Розвиток організаційних форм підприємств в Україні

Перехід від планової економіки до ринкової системи характеризується розвитком організаційних форм власності підприємств. Сучасний стан розвитку України також відзначається переходом від переважно однієї – державної форми власності до їх розмаїття. До державних підприємств в Україні згідно із господарським кодексом додалися приватні підприємства, засновані на власності фізичних або юридичних осіб, власність трудового колективу (колективні підприємства), власність певної територіальної громади (комунальні підприємства), а також підприємства, засновані на змішаній формі власності, тобто такі, що базуються на поєднанні перелічених форм власності. Останнє формулювання є близьким до переліку основних ознак господарських товариств, що визначені у законі України "Про господарські товариства", з якого випливає, що їх засновниками та учасниками можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни. До 1 січня 2004 року, коли на протязі близько дванадцяти років мав дію Закон України "Про підприємства в Україні", поряд із державними, комунальними, приватними та колективними підприємствами відзначалися саме господарські товариства. З уведенням в дію Господарського Кодексу України вони розглядаються окремо без згадки про них під час наведення класифікації підприємств в залежності від форми власності, на якій вони засновані. Новоприйнятий Господарський Кодекс України містить глави, присвячені господарським товариствам та колективним підприємствам. До останніх відносяться виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій тощо. Усупереч із існуючою законодавчою класифікацією органи держаної статистики у своїх статистичних щорічниках включають господарські товариства до підприємств з колективною формою власності.

Згідно із розділом 2 главою 7 статтею 65 Господарського Кодексу України трудовий колектив становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Той же кодекс відокремлює керівників підприємства, які самостійно вирішують питання його діяльності, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства, здійснюючи управління оперативною діяльністю, а також власників, що приймають рішення про створення і ліквідацію підприємства, затверджують його статут, призначають керівників тощо. Все вище зазначене свідчить про те, що відповідно до законодавчих актів колективні підприємства та господарські товариства не можна ототожнювати.

Разом з тим, згідно із законодавством, вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори власників майна, виконавчі функції в ньому здійснює правління, яке обирається власниками майна на загальних зборах. У згаданій статті Закону для колективних підприємств тотожними є поняття трудового колективу та власників. Але наголос робиться саме на власників майна, а не на приналежність до трудового колективу. Якщо переглянути підхід до власників підприємства, і розглядати їх як частину трудового колективу, то господарські товариства можна включити до колективних підприємств. Дійсно, власники підприємства є громадянами, що працею певного роду беруть участь у роботі трудового колективу на основі статуту і інших установчих документів. Це формулювання відповідає визначенню осіб, що відносяться до трудового колективу, наведеному в господарському кодексі України.

Таким чином, для зведення класифікацій, що використовуються у законодавчих актах України та органами статистики країни пропонується Державному комітету статистики України привести використану ним класифікацію до відповідності існуючої законодавчої бази. Іншим виходом із наявної ситуації вбачається уточнення поняття трудового колективу в Законі України "Про підприємства в Україні". Замість визначення трьох відособлених суб'єктів господарювання у межах підприємства – трудового колективу, керівників та власників, слід ввести поняття трудового колективу, як суб'єкта, що поєднує у собі три групи осіб – працівників, керівників та власників. У цьому випадку здійснення управління власниками господарських товариств не буде суперечити вимогам, що висуваються до колективних підприємств.

Незважаючи на недосконалість законодавства та відсутність достатнього досвіду у здійсненні операцій на ринку, кожна з форм власності в Україні набула досить великого обсягу. В подальшому у лекції використовуються щорічно обновлювані дані, розподілені за класифікацією Державного комітету статистики України.

Лідерами за всіма показниками є колективні підприємства, які проявили себе як найбільш розвинутий і живучий суб'єкт господарювання в сучасних умовах ринкових відносин в країні. На другому місті знаходяться державні підприємства, але за усіма показниками є тенденція зниження, як їх питомої ваги, так і абсолютного значення. Комунальні та приватні підприємства суттєво відстають від колективних та державних, але теж знайшли своє місце в ринковій системі України. Підприємства, що засновані на власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, так і не зуміли набути достатньої ваги.

Отже, колективна власність є найбільш поширеною в Україні. а господарські товариства є головними господарюючими суб'єктами, незважаючи на недостатню пропрацьованність законодавчої бази, що регулює відносини, пов'язані із їх діяльністю. Акціонерний капітал, в свою чергу, є найбільш могутнім, і, хоча товариства з обмеженою відповідальністю набагато переважають акціонерні товариства за кількісним складом, вартість активів, чисельність персоналу та потенціальна потреба в інвестиціях останніх є набагато більшою