Теорія трудової школи і громадянського виховання Георга Кершенштейнера (1854-1933)
У працях „Поняття трудової школи”, „Школа майбутнього - трудова школа” сформульована концепція народної школи, метою якої є виробка елементарних трудових умінь, професійна підготовка, виховання якостей трудівника (дисциплінованість, старанність, чесність), та громадянина-патріота.
Праця розглядається і як окремий навчальний предмет, і як принцип. На ранніх етапах шкільного навчання праця поступово заміняє ігрову діяльність. Використовуються різні види домогосподарчої, сільськогосподарської та ремісничої праці, що знайомі дитині у її повсякденному житті. Такий порядок шкільного навчання, на думку автора концепції, відповідає природі дітей, оскільки 90% з них мають образне мислення, а не абстрактне, і тому віддають перевагу практичній, образотворчо-ілюстративній, дослідній, лабораторній діяльності. У тісному зв’язку з трудовим здійснюється громадянське виховання: народна школа і армія є найбільш дієвими державними виховними інститутами, здатними формувати у молоді бажання працювати на благо батьківщини і захищати її.
У Мюнхені була створена система народних шкіл такого типу, а також допоміжних шкіл для робочих - підлітків. Позитивною стороною концепції є активізація дитини у навчальному процесі, урахування її природних нахилів; негативною - недостатня увага до загальноосвітньої підготовки на користь формування професійних навичок; до загальнокультурного розвитку, формування загальнолюдських моральних якостей на користь вузько національних ідеалів, виховання людини-функції У тісному зв’язку з трудовим здійснюється громадянське виховання: народна школа і армія є найбільш дієвими державними виховними інститутами, здатними формувати у молоді бажання працювати на благо батьківщини і захищати її.
Школа дії: педагогіка дії, прагматична педагогіка, теорії вільного виховання.
Спільним для всіх цих концепцій є те, що праця трактується як будь-який вид самостійної пізнавальної та художньо-творчої діяльності, спрямований на здобуття нових знань та особистого досвіду.
А.Лай - педагогіка дії: будь-який пізнавальний акт являє собою тріаду: сприйняття розумова переробка зовнішній вираз (дія).
Дія, тобто будь-який вид самостійної творчої діяльності учня, спрямована на його пристосування до середовища. Звідси завдання школи: створити для дитини простір, у якому вона могла б всебічно реагувати на оточуючу дійсність. Школа має являти собою громаду, моделюючу природне і соціальне середовище.
Д.Дьюї - навчання через діяльність як основний принцип навчання у створеній ним у Чикаго Лабораторній школі. Практична діяльність - головний засіб розвитку природних імпульсів дитини, набуття нею особистого досвіду.
Е.Кей, М.Монтессорі, Ф.Гансберг, Л.Гурлітт - теорії вільного виховання, в основу яких покладений принцип педоцентризму: вільна творча діяльність дитини як основа її саморозвитку.
С.Френе - праця є головним принципом, двигуном і філософією народної школи.
Педагогічна система Джона Дьюї (1859-1952)
Американський філософ та педагог, засновник педагогічної концепції прагматизму, згідно з якою призначенням виховання полягає в тому, щоб навчити дитину вирішувати реальні життєві проблеми і досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством. Основний твір: „Школа і суспільство” (1907).
Мета виховання: повноцінний розвиток особистості у відповідності з її індивідуальними здібностями, потребами та соціальними можливостями.
Принципи виховання:
1. Педоцентризм: зумовленість усіх аспектів педагогічної системи потребами розвитку дитини, спрямованість діяльності педагога на саморозвиток дитини.
Природовідповідність: урахування імпульсів природного розвитку дитини: соціального (потреба у спілкуванні з іншими людьми); конструктивного (потреба у русі, грі); дослідницького (потреба у пізнанні і розумінні речей); експресивного (потреба у самовиразі).
Набуття особистого досвіду як спосіб підготовки до розв’язання життєвих проблем.
Навчання через діяльність: залучення дітей до практичної діяльності як основа розвитку їх природних імпульсів;
Індивідуалізація навчально-виховного процесу: врахування індивідуальних особливостей на всіх етапах процесу (цілепокладання, здійснення процесу, визначення його результатів).
Змістові особливості дидактичної системи Д.Дьюї:
інтегрований, а не предметний підхід до організації змісту освіти;
керівництво у викладанні логікою життя, потребами конкретних дітей, а не логікою науки;
орієнтація у процесі навчання на конкретний результат: особистісно значимі знання, а також практичні уміння, які отримають учні у результаті вивчення кожної теми;
активна участь учнів і батьків у визначенні змісту освіти;
вчитель не вимагає систематичного навчання як основного способу пізнання: він керує процесом пізнання через організацію діяльності, спрямовує зусилля учнів на пошук
розв’язання особистих, соціальних та інтелектуальних проблем.