1.2. Загальна методика аналізу власного капіталу кб

 

Власний капітал банку — це величина, яка визначається шля­хом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і ре­зерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтри­мання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:

·   стабільність;

·   субординація стосовно прав кредиторів;

·   відсутність фіксованих нарахувань доходів.        

Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його еко­номічної стабільності та погашення можливих, збитків, які пе­ребувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, Ре­зервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпоря­дженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку складається із статутного фонду, спе­ціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статут­ний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Формула визначення власного капіталу банку така:

К=ОК+ДК

де К— власний капітал банку;

ОК— основний капітал банку;

ДК—додатковий капітал банку.

У фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Та­кі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна та­кож обчислювати за формулою:

К=А-З

де К— власний капітал банк);

А — активи банку;

3 — зобов'я­зання банку.

Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будуєть­ся вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.

Звідси випливає регулятивна функція власного капіталу бан­ку, яка полягає в принципі адекватності або достатності, — об­сяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому вста­новлюються вимоги до мінімального розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.

 

1.3. Методи оцінювання достатності банківського капіталу

 

Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень на­дійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб­леми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни­ми як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.

Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку ви­значається із базового балансового співвідношення:

A=L+K    

де А — активи; L — зобов'язання; К — капітал банку, звідки:

K=A-L  

Отже, капітал банку розраховують, виходя­чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оці­нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за­хисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що ак­тиви та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, ви­ходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин­кова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розгляду­ваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюва­тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки на­дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу­тку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валют­них ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо­бов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та ор­ганів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адек­ватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уяв­лення про банківський капітал як джерело покриття збитків і ві­дображає рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяль­ності.

Розділ ІІ. Аналіз банківського капіталу на прикладі ЗАТ КБ "Приватбанк'