Догляд за посівами.
Вслід за сівбою проводять коткування котками ЗККШ-6. Для знищення бур`янів у стадії білої ниточки, за 2-5 дні до з`явлення сходів проса посіви боронують легкими або середніми боронами (ЗПБ-0.6А, БЗСС-1.0) поперек сівби при швидкості 5-6км/год. Пізніше, у фазі кущення, при сильній забур`яненості можна використати гербіциди: агрітокс (0.7-1.5л/га), базагран(2-4л/га), баззагран новий (2-4л/га), 2М-4Х (0.5-1.1л/га) або інші.
На широкорядних посівах перший міжрядний обробіток проводять у фазі 3-4 листків культиваторами УСМК-5.4,обладнаними плоскорізними лапами-бритвами на глибину 4-5см; друге -у фазі кущення тим же агрегатом із стрілчастими та долотоподібними лапами на глибину 5-6см ( при потребі з одночасним підживленням азотними добривами). Якщо є потреба, третє розпушування міжрядь виконують на таку ж глибину в середині фази стеблування.
Під час вегетації на просі можуть проявлятись такі хвороби як бактеріоз, пирикуляріоз, гельмінтоспоріоз, склероспороз. Найбільш шкодочинні шкідники - просяний комарик, який від яйця до дорослої стадії розвивається у квітках проса, хлібна смугаста блоха, стебловий кукурудзяний метелик, дротяники, підгризаючі совки.
Обробку фунгіцидами та інсектицидами слід проводити лише при прогнозуванні інтенсивності їх розвитку вище економічної межі шкодочинності.
Збирання.
На час збирання солома проса сира, або й зелена. Тому збирати просо треба роздільним способом, коли у більшості волотей достигне 80% зернівок. Скошене у валки просо обмолочують, коли вологість зерна зменшиться до 15-16% і достатньо підсохне солома. Обмолот треба проводити добре відрегульованими комбайнами і не допускати обрушування зерна.
З глибокої давнини, ще з бронзового віку, для народів Азії і Європи, в тому числі і народів, проживаючих на території сучасної України, просо було важливим джерелом виробництва харчових продуктів. У структурі світового виробництва зерна просо займає шосте місце після кукурудзи, рису, пшениці, ячменю, сорго. Це обумовлюється насамперед особливостями культури - найбільшим коефіцієнтом розмноження, високим біологічним потенціалом продуктивності навіть при строгому самозапиленні, посухостійкістю, солевитривалістю, стійкістю до хвороб, слабкою реакцією на строки сівби.
Просо є однією з основних круп’яних культур України, цінність якої визначається практично безвідходним використанням продуктів переробки в харчовій, кормовій, фармацевтичній, мікробіологічній, промисловій галузях виробництва, а також можливістю вирощування у післяжнивних та післяукісних посівах і як страхова культура для пересіву озимих.
Серед основних круп’яних культур просо найбільш поширене. Воно цінне своїм пшоном, яке відзначається високими харчовими якостями. У складі пшона вміст білка становить 12%, 81% крохмалю, 3,5% жиру, 1-2% клітковини. Зерно багате на мінеральні речовини, мікроелементи, вітаміни В1, В2, В5, В6, С, каротиноїди та інші фізіологічно активні елементи. Використовується як страхова культура для пересіву загиблої озимини та іноді ярих.
Із пшона виробляють борошно, з якої випікають млинці, печиво виготовляють лапшу, а із суміші з пшеничним готують смачний хліб, який довго не черствіє. Із зерна виробляють також крохмаль, солоди, спирт.
Просо має також і кормове значення. З цією метою використовується зерно, продукти його переробки, а також зелена маса, солома, полова та сіно. Зерно - обов’язковий компонент комбікормів для різних видів птиці, худоби. Зелена маса за кормовою цінністю переважає зелену масу кукурудзи, могару, сорго, суданки. В 1кг її міститься близько 3,5% сирого протеїну, 0,7-1,5 сирого жиру, 2,1 золи, 4,8-6,9% клітковини, 40-60 мг каротину, 0,2-0,4 корм. од., 17-25 г. перетравного протеїну.
Просяна солома містить в 1 кг 0,40 корм. од., 24 г перетравного протеїну, 400 г БЕР, 20 г жиру, 6,4 г кальцію, 0,9 г фосфору, 10 мг каротину тощо.
У наш час такій цінній круп’яній культурі приділяється недостатня увага, про що свідчать дуже незначні посівні площі. Хоча просо характеризується високою посухостійкістю, що є досить позитивним при поступових змінах клімату в останнє десятиріччя. Також воно забезпечує досить стабільні врожаї у нашій зон
За останні роки в Україні площі посіву проса значно зменшилися з 377 тис. га (2004 рік) до 92 тис. га (2007) і 148 тис. га (2008 р). Обсяг виробництва зменшився до 94,6-115 тис. т. В оптимальній структурі валового збору зерна в масштабах України має займати 0,7-1,3%, при споживанні тільки продовольчого зерна на рівні 120 тис.т.
Суттєве збільшення урожайності і валових зборів зерна круп’яних культур, в тому числі проса, є актуальним завданням не тільки в Україні, але і всьому світі, де є загроза продовольчої кризи, вирішення якої частково здійснюватиметься споживанням відносно дешевих круп експортером яких може бути наша держава. Вирішити цю проблему можливо шляхом впровадження у виробництво сортів проса із стабільно високим рівнем врожайності і показниками якості зерна і крупи з дотриманням сучасної сортової технології вирощування з урахуванням всіх грунтово-кліматичних умов зони і потреб сорту.
В Інституті рослинництва імені В.Я. Юр’єва НААНУ селекцією та вирощуванням проса займаються майже 100 років. Відповідні досліди розпочато ще в 1926-му. Нами було проведено аналіз даних вирощування проса в лабораторії рослинництва і сортовивчення на основі лабораторних звітів.
За цей період районовані 16 сортів проса, при цьому 11 з них створено у 1930-1996 роках, а вже у ХХІ ст. за 9 років до поширення рекомендовано 5 нових селекційних розробок, що свідчить про результативність цілеспрямованої роботи селекціонерів. До державного реєстру сортів рослин, рекомендованих для поширення в Україні на 2011 рік, занесені 7 сортів проса селекції Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААНУ, 4 з яких (Константинівське, Вітрило, Ювілейне, Козацьке) занесені за період 2006-2010 років. Два сорти (Королівське і Світанкове) торік передано до Державного сортовипробування у 2010 році.
Особливої уваги заслуговує сорт Харківське 57, який був створений Станіславом Константиновим разом зі співавторами вперше в нашій державі методом експериментального мутагенезу і характеризується високою потенційною урожайністю (4,0-4,5 т/га), стійкістю до вилягання та осипання зерна, високими технологічними показниками якості зерна і крупи. Сорт до 2010 року був національним стандартом України і наразі займає 10-15% посівних площ під цією культурою
За даними Держкомстату в Харківському районі торік площі з-під проса займали 4,61 тис .га, де вирощувалося 11 сортів. Третє місце за площами посіву серед них належить сорту Харківському 57, після нових сортів Слобожанське і Константинівське. Широкий перелік нових сучасних сортів вимагає створення й удосконалення технологій вирощування.
За останні роки в умовах східної частини Лісостепу України стали очевидними зміни клімату. Період 1996-2008 років характеризується значними показниками збільшення температури повітря: на 1,4-4,50С майже у всі місяці року, дефіцитом вологи (на 25,3 мм) у серпні, що негативно позначилось на зволоженості ґрунту і в майбутньому - на наливі зерна. Слід зазначити, що на фоні підвищення температури відмічалася зміна режиму зволоження ґрунту. Так, опади в літній період частіше випадали у вигляді злив і граду, які також здебільшого були непродуктивними.
Зміни в кліматі останніми десятиріччями вимагають від нових сортів розширення меж адаптивності до умов вирощування. На більшій частині Східного Лісостепу України впродовж вегетаційного періоду часто спостерігаються посухи та високі температури. Правильний підбір сортів проса та сучасних технологій вирощування значною мірою може зменшити вплив несприятливих факторів середовища.
Природно, що рівень урожайності проса та його сталість великою мірою залежить від умов вирощування і насамперед від волого- та теплозабезпеченості посівів, від достатнього вмісту поживних речовин у ґрунті.
Просо економніше витрачає воду, ніж інші зернові культури, його транспіраційний коефіцієнт варіює у межах 226-277 одиниць, ячменю - 382-505, вівса - 430-480, пшениці - 415-519. Посів проса площею 1 га витрачає в середньому 1,8-2,7 м3 води загодину.
Відносна його посухостійкість зумовлена добре розвиненими водопровідними тканинами коренів і стебел, дрібними продихами листків, здатністю задовільно витримувати тимчасове зневоднення тканин.
Для накопичення поживних речовин у ґрунті і покращення агрофону, а в кінцевому результаті для підвищення витривалості рослин до дії негативних абіотичних факторів, основну увагу слід приділити сівозміні та удобренню ріллі. На прикладі багаторічного витриманого стаціонару (36 років) вченими Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААНУ визначено провідну роль сівозміни в підвищенні родючості ґрунту, рівень якої становить 75% і лише 25% родючості забезпечується за рахунок добрив.
Одним із важливих елементів інтенсивної технології вирощування проса є правильне розміщення його в сівозмінах, що зумовлено високою чутливістю на перших стадіях розвитку до засміченості бур’янами, наявністю у ґрунті поживних речовин.
Наступною проблемою сьогодення є значні зміни в структурах сівозмін. Зовсім зникли багаторічні трави, які є одним з найкращих попередників, значно зменшилися посіви буряків цукрових, але зросли площі сої, тому перелік попередників із часом виробники змушені переглядати.
Багатьма дослідженнями в Україні встановлено, що попередники по-різному впливають на засміченість ґрунту насінням бур'янів. Найбільш засмічені поля після ярих зернових і значно менше - після озимих зернових та просапних культур. За даними Ерастівської дослідної станції ВНДІ кукурудзи, кількість бур'янів у посівах проса після озимої пшениці становила 35, після ярих колосових культур - 63 на 1 м2.
У багатьох господарствах Лісостепу природна забур’яненість посівів проса нерідко досягає 50-100 шт./м2, іноді і більше. Такий рівень засміченості знижує урожай проса в 3-5 разів. Особливо шкідливо впливають на врожайність його найбільш поширені однорічні злакові бур’яни ( куряче просо, мишій сизий, лобода, редька дика), а також багаторічні ( осот).
Значний вплив попередників на просо проявляється і через запаси продуктивної вологи, які залишаються у ґрунті після них. Дослідами ВНДІ кукурудзи (Ерастівська дослідна станція) встановлено, що в середньому за три роки запас продуктивної вологи в ґрунті після кукурудзи становив 1646 м3/га, після сої - 1559, ячменю - 1321 м3/га.
Торік нами вивчалося питання забезпечення вологою рослин проса протягом вегетації після найбільш розповсюджених попередників - сої і цукрових буряків. Забезпечення вологою було майже на одному рівні, коливання були не значні.
Для проса важливе значення має запас продуктивної вологи в окремі періоди вегетації. Добрі запаси вологи в 0-10 см шарі ґрунту сягають 10 мм/га, в 0-30 см шарі ґрунту - 60 мм/га, в 0-100 см шарі ґрунту - 130-160 мм/га.
Аналізуючи запаси продуктивної вологи в ґрунті за весь період вегетації проса, можна сказати, що загалом вони були недостатніми. У критичні фази розвитку спостерігалась ґрунтова посуха. При посіві та у фазу сходів важливу роль відіграє запас вологи в 0-10 см шарі ґрунту. Так, у період посіву в ґрунті відзначалась достатня кількість вологи по попередниках буряки цукрові і соя. Вони накопичили однакову кількість вологи, вміст якої становив 17,5 мм (рис. 1), тому сходи з’явилися дружно через 8-10 днів. У фазі сходів-кущіння запас вологи в ґрунті помітно зменшився, і були майже на рівні норми по попереднику цукрові буряки - до 12,8 та 7,8 мм по попереднику соя при нормі 10 мм у 0-10 см шарі ґрунту. Це дало змогу отримати сходи, які в середньому по просу булив межах 86%.
У фазі повного кущіння запас вологи в ґрунті у попередника соя і цукрові буряки в орному 0-30 см становили 32,7 мм та 43,9 мм відповідно при нормі 60 мм, що призвело до слабого розвитку і часткової загибелі, оскільки спостерігалися сильні вітри, а рослини були слабо укоріненні і вилягли. Коефіцієнт кущення сянав від 1,1 до 1,6.
У фазі вихід в трубку спостерігається найменша кількість вологи за весь період вегетації по обох попередниках. Але просо здатне витримувати тимчасову засуху (1-1,5 місяця). При появі сприятливих умов рослини відновлюють життєдіяльність і дають значні прирости. В цю фазу кількість вологи була на рівні 9,9 мм за попередником буряки цукрові і 10,6 мм - соя.
Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства є необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства.
Концепція розвитку зернового господарства України на період до 2005року передбачає суттєве збільшення виробництва зерна на основі неухильного підвищення урожайності зернових культур, структурної перебудови зернового господарства з метою забезпечення внутрішніх потреб у зернових та перетворення України з імпортера в експортера зерна.
В наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності – результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площа і географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.
У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці, рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.), технічних (олійних, цукрових, волокнистих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.), овочевих, баштанних, садових культур (див. Додаток №1). Найважливішою галуззю землеробства є зернове господарство. Під зерновими в Україні знаходиться більша частина площ орних земель (див. Додаток № 2).
Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання.