Різні типи авторів авторських міфів

• Поява другого оповідача не вилучає повністю реального автора, який грає роль посередника. Оповідач оцінює події не так, як автор, він виступає як публікатор невідомих матеріалів, або людина, яка мала можливість спостерігати за подіями і претендує на об'єктивність розповіді.

• Розповідь від персонажавикористовує такі форми організації матеріалу, як щоденники, записки, мемуари, листи, вигадані рукописи. "Така розповідна організація тексту, — слушно відзначає А. Нямцу, — орієнтується на повідомлення і утвердження реалістичного обґрунтування замовчування чи неймовірних (фантастичних, ірреальних), з точки зору звичайної людини, подій... Для подібних версій часто характерна "мозаїчна" композиція, при якій ретроспектива життя головного героя (його щоденник, лист) ускладнюються різними стилізованими і реальними документами, а також розповіддю про події часів публікації документу". В оповіданні Г. Носсака "Кассандра" функцію оповідача виконує син хитромудрого Одіссея, який розповідає про трагічну долю батька і доповнює знання про нього розповідями учасників троянської війни. "Гості, які приїжджають в Ітаку, — розповідає син Одіссея, — випитують мене про троянську війну. Я хоч і не брав у ній участь, але вони вважають, що, як син Одіссея,... повинен знати про неї більше від інших. А в результаті я сам дізнаюся про неї від цих допитливих більше, ніж з розповідей батька"

• У літературних інтерпретаціях традиційного сюжету зустрічаються різні типи авторів: автор-спостерігач (свідок), автор-учасник подій, автор-провокатор подій, автор-коментатор, автор-публікатор, автор-посередник.

Сюжети легендарного походження

Велику групу складають традиційні сюжети і образи легендарного походження, які в процесі багатовікового функціонування пройшли ряд етапів сюжетоскладання.

- Спершу сюжети і образи мали підкреслено національний характер: німецький Фауст, іспанський Дон Жуан.

- У процесі розширення географії легендарні структури інтенсивно перероблялися, пристосовуючись до запитів і традицій запозичуваної культури, потім - їх первинна національна прикріпленість розмивалася, ставала або умовною (традиційною), або переорієнтовувалася на специфічний онтологічний і духовний континуум середовища — реципієнта. "У всіх випадках "пере-націоналізації" матеріалу, — відзначає А. Нямцу, — обов'язковою умовою є наявність формальних і змістово значимих проблем, ситуацій, характеристик, близкість емоційно-психологічних орієнтирів і т. п. Тільки при дотриманні цих і ряду інших умов відбувається органічне включення творів однієї національної культури в духовне творіння іншого народу".

Середньовічна легенда про Дон Жуана привертала увагу таких письменників, як Тірсо де Моліна, Ж.Б. Мольєр, К. Гольдоні, ET. Гофман, Дж.Г. Байрон, А. де Мюсес, С. Черкасенко. Упродовж століть середньовічний персонаж осмислювався як вічно молодий і непоборний спокусник жінок, як порушник загальноприйнятих норм поведінки. Час Дон Жуана, який "граючи" підкоряв жінок, безкарно руйнував людські долі, минув. Сучасний герой "приречений" на мученицькі роздуми про своє аморальне буття, яке стає причиною абсолютної самотності. Він прагматичний, не позбавлений романтики, яка приводить його до трагічних зіткнень з реальною дійсністю, він далекий від ідеалів рицарства, честі і обов'язку.

Висновок: "Літературні варіанти традиційних структур переконливо підтверджують ефективність використання духовної спадщини минулого для відображення актуальних проблем сучасності, показують невичерпність ідейно-семантичних можливостей, які виникли в глибині століть, сюжетів і образів".