31. Повстансько-партизанська боротьба в Україні проти німецько-австрійських окупантів і гетьманського режиму.

Поступово легальна і нелегальна опозиція гетьманському урядові в Україні зростала. Ті політичні партії, що перейшли в опозицію до Гетьманату, долали міжпартійні суперечності й консолідували свої сили, перетворюючись на осередок легальної боротьби. Серйозним кроком до координації усіх сил демократичного руху стало утворення в середині травня 1918 р. «Українського національно-державного союзу» (УНДС), до якого увійшли українські самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова партія та ін. Нові порядки Гетьманщини, терор і репресії окупантів призвели до повстанської боротьби. У липні—серпні 1918 р. розгорнулася антигетьманська хвиля страйкового руху, припинили роботу майже 200 тис. залізничників. У цей час активізувалася селянська боротьба проти окупантів і Гетьманщини на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині. Наприклад, в серпні 1918 р. тільки в Київській губернії під керівництвом М. Щорса, В. Боженка, В. Баляса повстало більше 40 тис. селян, до яких приєдналися тисячі робітників Києва, Василькова, Умані, Черкас, Канева та інших міст. З середини літа 1918 р. розпочалася організована повстанська боротьба під керівництвом Нестора Махна. Більшість повстанських загонів виникла як форма протесту проти сваволі окупантів і Гетьманщини. Частиною повсталих керували створені підпільні комітети українських соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, комуністів і анархістів. В умовах загострення незгод представників демократичного національного руху з гетьманським режимом і наростання протесту народних мас та посилення серед них більшовицької пропаганди нагальною ставала реалізація ідеї формування єдиного національного фронту. Вона знайшла втілення в організації у серпні 1918 р. Українського Національного союзу (УНС) шляхом приєднання до УНДС широкого спектра українських партій і груп (в тому числі У СДРП та окремих лідерів центральної течії УПСР)

С. Петлюра видав від свого імені універсал до народу України із закликом підтримати повстання проти гетьманського режиму. За короткий час петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію. На бік Директорії перейшла значна частина гетьманської варти, робітників і селян. Цьому сприяли проголошені Директорією демократичні гасла, які віддзеркалювали прагнення українського народу: відновлення Української Народної Республіки; надання землі селянам; встановлення 8-годинного робочого дня; охорона професійних інтересів та ін. Як свідчив генерал Денікін, по всій Україні з новою силою розгорнувся масовий рух проти Гетьманщини, за землю, за владу. 14 листопада гетьман розпускає кабінет міністрів Ф. Лизогуба і в грамоті «До всіх українських громадян» оголошує про зміну урядового курсу — Україні «першій належить виступити у справі утворення Всеросійської федерації».Тобто цією грамотою скасовувалась суверенність України. Наступного дня, коли було оголошено склад нового «федералістичного» кабінету на чолі з С. Гербелем, Директорія почала повстання, її війська активно просувались до Києва. Зайнявши нейтралітет, Німецька солдатська рада 2 грудня уклала з Директорією угоду про перемир'я на період евакуації німецьких військ. Проти Гетьманщини билися війська Директорії та більшовицькі формування. Вони спільно з лівими елементами українських соціалістичних партій домагалися відновлення влади рад в Україні. 28 листопада 1918 р. на території Росії (м. Суджа Курської губ.) за рішенням ЦК КП(б)У і за активної підтримки РНК РСФРР поряд з Директорією було створено другий уряд України — маріонетковий Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Ці обидві влади оголосили гетьманський режим поза законом. Гетьманат на той час залишився без підтримки ззовні. До того ж значна частина гетьманських військ перейшла на бік повсталих, а оголошена урядом мобілізація виявилася неефективною. Внаслідок успішної збройної боротьби регулярних і нерегулярних військ Директорії (вирішальний бій з гетьманськими військами відбувся 18 листопада під Мотови-лівкою за ЗО км від Києва), наступу більшовиків і термінової евакуації окупаційних військ гетьман П. Скоропадський 14 грудня 1918 p., керуючись, за його словами, «виключно благом України», зрікся влади і виїхав до Німеччини.

 Анархіст Нестор Махно у серпні 1918-го очолив повстання проти гетьмана на Катеринославщині. Більшовики з перших кроків гетьманського режиму почали рішучу боротьбу проти «агентів реакції». Створений іще у квітні 1918-го Повстанський народний секретаріат «Повстанська девятка» (Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою) обєднав більшовиків, «лівих» із УСДРП, лівих російських та українських есерів у потужну анти гетьманську силу. В українській провінції більшовики почали створювати підпільні військово-революційні комітети керівництва антигетьманським рухом.

32.Падіннягетьманського режиму і відновлення УНР. УтворенняДиректорії .В умовахкризигетьманського режиму й одночасно з проголошеннямгетьманом федеративного союзу з небільшовицькоюРосієюопозиціявирішила перейти до активнихдій; розпочатизбройнеповстання. У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року в КиєвівідбулосятаємнезасіданняУкраїнськоїНаціональноїСпілки, в якому взяли участь представникиполітичнихпартій. ПрисутнівідхилилиідеюнегайноговідновленняЦентральної Ради і створили орган УНР - Директорію. До її складу увійшли: в. Винниченко(бувобраний головою), Петлюра, Андрієвський, Макаренко і Швець. Центром анти гетьманськогоповстаннябулообрано р. БілаЦерква, де проходили переформування, очолювані Коновальцем, Січовістрільці і звідкипланувалосярозпочатинаступ на Київ. Післязвільнення з-підарештутудиприбув Петлюра. Винниченказалишився в Києві, щобпідготувативидозву до населеннювідіменіДиректорії. Створений в Києві для координаціїдій в умовах анти гетьманськогоповстанняУкраїнськоїреволюційнийкомітет проголосив одночасно з грамотою Скоропадського про федеративному союзі. Одночасно з Білої Церкви Петлюра розіславсвійУніверсал . Так з перших годин почали виявлятисярозбіжностіміжкерівникамиДиректорії - Винниченком та Петлюрою. Розпочавшивиступ з Білої Церкви, повстанцівженаступного дня знали Фастів, погрожуючиКиєву. 18 листопада 1918 року гетьманськівійськабулирозбиті. З 20 листопада розпочалася облога Києва. Коли військаДиректоріївід 13 груднянаблизилися до міста, почав повстання. Революційні загони оволоділичастиноюміста. Захопити все містоїмудалосьтолькопіслядосягненнядомовленості з нимецкимкомандуванням про вільний пропуск німецькихешелонов за межіУкраїни. До ранку 14 грудня 1918 року булороззброєновсігетьманські загони на Печерську, захопленоГенеральний Штаб, ВійськовеМіністерство. До п'ятнадцяти годин цього дня на вулицяхКиєвавжебулиперші загони українськоговійська. ГетьманПавлоСкоропадськийзріксявлади. Переодягнений у нимецкуювійськову форму віннекторое час переховувався, а пізнішевиїхав разом з нимецкими генералами за межіУкраїни. Відразупіслякапітуляціїгетьманського уряду, підвечір 14 грудня 1918 року РеволюційнийКомітетвищоювладою в Києві до прибуттяДиректоріїпризначив Раду Комісарів. 19 грудня 1918 року Директоріяпереїхала до Києва. 26 грудня 1918 року наказом Директоріїбуло сформовано уряд - Раду НароднихМіністрів. ЙогоочоливВолодимирЧехівський. Але всіважливісправиДиректоріявирішувала без участі уряду.Зреченнямгетьманського уряду влади, вступ до КиєвавійськДиректорії, парад повстанськихвійськ на Софійськомумайдані на чолі з Петлюрою верхи на біломуконі - все це поставило крапку в історіїгетьманського режиму й знаменувалоновийетапнаціонально-демократичноїреволюції - відновленняУкраїнськоїНаціональноїРеспубліки.

33.Внутрішня політика Директорії.Здійсненіспробиадаптаціїзаконодавства, щодіяло за попередньоївлади до новихполітичних умов; анульованізакони і декретигетьманату, радянського уряду України, відновленізакони УНР. Вжитосуворихзаконів по боротьбізіспекуляцією, введено хлібнуповинність з диференційованими нормами обов'язкових норм хлібоздачі; за зданіпродуктипередбачалосягрошовакомпенсація. Зазначені заходи дозволяли утримуватиармію, незначнийдержавнийапарат. Але суттєвоситуацію в містах вони не поліпшили, а селянство продовжувалостраждативіднепосильноїношівійни, економічноїанархії та державного свавілля. 8 січня 1919 року Директорія затвердила закон про землю, якийзакріплювавскасуванняприватноївласності на землю, ліси і надра, їхперехід у власністьдержави; трудоваземельна норма зменшуваласявдвічі і обмежувалася 15 десятин; кожнегосподарство повинно булоотримати в користування не менше 5-6 десятин. За отриманіділянкигосподаріповиннібуливіддаватидержавітретинуврожаю ярого хліба. Розробленопроекти закону про фабрично - заводськихкомітетів; підготовка плану першочерговоїдопомогибезробітним;підготовкадеякихактів про улучшениохоронипраці та затвердження 8 годинногоробочого дня. Були зроблені кроки по створеннюзбройних сил, проведено масовумобилизациюмужскогонаселеннявікомвід 20-до 5 років, офіцерів - до43 років. Загальначастинавійська становила 150 тисячбійців.

34.Зовнішньополітичне становище Директорії. Війна з Радянською Росією. Відносини з Антантою.Прийшовши на змінугетьманськоївлади, Директоріяперебувала у важкомустановищі, оскількиїйпротистояливорожісилимайже по всьому периметру кордонів: на заході - польськаарміяПілсудського, на півночі і сході - ЧервонаАрміяТроцького, на півдні - білогвардійськічастини генерала Денікіна. Нова революційнаукраїнськавладаопинилася перед вибором - або Антанта аборадянськаРосія. У цьомупитаннісередкерівництва УНР не булоєдностіпоглядів: Винниченко і Чехівський,м.Грушевський, Шаповал - відстоювалилінію на налагодженнястосунків з радянськоюРосією; Петлюра, представникивійськовогокомандування - Греків, Коновалець, Мельник - висувалиаргументи на користькоординаціїдій з Антантою.Почавши наступ на Українунаприкінці листопада 1918 року в умовах анти гетьманськогоповстання, большевицькічастини на чолі з Антоновим-Овсиенкомпродовжувалисвійнаступ. 30 листопада 1918 року створенийТимчасовийробітничо-селянський уряд України на чолі з П'ятаковимповстанськідивізіїперетворив в Українськурадянськуармію. І вже в кінці 1918 року цяарміяоволоділаШосткою, Глуховом. У відповідь на такідії голова уряду УНР Чехивський послав у Москву ноти протесту, в якихзапитував, чомуросійськевійсько без оголошеннявійниведебойовідіїпроти УНР. 4 січня 1919 року голова ради РРФСР підписав постанову про створенняУкраїнського фронту, військаякогопідкомандуванням Антонова-Овсієнкавже на початок січня 1919 року оволоділиХарковом і Катеринославом. До Харкова разом ізвійськамиприбув і радянський уряд України. ГрупаармійпідкомандуваннямСаблінауспішнодіяла в Донбасі, де їїпідтримувалимісцеверобитництво. Але тут швидкоперехопилиініціативуденікінці. 16 січня 1919 року Директорія УНР офіційнооголосилавійнурадянськійРосії.Продовженняагресії з боку радянськоїРосії, безрезультатністьпереговорів у Москвіспричинилаактивізаціюдіяльностіпроантанстких сил в уряді УНР, яківимагализближення з англо - французькимивійськами, які в цей час перебували на півдніУкраїни. Уряд Чехивскогоприйняврішенняпіти у відставку. Новий склад уряду очолив Остапенко, шанувальникналагодженнявідносин з Антантою. Одночаснозі складу Директоріївийшов і Винниченко, на цьомунаполягали і представникиАнтанти і виїхав за кордон. ВійськаАнтанти у результатіінтервенціївосени 1918 року взяли підсвій контроль південьУкраїни. Спочатку Антанта ворожепоставилася до Директорії. Але в умовахбільшовицькогонаступу і деморализационноговпливуїхагітації на військаАнтантивирішилашукатипорозуміння з усімаантибільшовицькими силами для створенняєдиного фронту дій. Післяпереїзду з Києва до ВінниціДиректоріярозпочала переговори з Антантою через французькекомандування. Переговори булидоситьскладними, а процеспорозуміння з Антантою досяг складного характеру. Українська сторона висунулатакізасідки переговорного процесу: визнаннясамостійностіУкраїни, суверенністьДиректорії, забезпеченнясоціальних реформ, поверненняУкраїніЧорноморського флоту, визнанняавтономіїУкраїнськоїармії з правом свогопредставника в командуванні і недопущеннямросійськихофіцерів до її складу. Реакціяфранцузькоїсторонибуладоситьбурхливою.

35.Проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. у Києві. Його історичне значення.Вирішенняпитання про об'єднання з Українською державою над Дніпром стало відразупіслявстановленняукраїнськоївлади у Львові. Необхідність УНР і ЗУНР булазумовленазовнішніми факторами, етнокультурними та історичнимиспільнотамиміжукраїнськимнаселеннямобохдержавнихстворень. так, вже 18-19 жовтня на засіданні ради УНР і з'їздімужівбуловисунуто, як першочерговезавданняновоївлади - об'єднання з НаддніпрянськоїУкраїною. 5 листопада 1918 року в Києві до гетьмануСкоропадськомуприбуладелегація ЗУНР у складі Осипа Назарука і Володимира Шухевича з проханнямнадатизбройнудопомогуукраїнським силам у Львові. Гетьманобіцявдопомогузброєю і грошима, а такожзапропонувавпередеслоцировать з Білої Церкви до галицькихкордонів полк Січовихстрільців. Але проведавши БілуЦерквуВинниченка, делегація ЗУНР булапроінформована про підготовку анти гетьманськогоповстання, ударною силою якогобулисічовики. 10 листопада 1918 року УНР зновуповернулася до питання про злуку. Державному Секретаріатубулодорученопроводитипідготовчізаходи,щобдомогтисявозз'єднання в майбутньому. Наприкінці листопада 1918 року в Київ для продовженняпереговоріввиїхала нова делегація у складіміністрівЦегельського і Левицького. Вже по дорозігаличанидізналися про похід до правительсвуДиректорії. 30 листопада 1918 року делегація ЗУНР прибула в її ставку в Фастів. З прибуттям з фронту на переговори Петлюривсіпитаннябуливирішені позитивно. 1 грудня 1918 року булоукладеноміждержавнийдоговір про злукуобох держав. Буловирішенозатвердити акт злуки у січні 1919 року пручастюпредставницькоїделегаціїпарламентарів і урядом ЗУНР. Предступительныйдоговірміж УНР і ЗУНР булосхвальнозустрінуто в містахГаличини. ВідбулисясвятковібагатотисячніманфестациинаселенняСтрия, Дрогобича, Калуша. Історична угода підтримало і УкраїнськаГалицькаАрмія. ВідразупісляпідписанняДиректорія УНР почала надаватидопомогуправительсву ЗУНР в йогоборотьбі за незалежність.

36.Боротьба радянських і українських військ з арміямиДенікіна. Білогвардійськийокупаційний режим в Україні. З весни 1919 року зовнішні фронти в Україні проходили територією Правобережної України, де діяли війська Директорії УНР та Донбасу, де більшовицьким військам протистояли війська генерала Денікіна. Бої за Донбас велись ще з січня 1919 року. Спочатку радянські війська Південного фронту потіснили денікінців. Однак поразка однієї з радянських армій на Північному Кавказі створила можливість Денікіну збільшити чисельність військ, що протистояли Південному фронту. Захоплене ідеєю світової соціалістичної революції, радянське керівництво в цей період виношувало плани допомоги Радянській Угорській Республіці. 19 травня 1919року денікінці війська перейшли у наступ на всій донецькій дільниці Південного фронту. Ними було захоплено Луганськ і завдано головного удару на стику 13-ї армії та 3-ї бригади Задніпровської дивізії під командуванням Н.Махна. Радянські війська зазнали поразки. Донбас було втрачено. Вже у червні 1919 року білогвардійці захопили Харків, Катеринослав. Уже 30 серпня 1919 року більшовики з огляду на переважаючу силу противника без бою полишили Київ. Майже одночасно до міста ввійшли білогвардійці під командуванням генерала Бредова та частини УГА під командуванням генерала Кравса. Останні полишили місто, досягнувши угоди з денікінцями. Денікінські війська так швидко окупували Україну, що розташовані на Херсонщині три дивізії залишилися в глибокому тилу. Об’єднана під командуванням Й.Якіра. Південна група військ спробувала прорватися на північ і розпочала свій марш, в ході якого вибила денікінців з Житомира і зайняла західні околиці Києва. Прийшовши до влади в Україні, Денікін спробував відновити загальноросійському систему влади та прагнув здійснити ряд реформ. Аграрна реформа передбачала викуп селянами поміщицькі або іншої землі в розмірі до 45 десятин на господарство;поміщицьке землеволодіння обмежувалось 400 десятинами. Селяни повинні були віддати 1.3 зібраного збіжжя поміщикам і орендарям, а також по 5 пудів зерна з кожної десятини здавати на потреби армії. У сфері промисловості відновлювався 9,5-12 годинний робочий день , некеровані профспілки розпускалися, будь-які форми невдоволення подавлялися. У повному обсязі відновлювалось царське законодавство галузі загальноосвітньої школи, українська мова допускалась лише у приватних школах, викладання українознавства скасовувалось. Денікінська влада розв’язала справжню вакханалію білого терору, насильств. Насамперед 37. Союз С.Петлюри й Ю.Пілсудського. Варшавська угода УНР з Польщею. 21 квітня 1920 року відбулася зустріч Симона Петлюри були жорстокі репресії щодо всіх, хто підозрювався в опозиції до режиму. Закривались українські газети, часописи. з Юзефом Пілсудським і після п'ятигодинної розмови текст швидко був узгоджений і о 1 годині 40 хвилин ночі з 21 на 22 квітня 1920 року підписаний. Згідно з умовами Варшавського договору, польська сторона визнавала незалежність УНР та її уряд на чолі з Симоном Петлюрою; українська підтвердила демаркаційну лінію польсько-українського кордону по р. Збруч, встановленому у вересні 1919 року. Однак союз був лише тимчасовим, бо жодна зі сторін на довший час не могла б відмовитись від Східної Галичини. Петлюра інформував своїх близьких співробітників, що передача Польщі західних українських земель — лише вимушене тимчасове поступлення. Незабаром, 24 квітня 1920 року, була підписана і військова конвенція, яка визначала умови спільного проведення антибільшовицьких воєнних дій в Україні. Після підписання договору Пілсудський разом з Петлюрою розпочав похід на Київ. Оскільки політична і військова конвенції Варшавського договору були таємними, його учасники звернулися з відозвами до українського народу. У цих документах наголошувалось на тимчасовості перебування польських військ на території України з метою надання допомоги українському національному уряду в оволодінні ситуацією.

38..Радянсько-польська війна 1920 р. Створення та діяльність Галревкому. У той час, коли польські війська інтенсивно готувалися до війни з радянською Росією, у Варшаві за дорученням Петлюри дипломатична місія УНР тривалий час вела переговори з польським урядом про формування спільного антибільшовицького фронту. Результатом цих переговорів стало підписання Варшавської угоди. 25 квфтня 1920року польське командування розпочало наступ. Польські війська за перший тиждень боїв захопили Житомир, Бердичів, Козятин. 6 травня 1920 року оволоділи Києвом. Разом с польською армією наступала армія Петлюри. На відвойованих у більшовиків українських територіях поляки чинили грабежі, єврейські погроми, репресії щодо православних священиків. Військовий успіх для армії Пілсудського виявився короткочасним. Антибільшовицьке повстання, на яке розрахував Петлюра, не відбулося. 14 травня 1920 року радянські війська перейшли в наступ. Радянські війська оволоділи Житомиром та Бердичевом. Вже 12 травня 1920 року більшовики вчетверте оволоділи Києвом. Вибивши поляків з Білорусії, радянські армії Західного фронту розпочали наступ на Варшаву. Після вступу на польські землі в Білорусії було утворено Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, який своїм маніфестом проголосив необхідність створення рад, націоналізацію фабрик, експропріацію поміщицьких земель.8 липня 190 року було утворено Галицький ревком на чолі з В. Затонським , як тимчасовий уряд Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Галиький ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної землі, націоналізацію промисловості й банків, відокремлення школи від церкви, а церкви від держави.

39. Ризький мирний договір між Польщею та РСФРР та УСРР від 18.03.1921 р. Польсько-радянські переговори розпочалися в серпні 1920 в Мінську, в ситуації, коли радянські війська загрожували незалежності Польщі. Польською делегацією керував віце-міністр закордонних справ, Ян Домбський, а радянською делегацією Карл Данішевський. Восени 1920 переговори було перенесено на нейтральний грунт в Ригу(Латвія), а Данішевського замінивАдольф Йоффе. Після перемоги уваршавській битвітанеманській кампаніїпольська делегація отримала в свої руки козирні карти. Як представників Польщі в Ригу вислано Яна Дабського, Генріха Страсбургера йЛеона Василевського.Вже на початку відповідних перемовин польська делегація визналаУСРРяк сторону переговорів (радянська українська держава), вилучаючи одночасно визнанняУНР, з якою пов'язувала Польщусоюзницька угодаз весни1920року. Виснажена війною Польща не могла вести подальшої боротьби, допомагаючи здобувати незалежність України, тим більш, що самі українці в своїй масі не підтримали договір, укладенийПетлюроюв 1920, а західні держави були противниками незалежності України.

18 березня 191 року був підписан Ризький мирний договір. Згідно умов Ризького мирного договору до складу Польщі входили Західна Україна та Західна Білорусія. Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно – правові питання. Польща та РРФСР визнавали незалежність України «згідно з принципом самовизначення народів». РРФСР і УРСР забов’язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї, культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені ще царським урядом та виплатити 30млн. золотих карбованців.

40. Відновлення радянської влади в Україні в 1919 р. Прийняття Конституції УСРР. Завдяки наступові Червоної Армії до травня 1919 р. радянська влада була поширена майже на всій території України у межах колишньої Російської імперії. Розпочалося відновлення діяльності центральних і місцевих органів влади. Тимчасовий робітничо-селянський уряд декретом від 6 січня 1919 р. відмінив встановлену Центральною Радою назву держави Українська Народна Республіка (УНР) і затвердив іншу, офіційну назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Відповідно до декрету від 29 січня 1919 р. уряд почав називатися на зразок російського -Рада Народних Комісарів УСРР. Як радянська форма державності УСРР остаточно оформилась з прийняттям на III Всеукраїнському з’їзді Рад (6–10 березня 1919 р.) першої Конституції УСРР. З’їзд обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з’їздами і наділявся законодавчими та контрольними функціями. Була створена постійно діюча Президія ВУЦВК начолі з Г. Петровським, яка за первісним задумом мала виконувати поточну роботу й готувати законопроекти. У квітні - травні 1919 р. відповідно до Конституції відбулися вибори місцевих (губернських, повітових та волосних) Рад і формування їхніх виконавчих органів - виконкомів. Суттєвою особливістю становлення органів радянської влади було те, що як у центрі, так і на місцях вони дедалі більше контролювалися більшовиками. Декретом ВУЦВК “Про сількомбіди” від 14 травня 1919 р. сільради були тимчасово розпущені, єдиними та надзвичайними органами влади на селі стали комбіди. Для забезпечення продовольством військ, робітників та сільської бідноти використовувалися силові й репресивні заходи. Так, постановою Ради оборони від 17 липня 1919 р. в боротьбі проти непокірного селянства рекомендували принцип кругової поруки, захоплення заручників, накладання контрибуцій, виселення сімей керівників повстань тощо.

41.Внутрішня політика Раднаркому УСРР в 1919 р. “Комуністичне” будівництво. 10 березня 1919 р. ПІ Всеукраїнський з'їзд рад затвердив першу Конституцію УСРР. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) на чолі з Г. Петровським. За російським зразком відділи уряду були названі народними комісаріатами, а уряд - Радою народних комісарів. На чолі РНК УСРР стояв X. Раковський, який також керував наркоматом закордонних справ. З'їзд офіційно затвердив радянську форму державності, котра контролювалася з партією, яка в результаті революції і громадянської війни отримала монополію на владу, - РКП(б). Економічну розруху, викликану Першою світовою і Громадянською війнами, більшовики намагалися ліквідувати заходами, спрямованими на витіснення спекулятивного ринку розподільчими відносинами і на різке посилення впливу державних органів на суспільне виробництво. Серед заходів, намічених Раднаркомом з цією метою, були: - запровадження загальної трудової повинності, - мілітаризація праці, - заборона приватної торгівлі, - продрозкладка, - карткова система постачання міського населення, - націоналізація всіх підприємств. 1 червня 1919 р. була оформлена угода про об'єднання військової, господарської, державної діяльності РСФРР та інших радянських республік. Зокрема, народне господарство України перейшло в розпорядження Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР. Військові сили радянської України були включені до складу Червоної армії РРФСР. На Україну поширювалася чинність російських декретів. Таким чином, УСРР не була повністю суверенною державою. Більшовицький уряд України, пообіцявши у своєму Маніфесті від 28 листопада 1918 р. передати всі заводи, фабрики, банки та ін. у власність українських трудящих мас, у Декларації від 5 січня 1919 р. оголосив про націоналізацію найважливіших галузей промисловості, поступово включаючи і всі інші галузі народного господарства. 11 січня 1919 р. був опублікований декрет про порядок націоналізації підприємств. Право націоналізації визнавалося тільки за урядом республіки. Наслідком глобальної націоналізації стало подальше поглиблення економічної кризи. Промислові товари і предмети широкого вжитку остаточно зникли з ринку. За час багаторічної війни ринок промислових товарів фактично зник. Відповідно скоротився завіз до міст сільськогосподарської продукції. Гроші швидко утрачали свою вартість, купівля і продаж здійснювалися в найпростішій формі мінової торгівлі. Це призвело до розпаду господарських зв'язків міста і села, найгострішої нестачі продовольчих продуктів. 12 квітня 1919 р. Рад нарком України за розпорядженням із Москви видав декрет про застосування продрозкладки, тобто перехід до отримання хліба від його виробника шляхом застосування примусових методів заготівлі за твердою ціною. Для кожної губернії визначалася кількість зерна, яку необхідно було здати державі. Від здачі хліба звільнялися господарства з посівом менше 5 десятин.

У жовтні 1917 р. II Всеросійський з'їзд рад прийняв підготовлений керівництвом РКП(б) декрет, у якому проголошувалася передача поміщицької і всієї іншої землі в приватне користування селян на засадах зрівняльного поділу.

Однак, із кінця 1918 р., коли більшовики прискорили темпи комуністичного будівництва, різко посилилася тенденція до примусової колективізації селянських господарств. В Україні ліквідація поміщицького землеволодіння проводилася майже на півтора роки пізніше, ніж у Росії. У березні 1919 р. в Україні було прийняте «Положення про соціалістичне землевпорядкування і про перехідні заходи до соціалізму в землеробстві», яке проголосило найважливішим завданням аграрної політики перехід від індивідуального господарства до суспільного. 25 січня 1919 р. радянський уряд України проголосив безкоштовну передачу землі селянам. Конфісковані поміщицькі землі пропонувалося передавати в першу чергу для землеробства колективного і в другу - для потреб індивідуальних землекористувачів.