5. Визначення виробничих витрат та собівартості одиниці продукції на перспективу.

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати (МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

Прибуток є основним джерелом подальшого поширення виробництва і роста громадських фондів використання. Його розмір показує, наскільки рентабельно виробництво. Збільшення прибутку досягається завдяки збільшенню виходу валової продукції, покращення її якості і зниження собівартості. Прибуток підприємства не включає частину вартості додаткового продукту, що міститься в прирості резервного насіння, кормів та ін. Прибуток визначається різницею між виручкою, отриманої від реалізації товарної продукції та повної її собівартості.

6. Ефективність виробництва продукції сільського господарства на підприємстві.

Економічна ефективність вирощування культур є невід’ємною складовою

економічної безпеки держави та важливою умовою її незалежності є

продовольча безпека держави, яка характеризує стан економіки, при якому

гарантується забезпечення доступу всіх українців в будь-який час до

продовольства у кількості, необхідній для активного здорового життя. Олійні

культури вважаються в Україні однією із важливих виробництв харчування.

Вони також є джерелом одержання цінної продукції продовольчого і

технічного призначення. Виробництво олії – одне з базових харчових

виробництв. Його продукція і безпосередньо реалізується на споживчому

ринку, і використовується у виготовлені широкого асортименту

хлібобулочних, кондитерських, кулінарних виробів, консервів та інших видів

харчової продукції. Завдяки високим споживацьким якостям рослинної олії,

вмісту білку, здатності знижувати вміст холестерину в крові людини, а також

тому, що витрати на їх виробництво значно нижчі, ніж на виробництво жирів

тваринного походження, в останні роки в Україні і в світі спостерігається

тенденція до збільшення використання саме рослинної олії. Відповідно

зростає і виробництво насіння олійних культур. В Україні

вирощуються такі олійні культури, як соняшник, ріпак ярий та озимий, соя,

гірчиця та інші. Насіння цих кутур містить багато жиру і є основною

сировиною для виробництва олії.

Таблиця 28