Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
осік відповіді.docx
Скачиваний:
133
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
187.04 Кб
Скачать

93.Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. Третині хіх ст.

Укладена у 1867 р. між Австрією та Угорщиною особлива економічна угода визначала розмір участі обох частин імперії у покритті спільних державних витрат. Відмова угорців продовжити дію угоди на черговий десятилітній термін наприкінці ХІХ ст. зумовила тривалу політичну кризу в країні, що ледве не закінчилася розвалом імперії.

«Клаптикова імперія». Об’єднана Австро-Угорщина була однією з найбільших держав Європи. За розмірами території й чисельністю населення вона перевершувала Велику Британію, Францію та Італію. До складу двоєдиної імперії входили території Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Хорватії, а також частина території сучасних Іта-лії, Румунії, Польщі й України. На відміну від більшості держав Західної Європи Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, яку часто називали «клаптиковою імперією».

Зовнішня політика А.-У. після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована головним чином на Балкани. У 1878 австро-угорські війська окупували Боснію та Герцеговину, яка була анексована 5.10.1908. Це викликало загострення відносин А.-У. з Росією, результатом чого було укладення 7 жовтня 1879 таємної угоди з Німеччиною, до якої у 1882 приєдналася Італія.

Так було оформлено Троїстий союз, спрямований проти Росії та Франції.

Не випадково під час кризи 1886 р. Бисмарк намагається зв'язати Лондон конкретними зобов'язаннями перед Віднем, а в 1887 р. він інтригував на користь взошествия на болгарський престол Фердинанда Кобургского. Ця австро-германская маріонетка залучила Болгарію в орбіту Відня і Берліна. Надалі, відповідно до російсько-австрійських угод 1897 і 1903 рр. Віна і Петербург визнали принцип status quo на Балканах. Ці угоди були більшою мірою вигідні Австро-Угорщині, оскільки під прикриттям цих угод Віна продовжувала свою економічну експансію в регіоні, протиставити якій Росії було нічого.

94. Боротьба течій у іі Інтернаціоналі наприкінці хіх – на початку хх ст.

II Інтернаціонал. Кінець XIX — початок XX ст. характеризу¬ється мирним розвитком робітничого руху. Проте умови праці залишалися тяжкими, робочий тиждень становив 70-72 години. Посилення експлуатації внаслідок інтенсифікації виробництва, низький життєвий рівень, відсутність соціального законодавства вимагали подальшої боротьби трудящих за свої права і свободи. Поглиблюється тенденція до міжнародної солідарності в робітни¬чому русі під час подій у Чикаго (1886 p.), страйків шахтарів Руру (Німеччина) та докерів Лондона (1889 p.). Масовими організаці¬ями у всіх індустріальних країнах стають робітничі і соціалістичні партії. Якщо на початку 70-х pp. робітнича партія існувала лише в Німеччині, то в другій половині 90-х pp. робітничі партії існу¬вали вже в 21 країні. Необхідність об´єднання соціалістичних та робітничих партій для координації своїх дій стала головною перед¬умовою утворення II Інтернаціоналу.14 липня 1889 р. у Парижі зібрався міжнародний соціалістич¬ний конгрес. Рішення про створення нової міжнародної робітни¬чої організації на зразок І Інтернаціоналу не було прийнято. Новий Інтернаціонал розвивався у вигляді періодичних інтернаціональ¬них конгресів. Він поставив за мету своєї діяльності боротьбу за соціальні права трудящих, поліпшення умов життя. Конгрес при¬йняв рішення про щорічне проведення робітничих маніфестацій солідарності 1 травня — в роковини подій у Чикаго 1886 р.Конгреси II Інтернаціоналу збиралися раз на два-три роки (всього їх відбулось 9) і розробляли конкретну програму боротьби за поліп¬шення становища трудящих. Діяльність II Інтернаціоналу свідчила про перетворення робітничого і соціалістичного руху на впливову політичну силу XIX — початку XX ст. Офіційною ідеологією II Інтер¬націоналу став марксизм. Ті робітничі організації, які не визнавали марксизму, продовжували існувати за межами II Інтернаціоналу.Проте подальше загострення соціальних протиріч призвело до ідейної боротьби у міжнародному соціалістичному русі з питань тактики, стратегії, теорії, оцінки нових явищ і процесів у еконо¬міці та державній політиці. УII Інтернаціоналі постійно виникали ідеї про необхідність переглянути (ревізувати) ідеї К. Маркса у відповідності з потребами часу. У кінці XIX ст. ідейні протиріччя в Європейській соціал-демократії набули непримиренного харак¬теру і призвели до кризи в II Інтернаціоналі. На початку XX ст. утворилося дві течії: радикальна (революційна) і поміркована. Представники першої продовжували наполягати на необхідності революційної боротьби і побудові держави диктатури пролетаріату (В.Ульянов (Ленін)). Друга течія була більш поміркованою. Німецький соціал-демократ Е. Бернштейн дійшов висновку про помилковість марксистського положення про подальше загост¬рення класової боротьби та наявність передумов для побудови соціалістичного суспільства. Він твердив, що до соціалізму можна прийти шляхом державного регулювання товарно-ринкової еко¬номіки, реформуванням політичного суспільства легальними методами, через парламентську боротьбу. Ці висновки будуть під¬тверджені майбутнім.