Сюжетные картинки для пересказа.

Лиса падает в колодец.

Козёл смотрит в колодец и разговаривает с лисой.

Лиса выпрыгивает из колодца, оттал-еиваясь от рогов козла.

Пересказ текста ребёнком анализируются ю следующим параметрам:

• понимание текста - умение правильно передать основную мысль текста;

• структурирование - умение последовательно и точно строить пересказ;

• лексика - полнота использования лексиси текста, замена авторских выразительных средств собственными;

грамматика - правильность построения предложений, умение использовать сложные предложения и различные грамматические конструкции;

плавность речи - наличие или отсутствие подсказок педагога по ходу пересказа, необходимость повторного чтения текста.

Данная схема обследования освещает разработку общих для всех речевых нарушений вопросов, даёт возможность определить вид существующего нарушения.

В отдельных случаях, для того чтобы определить специфику выявленной речевой патологии, необходимо дополнительное обследование, учитывающее её специфику.

Логопедическое обследование должно содержать максимально возможный объём информации о становлении и состоянии речи и всех аспектах психофизического развития, которые способны влиять на формирование и осуществлении её функций с целью определения наиболее оптимальных и эффективных направлений коррекционно-развивающей работы в каждом конкретном случае.

Всестороннее, комплексное логопедическое обследование позволяет вынести точное, развёрнутое речевое заключение, следователь­но, определить направления коррекционно-развивающей работы и, можно говорить об этом с полной уверенностью, - во многом определяет её конечный результат.

Тема: Вплив фонематичних процесів на формування мовлення дитини.

План

1. Вплив фонематичних процесів на формування мовлення дитини.

2.Етапи формування фонематичного слуху.

1.Вплив фонематичних процесів на формування мовлення дитини.

Фонематичне сприймання – це процес впізнавання та розрізнення звуків мовлення.

Завдяки сприйманню звукової відмінності слова диференціюються за значенням, однак при цьому вони не поділяються на складові частини і процес вичленування окремих звуків не відбувається.

Для розвитку мовлення дитини дуже важливим є її повноцінний слух. Слуховий аналізатор починає функціонувати вже з перших годин життя дитини. Перша реакція на звук проявляється у дитини розширенням зіниць, затримкою дихання, деякими рухами. Потім дитина починає прислуховуватися до голосу дорослого і реагувати на нього. В подальшому розвитку мовлення дитини велику роль починає грати слух.

Таким чином, дитина оволодіває вмінням підпорядковувати діяльність свого артикуляційного апарату сигналам, які поступають від слухового аналізатору. Завдяки слуху малюк сприймає мовлення оточуючих, наслідує його і контролює свою вимову.

Дослідження показали, що навіть при відносно невеликому знижені слуху виникають утруднення в сприйнятті деяких звуків

Зниження слуху, яке виникло до початку процесу розвитку мовлення або на самому його початку, призводить, як правило, до загального недорозвитку мовлення (коли починає порушуватися вимова звуків, не розвивається в повній мірі словниковий запас та граматична будова.

Слух людини набув в процесі онтогенезу особливу якість: точно розрізняти звуки мовлення (фонеми). В ранньому дитинстві дитина сприймає звуки, склади і слова оточуючих нечітко, викривлено. Тому діти змішують одну фонему з іншою, погано розуміють мовлення. Дуже часто діти не помічають своєї неправильної вимови, тому вона стає звичною, стійкою і долається з вели вик трудом.

Розвиток фонематичного сприйняття відбувається поступово, паралельно з формуванням вимови.

Несформованість фонематичного сприйняття виражається в:

• нечіткому розрізнені на слух фонем в своєму і чужому мовленні;

• непідготовленості до елементарних форм звукового аналізу і синтезу;

• забрудненнях при аналізі звукового складу мовлення.

У дітей необхідно розвивати слухову увагу і фонематичне сприйняття. Точне слухове сприйняття звуку стимулює правильну вимову, а правильна артикуляція в свою чергу сприяє кращому фонематичному сприйманню

Повноцінне мовлення дитини є безперечною умовою її успішного навчання в школі. Тому дуже важливо подалати всі недоліки звуковимови ще в дошкільному віці, до того, як вони перетворяться в стійкий, складний дефект. Крім того, важливо пам’ятати, що саме в дошкільному віці мовлення дитини розвивається більш інтенсивно, а головне – воно більш гнучке.

Порушення ж фонематичного сприйняття приводить до того, що дитина не сприймає на слух (не диференціює) близькі за звучанням або схожі за артикуляцією звуки мовлення. Її словник не поповнюється тими словами, в склад яких входять важкорозрізняємі звуки. В подальшому малюк починає значно відставати від вікової норми.

З цієї ж самої причини не формується в необхідній ступені і граматична будова мовлення. Зрозуміло, що при недостатності фонематичного сприйняття багато прийменників та ненаголошених закінчень слів для дитини залишаються “невловимими”.

Таким чином, можна відмітити, що у дитини виникає цілий “ланцюг” порушень: фонетико-фонематичні і лексико граматичні .

2. Етапи формування фонематичного слуху.

В сучасній педагогічній, психологічній та методичній літературі використовуються різні терміни для позначення фонематичного слуху: мовний слух, фонематичний слух, фонематичне сприйняття

Термін мовний слух позначає здатність розрізняти в мовному потоці окремі звуки мови, яка забезпечує розуміння слів та їх значень. Без мовного слуху неможливе мовленнєве спілкування. Мовний слух починає формуватися у дітей при сприйманні мови оточуючих і при особистому промовлянні. У зв’язку з навчанням читанню та письму механізм мовного слуху змінюється, так як формується вміння звукобуквеного аналізу з урахуванням правил графіки рідної мови. Все це пов’язано з необхідністю орієнтування в морфемному складі слова та словотворенні. В психологічних дослідженнях і логопедії мовний слух називають фонематичним слухом .

Фонематичний слух у дитини починає формуватися дуже рано. На другому тижні життя дитина, почувши звук голосу, перестає смоктати груди матері, перестає плакати, коли з нею починають говорити. В кінці першого місяця життя немовля можна заспокоїти колискової піснею. В кінці третього місяця життя вона повертає голову в бік розмовника та слідкує за ним очами.

В період появи лепету дитина повторює видиму артикуляцію губ дорослого, намагається наслідувати. Багаторазове повторення кінестетичного відчуття від визначеного руху веде до закріплення рухового навику артикулювання.

З 6 місяців дитина шляхом наслідування вимовляє окремі фонеми, склади, переймає тон, темп, ритм, мелодику та інтонацію мови. Вже до 2 років діти розрізняють всі витончення рідної мови, розуміють і реагують на слова, які відрізняються лише однією фонемою (мишка-миска). Так формується фонематичний слух – здатність сприймати звуки мовлення. Від 3 до 7 років у дитини все більше розвивається навик слухового контролю за своєю вимовою, вміння виправляти її в деяких випадках.

До 3-4 років фонематичне сприйняття дитини настільки поліпшується, що вона починає диференціювати спочатку голосні та приголосні звуки, потім м’які та тверді, сонорні, шиплячі та свистячі.

До 4 років в нормі дитина повинна диференціювати всі звуки, тобто у неї повинно бути сформовано фонематичне сприйняття. До цього ж часу у дитини закінчується формування правильної звуковимови.

Формування правильної звуковимови залежить від здатності дитини до аналізу і синтезу мовних звуків, тобто від визначеного рівня розвитку фонематичного слуху, який забезпечує сприйняття фонем даної мови. Фонематичне сприйняття звуків мови відбувається в ході взаємодії надходячих в кору слухових та кінестетичних подразнень. Поступово ці подразнення диференціюються і становиться можливим ви членування окремих фонем. При цьому велику роль грають первинні форми аналітико-синтетичної діяльності, завдяки яким дитина узагальнює ознаки одних фонем і відрізняє їх від інших.

За допомогою аналітико-синтетичної діяльності відбувається порівняння дитиною свого недосконалого мовлення з мовленням дорослих і формування звуковимови. Недостатність аналізу або синтезу впливає на розвиток вимови в цілому.

Д.Б.Ельконін назвав ці спеціальні дії по аналізу звукової структури слів фонематичним сприйняттям. У зв’язку з навчанням грамоті ці дії формуються в процесі спеціального навчання, при якому дітей навчають засобам звукового аналізу. Розвиток фонематичного слуху і фонематичного сприйняття має велике значення для оволодіння навиками читання і письма.

Готовність до навчання грамоті заключається в достатньому рівні розвитку аналітико-синтетичної діяльності дитини, тобто вмінь аналізу, порівняння, синтезу та узагальнення мовного матеріалу.

Численні дослідження показали, що недорозвинення фонематичних процесів може спричиняти вади звуковимови, письма і позначатись на розвитку лексичної і граматичної систем мови. Своєчасна допомога дитині в подоланні вад фонематичного розвитку сприяє значному піднесенню ефективності логопедичної роботи з дошкільниками та молодшими учнями.

Вміння почути звук та виділити його в той час, коли він ще не вивчався на уроках мови, свідчить про те, що діти оволоділи принципом виділення звуків зі слова. Крім того, це є свідченням активного пізнавального процесу, що відбувається завдяки спеціальному педагогічному впливу, в результаті спостережень дитини за мовою.

Розвиток фонематичного сприйняття здійснюється з самих перших етапів логопедичної роботи і проводиться в ігровій формі, на фронтальних, під групових та індивідуальних заняттях.

Починається робота на матеріалі немовних звуків і поступово охвачує всі звуки мовлення, які входять в звукову систему даної мови.

Паралельно з самих перших занять проводиться робота з розвитку слухової уваги та слухової пам’яті, що дозволяє добиватися найбільш ефективних результатів розвитку фонематичного сприйняття. Це дуже важливо, так як невміння вслуховуватися в мовлення оточуючих часто є однією з причин неправильної звуковимови.

Усю систему логопедичної роботи з розвитку у дітей здатності диференціювати фонеми можна умовно поділити на шість етапів:

I етап – впізнавання немовних звуків.

II етап – розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, сполучень слів та фраз.

III етап – розрізнення слів, близьких за звуковим складом.

IV етап – диференціація складів.

V етап – диференціація фонем.

VI етап – розвиток навиків елементарного звукового аналізу.

I етап. На цьому етапі в процесі спеціальних ігор та вправ у дітей розвивають здатність впізнавати та розрізняти немовні звуки. Ці заняття сприяють також розвитку слухової уваги і слухової пам’яті.

На перших заняттях логопед пропонує дітям послухати звуки за вікном: Що шумить? (Дерева.) Що гуде? (Машина.) Хто кричить? (Хлопчик.) Хто розмовляє? (Люди.) Хто сміється? (Дівчина.)

Потім дітям дається завдання уважно послухати та визначити, які звуки доносяться з коридору, з приміщення сусідньої групи, з кухні, зали та інш.

Потім проводяться ігри. Наприклад:

1. Логопед садить на стіл двох іграшкових зайченят - великого і малого. Пояснює і показує, як грає на барабані великий заєць, у якого багато сили, - голосно, сильно, і як маленький – тихо. Потім закриває іграшки ширмою і за нею відтворює то голосні, то тихі удари в барабан. Діти повинні вгадати і показати, який із зайців щойно грав.

2. Логопед розташовує на столі декілька предметів (або звучних іграшок). Маніпулюючи з предметами, він пропонує дітям уважно слухати і запам’ятовувати, який звук видає кожний предмет. Потім прикриває предмети ширмою, а діти вгадують, що дзвенить або гримить.

Цю гру можна варіювати, збільшуючи кількість предметів (іграшок), замінюючи їх новими, поступово ускладнюючи задачу визначення звуків.

Останні варіанти цієї гри повинні бути такими: в рядок ставлять декілька іграшок або предметів. Зліва направо кожен наступний предмет повинен все більш бути схожим за звучанням на попередній. Наприклад, стакан, чашка, кружка з металу, кружка з кераміки, дерев’яний бочонок.

Кількість предметів, які звучать необхідно поступово збільшувати від двох до п’яти.

II етап. На протязі цього етапу дошкільників вчать розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієнтуючись на одні і ті ж самі звуки, звукосполучення і слова. Цій меті служить цілий ряд ігор. Наприклад:

1. Логопед показує дітям іграшкове кошеня і просить уважно послухати і запам’ятати, як він нявчить, коли знаходиться близько (голосно), і як – коли далеко (тихо). Потім вимовляє “Мяу”, змінюючи силу голосу, а діти відгадують, близько чи далеко нявчить кошеня.

Потім діти нявчать за сигналом вихователя: “близько” або “далеко”.

Подальше ускладнення гри повинно складатися з того, що діти будуть розрізняти нявчання, орієнтуючись на тембр та індивідуальні особливості голосу мовця. Логопед пояснює, що кошеня дуже боїться песика і нявчить жалісно, завмираючи від страху. Кожна дитина по черзі нявчить, зображуючи страх, а ведучий відгадує.

Аналогічно проводяться заняття, на яких діти вчаться, наприклад, розрізняти, де гуде пароплав (“У-у-у”) – далеко (тихо) або близько (голосно); яка дудка грає – велика (“У-у-у” вимовляється низьким голосом) чи маленька (“У-у-у” вимовляється високим голосом); хто плаче – хлопчик (“А-а-а” низьким голосом) чи дівчинка (“А-а-а” високим голосом) та інш.

2. Логопед виставляє перед дітьми трьох ведмедей (іграшки або малюнки): великого, середнього, малого. Потім розповідає казку “Три ведмедя”, вимовляючи відповідні репліки та звукопідражання то дуже низьким, то середнім за висотою, то високим голосом. Діти відгадують ведмедей.

III етап. На цьому етапі діти повинні навчитися розрізняти слова, близькі за звуковим складом. Спочатку проводиться така гра:

1. Логопед показує дітям малюнок і голосно, чітко називає зображення: “Вагон”. Потім пояснює: “Я буду називати цей малюнок то правильно, то ні, а ви уважно слухайте. Коли я помилюся, ви хлопайте в долоні.” Потім він вимовляє: “Вагон – вакон – фагон – факон – вагом.”

Ускладнення цих ігор-вправ може також бути в тому, що діти будуть реагувати на невірно сказане слово не хлопками, а підняттям кружечка з кольорового картону. Спочатку вихователь пропонує дітям, почувши невірне слово, піднімати червоний кружечок, в подальшому – червоний, якщо помітять помилку, і зелений, якщо слово вірне.

2. Логопед виставляє на набірному полотні малюнки, назви яких звучать дуже схоже, наприклад: рак, лак, мак, бак, сік, сук, дім, ком, лом, сом, коза, коса та інш. Потім він називає 3-4 слова, а діти відбирають відповідні малюнки та розташовують їх на набірному полотні в названій послідовності.

IV етап. На цьому етапі дітей вчать розрізняти склади. Починати цю роботу необхідно з такої гри:

Логопед вимовляє декілька складів, наприклад на-на-на-па. Діти визначають, що тут зайве (па). Потім складові ряди ускладнюються, наприклад на-но-на; ка-ка-га-ка; па-ба-па-па.

V етап. На цьому етапі діти вчаться розрізняти фонеми рідної мови. Починати необхідно обов’язково з диференціації голосних звуків.

Логопед роздає дітям малюнки із зображенням поїзду, дівчинки, пташки і пояснює: “Поїзд гуде у-у-у-у; дівчинка плаче а-а-а-а; пташка співає і-і-і-і.” Потім він вимовляє кожен звук довго (а-а-а-а, у-у-у-у, і-і-і-і), а діти піднімають відповідні малюнки.

Потім гра ускладнюється. Варіанти гри:

1. логопед вимовляє звуки коротко;

2. дітям роздають замість малюнків кружечки трьох кольорів, пояснюють, що червоний відповідає, наприклад звуку а, жовтий – звуку і, зелений – звуку у;

3. в рядок голосних а, у, і включають інші звуки, наприклад о, и, е, на які діти не повинні реагувати.

Аналогічно проводиться робота по диференціації приголосних фонем.

VI етап. Завданням останнього, шостого, етапу занять є формування у дітей навичок елементарного звукового аналізу.

Починається ця робота з того, що дошкільників вчать визначати кількість складів в слові і відплескувати двох- та трьохскладні слова. Логопед повинен пояснити і показати дітям, як відплескувати слова різної складності, як виділяти при цьому наголошений склад.

Потім проводиться аналіз голосних звуків.

1. Дітям роздають по декілька однокольорових кружечка. Логопед вимовляє один, два або три голосних звука, наприклад а, ау, іоу. Діти відкладають на своїх столах стільки кружечків, скільки вимовив логопед.

2. У дітей на столах лежать по три кружечка різних кольорів, наприклад червоного, жовтого, зеленого. Логопед домовляється з дітьми, що червоний кружечок позначає звук а, жовтий – звук у, зелений – звук і. Потім він вимовляє збіги з цих звуків – спочатку по два звука: ау, уі, уа, аі, потім по три: ауі, аіу, уіа, уаі, іуа, іау. Діти розкладають на столах кружечки в визначених сполученнях і в необхідній послідовності.

Приблизно так проводиться аналіз всіх інших голосних звуків.

Потім приступають до аналізу приголосних звуків. При цьому повинна дотримуватися визначена послідовність: спочатку дитину вчать виділяти в слові останній приголосний звук. Для цього проводиться така вправа.

Діти по одному виходять до столу вихователя і виймають з конверту малюнки (підібрані вихователем заздалегідь), голосно, чітко називають їх, виділяючи останній звук. Потім дитина повторює цей звук окремо.

На взривні приголосні можуть бути наступні малюнки: кіт, павук, танк, мак, жук, лук.

Цю вправу можна змінювати, поступово ускладнюючи завдання, наприклад:

1) діти розкладають малюнки на набірному полотні так, щоб з одного боку були предмети, назви яких закінчуються на звук т, а з іншого – на звук к;

2) логопед показує дітям малюнки (по одному) і називає їх, опускаючи останній звук, наприклад: “Тан…, паву…” Дитина повторює слово повністю, а потім вимовляє звук, який пропустив логопед.