3.2 Розмежування бандитизму від озброєного розбою, вчиненого організованою групою осіб.
Як показало вивчення багатьох джерел цієї курсової роботи, проблема розмежування бандитизму і збройного розбою, вчиненного організованою групою – досить стара проблема в теорії кримінального права. При вивченні слідчої і судової практики можна сказати, що кожен раз при розслідуванні та в судовому розгляді виникає проблема конкуренції норм – кваліфікувати злочин як розбій, вчинений озброєною організованою групою, або як бандитизм. Збройний розбій організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою нападу на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі. За всієї складності кваліфікації і доказуванні цих злочинів названі злочини усе ж можливо розрізнити по ряду ознак: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася); розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група. У юридичній літературі останніх років по цій проблемі позиція однозначна: бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей. При організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів). У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечний, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій. Бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей. На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів). У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій. Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян та організації. Щодо співвідношення схожих за своїм кримінально-правовим та кримінологічним змістом з бандитизмом таких статей КК України, як ст. 258 "Терористичний акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб . Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), при цьому такі злочинці можуть ставити мету корисливої наживи, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань. Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан . Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій.
В. Ліпкан вважає, що тероризм є багатооб`єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об`єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо . Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку.
Аналогічно має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди.
Збройний розбій (ст. 187 КК) організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.
Розбій від бандитизму відрізняється за такими ознаками: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася); розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група.
3.3 Покарання за бандитизм
У санкції ст. 257 УК передбачене основне покарання - позбавлення волі від п’яти до п’ятнадцяти років [2;150]. У якості додаткового покарання за бандитизм в КК встановлена конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК). Як показало вивчення практики застосування кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму. Покарання, призначуване особам, винним у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 257 КК, повинне відповідати тяжкості злочинів і особистості засудженого. Кожному учаснику банди, відповідно до його ролі і внеску в загальну злочинну діяльність, повинно бути призначене строго диференційоване покарання. Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання тісно пов'язані між собою, тому що покарання втілює в собі міру останньої. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян України, обраній мірі покарання повинно знайти своє задоволення почуття загальної справедливості [26;78]. Перелік обставин, обов'язок урахування, яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним законом ст.ст. 66,67 КК. Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – за дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, пристроями, їх придбання, виготовлення, ремонт, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК. А згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – ст. 257 КК не містить якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу злочину (бандитизм), крім відповідальності за організацію банди, тому у таких випадках суд згідно ст. 33 КК, відповідно до якої за сукупністю злочинів кожен із учасників банди підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини. Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян. Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним кодексом у статті 66 (Обставини, які пом'якшують покарання) та у статті 67 (Обставини, які обтяжують покарання).
При застосуванні кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, ще на стадії слідства, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.
При кваліфікації злочинів, учинених бандою, суди повинні дотримуватись положень ч.1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об'єднань. Організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні нею, при умові, що вони охоплювались його умислом. Що до учасників банди, то згідно ч.2 ст. 30 КК, то вони несуть відповідальність за злочини у яких вони брали участь у підготовці або у вчиненні, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочині.
ВИСНОВКИ
Дослідивши такий злочин як бандитизм автор дійшов наступних висновків. Історично бандитизм в Україні знайшов свого розквіту на початку 90-х років минулого століття. Коли майже вся державна власність почала переходити до приватних власників, стрімко розвивалася комерція все це потягнуло за собою розвиток злочинних угруповань, в тому числі й найнебезпечнішої форми – банди. Учасники цих формувань прагнули «легких» грошей, і вони їх отримували. Шляхом нападів на підприємців банди збагачувались, розширялася кількість учасників, а їх озброєнню міг позаздрити навіть елітний загін військових. Вони діяли жорстко, непокірних підприємців вбивали, спалювали будинки та офіси. На протидію організованій злочинності були створені спеціальні відомства та управління, до яких входили найкращі спеціалісти покликані боротися з таким негативним проявом суспільства як бандитизм. В наш час бандитизм зузтрічається набагато рідше, але слід пам’ятати, що ватажки банд, які діяли у 90-х, засуджені до позбавлення волі, саме в наш час почнуть або вже почали повертатися з місць позбавлення волі і тому слід звернути особливу увагу на цих людей та постійно здійснювати контроль за ними. Особлива суспільна небезпека бандитизму полягає в тому, що члени банди озброєнні і становлять небезпеку не тільки майну власників, а й їхньому життю та здоров’ю. Кількість учасників банди може коливатися від трьох осіб і більше, вони мають чіткий план своїх дій при нападі, ними зазвичай керує організатор банди, тому передбачити наступний злочинний крок банди дуже важко. Бандитизм майже завжди вчиняється з їншими злочинами (вбивство, згвалтуваня, знищення та заволодіння майном, викрадення людей тощо). Тому законодавець і зробив цей злочин з усіченим складом, щоб правоохороні органи могли «знешкоджувати» цей злочин ще на початку створення банди, коли учасники ще не встигли нанести істотної шкоди суспільству. Способом вчинення бандитизму є напад, а напад це завжди застосування насилля, фізичного чи психічного. Напад є дуже небезпечним способом вчинення злочинів, під час нападу психічний стан злочинців і потерпілих дуже напружений, а в такому стані людина може зробити «безповоротні помилки» вартістю у життя людини. Також слід зазначити, що при бандитизмі суб’єктивна сторона завжди характеризується прямим умислом та корисливим мотивом, тобто чітко окреслюється стійка «злочинна психіка» учасників банди та бажання збагатитися за рахунок інших членів суспільства. Щодо боротьби з цим злочином, у автора виникли наступні позиції. Починати боротися з бандитизмом треба з формування суспільства, та окремої людини як складової суспільства. Для того щоб людині не хотілося займатися злочинною діяльністю треба створити необхідні умови життя в країні. Жодна психічно здорова людина яка задоволена рівнем свого життя не піде на злочин. Більша частка злочинців іде на злочин не заради того, щоб вдовольнити свої примхи, а щоб елементарно вижити в цьому жорстокому соціуму який зараз сформувався в Україні. Окрему увагу треба приділити культурі та спорту в країні. Адже учасниками банди, майже завжди, становляться молоді люди які не змогли проявити себе та присвятити своє життя чомусь іншому аніж криміналу. Безкоштовна освіта та працевлаштування за фахом, скоротять в нашій країні рівень безробіття, а відносно й бажаючих піти на скоєння корисливого злочину. Також не можна забувати про фінансування органів які покликані боротися з організованою злочинністю. А насамперед, державній владі, та посадовим особам які «керують» нашою державою, напевне потрібно підняти свій авторитет до тієї межі, коли народ України перестане плутати їх з бандитами і навпаки. Зараз існує велика небезпека того, що криміногенна ситуація в країні може повернутися на п’ятнадцять років назад, а влада країни та правоохоронна система на даному етапі не зможуть протистояти хвилі злочиності яка нахлине на громадян України. Тому не треба зволікати і чекати поки це станеться, а починати боротися саме зараз коли це ще під силу правоохоронцям. Можливо процес гуманізації який притаманий політиці нашої держави не зовсім підходить для нашого суспільства і треба обтяжити ступінь покарання за даний злочин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Нормативні акти 1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Україна, 1996. 2. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2009 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. 3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіц. вид. – К.: ТОВ «Одіссей», 2003. 4. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2003. 5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. Потребенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., - «форум», 2001, у 2-х ч. 6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.,2001. 7. Пленум Верховного Суду України в Постанові від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм». ІІ. Книжкові видання 8. Кримінальне право України: Навч. посібник: С.Г.Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. – За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с. 9. Кримінальне право України: Загальна та Особлива Частини: Навч. посібник / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський – К.: Істина, 2005. – 380 с. 10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І.Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов; за ред. професора М.І.Бажанова, в.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид. перероблене та доповнене. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с. 11. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник ( Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид.3-тє переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с. 12. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн./ М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М.Мельник та ін./ За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с. 13. Кузнєцов В.О., Гіжевський В.К. Кримінальне право України ( повний курс у схемах та таблицях): Навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 459 с. 14. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. –К.: А.С.К., 2001. – 352с. 15. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько/ – 2-е вид. виправ. та доповн. - К.: Вид. Паливода А.В., 2006.- 636 с. 16. Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248 с. 17. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник под ред. д.ю.н, профессора Е.Л.Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 672 с. 18. Чернишова Н.В. Кримінальне право України (Загальна частина). Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 288 с. ІІІ. Публікації у книжкових та періодичних виданнях: 19. Гончаренко Т. Бандитизм: злочин і покарання // Адвокатура, 2004, п.2 – с.2 20. Голіна В. Організатор банди : основні кримінологічні риси особи злочинця // Вісник Академії правових наук України, 2003, п.2 – 3, - с.256 21. Голіна В. Окремі аспекти розмежування бандитизму і сворення злочинної організації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2002 - №3 – с.26 22. Голицина В. Понятие банды и основные черты бандитизма в Украине // В кн. Новий Кримінальний Кодекс : питання застосування і вивчення. – К., 2002, с.213 23. Живова Ю.В. Кримінільно – правові ознаки банди за новим ККУ // Вісник ЛАВС – 2002 – спецвипуск – част.1 – с.118 24. Єфремов С. Різновиди організованих злочинних угруповань // Вісник прокуратури 2003, №8, с.53 – 58 25. Іваненко І.В. Віктимологічне попередження бандитизму // Вісник Одеського інституту ВС, 2002 – вид.4 – с.123 26. Іваненко І.В. Проблеми вивчення соціальних причин бандитизму в Україні // Вісник Одеського інституту ВС – 2004 - №3 – с.77 27. Радіонов І.І. Бандитизм : стадії вчинення злочину // Вісник Національного університету ВС, 2003, п.23 – с.58 28. Чорний Р.Л. Напад, як спосіб вчинення бандитизму // Вісник Львівського інституту ВС., - 2003 - №3 – с.85