- •Дніпропетровська державна фінансова академія
- •Передмова
- •Мова і література як культурні цінності українського народу
- •Розподіл балів, які отримують студенти
- •1.2. Українська мова серед інших мов світу
- •Чия мова краща?
- •«Перший поцілунок»
- •Самотній сад
- •Звичайний день
- •1.3. Поняття літературної мови. Мовні норми
- •1.4. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі
- •1.5. Функції мови
- •Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: “Засни, засни…”
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Лекція 2
- •Тема 2. Культура мови. Публічний виступ як різновид усної мови План
- •2.1. Орфоепія. Правила етикету при усному діловому спілкуванні
- •2.2. Бесіда. Телефонна розмова
- •1. Ретельна підготовка.
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •І в вітчизні дорогій
- •Кілька століть по тому, розвиваючи традицію Київської Русі, Тарас Шевченко напучував уже своїх “живих” і ще “не народжених:”
- •3.2.Лінгвоцид української мови у хх ст.
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •4.2. Мова українського фольклору
- •4.3. Епоха бароко в українській літературі. Передумови виникнення стильових літературних течій хх ст. (символізм, сюрреалізм) в мовно-літературній бароковій традиції
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Лекція 5
- •Тема 5. Мовний світ нової української літератури План
- •5.Загальний огляд нової та новітньої української літератури
- •5.1. Творчість і. Котляревського як зачинателя нової української літератури. Силабо-тонічне віршування. Мовна палітра творів і. Котляревського
- •5.1.3. Мовна палітра творів і. Котляревського
- •5.2. Творчість т. Шевченка в європейському літературному контексті. Т. Шевченко як засновник нової української літератури
- •5.3. Місце п.Куліша у розвитку української мови і літератури
- •5.4. Доробок і.Франка на ниві української мови і літератури
- •5.5. Роль Михайла Старицького у розвитку літературної мови
- •5.6. Творчість Лесі Українки в європейському контексті. Мова драматичних і ліричних творів поетеси
- •5.7. Поетика творів п. Тичини. Звукове інструментування. Символізм
- •5.8. Сюрреалістичні тенденції в українському письменстві: твори б.-і. Антонича, м. Бажана, т. Осьмачки, ю. Яновського. Специфіка образної системи, мовної палітри
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Лекція 6
- •Тема 6. Мовний світ сучасної української літератури План
- •6.1. Філософізм творчості о. Гончара
- •6.2. Модерне світобачення у творах і. Драча
- •6.3. Творчість в. Стуса в європейському контексті
- •6.4. Постмодернізм як тип творчості, його характерні ідейно-стильові ознаки
- •6.5. Мова романів ю. Андруховича
- •6.6. Феміністична проза: твори о. Забужко, є. Кононенко. Характерні ознаки мовної структури тексту
- •6.7. Сучасні літературні угрупування. Молода українська поезія. Мова поетичних творів с. Жадана
- •6.8. Письменники Дніпропетровщини (і. Манжура, м.Вороний, в.Підмогильний, в.Чапленко, о. Гончар): внесок у розвиток української мови та літератури
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Лекція 7
- •Тема 7. Текст як засіб різностильової комунікації План
- •7.1. Документ як основний вид ділового мовлення. Основні вимоги до мови документів
- •7.2. Структура й логічна послідовність тексту документа
- •7.3. Структура й логічна послідовність тексту наукової статті
- •7.4. Основні правила оформлення сторінки документа: поля, абзаци, рубрикація, нумерація сторінок
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Лекція 8
- •Тема 8. Лексичні та фразеологічні засоби мови в різностильових текстах План
- •8.1. Українська фразеологія
- •8.2. Фразеологізми та стійкі словосполучення у діловому мовленні. Переклад стійких словосполучень з мови на мову
- •8.3. Лексикографія. Роль словників при складанні ділових паперів
- •8.4. Професійна лексика
- •8.5. Поняття про терміни. Основні вимоги до терміна: загальний огляд
- •8.5.1. Терміни у діловому мовленні
- •8.5.2. Фахова термінологія
- •8.5.3.Професіоналізми
- •? Питання для перевірки засвоєного матеріалу
- •Використана література
- •Українська мова
- •Українська мова Опорний конспект лекцій
5.7. Поетика творів п. Тичини. Звукове інструментування. Символізм
Павло Григорович Тичина (1891-1967) – поет, громадський діяч.
Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів – можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа – така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка «Сонячні кларнети». «...Без сумніву, поезія Тичини породилася з духу музики, й у цьому відношенні його творчість — виключне явище, яке не має собі прямих аналогій ні у російській, ні у західноєвропейській літературі», – констатував О. Білецький. І справді: його поезія народилася з духу музики. Саме з духу – а не тільки із зовнішньої звукової форми. Багато поетів інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням і до Тичини. Особливої вправності у цьому набули символісти –західноєвропейські (П. Верлен, А. Рембо), російські (А. Бєлий, В. Брюсов, О. Блок), українські (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка). Поль Верлен навіть проголосив поетичне гасло: «Найперше – музика у слові»!
Та музичність Тичини – особливого типу. Музичність для нього – не прикраса, а принцип світобачення. Зрештою, не просто атрибут, а сама сутність божественного Абсолюту: «Навік я взнав, що Ти не Гнів, – Лиш Сонячні Кларнети». Напевно, невипадково поет обрав з усього оркестрового арсеналу кларнети – «не гучні труби, які сповіщатимуть живих і мертвих про Страшний Суд, а саме кларнети, інструмент глибокий та ніжний, здатний відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику чи поховальну відправу». Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні.
Була не одна спроба віднести ранні твори Тичини до певної літературної школи, проте поет не зараховував себе до якогось напряму. При цьому погоджувався, що на його творах позначилися впливи поетики символізму.
Символізм – напрям у літературі та мовознавстві кінця XIX- початку XX ст., що проголошував головним художнім прийомом символ як вираження незбагаченої суті предметів і явищ.
У 1919 р. з’являється поезія П.Тичини, що починається так:
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!
...Стоїть сторостерзаний Київ,
І двісті розіп’ятий я
Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! –
Тумани, долини, болотяна путь...
На думку Ю. Лавріненка,25 «Не спішімо з самоочевидним тут протиставленням Києва і Москви. Тут-бо протиставлено глибші за політику речі. Тичина протиставляє російським символістам щось незмірно більш основне: проти хаосу «страшної краси» і «перетворення світу» в «світовій пожежі», як у поемі «Дванадцять» Блока, у Тичини стоїть надполітичний ідеал Маллярме - «абсолютна поезія», плюс власний тичининський панритмізм цілості, починаючи від серця поета і аж до всього універсуму безмежної розмаїтості світів, і речей, і перебоїв. Цікаво, як сама доля унаочнила протиставлення. У 1918 році стався збіг двох подій: у Москві опубліковано поему Блока «Дванадцять», а в Києві вийшла тоді ж таки перша книжка поезій Тичини «Соняшні кларнети». У цих двох публікаціях виявилося, що російський і український символізми йдуть різними шляхами. Тичина пішов власним шляхом – клярнетизму, спершу як українського варіянту міжнародного символізму, а потім і як цілком власної синтези поетичного стилю».
Мабуть, майбутні дослідження покажуть, що автор «Сонячних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу не тільки музичності поезії і не тільки як «генератора», а й як «конструктивний фактор» твору; відчував ритм як узагалі (за Платоном) «порядкуючу силу», ніби як засіб антихаосу в творчості-житті-Космосі. Саме в такому ритмі Тичина шукав переборення нездолання суперечностей, розірваності поезії-житті-світу. (Завдання, що над ним бився і розбився О. Блок і що на ньому пізніше під залізною п’ятою тоталітаризму по-своєму розбиватиметься Тичина) – вважає Ю. Лавріненко.
Проте не будемо забувати, що початки символізму були вже помічені в епоху бароко (див. Тему 4 «Давня українська література»). У 20-ті роки ціла течія в українській літературі дістала назву «необароко» (П. Тичина, М. Бажан, Є. Плужник тощо). Говорити про цілком свідому орієнтацію останніх на барокові традиції, на думку літературознавця С.Сулими, не слід.26 Йдеться тут скоріше про поступове накопичення «банку» образів, прийомів тощо, яке постійно відбувається відтоді, як словесна творчість набула самостійності і про нагадування тих образів та прийомів наступними поколіннями з урахуванням усіх тих змін, які сталися в суспільстві.
Семантичні компоненти, характерні для архетипу, дають поштовх для розвитку та трансформації семантики слова в кожній національній мовній системі і одночасно поєднують національне та загальнолюдське.
Так, уже говорилося про символічне значення слів сад, плід, квітка, поле (нива), троянда, садити, сіяти, цвісти, квітнути, сохнути. У П. Тичини присутні подібні слова-символи. Оскільки слово-символ має здатність зберігати у згорненому вигляді великі сюжети, зафіксовані в пам’яті людей, у семантичному плані це виражається в частковому збереженні вже відомої семантики слова-символу і накладання на неї оновленого змісту. Тут виявляються смислова і структурна самостійність значень, закріплена у свідомості людини. Символи, що характеризуються сталим функціонуванням, набувають здатності входити до контексту, зберігаючи сформоване раніше значення.
Падають зерна кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
в душу.
І там, в озері душі,
над яким у недосяжній високості в’ються голуби – тремтіння,
Там,
У повнозвучнім озері акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!
У поезії П. Тичини слова-символи зберігають зв’язок з архетипом і включають нові семантичні компоненти на основі існуючих. Процес символізації здійснюється на основі актуалізації постійного архетипічного компонента.
(Ave Maria,
Калино моя!)
Іде і сміється:
життя! квіток!
Слова-символи також співвідносяться з реальними явищами, із психологічними станами. Цьому сприяють мовний паралелізм або порівняльні конструкції, семантика контексту, елементи мікрополя, що також отримують символічне навантаження.
З душі моєї – мов лілеї –
Ростуть прекрасні – ясні, ясні –
З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.
Лише простеживши різні зв’язки слів-символів на парадигматичному та синтагматичному рівнях, можна виявити їх символічну сутність як мовної категорії.27