31.. Вчення про характер
Найбільш давньою спробою пояснити характер людини є гороскопи, які вважають, що характер визначається датою народження людини. Загальноприйнятий часовий період розбивається на певні інтервали, кожному з яких присвоюється певний знак або символ. Опис характеру людини здійснюється через призму певного символу. Однак різні гороскопи (китайський, японський) по-різному описують характери людей, народжених під одним знаком.
Не менш популярні спроби пов'язати характер з іменем людини. Вважається, що найбільш часто дитина чує гаму звуків, пов'язану з її іменем.
Ще однією наукою, яка намагається пояснити характер людей, є фізіогноміка (від грецьк. physis - природа, gnomon - знаючий) - учення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і типом її характеру. Подібні міркування зустрічалися ще в Арістотеля і Платона. Найвідомішою стала фізіогномічна система Погана Каспера Лафатера. Він вважав, що головним шляхом виявлення характеру є вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки тощо.
При визначенні характеру людини фізіогномісти використовували різні показники: форму носа, міру стискання уст, посмішку. Це пояснювалося тим, що навіть тоді, коли людина сміється, на обличчі рефлекторно виникає певна маска, певним чином пов'язана з характером.
Багату історію має й інше вчення про характер - хіромантія (від грецьк. chair - рука, manteia - гадання, пророкування). Це система передбачення рис характеру і долі людини за рельєфом її долонь. У XVI-XVIII ст. у багатьох університетах Європи існували кафедри хіромантії.
Порівняно з фізіогномікою ціннішою у відношенні діагностики рис характеру є графологія - наука, що розглядає почерк як різновид виразних рухів, які відображають психологічні властивості того, хто пише. Графологічні відомості накопичувалися століттями, встановлюючи зв'язок між двома рядами фактів — особливостями почерку і характером.
У ті часи, коли письмо було професійним мистецтвом — каліграфією, перед каліграфом ставилися найсуворіші вимоги аскетизму, адже для письма потрібна була людина з великим самоконтролем, жорсткою внутрішньою організацією, щоб повністю володіти почерком, щоб з психіки в письмо не проникло нічого зайвого, що б спотворювало форму.
Нині не підтверджуються однозначні зв'язки між графічними ознаками почерку і відповідними їм рисами характеру. Найдостовірніше встановлено залежність почерку від емоційного стану та деяких типологічних властивостей вищої нервової діяльності. Деякі специфічні особливості почерку використовують для діагностики деяких психічних захворювань.
33. Поняття про здібності. Структура і види здібностей
Відомо, що за всіх рівних умов (рівня знань, навичок, витрат часу) різні люди досягають неоднакових результатів. Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.
Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.
Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться нарепродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.
Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо.
Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Підспеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо).
До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.
Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні і актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей. Отже, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних.
34 Рівні розвитку здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність У літературі виділяють декілька рівнів здібностей : здібності, як такі, обдарованість, талант, геніальність. Обдарованість-стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності, тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній області, відкритість будь-яким інноваціям. Усі діти талановиті. У кожного свій особливий дар, величезний потенціал, дивна сила, яка примушує їх, рости і розвиватися. З якою завзятістю і відвагою дитина робить свої перші кроки, йде, падає, знову встає. Він активно освоює навколишній світ, прагне якнайповніше реалізувати себе. Ця універсальна здатність властива усім дітям незалежно від конкретних здібностей і рівня розвитку. Розрізняють загальну і приватну обдарованість. . Ознаки обдарованості проявляються досить рано і є запорукою майбутніх успіхів. Багато з них можна помітити в звичайному житті, не прибігаючи до спеціальних тестам. Талант- сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, вищою досконалістю і громадською значущістю. Геніальність - вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення, в тій або іншій сфері творчості, "створювати епоху". Як і здібності, геніальність може бути природженою "геній від бога" (В. Моцарт, Рафаель, А.С.Пушкин), так і придбане "геній від себе" (Демосфен, Ломоносов, Вагнер, Ньютон, В. Скотт).
36 Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо). До розгляду структури особистості є різні підходи. Ми розглянемо дві з багатьох. А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток). В межах системно-діяльнісного підходу К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості підструктури: Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості. Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко. Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.