5. Особливості забруднення місцевості, води, продовольства у разі виникнення аварій з викидом небезпечних хімічних речовин

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тім числі - 9,8тис. тон хлору, 178,4тис. тон аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

1. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.) - 76 об'єктів;

2. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. чол.) - 60 одиниць;

3. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає менше 40 тис. чол.) - 1134 одиниць;

4. ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного не виходять за межі об'єкта) - 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів меш­кає близько 20 млн чол. (38,5% від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хіміч­ної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ура­ження перебуває понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до ІІ ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до ІІІ ступеня (від 10 до 30%) -108 АТО.

Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної, гірничодобувної та переробної промисловостей, які в основному базуються па опе­руванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вва­жав ще славнозвісний Парацельс (1493-1541рр.): "Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отру­ту і ліки..."

Найбільший «внесок» в забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На час­тку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають велику кількість води: для отримання однієї кВт-години електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3л води (атомні - ще більше: 6-8л). Стічні води теплових електростанцій забруднені й мають високу температуру, що стає причиною не тільки хімічного, а й теплового забруднення.

Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ресурсів і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопирен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництво аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Сильно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (в світі налічується більше 600млн автомобілів) дає 70-90% забруднень у містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає більше половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей.

У викидних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, диоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та ін.). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (О₃). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25км достатньо високий вміст озону необхі­дний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випро­мінювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень.

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об'є­мом забруднених стоків вона посідає перше місце (більше 15%). У стічних водах підприємств цієї промисловості налічується більше 500 компонентів, причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небез­пеку становлять сполуки сірки та хлору, розчинена органіка.

Досить значна кількість забруднювальних речовин потрапляє в природне середовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільших збитків завдає застосування пестицидів — щорічно в світі їх використовують 4млн т, але врешті-решт лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосеред­ньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші орга­нізми, вимивається в ґрунти та водоймища, розвіюється вітром. Ефективність застосування пестицидів постійно знижується через звикання до них шкідників, тому, щоб досягнути попередніх результатів, необхідна все більша їх кількість. При розкладанні пестицидів в Грунті, воді, рослинах часто утворюються більш стійкі і токсичні метаболіти. Щорічно в світі стається 0,5млн випадків отруєння пестицидами.

Значне забруднення ґрунтів, а як наслідок сільськогосподарських культур, по­в'язане з використанням мінеральних добрив. Щорічно в світі на поля вноситься 400-500млн т мінеральних добрив.

Великі забруднення дають тваринницькі комплекси: в навколишнє середовище потрапляють гній, залишки силосу і кормових добавок, в яких досить часто містяться сальмонели та яйця гельмінтів.

6. Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму

У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі. В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть носити зворотний або незворотний характер. При незначних дозах опромінення уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини. При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості: - висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі; - присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах; - малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися; - випромінювання може впливати не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект); - різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи; - різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на дози опромінення; - ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі. При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання: Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення ("смерть під променем"). Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини. Очі людини уражаються при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Встановлено, що професійне опромінення із сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років, призводить до помутніння кришталика. Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць. Ймовірність захворіти на рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед онкологічних захворювань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей, виявляється приблизно через 10 років після опромінення.

7. Соціально-політичні конфлікти з використанням звичайної зброї та засобів масового ураження

Конфлікт- зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Соціально-політичні конфлікти – це одна із самих гострих форм вирішення будь-якого протиріччя між державами чи в самій державі шляхом застосування сучасних засобів ураження. Будь-які конфлікти глобального, регіональною чи міжнаціонального характеру, а також вирішення релігійних протиріч супроводжуються насильством. З точки зору безпеки життєдіяльності будь-які конфлікти можуть об'єднувати небезпечні та шкідливі чинники, які властиві майже всім стихійним лихам чи техногенним катастрофам. В будь-яких конфліктах з використанням звичайної зброї можуть руйнуватися будівлі і споруди, виникати пожежі. При пошкодженні гідротехнічних споруд засобами артилерії можуть бути катастрофічні повені, а при зруйнуванні атомних електростанцій чи хімічних підприємств може статися всеохоплююче зараження територій радіоактивними чи хімічними речовинами. У випадку використання засобів масового ураження наслідки можуть стати катастрофічними віл зростання масштабів руйнування, вогнищ радіоактивного, хімічного чи бактеріологічного зараження величезних територій. Уражаючі фактори звичайної зброї Звичайною називається зброя, дія якої базується на використанні енергії вибухових та запалювальних речовин і сумішей. Багато видів звичайної зброї за своїми характеристиками наближаються до звичайної ядерної зброї. Найбільш руйнівні: • вакуумна зброя; • боєприпаси об'ємного вибуху; • кумулятивні та бетонобійні бомби; • кулькові та касетні бомби. У боєприпасах об'ємного вибуху використовують різноманітні горючі суміші (метан, бутан, пропилен, метилацетилен та ін.). Під час вибуху паливо розбризкується, випаровується, переміщується з киснем повітря та вибухає, утворюючи надзвукову повітряну ударну хвилю з надмірним тиском до 30кг/см2. У запалювальних снарядах використовують напалм, фосфор та інші легкозаймисті речовини. Основний уражаючий фактор - вогонь, пожежа. Кумулятивні та бетонобійні бомби призначені для руйнування укриттів та споруд. Касетні та кулькові бомби призначені для знищення людей, техніки на великих площах. Уражаючі елементи: уламки, кульки, голки тощо. Серед сучасних засобів ведення війни особливе місце займає зброя масового ураження, до якої відносять ядерну, хімічну і біологічну (бактеріальну) зброю. Ядерною зброєю називають зброю, уражаюча дія якої базується на використанні енергії, що виділяється у виді вибуху при ядерних перетвореннях. До ядерних боєприпасів належать оснащені ядерними зарядами бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, ядерні фугаси. Пристрої, які використовуються для здійснення вибухового процесу і звільнення ядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

8. Психологічна надійність людини та її роль у забезпеченні безпеки

взаємодіючи з навколишнім середовищем, постійно піддається ризику впливу небезпек. За мільйони років в ході еволюційного і соціального розвитку у людини виробилася досить надійна природна система захисту від небезпек. Так, наприклад, у забезпеченні безпеки людини важливу роль відіграють рефлекси. У спадщину передаються безумовні рефлекси (почуття настороженості, пошук їжі), які змушують боротися за життя.

У процесі життєвого досвіду, для успішної боротьби з небезпеками, виробляються умовні рефлекси. Завдяки умовним рефлексам, людина, організовуючи свій захист, попереджає вплив небезпеки. В охороні праці широко застосовують світлову, звукову, колірну інформацію, яка дає змогу виробити умовні рефлекси.

Нервова система людини підрозділяється на центральну і периферичну нервові системи. Центральна нервова система - головний і спинний мозок - являє собою скупчення мільярдів нервових клітин. З нервовими волокнами пов'язані особливі чутливі апарати, сприймають сигнали, які надходять із зовнішнього світу і з внутрішнього середовища організму. Ці чутливі апарати академік І. Павлов назвав аналізаторами. Робота аналізаторів спеціалізована: одні реагують на холод, інші - на тепло, треті призначені для сприйняття болю і т.д.

Аналізатори перетворюють енергію подразників у нервові імпульси, які зі швидкістю 120 метрів за секунду поступають по нервах у центральну нервову систему. Тут відбувається розпізнавання нервових імпульсів і вироблення наказів для виконавчих органів - м'язів і залоз. Нервова система, тим самим, призводить організм в рівновагу з навколишнім середовищем.

У питаннях захисту від небезпек велике значення має час реакції організму на подразники. Наприклад, час реакції людини на укол приблизно від 0,13 до 0,89 с, насвітло і звук - 0,12-0,22 с. Для різних людей і різних аналізаторів час реакції на подразники не однаково, тому при вирішенні завдань у галузі безпеки праці зазвичай враховують середній час реакції.

Важлива особливість аналізаторів - парність однойменних органів почуттів (два ока, два вуха), за рахунок чого забезпечується висока надійність роботианалізаторів.

Аналізатори відрізняються високою чутливістю. Найкраща чутливість в області середньої інтенсивності подразника.

Розрізняють нижній і верхній поріг чутливості. При інтенсивності подразника вище верхнього порогу чутливості, відбувається розлад роботи аналізатора, що супроводжується відчуттям болю (яскраве світло, гучний звук)

9. Методика захисту і виживання в умовах автономного існування людини в природі

При знаходженні на місцевості будь-якого типу, шанси на виживання залежать від наступних чинників: • бажання вижити; • уміння застосовувати наявні знання, суворо виконувати вимоги перебування в тій чи іншій місцевості; • уміння орієнтуватися на місцевості; • розсудливість і ініціативність; • дисциплінованість і уміння діяти за планом; • здатність аналізувати і враховувати свої помилки. Водозабезпечення Вода необхідна людині для підтримки нормальної життєдіяльності. Зростання дефіциту води до 20–25% приводить до смерті. В процесі руху пийте воду за однієї важливої умови: дотримуйтесь розумного дозування і режиму. Добре задовольняє помилкову спрагу м'ятна або кисла цукерочка (льодяники, карамель), часточка кураги, чорносливу або тримання в роті кісточки чорносливу (у крайньому випадку, вимитої з милом гальки). Для угамування спраги добре використовувати злегка підсолену воду. Підсолювання води, особливо сніжної, з розрахунку 0,5–1,0 г соліна літр води майже не відчувається на смак. Незалежно від того, наскільки турбує спрага, не пийте непридатної для пиття води. Захворювання, що передаються через воду, є найбільш небезпечними під час боротьби за виживання. Непридатна для пиття вода ряснієхвороботворними організмами. Вживаючи непридатну для пиття воду, можна захворіти дизентерією, холерою, тифом, лептоспірозом. Уникайте пити сиру воду, особливо з водоймищ із стоячою водою. Воду з річки, каналу, якогось водоймища необхідно знезаражувати. Найнадійніший спосіб – кип'ятіння (8–10 хв.). Якщо рідина узята зпідозрілого або сильно забрудненого джерела (що допускається лише в крайніх випадках), кипіти вона повинна півгодини. Продезінфікувати воду можна кристалами марганцівки (до дуже слабкого рожевого забарвленняводи і дати їй постояти годину). Якщо іншого джерела води, крім каламутної із непроточного водоймища немає і доводиться вживати її, перед кип’ятінням та питтям воду необхідно профільтрувати. Для очищення каламутної води треба: – пропустити воду через імпровізований фільтр, заповнений піском, деревним вугіллям і дрібним гравієм (див. малюнок); – потім прокип'ятити воду протягом 10 хвилин. Дайте воді відстоятися 45 хвилин, після чого її можна пити. Якщо поблизу немає відкритих водоймищ, копайте землю у пошуках ґрунтових вод. Рівень ґрунтових вод і запас води залежать від рельєфу місцевості і характеру ґрунту. Кам'янистий ґрунту. Шукайте джерела і ключі. У вапняковому ґрунті джерел більше і вони крупніше. Оскільки вапняки легко розчиняються, ґрунтові води утворюють в них поглиблення. Постарайтеся знайти в цих поглибленнях джерела. У районах скель шукайте зелену траву на схилах гір. Копайте яму в тому місці, де трава найбільш зелена, і чекайте, поки не почне просочуватися вода. Рихлий ґрунту. У рихлому ґрунті води звичайно більше і її легше знайти, чим в кам'янистому. Шукайте ґрунтові води в найнижчих точках долин або там, де схили переходять в долину, оскільки саме тут рівень ґрунтових вод найближчий до поверхні. Перш ніж копати землю, пошукайте навколо ознаки наявності води. Рийте в долині під крутим схилом або в місцях, густо покритих травою, де в дощову пору року, можливо, було джерело. У лісах, що ростуть в низовинах, уздовж долин річок рівень ґрунтових вод близький до поверхні. Навіть невелика ямка зазвичай стає хорошим джерелом води. Вода атмосферних опадів збирається вище за рівень ґрунтових вод і утворює струмки, ставки і болота. Вважайте цю воду зараженою і небезпечною. Степ. Перш за все, шукайте в цих районах ознаки води. До них відносяться: напрям польоту птахів, розташування рослинності, напрямизвіриних стежок, що сходяться. Рогози, верби, бузина ростуть тільки в тих місцях, де ґрунтові води підходять близько до поверхні. Знайдіть ці рослини і копайте в тому місці. Світлою ніччю збирайте росу, використовуючи як губку носову хустку. При рясній росі можна зібрати близько 0,5 л води. Можна також збирати росу з рослин в пластикові пляшки, целофанові пакети. Укриття Безпечний, повноцінний відпочинок в умовах автономного існування можливий тільки в обладнаному укритті. При підборі місця укриття враховуються такі чинники, як захист від вітру і холоду, близькість палива і води, відсутність комах, недоступність для хижих тварин і отруйних змій. В той же час воно повинне дозволяти вести спостереження за підходами і повітряним простором. Тип укриття залежить від наявних засобів і наявності часу. Проте,у будь-якому випадку, воно повинне вирішувати основну задачу – укривати людей від несприятливих погодних умов і зберігати тепло багаття та тіла людини. У зв'язку з цим, укриття повинне бути невеликим, забезпечувати водонепроникність та не продуватися вітром. Необхідно також забезпечити в укритті відповідну вентиляцію, щоб не задихнутися від скупчення вуглекислого або чадного газу. Про наявність чадного газу в укритті говорить синюватий колір полум'я на вугіллі багаття, про скупчення вуглекислого газу – жовтуватий колір. У жаркий час не рекомендується розміщуватися на відпочинок в глибоких ямах, западинах, де немає вільної вентиляції повітря. У лісі влаштувати укриття нескладно як в зимовий, так і в літній час. З віток, жердин, навалених дерев споруджують курені, заслони-навіси. Тимчасовим укриттям може служити навіс, курінь, землянка. У теплий час можна обмежитися спорудою простого навісу. Два 1,5-м кола товщиною в руку з розвилками на кінці забиваються в землю на відстані 2-2,5 м один від одного. На розвилки укладається товста жердина. До неї під кутом 45-60° притуляють чотири - п'ять жердин і закріплюють мотузком або гнучкими гілками. До них(паралельно землі) прив'язують три - чотири жердини, на які починаючи знизу, як черепицю (так, щоб кожен подальший шар прикривав той, що пролягає нижче приблизно до половини), укладаються ялинове гілля, гілки з густим листям або кора. Зялинового гілля або сухого моху роблять підстилку. Навіс обкопують неглибокою канавкою, щоб під нього не затікала вода у разі дощу. Зручніший для житла двоскатний курінь. Будується він за таким же принципом, але жердини укладаються по обидві сторони бруса. Передня частина куреня служить входом, а задню прикривають однією-двома жердинами і заплітають ялиновим гіллям. Перш ніж приступити до будівництва, необхідно заготовити матеріали - гілки, бруси, кору. Щоб одержати шматки кори потрібних розмірів, на стовбурі дерева проводять глибокі вертикальні надрізи (до деревини) на відстані 0,5-0,6 м один від одного. Потім зверху і знизу ці смуги надрізають крупними зубцями по 10-12 см в поперечнику і обережно віддирають кору сокирою або ножем. Взимку для укриття можна спорудити сніжну траншею. Її відривають в снігу біля підніжжя великого дерева. Дно траншеї вистилають декількома шарами ялинового гілля, а зверху прикривають жердинами, сухим листям, виритим з-під снігу. Для улаштування простого укриття можна використовувати дерево, що повалено вітром, з густою кроною. Для посилення захисту від дощу і вітру потрібно додатково обкласти його корою або ялиновим гіллям. Навіть борючись за виживання вам доведеться, як мінімум, одну третину часу потратити на сон та відпочинок. І дуже важливо забезпечити собі в цей час комфорт, оскільки від цього залежить ваше душевне і фізичне самопочуття. Якщо ви є щасливим володарем спального мішка, обов'язково вивертайте його навиворіт кожен ранок і гарненько струшуйте, перш ніж укласти на зберігання. Увечері постарайтеся "збити " його, щоб поліпшити теплоізолюючі властивості. Ніколи не залізайте в мішок в мокрому одязі - так недовго і захворіти. В якості спального мішка можна використовувати звичайнийполіетиленовий. Він захистить вас від вітру і дощу. Треба покласти в нього звичайний мішок з ряднини, так буде і тепліше, і зручніше. Теплоізолюючі властивості такого мішка можна поліпшити, якщо між зовнішнім і внутрішнім шаром набити утеплювач з соломи, трави, моху. Розведення багаття Вогонь необхідний для обігріву, сушки одягу, сигналізації, приготування їжі, очищення води шляхом її кип'ятіння. Час виживання збільшиться або зменшиться залежно від вашої здатності розводити вогонь. Маленький вогонь легше розводити і контролювати, чим великий. Декілька маленьких багать, розведених в холодну погоду навколо вас, дадуть більше тепла, ніж одне велике. Визначте і чітко обмежте місце розведення вогню, щоб уникнути великої лісової пожежі. Насамперед, коли вам необхідно розводити вогонь на мокрому ґрунті або на снігу, спорудіть платформу з колод або каменів. Захистіть вогонь від вітру за допомогою щита (вітролому) або відбивача, який направить тепло в необхідному напрямі. Використовуйте на паливо висохлі дерева і гілки. У мокру погоду сухе паливо ви знайдете під стовбурами дерев, що попадали. Для розведення вогню скористайтеся тим, що швидко займається, наприклад маленькі бруски сухого дерева, ялинові шишки, кора дерев, лозини, засохлі трави, лишайники, папороті. Один з найбільш зручних і кращих матеріалів для розведення вогню - гнилизна висохлих дерев або колод. Гнилизну можна відшукати навіть в мокру погоду, розчищаючи вологий верхній шар такого дерева ножем, гострою палицею або навіть руками. Навіть в дощ смола ялинових шишок або сухі пні швидко займуться. Суха кора берези також містить смолянисті речовини, які швидко спалахують. Укладіть ці матеріали у формі вігваму (куреня) або штабелю. Правильно підтримуйте вогонь. Використовуйте свіжозрубані колоди або торець товстої гнилої колоди, щоб вогонь горів поволі. Захищайте червоні вогники від вітру. Покривайте їх попелом і зверху шаром ґрунту. Таким чином вам легше буде підтримувати вогонь, чим розводити його наново. Існують багато різновидів багать: «Курінь». Багаття типу «курінь» зручний там, де туристи збираються варити їжу в невеликому посуді і, разом з тим, бажають освітити табірний майданчик. Перевага цього конусоподібного або двосхилого багаття в тому, що на нього, як паливо, йдуть хворост, вітролом. Даючи високе та яскраве полум'я, багаття, разом з тим, має вельми вузьку зону нагріву і утворює мало вугілля, потребуючи постійного підкладення дров. «Колодязь». Це один з видів жарких багать. Його складають з більш менш товстих коротких полін, покладених рядами. Поволі згораючи, поліна утворюють багато вугілля, що дає високу температуру. Таке багаттязручне для приготування їжі, а також для обігріву і сушки одягу. «Тайгове» багаття. Складається з колод завдовжки 2-3 м, укладених вздовж або під гострим кутом один до одного. Широкий фронт вогню дозволяє варити на ньому їжу для великої групи, сушити речі, а також ночувати поряд. Відносячись до багать тривалої дії, "тайговий" не вимагає частого підкладання дров. Також можна використовувати і таки типи багаття, як «камін», «полінезійський», «зоряний», «гармата». При неглибокому сніжному покриві, багаття розводять в спеціально викопаній сніжній ямі. Риття такої ями досить трудомістке і проводиться за допомогою дюралевих лопат, відер, казанків. Щабель для багаття опирають на краї ями, заздалегідь підклавши на сніг лижні палиці. Багаття в малолісній місцевості вимагає економії дров і максимально дбайливого відношення до рослинності. У степу вогнища для багаттяроблять з дерну, в горах - з каменів. При облаштуванні вогнища слід пам'ятати, що кращого горіння можна добитися, якщо відстань між бічними стінками вогнища з навітряного боку ширше, ніж з підвітряною.  «Дровами» в безлісих районах служать сухі кущі, трава, очерет, кізяк. Для герметизації сірників використовують різні способи. Можна покласти декілька сірників разом з бічною стінкою від сірникової коробки в порожню мисливську гільзу, яку потім залити парафіном. Можна покласти коробку сірників, загорнену в папір, в металеву коробку, а потім стик кришки з корпусом залити сургучем. Замість сургучу можна використовувати ізоляційну стрічку і лейкопластир. Це простіше, алеменш надійно. Добрі результати дає поєднання декількох способів. Наприклад, уклавши сірники в металеву коробку, її поміщають потім в поліетиленовий пакет. Зараз, у продажу, є поліетиленові пакети згерметичним замком. У такому пакети не потрібна попередня упаковка коробки. Простій і ефективний спосіб для збереження сірників полягає в наступному: сірники слід занурити в розплавлений віск (парафін). Післятакої обробки вони не бояться вогкості і спалахують навіть під дощем. Щоб успішно розпалити багаття під дощем, потрібно мати шматки целулоїду або плексигласу, огарок свічки. Важко сказати, що краще: укожного мандрівника свої переваги. Мабуть, зручніше мати свічку. Целулоїд і плексиглас легко розгораються та горять дуже інтенсивно, але і прогорають досить швидко. Коли багаття розводять за допомогою свічки, то відрізують від її кінця шматок сантиметра півтора висотою (іноді прямо з будинку беруть не всю свічку, а тільки маленький шматочок від неї), ставлять цей огарок на землю, запалюють його, а потім починають зверху класти павутину або тонку лучину, так щоб вона торкалася верхньої половини язичка вогню, але не гніту (інакше свічка може легко згаснути). Для цього павутину звичайно укладають "куренем" або кладуть її на гілку покрупніше. Свічка горить довго, полум'я тримається весь час в одному місці, павутина або лучина поступово підсихають і починають розгоратися. Зрозуміло, при цьому не можна розраховувати в який-небудь момент витягнути огарок свічки, щоб скористатися ним ще раз. Він згорить в полум'ї багаття. Конструкція багаття теж до певної міри визначає успіх справи. З описаних вище конструкцій краще всього цьому відповідає «тайгове», «курінь». Не можна: • розводити багаття в пожеженебезпечних місцях; • залишати багаття без нагляду; • покидати місце привалу, не переконавшись, що багаття згашене. Забороняється підпалювати ліс в цілях подачі сигналу біди. Рятуючи себе, ви таким чином піддаєте небезпеці життя пожежників, місцевого населення, спричиняєте непоправну втрату лісу, його флорі і фауні, смертельно ризикуєте самі. Необхідно: • виділяти постійних або чергових багать, в обов'язок яких входить підтримка багаття, дотримання протипожежних правил; • малі осередки пожежі - кущі, що зайнялися, траву необхідно гасити негайно; Одяг, взуття та способи підтримки здоров’я Правильний підбір одягу дуже важливий для людини, якій доводиться боротися за виживання; втім, аналогічну задачу доводиться вирішувати і тому, хто збирається просто відпочити на природі. В умовах холодного клімату найбільш ефективним з погляду збереження тепла єпринцип багатошарового одягу. Самий верхній шар одягу повинен бути таким, що не продувається, а ще краще таким, що не промокає. Він може бути виготовлений зщільної бавовняної або комбінованої тканини, нейлону тощо. Щоб одяг найкращим чином виконував свої захисні функції, дотримуйтеся наступних рекомендацій: Тримайте одяг в чистоті. Уникайте перегріву. Зберігайте одяг сухим. Невідкладно лагодить його. Користуйтеся імпровізованими доповненнями до свого гардероба. Якщо ви надягаєте дві пари рукавичок, переконайтеся, що зовнішня пара достатньо для цього велика. Зберігаючи одяг в чистоті, ви не даєте накопичуватися в ньому бруду з піском, які руйнують волокна. Одяг, ослаблений таким чином, менш здатнийвитримувати навантаження; його здатність протистояти холоду, дощу і снігу впаде. Зрозуміло, що дотримання особистої гігієни в умовах екстремальної ситуації - важке завдання для людей, змушених боротися за виживання. Але в цій ситуації до питань особистої гігієни відноситься не тільки підтримка чистоти тіла, але і захист від захворювань отже,дотримання деяких правил гігієни є строго обов'язковим. Треба весь час піклуватися про те, щоб нижня білизна і шкарпетки залишалися чистими і сухими. Як мінімум, необхідно щодня під час привалів витрушувати одяг, взуття і білизну, провітрювати їх і сушити. Руки мити хоч би холодною водою або протирати їх дезінфікуючими речовинами (спирт, марганцівка). Якщо дозволяють погода і пора року, обов'язково купайтеся в природних водоймах з чистою водою або організуйте обмивання кінцівок гарячою водою, а також прання білизни. По-друге, слід всіляко уникати потертості ніг. Вони звичайно виникають від неправильно підібраного взуття, від довгого ходіння в мокрому взутті, від невміння накручувати онучати, від того, що нігті на ногах дуже великі і брудні. Необхідно, щоб взуття завжди було сухим, розношеним, без складок і нерівностей всередині. Хороші, це означаєміцні, з міцним шнуруванням (ніяких "липучок"!) і високі. За взуттям завжди потрібно ретельно стежити, особливо при діях в сирих кліматичних умовах і взимку. Взуття потрібно частіше сушити, дотримуючись обережності, оскільки при швидкій сушці (на вогні багаття, у гарячої печі) воно може зіпсуватися. Хорошим способом сушки є заповнення взуття нагрітою (так, щоб не обпалювало) галькою, піском, дрібними камінчиками. Взуття можна набити сухим сіном або мохом - це сприяє сушці і перешкоджає деформації. Допустимо, в крайньому випадку, надягання сирих чобіт (черевик) на сухі шкарпетки і онучат, але не навпаки. Ідеально було б мати змінне взуття, але у крайньому випадку тимчасово замінити мокре або розірване взуття можна за допомогою пластикової пляшки. Виріжте отвір у пляшці таким чином, щоб можна було просунути ногу, накрутить онучати або одягніть декілька шкарпеток, одягніть пляшку на ногу і зафіксуйте її на нозі мотузкою. Щоденний догляд за шкірою і пальцями ніг є строго обов'язковим. З хворими ногами ви - тягар для інших членів групи. Один із засобівпрофілактики грибкових захворювань - щоденне протирання складок шкіри між пальцями ніг дезінфікуючим розчином: 0,5% марганцевокислого калію (марганцівки), мильною пастою, борною кислотою. Можна також пересипати складки шкіри розтертим в пил сухим грибом-трутовиком, мохом сфагнумом. Пухирі представляютьнебезпеку, оскільки з них може початися інфекція, яка може перешкодити вашому пересуванню, або взагалі стати причиною важких розладів здоров’я. Якщо ж з'явився пухир - не розкривайте його, а накладіть на нього м'яку прокладку (лейкопластир), щоб менше натирати це місце. Мило, харчова сіль або сода можуть з успіхом замінити зубну пасту, а маленька зелена гілочка, добре розжована з одного боку, послужить вам як зубна щітка. Інший метод - чищення зубів чистим пальцем. Цей метод масажує також ясна. Після їжі полощіть рот питною водою, якщо вона у вас є. Остерігайтеся шлунково-кишкових захворювань і розладів. Не гризіть нігті, не приймайте їжу брудними руками (як мінімум, ретельно обтирайте руки перед їжею чистою сухою травою або листям). Добування їжі Одним із найбільш складних завдань виживання в природному середовищі є забезпечення їжею. В теплу пору року добути їжу набагато легше, ніж зимою, адже розмаїття рослин, звірів, риб і, навіть, комах обов’язково стане в нагоді. Рослинна їжа не забезпечує повноцінного складу поживнихречовин, проте вона може довго підтримувати сили. Та і здобути її легше ніж будь-яку іншу їжу. В їжу йдуть різні частини рослин: плоди, коріння, цибулини, молоді гілки, стебла, листя, бруньки, квіти, горіхи. Проте рідко зустрічаються такі рослини, всі частини яких їстівні. У більшості з них тільки одна або декілька частин придатні для їжі або угамування спраги. В жодному разі не можна вживати в їжу рослин, яких ви не знаєте. Не варто орієнтуватися на смак (не завжди отруйні рослини гіркі), а також спокушатися схожістю на рослини, що культивуються (дикорослі рослини, схожі на петрушку або моркву можуть стати причиною смертельного отруєння). Щоб забезпечити себе рослинною їжею, не ризикуючи отруїтися, шукайте поля, на яких після збирання врожаю залишилися картопля, морква, буряк або зернові та бобові культури. Їх можна їсти в сирому або вареному вигляді. Проте, перед вживанням, овочі завжди слід чистити, щоб виключити небезпеку кишкових захворювань. Їжу тваринного походження в порівнянні з рослинною, важчездобути. Якщо ви знаєте, які тварини їстівні, де вони мешкають і як їх зловити, то шанси на виживання підвищуються. Зловити рибу можна за допомогою найпростіших пристосувань. Головне – мати терпіння та знати де, коли і як це робити. Як правило, треба ловити рибу удосвіта або відразу після заходусонця, коли насувається гроза. На ставку в літню жару краще ловити на глибоких місцях, оскільки риба шукає прохолоду в глибокій воді. Увечері або раннім літнім ранком краще ловити на мілководді, куди риба виходить годуватися. Весною і восени ловити рибу краще біля берега озера, в неглибоких місцях, оскільки там риба або стоїть, або шукає теплу воду. Як правило, риба клює на наживку з того ж водоймища. Шукайте раків, ікринки, мальків у воді біля берега, а черв'яків і комах на березі. Користуючись черв'яками, насаджуйте їх на весь гачок. Якщо у вас немає гачків, зробіть їх з цвяхів, шпильок, кісток або зтвердої деревини (мал.). Кращим гачком є так звана шпилька, що «розгортається». Вставте її в шматочок наживки. Після того, як риба проковтне наживку, шпилька стає упоперек і застряє в шлунку, утримуючи рибу на волосіні. Для лову риби цим способом необхідні: жердина завдовжки 2– 3 м, гачок, шматочок блискучого металу у формі звичайної блешні, шматочок м'яса, або кишечник риби, ліска. Прикріпіть гачок до кінця короткої ліскиточно під блешнею і прив'яжіть ліску до кінця жердини. Вибравши місце лову, смикайте гачком і блешнею під водою у самої поверхні. Взимку рибу ловлять, роблячи лунки в льоду. Риба звичайно збирається в глибокій частині водоймища, тому прорубуйте лунки над найглибшим місцем. Помістіть над кожною лункою пристосування, зображене на малюнку. Якщо прапорець піднявся вгору, зніміть рибу і поміняйте наживку. Здобути м’ясо, не маючи відповідної зброї, доволі важко. Всі ссавці і птахи їстівні, але є найважчою здобиччю. Птахи бачать і чують виключно добре, але у них відсутній нюх. Під час гніздування вони менше бояться людини. Завдяки цьому їх легше зловити весною і влітку. Спостерігаючи за дорослими птахами, ви можете виявити їх пташенят або яйця. Щури, миші, кролики і білки легко попадаються в пастки. У цих невеликих ссавців звички постійні, а живуть вони майже всюди. Знайдіть лаз або хід, поставте приманку і пастку. У водоймищах або поблизу них можна легко зловити жаб, змій або раків. Жаб ловіть вночі, коли їх легко виявити по кваканню. Їх можна зварити, заздалегідь знявши шкіру. Раків можна легко зловити руками. Але необхідно пам’ятати, що вони дуже швидко псуються, а деякі є носіями паразитів. Тому їх обов’язково слід варити. Не нехтуйте зміями, ящірками і черепахами як можливим джерелом їжі. Всі вони їстівні. Зніміть з них лускату шкіру, а потім зваріть або підсмажте. Перш ніж зняти шкуру, потримайте над вогнем, що полегшить їх обдирання. У деяких країнах світу вважають делікатесом коників, гусениць, личинок і лялечок жуків-короїдів, павуків і мурашок. Вони не тількиїстівні, але і достатньо калорійні, оскільки містять поживні речовини і вітаміни. Може наступити такий час, коли не буде вибору, і доведетьсяїсти подібних комах. В цьому випадку враховуйте, що вони будуть набагато смачніші, якщо їх підсушити над вогнем або приготувати в смаженому, печеному і тушкованому вигляді. Їдять, в основному, черевце і груди, видаливши крила, ніжки, голову. Не рекомендується використовувати в їжу волохатої гусені, дорослих метеликів, жуків, а також земних молюсків, позбавлених раковин. Прісноводі озера, ставки, річки є багатим джерелом їжі. Надання першої медичної допомоги Найчастіше, при перебуванні у природному середовищі, людині загрожують травми, харчові отруєння, укуси тварин і комах, переохолодження або перегрівання. На жаль, неможливість швидкої доставки потерпілого до лікарні, ускладнює ситуацію. Отже, правильно і своєчасно надана перша медична допомога інколи стає вирішальною при виживанні в ситуації ізоляції. При укусах комах. Множинні укуси бджіл або ос можуть бути небезпекою для людини, особливо у разі підвищеної до них чутливості. При цьому, окрім місцевого набряку тканин, може спостерігатися значне підвищення температури тіла, різкі головні болі, можливі судоми. Прояви отруєнь токсинами бджіл, шершнів, джмелів, ос різноманітні. Самою ранньою і постійною ознакою є пекуча, колюча чи пульсуюча біль, що може поширюватися по ходу нервів. Особливо небезпечно, коли у людини є алергічна реакція на токсини отрути комахи. У таких випадках є можливість розвитку шоку. Схема надання першої допомоги: • якщо жало все ще знаходиться в шкірі, видаліть його: зішкребіть нігтем або яким-небудь предметом; • протріть уражену ділянку шкіри тампоном, змоченим розчином перекису водню; • для зменшення болю і припухлості прикладіть холодний компрес; • якщо є ліки, для знеболювання та зменшення алергічної реакції можна дати 1 г ацетилсаліцилової кислоти; • постійно спостерігайте за станом потерпілого, стежте за можливою появою алергічної реакції (у деяких людей важка алергічна реакція може привести до анафілактичного шоку). При укусах змій. Якщо вас або ще кого-небудь укусить змія, ви повинні вживати заходів швидко, але без паніки. Поширений надмірний страх перед зміями значною мірою є одночасно і джерелом небезпеки. Заходи, які приймаються при укусі змії, направлені на те, щоб:  1. Зменшити кількість отрути, що потрапила в організм, намагаючись знизити дозу нижче смертельної. 2. Понизити швидкість розповсюдження отрути по тілу, щоб дати організму максимальну можливість протистояти отруєнню. Відомо, що будь-яка форма страху або паніки, особливо у разі фізичної напруги, негайно прискорює серцебиття і підвищує швидкість циркуляції крові. Звідси витікає, що в такій ситуації украй важливо заспокоїти потерпілого. Схема надання першої допомоги: • знайдіть місце укусу і ретельно промийте його водою; • розмістіть постраждалого таким чином, щоб місце укусу знаходилося нижче тіла; • накладіть пов'язку вище за ранку, починаючи зверху і поступово спускаючись (вона повинна бути достатньо тугою, щоб запобігати поверненню венозної крові, оскільки саме з нею отрута може продовжити свій рух по тілу, разом з тим вона не повинна перешкоджати руху артеріальній крові (при правильно накладеній пов'язці нижче неї пульс прощупується, а вени надуваються); • після накладення пов'язки укус продовжуватиме кровоточити, але боятися цього не слід, тому що кров може вивести з ранки частину отрути; • якщо дозволяє місце укусу, можна відсмоктати отруту за допомогою медичної банки (у разі її відсутності можна використати банку з-під майонезу); • іммобілізуйте кінцівку, наклавши шину; • при можливості, помістить кінцівку у холодну воду – це уповільнить повернення крові. • джгут при укусах змій слід накладати лише в тих випадках, коли не увінчалися успіхом всі інші способи припинити кровотечу. Неприпустимо: • надрізати краї ранки — це може лише відкрити додаткові шляхи для проникнення отрути в тіло; • намагатися ротом відсмоктувати отруту з ранки, оскільки вона може легко проникнути крізь слизову оболонку вашого рота; • давати пити алкоголь; • довго тримати джгут – це призведе до втрати кінцівки. При харчових отруєннях. Основними ознаками отруєння є порушення дихання, свідомості, серцевої діяльності, блювання, пронос, біль у животі. Одним із поширених джерел харчових отруєнь можуть бути продукти, заражені деякими мікробами, які виділяють сильні токсини. При отруєнні харчовими продуктами, особливо м’ясними, симптоми отруєння виникають через 4-48 годин. Захворювання починається гостро: підвищується температура тіла, з’являється озноб, нудота, біль в животі, блювання, пронос. Велику небезпеку при отруєннях представляє зневоднення організму. Схема надання першої допомоги: • промийте постраждалому шлунок: дайте випити 5-6 стаканів теплої води, натисніть на корінь язика і викличте блювання (повторити процедуру декілька разів); • при можливості, дайте прийняти активований вугіль (4-5 таблеток); • якщо блювання у потерпілого проходить мимоволі, а він непритомний, поверніть його голову набік, слідкуйте, щоб блювотні маси не потрапили у дихальні шляхи (вчасно видаляйте їх з ротової порожнини). При тепловому або сонячному ударі. Тепловий удар виникає в результаті перегріву організму, при підвищеній вологості повітря.Сонячний удар виникає при тривалому перебуванні на спекотному сонці у результаті розширення мозкових судин та припливу крові до голови.Температура тіла може підвищується до 40 градусів, при якій внутрішні органи людини не можуть нормально функціонувати. Постраждалий відчуває втому, головний біль, спрагу, нудоту. Нерідко бувають носові кровотечі, судоми, галюцинації. Цей стан може призвести до ураження головного мозку, паралічу дихання, запинки серця. Схема надання першої допомоги: • віднесіть потерпілого з жаркого в прохолодне місце; • укладіть так, щоб голова була вище за тулуб; При переохолодженні. Ознаками переохолодження є озноб, тремтіння, збліднення, а потім посиніння шкіри, губ, біль у пальцях рук і ніг.  При легкому переохолодженні постраждалого достатньо тепло одягнути, дати гаряче пиття, змусити виконати декілька фізичних вправ. При тривалому переохолодженні розвивається відмороження. Відмороженням називається пошкодження тканин в результаті дії низької температури. При дії низьких температур відбувається пригнічення життєвих процесів в тканинах, а не загибель їх. Загибель переохолоджених тканин наступає при нерівномірному їх зігріванні. Більш схильні до обмороження пальці, кисті, стопи, вуха, ніс. У постраждалого спостерігаються сонливість, в’ялі рухи. При подальшому зниженні температури тіла – незв’язна мова, галюцинації, плутаність свідомості, втрата чуттєвості. Схема надання першої допомоги: • постраждалого треба зігріти; • при зупинці дихання і відсутності пульсу – приступіть до реанімації; • забезпечте нерухомість відморожених ділянок тіла (через крихкість судин і можливість крововиливу); • якщо постраждалий в свідомості - дайте гаряче пиття; • при відмороженні І ступеню – розтирайте відморожену частину сухою тканиною, в інших випадках - помістить під воду (200С) повільно піднімаючи її температуру; • при відновленні чутливості та кровообігу кінцівку витріть насухо, накладіть стерильну або чисту пов’язку; • можна надіти на постраждалого панчохи, рукавички. При розтягуванні або розриві зв’язок. Розтягування і розрив зв'язок - пошкодження суглобової сумки при рухах, що перевищують фізичні можливості. Ознаками розтягування (розриву) зв'язок є біль в суглобі, порушення його функції, набряк, крововилив. Схема надання першої допомоги: • допоможіть потерпілому прийняти зручне положення; • забезпечте нерухомості пошкодженої частини тіла; • надайте підведене положення пошкодженій частини тіла; • накладіть пов’язку з еластичного бинта; • до місці ушкодження прикладіть холод. При вивихах. Вивихи – це повне зміщення суглобних поверхонь кісток, що викликає порушення функції суглобу. Вивих може виникнути при падінні на витягнуту або відведену назад кінцівку. Кінцівка постраждалого відведена у бік, суглоб деформований, рух кінцівки обмежений, присутній сильний біль. Схема надання першої допомоги: • забезпечити нерухомість постраждалої кінцівки; • накласти фіксуючу пов’язку; • верхню кінцівку зафіксуйте косинкою, нижню – шиною; • дайте постраждалому знеболювальне та заспокійливе; При переломах. Переломом називається порушення цілості кістки. В області перелому потерпілий відчуває різкий біль, що посилюється при спробі змінити положення. Переломи бувають закриті і відкриті. При переломах потерпілому необхідно забезпечити іммобілізацію (нерухомість) пошкодженої ділянки тіла. Це зменшує біль і запобігає подальшому зсуву кісткових уламків та повторному пораненню ними кровоносних судин і м'яких тканин. При іммобілізації можна використовувати будь-які підручні засоби (вузькі дошки, палиці і т.д.) За відсутністю інших засобів знерухоміти верхню кінцівку можна фіксацією її до тулуба, а нижню – до здорової ноги. Фіксують не менше двох суглобів з обох боків від перелому. На плечовій і стегновій кістках – не менше трьох. Схема надання першої допомоги при закритому переломі: • знерухоміти місце перелому; • накласти шину; • на місце перелому прикласти холод для зменшення болю; Неприпустимо: • дозволяти постраждалому рухати ушкодженою кінцівкою; • знімати одяг із зламаної кінцівки; • прикладати тепло до місця перелому; • транспортувати потерпілого не наклавши шині. Схема надання допомоги при відкритому переломі: • перевірте наявність пульсу та дихання; • у разі необхідності, очистіть дихальні шляхи постраждалого; • забезпечте нерухомість зламаної кінцівки; • розріжте одяг на місці рани таким чином, щоб можна було накласти пов’язку; • зупинить кровотечу (обробіть краї рани і накладіть пов'язку); • накладіть шину. Неприпустимо: • не зупинити кровотечу; • накладати шину на оголену кінцівку або безпосередньо на рану; • дозволяти постраждалому рухати пошкодженою кінцівкою; • торкатися рані, вправляти або видаляти уламки кісток та чужорідні тіла. Підготовка до походу Повідомте про те, куди ви збираєтеся. Якщо поблизу нікого немає - залиште записку з повідомленням (дата, час відправлення, кількість людей, які відправляються разом з вами, напрям руху і приблизний час повернення). Візьміть собі за правило - перед мандрівкою або походом в ліс, проглянути карту або хоч би намалювати від руки план місцевості і запам'ятати орієнтири. Надіньте зручний одяг і взуття, який відповідає місцевості і погодним умовам. Потрібно пам'ятати - погодні умови можуть змінюватися дуже швидко. Переконайтеся, що все ваше спорядження у відмінному робочому стані. Якщо ви сумніваєтеся брати ту або іншу річ, пам'ятайте - зайвий вантаж буде вам заважати. Пам'ятайте! Куди б ви не відправилися і де б ви не були, ви можете опинитися в екстремальних умовах, тому: знайте приблизно маршрут своєї подорожі; майте при собі пристосування для визначення сторін світла; майте одяг, придатний для будь-яких погодних умов; майте достатньо їжі і води, а також, хоча б мінімальний, набір для виживання: 1) сірники(герметично запаковані); 2) свічку; 3) збільшувальне скло або лінзу (для розпалювання вогню); 4) голки і нитки; 5) риболовецькі гачки та ліску (5 гачків, десяток грузил, близько 30 метрівнейлонової ліски); 6) компас; 7) аптечку; 8) повітряні кульки (як місткість для води та сигнальний засіб); 9) збірна пилка; 10) ніж; 11) надійну мотузку; 12) бритвені леза. Кілька маленьких хитрощів При відсутності дрібних сухих гілок для розпалення добре використовувати "локшину" з гуми, зрізаної з каблуків взуття. Відвологлі сірники (а також дрібні лучинки для розпалення) найкраще сушити по однієї у волоссі на голові - там найменша вологість. Незважаючи на особливий шик розведення багаття одним сірником, набагато надійніше діяти двома складеними разом сірниками, а іноді навіть трьома. Імовірність успіху, особливо в початківців, значно зросте.

10. Проектування та організація праці

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва. Іншими словами, організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини. Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці. В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості. Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи. До основних практичних завдань організації праці належать: 1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці; 2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів. Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності. На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення. На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес. На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси. Організація праці безпосередньо пов’язана з раціоналізацією, а також аналізом собівартості та вартості процесів і виробів. Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює: організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека; організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці; проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма. Напрями організації праці. Ринкова ситуація вимагає від підприємств здійснення постійних техніко-технологічних нововведень, результативність яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є: розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднанні їх у виробничі колективи; організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу; нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва; організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування, профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо; оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу; поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці; зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників; мотивація й оплата праці. Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного стану середовища; а також від низки чинників, зумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках виробничої системи. Поділ праці. Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає поділ праці. Під внутрішньовиробничим поділом праці розуміють відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси створення продукції і закріплення їх за робочими місцями, дільницями виробничого процесу. Мета поділу праці — випуск у встановлені строки високоякісної продукції з мінімальними затратами праці і матеріальних ресурсів. Є такі форми поділу праці на підприємстві: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна. Операційний поділ праці передбачає закріплення певної операції за кожним виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість, а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця. Функціональний поділ праці здійснюється на основі виокремлення виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, у свою чергу, — за професіями. Це, наприклад, робітники — основні і допоміжні, інженерно-технічні працівники та інший персонал. Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці та виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо. Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчленування виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів виділяються різні професії і спеціальності (ливарники, ковалі, токарі та ін.). Професійно-кваліфікаційний поділ праці викликаний різною складністю, точністю і відповідальністю виконуваних робіт, різними вимогами, які стосуються спеціальної підготовки виконавця. На ступінь і форми поділу праці істотно впливає тип виробництва. Так, особливість поділу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягає в значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації робітників. Значно відрізняються співвідношення затрат праці основних робітників і робітників, які обслуговують робочі місця основних робітників. У масовому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці допоміжних та обслуговуючих робітників у масовому виробництві зростає. Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодії видів праці. Без такого взаємозв’язку здійснення сукупного виробничого процесу з виготовлення кінцевої продукції неможливе. Кооперація праці — це об’єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці. Виходячи з конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на підприємстві використовуються такі основні форми кооперації праці: міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична. Міжцехова кооперація пов’язана з розділенням виробничого процесу між цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загальному для підприємства процесі праці з виготовлення продукції. Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць. Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих працівників у процесі праці. Ефективність кооперації забезпечується раціональним використанням робочої сили і засобів праці, безперервністю виробничих процесів, ритмічністю виконання робіт, підвищенням продуктивності праці, а також встановленням раціональних співвідношень і трудових взаємодій між учасниками виробництва та узгодженості їх інтересів і цілей виробництва. На підприємстві кооперування праці може здійснюватись шляхом індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Межі поділу і кооперації праці. Велике значення для організації трудових процесів має встановлення раціональних меж поділу і кооперації праці. У поділі праці це: економічна межа, якою є гранично можлива величина збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу; технічна межа, яка залежить від технічних можливостей виробництва; фізіологічна межа, пов’язана з допустимими фізичними і психічними навантаженнями на робітника; соціальна межа, яку визначає мінімально необхідна різноманітність виконуваних функцій, що забезпечують змістовність і привабливість праці. Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і економічних меж. Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об’єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з другого — існує норма керованості, підвищення якої (об’єднання в колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних утрат робочого часу. Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції. Організаційні форми праці. Раціональний внутрішньовиробничий поділ праці передбачає дотримання таких обов’язкових умов: забезпечення використання трудового потенціалу працівників; розширення трудового профілю і зростання кваліфікації; усунення одноманітності праці і підвищення її змістовності. Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці. Суміщення професій — це виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями. Суміщення професій відіграє важливу роль у забезпеченні раціональнішого використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до неї. Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кожному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механізації праці, вид її організації. У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються. Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів. Серед ефективних форм організації праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, важливе місце посідає багатоверстатне обслуговування. Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кількість одиниць устаткування, що обслуговуються ними. Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування полягає в такому підборі операцій, що забезпечує найбільше завантаження устаткування і повну зайнятість робітника-багатоверстатника. На рис. 4.5 видно, що в першому і другому випадках робітник і устаткування повністю завантажені, у третьому випадку частково простоюють верстати, в четвертому випадку є деякий запас часу в робітника, а в п’ятому — частково простоюють і устаткування, і робітник-багатоверстатник.

11. Ризик як оцінка небезпеки

Нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, травмами, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю та природному середовищу є наслідками прояву небезпек Завжди постає проблема оцінки цих наслідків Кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох факторів, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних цінностей, що перебували там, природних ресурсів тощо

Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо

Перший кількісний спосіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потенційної небезпеки

У тлумачному словнику наводиться таке означення поняття "ризику": "усвідомлена можливість небезпеки". Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: "Усвідомлена ймовірність небезпеки"

Ризик - кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до максимально можливої їх кількості (N1) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей . Він є супутником будь-якої діяльності людини

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індивідуального, групового та загального ризику При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою В групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб'єктів господарської діяльності тощо . Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн . ), тоді ризик (N - фактична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000) .

В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовують коефіцієнт частоти (К_ч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працівників .

За ступенем припустимості для суспільства ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий (рис . 1 .14), надмірний . Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня . Прийнятним називають такий рівень ризику, який громадськість може спокійно прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі розвитку цивілізації . Гранично допустимий ризик - це найбільший ризик, який не може перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат . Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків

Практично досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, сьогодні неможливо . Абсолютна безпека не може бути гарантована жодній людині незалежно від її способу життя та соціального статусу . Ми живемо тому, що щоденно уникаємо небезпек Вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей На даному етапі розвитку суспільства знехтуваного ризику також неможливо досягти з огляду на технічні та економічні передумови для цього . Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні допустимого ризику . Суть ідеї концепції "допустимогоризику" полягає у намаганні створити такий низький ступінь ризику, який сприймає суспільство в даний час . Допустимий ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення

12. Розробка ризик-стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих негативних наслідків

Сприйняття ризику і небезпек суспільством суб'єктивно. Так, люди різко реагують на події рідкі, але які супроводжуються великою кількістю одноразових жертв. У той же час часті події, у результаті яких гинуть одиниці чи невеликі групи людей, не викликають такої реакції. Наприклад, щодня на виробництві гине 40...60 чоловік, а в цілому по країні від різних небезпек позбавляються життя більш 1000 чоловік, але цей факт вражає менше, ніж загибель 5...10 чоловік у якому-небудь конфлікті. Цей фактор необхідно мати у виді при розгляді проблеми прийнятного ризику.

Суб'єктивність людини в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку нових методів оцінки ступеня ризику, позбавлених цього недоліку.

Для порівняння ступеня ризику й ефекту від усунення його реалізації фахівцями пропонується ввести новий параметр – фінансовий еквівалент людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед визначеного кола лиць, які стверджують, що економічна оцінка життя людини неприпустима. Однак на практиці з неминучістю виникає необхідність у такій оцінці саме з метою забезпечення безпеки людей. Це викликано тим що, як правило, рівень надійності об'єкта нерозривно зв'язаний з економічними витратами на його реалізацію.

13. Компенсаційні та регламентні норми: пільги, резервування джерел постачання, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, страхування, спеціальні виплати, норми цивільної, адміністративної відповідальності та процедури їхнього застосування

Компенсаційні виплати — це грошові виплати понад заробітну плату з метою відшкодування працівникам матеріальних витрат, по-в' язаних з виконанням трудових чи інших передбачених законом обов'язків.

14. Спеціальні об’єктові навчання і тренування

Спеціальні об’єктові навчання і тренування з питань цивільного захисту є формою практичної підготовки працівників, зокрема керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту, що визначає в цілому готовність підприємств, установ та організацій до реалізації планів реагування на надзвичайні ситуації, локалізації і ліквідації наслідків аварій на об’єктах підвищеної небезпеки, цивільного захисту на особливий період. Експериментальні навчання і тренування проводяться з метою пошуку або випробування і освоєння інноваційних технологій проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, способів захисту персоналу, підвищення стійкості функціонування об’єкта в умовах надзвичайних ситуацій.

Показові навчання і тренування проводяться з метою демонстрації можливостей нової техніки і технологій, способів організації та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, вироблення єдності поглядів на організацію і методику проведення навчань.

15. Організація взаємодії сил при проведенні аварійно-рятувальних робіт та основних видів забезпечення у зоні НС

Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (рис 2 20) полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення . Для організації і проведення рятувальних та інших аварійно-невідкладних робіт під час ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, тепідемій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення створюються формування цивільної оборони До проведення таких робіт залучаються: невоєнізовані формування ЦО, медичні організації та військові частини і підрозділи

Для проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт необхідно:

o завчасно спланувати дії формувань цивільної оборони як при загрозі нападу так і під час проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт;

o перевірити та уточнити плани цивільної оборони на навчаннях, що проводяться на об'єктах;

o організувати з робітників та службовців, студентів формування цивільної оборони та підготувати їх для роботи в осередках ураження;

o оснастити формування цивільної оборони індивідуальними засобами захисту, приладами, майном, технікою;

o вивести в найкоротші строки формування цивільної оборони, створені в містах, в заміську зону, розмістити їх в завчасно намічених районах й привести в готовність до проведення рятувальних робіт;

o організувати управління та керівництво формуваннями цивільної оборони при проведенні рятувальних робіт

16. Технічні засоби і способи проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття і засобів захисту, продовольства, води, продовольчої сировини і фуражу

Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При ча­стковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчи­нами, миють щітками під сильним струменем води. До де­зактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися госпо­дарським милом.

Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості — це дуже важкий і тривалий процес. Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довело­ся проводити багаторазову обробку із застосуванням по­рошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоак­тивного пилу проводили зволоження, а також розбризку­вали з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка пере­шкоджала перенесенню радіоактивних речовин.

Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видален­ня отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хімічним, механічним. Хімічний спосіб полягає у дії на ОР дегазувальної речовини, внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки. При фізико-хімічному способі ОР видаля­ють із заражених об'єктів, розчиняючи, випарюючи або поглинаючи їх.

Механічний спосіб — це видалення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, зніма­ють заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком).

Основні способи дегазації одягу і взуття — провітрю­вання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові ви­роби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, праль­ний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно-аміачною сумішшю за­стосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри.

Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроор­ганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Хімічний спосіб — це застосування дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур.

Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3 — 5 процентним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1 — 10 процентним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізо­лу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і парофор-малінова суміші.

Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірно присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал, школи, спортзали). Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні методи. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип’ятіння, обробка в пароповітряній камері.

17. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах

Головний спосіб оповіщення населення про дії при виникненні надзвичайних ситуацій – це передача повідомлення по мережі провідного мовлення (через квартирні і зовнішні гучномовці), а також через місцеві радіомовні станції і телебачення. Для привернення уваги населення в екстремальних випадках перед передачею інформації включаються сирени, а також інші сигнальні засоби.

Запам’ятайте! Сирени і переривисті гудки інших сигнальних засобів означають сигнал цивільної оборони “УВАГА ВСІМ!”. 

Почувши такий сигнал, негайно увімкніть гучномовець, радіоприймач або телевізор і слухайте повідомлення управління (відділу, штабу ЦО) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста обласного підпорядкування або сільського району).  

На кожний випадок надзвичайних ситуацій управлінням (відділом, штабом ЦО) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста обласного підпорядкування або сільського району) готуються приблизні варіанти повідомлень, які потім, з урахуванням конкретних подій, корегуються.

Інформація передається протягом 5 хвилин після подачі звукових сигналів (сирени, гудки і т.д.).

Вислухавши це повідомлення управління (відділу, штабу ЦО) з питань НС та ЦЗН, кожний повинен діяти без паніки і метушні у відповідності з отриманими вказівками.

Повідомлення управління (відділу) з питань НС та ЦЗН, включає: місце і час виникнення надзвичайної ситуації; розміри та масштаби надзвичайної ситуації; час початку  та тривалість дії факторів ураження; територія (райони, масиви, вулиці, будинки і т.д.), яка потрапляє в осередки (зони) ураження; порядок дій при надзвичайних ситуаціях; інша інформація.

18. Сутність і особливості оперативного управління за умов виникнення НС

Ліквідація надзвичайних ситуацій та їх наслідків є одним з основних завдань цивільного захисту і полягає у проведенні комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - надзвичайні ситуації) і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій.

Основними завданнями Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту є: забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до ліквідації надзвичайних ситуацій, пожеж та їх наслідків; проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, гасіння пожеж та організація життєзабезпечення постраждалого населення; надання з використанням спеціальних аварійно-рятувальних засобів допомоги громадянам (населенню) у разі виникнення подій у побуті, які загрожують їхньому життю і здоров'ю або можуть завдати матеріальної шкоди; участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту.

19. Спеціально уповноважений керівник та штаб з ліквідації НС

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи виконуються силами цивільного захисту. До сил цивільного захисту належать:

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

аварійно-рятувальні та спеціалізовані служби міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

добровільні формування цивільного захисту;

авіаційні та піротехнічні підрозділи;

технічні служби та їх підрозділи;

підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

структурний підрозділ (департамент) апарату центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту;

територіальні головні управління (управління) центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

20. Сили і засоби постійної готовності

До складу сил і засобів єдиної державної системи можуть також залучати недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові й спеціальні цивільні аварійні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються зазначені сили й засоби, укомплектовують із урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше 3-х діб і перебувають у стані постійної готовності. Сили постійної готовності згідно із законодавством можуть залучати для термінового реагування в разі виникнення НС з повідомленням про це відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

Спеціально підготовлені сили й засоби Міноборони у виключних випадках залучають для ліквідації НС у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану». Сили й засоби МВС України, Держкомкордону та СБУ залучають до ліквідації НС та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству.

Режим діяльності в надзвичайному стані запроваджують в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

21. Техніка, що застосовується при ліквідації наслідків НС

Технічне забезпечення передбачає організацію роботи спеціальних підрозділів щодо своєчасного проведення технічного обслуговування і ремонту машин та механізмів, евакуацію несправної техніки до ремонтних підрозділів (підприємств), її використання після ремонту, а також порядок забезпечення запасними частинами та агрегатами.

Матеріальне забезпечення передбачає забезпечення залучених до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт формувань (підрозділів) продовольством, питною водою, технічними засобами, майном протирадіаційного та протихімічного захисту, медичним майном, спеціальним одягом, будівельними і пально-мастильними матеріалами, а також обладнання місць (пунктів) прийому їжі, відпочинку та спеціальної обробки.