6. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість".

Індивід— це окремо взята людина як представник людського роду з усіма її психологічними, морально-етичними та психічними характеристиками. Індивід — це завжди один з багатьох, і він завжди знеособлений. У понятті «індивід» не фіксуються які-небудь особливі або одиничні властивості (біологічні, соціальні) людини, хоча вони, звичайно, присутні.

Особистість— це системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність притаманних тільки їй своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших — малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. 

7. Псих. Теорії особистості у контексті управлінської діяльності. Концепція Фрейда.

За Фрейдом, Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. 3. Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими. У психоаналізі 3. Фрейда це прагнення іменується „лібідо". Він виділив дві категорії індивідів за критерієм їх ставлення до лідерства: ті, хто прагнуть до влади, і ті, хто відчувають внутрішню потребу у підпорядкуванні, покровительстві. За схемою Фрейда, взаємини з лідером вибудовуються за аналогією до взаємин дитини з батьком, який викликає в дитини (хлопчика) почуття страху та ненависті. Соціальні почуття при цьому виявляються «перевернутими» почуттями ворожості, позаяк ідентифікація з лідером (подобою батька) є захисною реакцією, яка перетворює почуття, що відчуває індивід, на протилежні, соціально прийнятні. Тому зв’язки, які поєднують лідерів з групою, Фрейд вважав надзвичайно важливими для підтримання групової стабільності, більш необхідними, ніж зв’язки у групі один з одним. Саме в природі суспільства, на його думку, закладене намагання осіб, наділених владою, перешкоджати вільному вияву імпульсів людей, які такої влади не мають. Водночас він бачив необхідність у такій соціальній системі, яка могла б регулювати прояви людської агресивності.  З. Фрейда вважають одним з останніх великих мислителів, які намагалися розгортати соціально-психологічну теорію без використання емпіричних даних.  Отже, концепція «психологія мас» базується на абсолютизації індивідуального у розв’язанні проблеми співвідношення індивіда і суспільства. Її представники протиставляли маси еліті, вождю, лідеру, здатним упорядкувати масу, повести її за собою.

8. Псих. Теорії особистості у контексті управлінської діяльності. Аналітична психологія Юнга.

Учень 3. Фрейда, засновник аналітичної психології швейцарський психіатр Карл-Густав Юнг створив теорію про складну структуру особистості, запропонував типологію характерів відповідно до того, які функції у них переважають (мислення, почуття, інтуїція) і спрямованості особистості на зовнішній або внутрішній світ. З цією метою обґрунтував поняття “екстраверсія” й “інтроверсія” для визначення двох протилежних типів особистості. Екстравертивний тип особистості характеризується її зверненістю до навколишнього світу, інтровертивному типу особистості властива фіксація інтересів на явищах власного внутрішнього світу. Головне, що відрізняє аналітичну психологію Юнга від фрейдівського психоаналізу, — різне бачення природи лібідо. За К.-Г. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Саме колективне несвідоме відіграє визначальну роль у структурі особистості.    Теорія психоаналізу не пропонує керівникові конкретних методів розв'язання практичних проблем, однак допомагає зрозуміти мотиви поведінки людей. Некоректну поведінку підлеглого чи керівника або завзятий їх опір чому-небудь можна пояснити, наприклад, захистом від чогось, великим прагненням до визнання чи гординею. Поведінка персоналу організації не завжди логічна і раціональна, а самі люди не завжди можуть пояснити свої імпульси і бажання, тому керівник повинен уміти бачити, розпізнавати приховані мотиви.

9. Гуманістична психологія Маслоу.

А. Маслоу виділив два типи потреб, що лежать в основі розвитку особистості: «дефіцітарні», які припиняються після їх задоволення, і «ростові», які, навпроти, лише посилюються після їх реалізації. Всього, за Маслоу, існує п'ять рівнів мотивації:

1) фізіологічний (потреби в їжі, сні);

2) потреби в безпеці (потреба в квартирі, роботі);

3) потреби в приналежності відображають потреби однієї людини в іншій людині, наприклад у створенні сім'ї;

4) рівень самооцінки (потреба в самоповазі, компетенції, гідність);

5) потреба в самоактуалізації (мета самореалізації в творчості, краси, цілісності і т. д.).

Потреби перших двох рівнів відносяться до дефіцитарних, третій рівень потреб вважається проміжним, на четвертому і п'ятому рівнях знаходяться ростові потреби.

Маслоу сформулював закон поступального розвитку мотивації, згідно з яким мотивація людини розвивається поступально: рух на більш високий рівень відбувається в тому випадку, якщо задоволені (в основному) потреби нижчого рівня. Іншими словами, якщо людина голодна і у нього немає даху над головою, то йому буде важко створити сім'ю і тим більше відчувати повагу до себе або займатися творчістю.

Найбільш важливими для людини є потреби в самоактуалізації. Самоактуалізація - не кінцевий стан досконалості людини. Жодна людина не стає настільки самоактуализированным, щоб відкинути всі мотиви. У кожної людини завжди залишаються таланти для подальшого розвитку. Людина, досяг п'ятого рівня, називається «психологічно здоровою особистістю»