4.Соціологічна концепція Богдана Кістяковського.

У своїх працях Кістяковський значну увагу приділяв аналізу основних понять соціальних наук, обгрунтуванню наукових засад соціологічного дослідження. Він вважав, що основою соціального життя є взаємодія людей, у ній складаються певні форми колективної свідомості. Формування і трансформація колективної свідомості підпорядковані практиці причинно-наслідкових відносин.

Б. Кістяковський запропонував три умови для досягнення науковості в соціології. Перша пов’язана з формуванням основних понять — суспільство, держава, право, культура. Особливий акцент ставився на категорії можливості, ступенях історичного розвитку на критиці формально-логічних методів, на необхідності зв’язку теоретичних понять та схем інтерпретації з реальним повсякденним світом. Друга умова зводилася до виявлення причинних відносин у соціальній сфері, розглядом проблем можливості й дійсності, необхідності й випадковості у соціальних процесах. Завдання соціології, за Кістяковським, — установити причинні зв’язки, що мають характер необхідності. Третя умова стосується проблем цінностей у соціоло­гічному пізнанні. Б. Кістяковський йшов за М. Вебером у розумінні ціннісних міркувань у процесі пізнання і відстоював передову на той час думку про те, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки у суспільному житті дослідник стикається не лише із переплетінням причинно-наслідкових зв’язків, але й із певними уявленнями про добро, справедливість, красу тощо.

Найвиразніше конкретизувались принципи соціального пізнання Б. Кістяковського в його соціології права. На думку українського теоретика, за своєю природою ідея права належить до сфери цінностей. Природа права двоїста: з одного боку, це сфера чистої належності, зовнішня форма існування справедливості й свободи, з іншого — сфера соціальних відносин, відносин між окремими індивідами і соціальними групами, сума норм, що дозволяють досягти компромісу між різними вимогами.

Діяльність Б. Кістяковського як соціолога і теоретика права важко переоцінити на фоні властивого інтелігенції (особливо ро­сійській та українській) правового нігилізму, про який сам Кістяковський різко висловлювався у відомому збірнику “Вехи”. Він закликав кожного громадянина стати учасником процесу створення, застосування і втілення принципів права, підпорядкувати цьому завданню творче натхнення.

Чимало уваги Б. Кістяковський приділяв проблемам національної української культури, застосовуючи теоретико-методологічні можливості соціологічного аналізу до реалій історико-культурного життя.

5. Соціологія Михайла Шаповала.

Одному із фундаторів вітчизняної соціології - Микиті Шаповалу (1882-1932) випало стати і видатним політичним та громадським діячем України. Незважаючи на вагомість та інтерес, які викликають його праці, слід зазначити, що більшість з них все-таки опинилась поза науковим обігом. Перебуваючи за кордоном та в еміграції,

М. Шаповал розробив основи української соціології. Один із пріоритетів наукових розробок М. Шаповала - проблеми етнонаціонального розвитку України. Він прагнув з'ясувати наукову істину в цьому питанні - розкрити соціальний зміст поняття "нація", виділити основні моменти націоґенези, використовуючи саме соціологічну методологію та методи. Соціологічні теорії, на думку вченого, безпосередньо повинні спиратися на емпіричний матеріал, котрий вчений вважав "хлібом" для соціології і разом з тим виступав проти голого теоретизування, "філософування" в ній. Виходячи із цих позицій соціологічного мислення, М. Шаповал уявляв собі націю як особливу соціальну спільність, котра займає і певне місце в соціальній стратифікації суспільства і динамічно розвивається в ньому і періодично виступає суб'єктом боротьби інтересів. Особливо гострі дискусії точилися щодо "шовіністського" ставлення Росії до України упродовж історії.

Розглядаючи генезис української нації в історичному ракурсі, Шаповал особливо виділяв роль так званих культурно-психологічних елементів у розвитку національного зв'язку - мови, побуту, культури. Вчений особливе значення надавав раціональній свідомості, культурі, мистецтву – тим елементам культури, навколо яких починалася окрема "психологічна організація", перша система національного зв'язку. М. Шаповал був впевнений, що в культурі як факторі націоґенези і об'єктивної ознаки нації найбільш рельєфо проявляється також і суб'єктивний фактор - національна свідомість. Основними працями вченого були "Загальна соціологія", "Соціологія українського відродження".

Література

1. Грушевський М. Проект Українського соціологічного інституту; Проект законопроекту про соціологічний інститут; Український соціологічний інститут і дослідна кафедра історії культури загальної і української // Філософська і соціологічна думка. — 1992. — №7.

2. Драгоманов М. П. Вибране. — К., 1991.

3.Соціологічна думка України: Навч. посібник / М. В. Захарченко,

В. Ф. Бурлачук та ін. — К., 1996.

4.Шаповал М. Соціологія українського відродження. – К., 1994.

5.Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратюк Н. Г. З історії української соціологічної думки. –Львів, 1995.

6.Бурлачук В., Молчанов М. Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні. – K., 1995.