Копенгагенська глосематика

Глосематика – назва датського чи копенг. відгалужень структуралізму, походить від glossa (мова) і sema (знак). Ця назва, на думку представників цього напряму, повинна означати протиставлення його традиційному мов-ву, яке було дуже суб’єктивним = ненауковим. Вони розглядали гломематикуяк алгебру мови. Копенг. лінгвістичний гурток сформ. після Празького у 1931 р. Представники: Брендаль, Ульдаль, Єльслев (основний). Саме останньому як засновнику цього напряму, належить найбільше число робіт («Принчипи всезаг. граматики», «Категорія відмінка», статті: «Мова і мовлення», книга «Мовознавство»). Основна праця, що пояснює позицію глосематики – «Пролегомини до теорії мови». До неї примикає робота Ульдаля «Основи глосематики». Філософською основою г-ки був позитивізм і теорія Гусерля. Предмети існують лише в пучках пересічення їх функцій. Ця філософія є продовженням суб’єктивно-ідеалістичного напряму і відома як неопозитивізм. 2-е джерело теоретичних засад глосематики – ідеалістичне вчення Гегеля. У «Методі структурного аналізу лінгвістики» Єльслев вказує на теоретичні джерела глосематики, зокрема на вчення де Сосюра і представників віденської логічної школи (дослідника Карнапа). Сосюр був першим, хто вимагав структ. підходу до мови. Глосематики лише вхопились за заключну фразу лінгвістики і ця фраза стала основою глосематичної теорії. Глосематики прагнули побудувати таку лінгвістичну теорію, яка була б всеосяжною. Розглядають явища мови під кутом зору абсолютної статичності, де матеріалізують об’єкти лінгвістики. Конкретні мови їх не цікавлять. Основним для них є чисті відношення, а похідним – функції мови з їх артикуляційно-акустичними особливостями. Вони прагнули побудувати таку лігв. теорію, яка могла діяти поза простором і часом. Таким чином Копенг. школа вважала основним у лінгвістиці дослідити структуру знаків семіотичної системи. Реально функціонують нематеріальні явища, а співвідношення, що складаються між звуками, знаками. Тобто мова – система абстрактних співвідношень. Копенгагенці поділяли думку де Сосюра про нову галузь лінгв. науки – Семіологію/Семіотику, стверджуючи, що вона повинна досліджувати систему знакових структур. Також змінили думку Сосюра про значуване і означаюче, виділивши у мовному знакові 2 плани: замінили означаюче планом вираження, означуване – планом змісту. Кожен з 2-х планів диференціюється на субстанцію змісту (мовна інтерпретація відображеного в мозку людини зовн. світу) і форму змісту (упорядкування і комбінація ідей). Вивчення форми змісту – плерематика. Вивчення форми вираження – кенематика. Разом формують глосематику. У мовній діяльності виділяють 4 складники: схему, норму, вживання, акт. Для реалізації їх ідей обрали метод опису мови («алгебри» мови): він має бути несуперечливим, вичерпним, простим. Об’єктами дослідження є тексти. Розробили формалізовані процедури логіко-алгебраїчної інтерпретації тексту, де текст- S, речення – А, зв’язок мі одиницями – a,b і т.д. Єльмслев вводить загальні, універсальні терміни, тому їх можна застовувати і до фонем, і морфем, слів, речень: 1) інтерпенденція (взаємозалежність одиниць), 2) детермінація (одна одиниця передбачає існування іншої), 3) констеляція (обидві одиниці – сумісні, але жодна не передбачає існування іншої). Цю теорію досить гостро критикували. Недоліком г-ки є значне звуження і збіднення об’єкта дослідження, відірваність мови від людини, культури, історії. Але виділяли і позитивні моменти, як от 2 плани мовного знаку, перша спроба побудувати загальну теорію структури мови. Для цього розроблено суворі умови, що спираються на закони математичної логіки. Досягненням глосем. теорії є математично точна послідовність опису, суворість і скрупульозність у процедурах аналізу.