Напрям "слів і речей. Лінгвістична географія"

Школа «слів і речей» сформувалась як мовознавчий напрям в 1909 р. Сама назва виникла після статті Шухарда Рудольфа Мерінгера під назвою «Wörter und Sachen». Згодом вийшов журнал під такою ж назвою, видавцями котрого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Р. Мух та М. Мурко. Школа поставила перед собою завдання: замість абстрактної «історії звуків» молодограматиків вивчити історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Вони вважали, що майбутнє культури, її історії, можливе в нерозривних зв'язках з лінгвістикою - наукою про речі. А речі вони розуміли дуже широко - це не тільки те, що існує в просторі, а й думки, уявлення, поняття, тобто все, що маніфестуєттся словом. Вони прагнули зібрати якнайбільше фактів з історії культури народів, що складають індо-європейську сім'ю. Крім Мерінгера, учасником цієї школи був Туго Шухард. Досліджуючи романські мови, він працював над вивченням різних мов, написав велику кількість праць, блискуче цитував молодограматичні концепції, проте свої теоретичні висновки він часто будував абсолютизуючи їх на узагальненні якогось поодинокого факту. За його переконанняи, кожна особистість має свою власну мову. Тобто він розглядав мову, як продукт індивіда поза зв'язком з суспільством. Відомо, що Шухард формувався, як мовознавець під впливом лінгвістичних концепцій і теорій хвиль Йогана Шмідта. Цю думку розділяв Шухард, стверджуючи, що не буває мов цілком ізольованих від інших. Між мовами спостерігається явище ізоморфізму - безперервний процес взаємопоникнення явищ однієї мови в іншу і навпаки. Поділяючи теорію,хвиль Шмідта, Шухард розвинув її. Поширення мовних хвиль, як по радіусу, так і по колу, створює умови для вирівнювання, тобто уніфікації мов у якому визначальним є географічне положення етнічних груп. Саме тому цей процес було названо "географічним вирівнюванням". Шухард відкидає компаративічтику. На його думку нема потреби досліджувати одну мову порівняно з іншою, щоб встановити спорідненість, бо мови є витвором психічних індивідуальностей.

Лінгвістична географія

У Франції на принципах географічного вирівнювання та теорії хвиль Шмідта дослідник Жілєрон створює лінгвістичну географію яку італійські лінгвісти продовжили як ареальну лінгвістику. Фундаторами діалектології були Асколі, Будуен де Кортене, Венке і Жільєрон. Лінгвістична географія або діалектографія мала великі успіхи. Створуються діалектологічні атласи для європейських мов.

Цю роботу у Німеччині почав дослідник Венкер, а саме (19** р.) він розіслав народним учителям анкету на яку приблизно через 10 років прийшло понад 40 тис. відповідей. Скорочене видання "Дойче шпрах атлас" Венкера і його послідовника Вреде вийшло в шести томах у 1926 році. Згодом, у Франції підготовку діалектологічного атласу розпочав Жільєрон. Цей атлас був виданий у співпраці з Едмоном дещо раніше за німецький (1910 р.) він вийшов в 12-ти томах і називався "Атлас французької мови". Був укладений атлас діалектів Італії і Швейцарії, вони були у 8-ми томах. У Росії у 1903 році була заснована московська діалектологічна комісія і в 1915 році видала працю під назвою "Діалектологічна карта 'Російська мова в Європі'". Лінгвістична географія вперше наочно показала, що немає суцільних діалектних масивів, а є ізоглоси, тобто області поширення окремих явищ, говірок, слів і т.д.