2.1. Стилістичні особливості художнього тексту
Художній стиль застосовується у мистецькій літературі, що виконує образно-пізнавальну, ідейно-естетичну функцію.
Світ красного письменства - це світ, у якому дійсність є певною мірою авторською вигадкою, отже, у мистецькому стилі найголовнішу роль грає суб'єктивний момент. Уся навколишня дійсність представлена через бачення автора. Однак у художньому тексті бачимо не тільки як світ письменника, а й письменника, у цьому світі: його почуття, емоції, і думки. Через це показано емоційність і експресивність, метафоричність, змістовну багатоплановість художнього стилю.
Основою художнього стилю є літературна українська мова. Слово виконує номінативно-образотворчу функцію.
Лексичний склад у мистецькому стилі має свої особливості. До слів, що є основою та створюють образність цього стилю, входять образні кошти української мови, і навіть слова, реалізують у тих своє значення. Це слова широкої сфери вживання. Вузькоспеціальні слова використовують в незначній мірі, лише створення художньої достовірності в описах певних сторін життя.
У художньому стилі мови досить широко використовується мовна багатозначність слова, відкриває у цьому сенсі смислові відтінки, і навіть синонімію в усіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це прагнення автора до використання всіх багатств мови, до створення своєї неповторної мови та стилю, до яскравого, виразного, образного тексту. Автор використовує як лексику кодифікованої літературної мови, так і різноманітні образотворчі кошти з розмовної мови і просторіччя.
На першому плані у художньому тексті виходять емоційність і експресивність зображення. Багато слів, які у науковому стилі виступають і мають певні абстрактні поняття, в публіцистичному - як соціально-побутові поняття, у мистецькій мові несуть конкретно-чуттєві уявлення. Отже, стилі є доповненням одне одного. Наприклад, прикметник "свинцевий" у науковому стилі реалізує своє пряме значення - "свинцева руда", "свинцева, куля", у мистецькому утворює експресивну метафору - "свинцеві хмари", "свинцева ніч".
Тому, у мистецькій сфері важливе значення мають словосполучення, які створюють якесь образне уявлення.
Для художнього стилю, особливо поетичного, характерна інверсія, тобто, зміна звичайного порядку слів у пропозиції з метою посилення значеннєвої значимості слова чи надання всій фразі особливого стилістичного забарвлення.
Синтаксичний лад художньої стилю відбиває потікобразно-емоційних авторських вражень, тому тут можна зустріти й усе розмаїття синтаксичних структур. Кожен автор підкоряє мовні кошти виконання своїх ідейно-естетичних завдань.
У художній мові можливі й відхилення від структурних норм виділення автором якої-небудь думки, риси, важливих для змісту твору. Вони можуть виражатися порушенням фонетичних, лексичних, морфологічних та інших норм [12].
Художній стиль є найповніше описаним з функціональних стилів. Але, не дає нам приводу дійти невтішного висновку у тому, що він найбільш вивчений. Це те, що художній стиль дуже творчий та піддається змінам найбільше. Цей стиль вітає новизну і незвичайність висловлювань.
Попри те що, що теми, порушені у художніх текстах досить загальні (доля, почуття, відносини людей), кошти, що використовуються для розкриття їх, дуже різноманітні. У цьому кожен письменник прагне виділитися, описати свій погляд на проблему, використовуючи свої кошти й створюючи свій стиль.
Найяскравішою відмінністю саме художнього тексту є надзвичайно активне використання тропів і постатей. Ця властивість текстів художнього функціонального стилю зазначалася ще з давнини. До цього часу ми використовуємо термінологію естетів Античності, коли називаємо ці чи інші художніх прийомів.
Перед перекладачем стоїть складне завдання зі збереженням великої кількості стежок і постатей мови, як важливої складової художньої стилістики того чи іншого твору.