Пример повествования с экскурсами в будущее: сон

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Художественный конфликт – это основная движущая сила произведения, заряд в движении сюжета произведения, источник движения мыслей и чувств персонажей, авторских оценок.

Конфликт – это столкновение противоборствующих сил, характеров, идей, обстоятельств, взглядов и принципов жизни. Это противостояние должно быть положено в основу повествования, в основу темы, проблемы, идеи, в основу сюжета.

Историчность сюжета

Композиция и сюжет определяются не только связью их с изображаемыми характерами, но и их реальным содержанием, т. е. тем, какой жизненный материал положен писателем в их основу, следствием каких причин они являются.

Всякий характер является в той или иной мере представителем определенной среды, которую мы понимаем в широком смысле — как всю общественную обстановку, окружающую человека. Этой среде присущи определенные отношения между людьми, находящие свое выражение в тех или иных событиях, конфликтах и т. д., для нее типичных, т. е. таких, в которых обнаруживаются характерные, хотя, может быть, сами по себе и нечастые для данной среды человеческие отношения. Мы можем, следовательно, говорить о типических для данной среды событиях, конфликтах и т. п. и, наоборот, о нетипических, случайных и т. п. Как мы помним, типическое не равнозначно наиболее частому — событие может быть типическим, несмотря на свою единичность.

Раскрывая через события черты изображаемых характеров, писатель, естественно, стремится к тому, чтобы подобрать такие события, в которых обнаружатся типические черты этих характеров, а это может произойти лишь в том случае, если он сумеет найти события, которые действительно типичны для данной общественной среды, действительно требуют проявления существенных черт характера. Перед писателем, таким образом, встает задача отбора типических для изображаемой им общественной среды событий.

В сюжете отражаются существенные для данной среды жизненные конфликты, действительно характерные для нее события и поступки людей. В этом прежде всего содержательность сюжета. Мы должны оценивать сюжет не только с точки зрения его мотивированности характером, но в конечном счете и с точки зрения его мотивированности жизнью.

Точно так же и в анализе узловых моментов сюжета нам важно их реальное содержание, т. е. какие именно события положил в основу их писатель, в какой мере они типичны.

Таким образом, и в композиционно-сюжетной структуре произведения мы' можем наблюдать основные черты образного изображения жизни вообще:

- ее индивидуализирующее значение,

- ее связь с характерами, с человеческой практикой.

Наряду с типизмом событий, выбранных писателем, чрезвычайно существенно также разобраться в связях этих событий друг с другом; правильно подметив характерность тех или иных событий, писатель должен еще причинно их обосновать, т. е. показать их закономерные связи. Чем полнее обнаружены эти связи, тем глубже, типичнее раскрыто и данное событие, и наоборот. Здесь идет речь о содержательности композиции, сюжета, о том, что в их основе лежит сама жизнь. В этом смысле и композиция, и сюжет не представляют собой йо существу продукта произвола писателя, они обусловлены теми конкретно-историческими условиями, в которых писатель находится. Но в пределах этой обусловленности писатель располагает в достаточной мере широкими возможностями для активной разработки сюжета, ведущей к определенной оценке характера. Однако от тех классовых позиций, на которых он стоит, от' уровня его культуры, от знания жизни зависит, конечно, то, какие жизненные факты сумеет он отобрать и обобщить, на что будет направлено его внимание, в какой мере сумеет он установить закономерные связи между событиями, между событиями и характерами и.т. д.

типология сюжетов

Літературознавці виділяють такі типи сюжетів:

- цікаві і розважальні,

- хронікальні і концентричні,

- внутрішні і зовнішні,

- традиційні і мандрівні.

Хронікальні і концентричні сюжети: між подіями можуть бути часові (подія Б відбувається після події А) і причинно-наслідкові зв'язки (подія Б відбувається внаслідок події А). Фраза "король помер, і померла королева" ілюструє перший тип сюжету. Другий тип сюжету можна проілюструвати фразою "король помер, і королева померла від горя". Про ці типи сюжету говорив Аристотель.

Хронікальні сюжетидомінують у романах Ф. Рабле "Ґаргантюа і Пантагрюель", М. де Сервалтсса — "Дон Кіхот", поемі Данте "Божественна комедія".

Концентричні сюжетивиявляють причинно-наслідкові зв'язки між подіями. Такі сюжети Аристотель вважав досконалішими. Ці сюжети домінують у новелах, вони присутні у романах "Євгеній Онєгін" О. Пушкіна, "Червоне і чорне" Стендаля, "Злочин і кара" Ф. Достоєвського. У багатьох творах хронікальні і концентричні сюжети поєднуються. Таке поєднання у романах "Війна і мир", "Анна Кареніна" Л. Толстого, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного та Івана Білика, "Сестри Річинські" Ірини Вільде, "Санаторійна зона" Миколи Хвильового, "Диво" П. Загребельного, "Маруся Чурай" Ліни Костенко.

За змістом сюжети бувають:

Зовнішні сюжетирозкривають характери через події, вчинки, вони ґрунтуються на інтригах, перипетіях. Зовнішні сюжети були популярними в античній літературі.

Внутрішні сюжети будуються на колізіях, вони розкривають характери опосередковано, зосереджують увагу на змінах у психіці персонажів, діалектиці душі. Внутрішні сюжети є у новелах М. Коцюбинського "Цвіт яблуні", "Intermezzo", "В дорозі".

Мандрівні сюжети зустрічаються у міфах, казках, байках, анекдотах, піснях. Байкові сюжети про вовка і ягня, лисицю-жалібницю відомі з часів античності. Їx розробляли Езоп, Федр, Лафонтен, Гребінка, Глібов, Крилов. Мандрівним сюжетам особливу увагу приділяла "порівняльно-історична школа". Прихильники школи вважали, що подібність у сюжетах фольклорних і літературних творів пояснюється запозиченнями.

Традиційні сюжети - акумулюють досвід людства, нагромаджений упродовж тисячоліть. Вони "є своєрідною формою універсальної пам'яті, яка зберігає і осмислює людський досвід"1. Серед традиційних сюжетів найбільш продуктивними є міфологічні (Прометей, Пігмаліон), літературні (Гуллівер, Робінзон, Дон Кіхот, Швейк), історичні (Олександр Македонський, Юлій Цезар, Сократ), легендарно-церковні (Ісус Христос, Іуда Іскаріот, Варавва). Вчений розділяє протосюжети, сюжети-зразки, сюжети-посередники і традиційні сюжетні схеми. Протосюжетом є твір, "в якому систематизовано багатоваріантний міфологічний або легендарний матеріал, створена цілісна сюжетна схема, намічені основні проблеми і ціннісно значима система морально-психологічних домінант"1. Протосюжетом для багатьох національних літератур стала "Народна книга" І. Шпіса (1587 p.), яка об'єднала популярні німецькі фольклорно-історичні джерела (легенди, сказання) про сучасників історичного доктора Фауста, який заключив договір із дияволом. Завдяки перекладам на англійську, французьку, голландську, іспанську мови "Народна книга" стала протосюжетом для багатьох національних літератур. Німецький сюжет, осмислений Ґете, став сюжетом-зразком, фактором європейської і культурної свідомості.

- Активні сюжети - Серед традиційних сюжетів О. Всселовський виділяв активні і пасивні, такий поділ має умовний характер. Активними є такі сюжети, які постійно функціонують, пристосовуються до вимог інонаціонального контексту. До активних належать сюжети про Кассандру, Прометея, Дон Жуана, Дон Кіхота, Фауста. До сюжету про Фауста зверталися різні літератури: англійська (К. Марло "Трагічна історія доктора Фауста"), іспанська (X. Валера "Ілюзії доктора Фауста"), бельгійська (М. де Гельдерод "Смерть доктора Фауста"), французька (П. Вал ері "Мій Фауст"), російська (І. Тургенев "Фауст"), українська (В. Винниченко "Записки курносого Мефістофеля"), О. Левада ("Фауст і смерть"). Німецький сюжет став фактором культурної свідомості багатьох народів.

- Пасивні сюжети: до них відноситься порівняно обмежена кількість сюжетів фольклорно-міфологічного і літературного походження, змістові домінанти яких більше залежні від реальних національно-історичних факторів, які сприяють або перешкоджають традиціоналізації в тих культурах, які їх сприймають. Пасивні сюжети потребують, як правило, специфічних умов для свого входження в духовний контекст тієї епохи, яка їх запозичує.

- Російський дослідник Л. Пінський пропонує диференційоване розмежування традиційних структур на сюжети-фабул и і сюжети-ситуації.:

- Сюжети-фабули - до них відносяться фольклорно-міфологічні структури, на які орієнтувалися письменники різних часів і літератур (сюжети про Антигону, Прометея, Фауста, Дон Жуана).

- Сюжети-ситуації - До сюжетів-ситуацій належать твори, з яких письменники вибирають головних героїв, що трактуються як узагальнені соціальні і психологічні типи-ідеї. Таким є "Дон Кіхот" Сервантеса. Кожен із наступних донкіхотів відрізняється від героя іспанського письменника інтересами, характером і долею. В жодному романі, близькому за духом до "Дон Кіхота", не повторюються фабульні мотиви, жоден із наступних донкіхотів не повторює подвигів середньовічного лицаря з Ламанчі Сервантеса.