1.3. Стратегічне управління підприємством у контексті інституційних особливостей ринкового середовища в Україні

На сучасному етапі розвитку економіки діяльність вітчизняних підприємств суттєво ускладнюються під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Найважливішою проблемою кожного підприємства, що функціонує в ринковихумовах, є виживання і забезпечення подальшого розвитку. Вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентнихпереваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі грамотно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства. Практики стверджують,що епоха інтуїтивного, спонтанного, ситуаційного управління закінчилась. Дедалі більше виникає необхідність управління на підставі науково обґрунтованого підходу. Саме тому впровадження стратегічного управління є однією з основних задач і умов забезпечення ефективності функціонування будь-якого підприємства.

У вітчизняній практиці застосування стратегічного підходу до управління підприємством залишається обмеженим. Головними причинами

такого становища є: недостатня дослідженість методологічних проблем у сфері стратегічного управління; не систематизований належним чином порядок прийняття й реалізації стратегічних рішень; відсутність налагоджених та перевірених інструментів розробки і реалізації стратегії;

неспроможність ув’язати стратегічний рівень управління підприємством з операційним, тобто довести стратегію до певного виконавця; помилкове очікування керівниками підприємства миттєвого результату. Крім того, керівництво підприємствами виступає проти руйнування традиційних взаємовідносин в процесі управління в підприємстві, немає відповідної мотивації, інформаційне забезпечення недостатнє для ефективного стратегічного управління.

Серед основних факторів, які обумовлюють застосування стратегічного управління можна виділити наступні:

• мінливість та складність зовнішнього середовища підприємства;

• усвідомлення недостатньої ефективності оперативного управління;

• нові методи вирішення стратегічних проблем провідними західними фірмами.

У сучасних умовах стратегічне мислення визначається як єдиний ефективний підхід до управління підприємством в ринкових умовах. В його основі лежить концепція стратегічного управління, яка знаходить вираз у наступних характерних рисах її застосування:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система.

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що відрізнятимуться один від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації.

4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «стратегічного набору», стратегічних планів і програм, стратегічного планування тощо).[Герчанівська С.В. Стратегічне управління як механізм забезпечення ефективного розвитку вітчизняних підприємств // Інноваційна економіка. – 2012. - №1. – с.79-81, С.79]

Побудовастратегіїповедінкипідприємствабазуєтьсяна методології стратегічного планування, яка включає принципи побудови прогнозів розвитку підприємства черезтеоріюстратегічного планування до практичноговикористаннявідповіднодовимогокремоїгалузіабовсієїекономіки,тобто правовоїісоціальноїоснови.Весьпроцесстратегічногоплануваннявідбувається в такій послідовності:

1) оцінка перспектив і позицій підприємства на сегменті діяльності;

2) безпосередній вибір стратегії. Проводиться порівняльна оцінка окремих

видів виробництв і вибираються найбільш вагомі стратегії;

3) формулювання цільовихзавдань накороткотерміновуідовготермінову перспективу.

Метастратегічногопланування –цедосягненняоптимальногостанугосподарського суб'єкта, спланованого на певний проміжок часу, суть якого полягаєу формуванні пропорцій між підсистемамигосподарськогосуб'єкта відповіднодозаданогокритеріюоптимальності.Доцільнозробитиперелік фаз життєвого циклу розвитку галузі, який охоплює:

1) зародження – період становлення галузі, коли кілька підприємств у боротьбі за лідерство є між собою конкурентами;

2) пришвидшеного зростання – період, коли конкуренти, які залишились на ринку, пожинають плоди своєї перемоги. В цей період попит переважно зростає, випереджаючи пропозицію;

3) сповільненого зростання – коли з'являються перші ознаки насичення попиту, і пропозиція починає випереджати попит.

4) зрілість – коли насичення попиту досягнуто, і є достатні надлишкові потужності;

5) затухання – зниження обсягу попиту, що визначається довготерміновими соціальними і економічними умовами, а також темпом сповільненого використання продукту того чи іншого виробництва.

На сучасному етапі стратегічне планування сприймається як умова ефективного управління підприємством і тому, в широкому розумінні цього слова, стратегічне планування – це плануваннязростання, розвитку підприємства таінноваційне планування. Виходячи з твердження, що стратегічне планування –це процес проектування ймовірного майбутнього, його інтерпретують як діяльність, спрямовану на конструювання моделі розвитку підприємства, яка ґрунтується на забезпеченні його ефективного функціонування та конкурентоспроможності. Отже, результатом стратегічного планування є перспективні цілі та стратегії, що знаходять своє відображення в стратегічних планах і програмах підприємства.

Тому стратегічне планування є системою, яка має своє призначення, функції, потоки інформації, структуру. Система стратегічного планування складається з таких елементів,як механізм планування, процес планування, організаційне та інформаційне забезпечення".

На сучасному етапі розвитку стратегічне планування й управління є інструментом боротьби з хаосом і сприймається як засіб подолання зростаючої нестабільності зовнішнього середовища. Зарубіжні дослідження, об'єктом яких є вплив стратегічного планування на фінансові показники діяльності підприємства, виявили, що систематичне використання стратегічного планування спроможне значно покращити результати діяльності. На підставі узагальнення переваг стратегічного планування, виділених зарубіжними вченими, наведемо найголовніші з них:

• забезпечує найбільш ефективний розподіл ресурсів;

• сприяє вибору нової логіки майбутнього;

• сприяє цілісному, комплексному підходу до підприємства і його оточення;

• мінімізує нераціональні дії підприємства у питанні подолання несподіваних змін і покращує координацію його діяльності;

• є ефективним засобом підвищення спроможності підприємства долати зміни;

• сприяє баченню перспектив підприємства.

[Квасній Л.Г. Теоретичні аспекти стратегічного управління підприємствами в умовах ринкової економіки// Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. -№18.9. – с.148-154, С.149]

Використання методології стратегічного планування дає змогу створити рівновагу між короткотерміновою і довготерміновою рентабельністю.

Рівновага досягається шляхом такої координації всередині підприємства, при якій потужності ,матеріальні і маркетингові ресурси підприємства можуть легко перерозподілятися між виробництвами. Все це забезпечується на основі раціонального використання ресурсів,ізалежить від можливостей обладнання,споруді рівняскладськихзапасів. У цьомувипадку по кожномувиробництву можна визначити частку прибутку, частку продажу, частку грошового прибутку, частку поточних витрат.

Доцільно враховувати вплив чинника нестабільності,атакож важливийглобальний принцип в методології стратегічного планування – принцип оперативності, який базується на внутрішньогосподарській узгодженості всіх складових стратегічного плану, своєчасній передачі планових завдань всім виконавчим групам і виробничим підрозділам.

Одним із питань, які виникають в процесі стратегічного планування, є використання системи показників для забезпечення оптимізації стратегічного планування.Привикористанніметодівплануваннячастотрапляютьсятакі недоліки:

1. Відсутність системності –переважно розробляється кілька недостатньо взаємопов'язаних або зовсім непов'язаних фрагментів загальногосподарського плану. Техніко-економічне планування для структурних підрозділів частозовсім не пов'язане із загальногосподарським планом підприємства і не визначає структуру обігових засобів підприємства. Виникають проблеми при складанні бюджету. Існують значні розриви в розрахунковій логіці планування.

2. Плани розробляються від часткових до загальних, або за принципом сумування затрат при формуванні плану, з розрахунку, що прибуток може бути одержаний, тобто прибуток визначається попитом, а не реальними можливостями підприємства, тим більше не тим чиіншим станом, який характеризуєтьсясукупністювзаємопов'язанихкількіснихпараметріві,такимчином, повиннібутидосягнутідлязадоволенняінтересіввласниківпідприємства.

Сьогоднішні умови визначають розробки методів управління, які точно визначаютьрезультатидіяльностікожногопідрозділу,якзгіднозпланом,такі, фактично, пов'язуючи їх з результатами діяльності підприємства загалом.[Квасній Л.Г. Теоретичні аспекти стратегічного управління підприємствами в умовах ринкової економіки// Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. -№18.9. – с.148-154, С.150-151]

Практично всі рішення, які змінюють характер підприємства або напрям його розвитку, є об'єктом стратегічного планування. Результатом стратегічного планування в умовах конкуренції стає визначення цілей, стратегій і ресурсів. Стратегія в цьому випадку виступає як спрямовуюча лінія, на якій знаходяться шляхи досягнення цілей.

Щоб уникнути помилок у процесі стратегічного планування поведінки підприємств, необхідно чітко уявляти суть і значення стратегії, роль і місце стратегії в загальному процесі планування, методи розробки стратегії і взаємозв'язки поточного планування із стратегічними планами, оскільки реалізація стратегічних планів здійснюється за участю поточних і оперативних планів, стратегічних і тактичних рішень.

Успішне досягнення перспективних цілей підприємства забезпечується за умов чіткої координації діяльності всіх його структурних підрозділів у системі стратегічного управління та ефективного використання можливостей взаємозв'язку місій, цілей і стратегій цього підприємства.

За загальними правилами в ході реалізації стратегії розвитку підприємства може виникнути немало проблем з точки зору характеру змін та їх впливів на виробничо-господарську діяльність. Для уникнення такого типу проблем потрібно дотримуватись таких принципів:

1. Принцип взаємозв'язку етапів формування стратегії з етапом реалізації. Таким чином, результат застосування вибраної стратегії буде залежати і від методичного підходу, який застосовувався в процесі формування стратегії.

2. Інтеграція розробленої стратегії відповідно до структурних ланок і напрямів діяльності, в рамках якої її передбачається реалізувати. Отже, між потенціалом підприємства і вибраною стратегією повинен бути стан динамічної рівноваги, а не прийнятність одного іншим.

3. Наявність точної і своєчасної інформації, адекватної проблемам, які вирішуються при досягненні стратегічних пріоритетів. [Квасній Л.Г. Теоретичні аспекти стратегічного управління підприємствами в умовах ринкової економіки// Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. -№18.9. – с.148-154, С.153]

У сучасній вітчизняній науці питання стратегічного планування є дискусійним. Багато вчених-економістів скептично висловлюються з приводу необхідності розробки стратегії. Вони вважають, що стратегія на 60% складається з вдачі й лише на 40% - з ідеї. Так, роль вдачі важко і не потрібно заперечувати. Проте досвід показує, що в переважній більшості випадків успіху досягають ті, хто приймає рішення, спираючись на механізм дії економічних законів, хто розробляє перспективні стратегічні плани.

До переваг підприємств із стратегічною орієнтацією можна віднести наступні: [Герчанівська С.В. Стратегічне управління як механізм забезпечення ефективного розвитку вітчизняних підприємств // Інноваційна економіка. – 2012. - №1. – с.79-81, С.81]

• зменшення впливу можливих негативних змін, а також факторів «невизначеності майбутнього»;

• можливість врахувати та проаналізувати фактори зовнішнього та внутрішнього середовища;

• можливість зробити підприємство більш керованим, оскільки наявні стратегічні плани дають змогу порівняти досягнуті цілі з запланованими;

• можливість встановлення системи стимулювання для забезпечення гнучкості підприємства до змін;

• забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи аналізу та контролю;

• здійснення більш ефективного розподілу ресурсів та їх концентрація на досягнення цілей;

• чітке формулювання бачення, місії, цілей підприємства.

У цілому стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність взаємопов'язаних управлінських процесів. Структурно схему стратегічного управління можна зобразити втакому вигляді (рис. 1.7.).

Рис.1.7. Структурна схема стратегічного управління.

Результатом узагальнення послідовних етапів процесу стратегічного управління є зображення послідовності стратегічного ланцюга, в межах якого існує стійкий зворотний зв'язок, а також взаємний вплив кожної ланки як на інші зони, так і на всю їх сукупність. Саме це є особливістю структури стратегічного управління.

Характер, зміст і спрямованість діяльності визначаються збалансованістю інтересів безпосередніх учасників процесу стратегічного управління, що знаходить своє відображення у вигляді певної місії і цілей.[Кантаєва О.В., Батіщєва Н.М., Напрями та принципові положення розвитку сучасного стратегічного управління підприємством // ВІСНИКЖДТУ. – 2011. - № 2(56).- с.27-29, С.27-28]