- •1.Категорія буття та субстанції в історії філософії.
- •2.Категорія матерія в історії філософії.
- •3.Матерія як соціально-філософська категорія, її природа, структура та рівні.
- •4.Атрибути та властивості матерії: час, прості, рух.
- •1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •___________________________________ 1. Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •Рівні та форми пізнання.
- •3. Проблема істини в філософії та науці.
- •1. Діалектика і метафізика, її предмет, структура.
- •2. Закони діалектики.
- •3. Категорії діалектики
4.Атрибути та властивості матерії: час, прості, рух.
На основі розвитку приватних наук, аналізу філософських ідей своїх попередників творці діалектико-матеріалістичної філософії поглибили розуміння сутності руху, його безперервного зв'язку з матерією, простором і часом. Діалектичний матеріалізм стверджує, що матерія без руху так само немислима, як і рух без матерії.
Філософи, які мислять метафізично, якщо вони розуміли рух як тільки механічне, бачили причину руху у зовнішніх обставинах. На цій основі виникла ідея першопоштовхів (Ньютон), яка цілком могла поєднуватися з визнанням якоїсь загадкової сили і навіть з існуванням бога.
На відміну від механістичного матеріалізму, абсолютизує механістичний форму руху, що поширює її на будь-які матеріальні освіти, діалектичний матеріалізм, виходячи з досягнень усієї сукупності наук, розглядає рух у всьому різноманітті його форм і під взаємопереходах останніх. При цьому важливим є твердження, що кожна форма руху має певного матеріального носія.
Рух є способом існування, матерії, а простір і час виступають формами її існування. Простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об’єкта дійсності. Доповнюючи однин одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченого світу.
Кожне матеріальне тіло має об’ємні характеристики: довжину, ширину, висоту. Воно співіснує також з оточуючими його іншими тілами, займає своє місце в певній більш глобальній системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображаються у понятті „простір”. Отже, простір – це об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує місцезнаходження і співіснування об’єкта з іншими об’єктами.
Разом з тим, в дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни; окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблено поняття часу. Час – це об’єктивна форма існування матерії, яка характеризує послідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність процесів. Час, отже, відображає процесуальність буття.
Простір і час, як форми існування матерія, взаємопов’язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов’язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір – це пустота, вмістилище тіл; час – це рівномірна тривалість. ХХ ст.. внесло принципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємозв’язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно-структурних особливостей об’єктів. Виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об’єкт, тим складніших властивостей є і форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.
Гносеологія (теорія пізнання)