на вербалъно-синтагматичному рівні, відбувається лінеаризація (лінійне розгортання) понятійно-рольової структури (перетворення її на завершений синтагматичний ланцюжок). На цій сходинці вводиться три підрівні — синтаксичний, лексико-морфологічний і фонетичний (графічний), кожен з яких характеризується своїм набором структур, одиниць і співвідношень між ними, а також механізмом перетворення цих структур на структури наступних підрівнів. Стохастичні моделі припускають, що адресант використовує при породженні мови виключно ймовірнісні характеристики мовних елементів: сам факт та вірогідність появи чергового елементу зумовлені попередніми елементами. Проте експерименти доводять, що вибір граматичної форми набагато менше залежить від впливу контексту, ніж від вибору окремого слова. Циклічні моделі. Помітною рисою всіх моделей цього типу к орієнтація не на рівні мови та притаманні їм одиниці, а на цикли процесу розгортання думки, реалізації програм мовлення, задіяння принципу поєднання рівнів, коли ланцюжок одного рівня стає компонентом іншого. Інтегративна модель породження мовлення. ЇЇ авторами є американські, німецькі та російські лінгвісти, психолінгвісти і теоретики мовленнєвої діяльності, зокрема Н. Хомський, Е. Ланг, Дж. Соммерс, О. Кубрякова та інші. Згідно з нею процес вербалізації здійснюється не поетапно, а з порушеннями порядку стадій у різних типах мовлення; про фази чи етапи породження мовлення можна говорити лише умовно, маючи на увазі можливість їх паралельної реалізації. Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації

26.Онтогенез мовленнєвого висловлювання.Онтогенез мовної здібності являє собою складне взаємодія, з одного боку, процесу спілкування дорослих з дитиною, з іншого - процесу розвитку предметної та пізнавальної діяльності дитини.

Процес формування мовленнєвої діяльності (і відповідно засвоєння системи рідної мови) в онтогенезі в концепції «мовного онтогенезу» АА Леонтьєва підрозділяється на ряд послідовних періодів, або «стадій»:

1 - підготовчий (з моменту народження до 1 року);

Крик - перша голосова реакція дитини. І крик, і плач дитини активізують діяльність артикуляційного, голосового, дихального відділів мовного апарату.

Для дитини першого року життя «мовної тренінг» в проголошенні звуків - це свого роду гра, мимовільне дію, яке доставляє дитині задоволення. Дитина вперто, протягом багатьох хвилин, може повторювати один і той же звук і таким чином вправлятися в його артикулюванню.

Період гуління відзначається у всіх дітей. Уже в 1,5 місяці, а потім - в 2-3 місяці дитина проявляє голосові реакції у відтворенні таких звуків, як а-а-бм-бм, бл', у-гу, бу Саме вони пізніше стають основою для становлення членороздільної мови.

В 4 місяці ускладнюються звукові поєднання: з'являються нові, типу гн-АГН, ля-аля. Дитина в процесі гуління ніби грає зі своїм артикуляційним апаратом, кілька разів повторює один і той же звук, отримуючи при цьому задоволення.

При нормальному розвитку дитини «гуління» в 6-7 місяців поступово переходить в лепет.

Тільки в період лепету (який виражається в проголошенні поєднань звуків, відповідних стилю, і продукуванні різних за обсягом і структурою складових рядів) ці нормативні особливості звуковимови поступово починають проявлятися. У цей період складається «синтагматична організація» промови: формується структура складу (поява «протосогласного» і «протогласного»), відзначається поділ потоку мови на складові кванти, що свідчить про формування у дитини фізіологічного механізму складоутворення.

У 8,5-9 місяців лепет вже має модульований характер з різноманітними інтонаціями.

У віці 9-10 місяців відбувається якісний стрибок у мовному розвитку дитини. З'являються перші «нормативні», «предметно віднесені» слова (відповідні лексичної системі даної мови). Коло артикуляцій протягом двох-трьох місяців не розширюється, так само як немає віднесення звуків до нових предметів чи явищам: при цьому тотожність вживання псевдослова (точніше, «протослова») забезпечується не тільки і не стільки тотожністю артикуляції, скільки тотожністю звукового вигляду цілого слова.

У віці 10-12 місяців дитина є іменники (які є практично єдиною представленою в «граматиці» дитини частиною мови) вживає в називному відмінку в однині. Спроби зв'язати два слова у фразу (Мама, дай!) З'являються пізніше (приблизно в півтора року).

2- переддошкільний (від 1 року до 3 років);

У переддошкільний період мовного розвитку у дітей проявляються різноманітні фонетичні порушення: багато звуки рідної мови вони пропускають (не вимовляють зовсім), переставляють, замінюють більш простими за артикуляцією. Ці недоліки мови (визначені поняттям «фізіологічна дис-Лалія») пояснюються віковими недосконалістю артикуляційного апарату, а також недостатнім рівнем розвитку фонематичного сприйняття (сприйняття і диференціації фонем). Разом з тим характерним для цього періоду є досить впевнене відтворення дітьми інтонаційно-ритмічних, мелодичних контурів слів, наприклад: касянав (космонавт), піямідкя (пірамідка), ітая (гітара), камейка (лава) 

3 - дошкільний (від 3 до 7 років);

Дошкільний етап «мовного онтогенезу» характеризується найбільш інтенсивним мовним розвитком дітей. Нерідко спостерігається якісний стрибок у розширенні словникового запасу. Дитина починає активно користуватися всіма частинами мови; в структурі складається в цей період мовної здібності поступово формуються навички словотворення.

Процес засвоєння мови протікає настільки динамічно, що після трьох років діти з хорошим рівнем мовного розвитку вільно спілкуються не тільки за допомогою граматично правильно побудованих простих речень, а й деяких видів складних речень. У цей час активний словник дітей досягає 3-4 тисяч слів, формується більш диференційоване вживання слів відповідно до їх значеннями; діти оволодівають навичками словозміни і словотворення.

4- шкільний (від 7 до 17 років).

  У шкільний період мовного розвитку продовжується вдосконалення зв'язного мовлення. Діти свідомо засвоюють граматичні правила оформлення вільних висловлювань, повністю опановують звуковим аналізом і синтезом. На цьому етапі формується письмова мова