50 Природна монополія та її регулювання

Природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання (юридичні особи) будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари (послуги) на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Хоча причиною виникнення та існування природної монополії є економічна ефективність концентрації певних видів господарської діяльності, зрозуміло, що така концентрація має відбуватися не шляхом конкуренції, а за допомогою законодавчого надання виняткових прав. Конкуренція у цьому випадку була б руйнівним і економічно збитковим явищем, уникнення якого можливе шляхом законодавчого запровадження монополії у відповідних сферах господарської діяльності. Таким чином, з одного боку, причина існування природної монополії є законодавство, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається висока економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки досить велика економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з погляду суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер.

51 Державна політика захисту конкуренції

Конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів і послуг, за отримання найбільших прибутків. Сприяння посиленню конкуренції між підприємствами визнано економістами світу найкращим методом державного регулювання ринку.

Конкуренція визнається як найефективніший і найдешевший метод економічного контролю, оскільки коштує суспільству мінімальних витрат, але при цьому постійно змушує виробника скорочувати витрати на виробництво і ціни, збільшувати обсяг збуту, боротися за замовлення і споживача, поліпшувати якість продукту. Вимушує товаровиробників до таких дій загроза банкрутства.

Метою державної політики захисту економічної конкуренції є захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Для державного захисту конкуренції, в Україні було створено та дотепер діє Антимонопольний комітет, котрий покликаний знищувати будь-які непотрібні монополії, а також офіційні та неофіційні змови стосовно ціноутворкння та рівня цін на товари та послуги учасників цих змов. Необхідність державного регулювання ринкових відносин доведена світовою та вітчизняною практиками.

Основне призначення регулювання конкуренції — стимулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби.   Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.    Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки:    1) законодавство про захист економічної конкуренції;    2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про конкуренцію.    Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції.    1. Законодавство, про захист економічної конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).    2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).    3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність.    Законодавство про захист економічної конкуренції включає:    1. Конституцію України.    2. Закони України.    3. Укази Президента України.    4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.    5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.