6. Досягнення та значення скіфської культури.

У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси кіммерійців. За Геродотом, Скіфія складалася з кількох етнічних

утворень, що традиційно називають племенами, або союзами племен. Так, калліпіди, або елліно-скіфи — населення з ознаками грецької та скіфської культур на Побужжі поблизу Ольвії, алазони — населення у Молдові, скіфи-орачі — у Лісостепу Правобережжя, скіфи-

землероби — у Лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра до Геросу (Молочної), а далі — до Меотиди (Азовського моря) і Дону та у Степу Криму — царські скіфи.

Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним видом пам'яток тут були курганні поховання, більшість з яких, на жаль, в різні часи було пограбовано.

Найважливішою пам'яткою осілості степової Скіфії є Кам'янське городище кінця V —початку III ст. до н.е. (с. Кам'янка Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Білозерсь-ким лиманом). Площа городища сягала 12 км2.

Іншим важливим районом скіфської культури був Лісостеп Правобережжя, де відомі кургани, поселення й городища.

Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове ско-тарство, в Лісостепу — землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією

стала війна.Другий (скіфський, або скіфо-античний) період епохи раннього заліза у Північному Причорномор'ї закінчився з приходом сарматів.

7. Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Античні впливи на розвиток

української культури.

З VII ст. до н. е. у Північному Причо-

рномор'ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця

для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування посе-

лення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею

ойкіст, який призначався державою і походив з давнього знатного роду.

Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор'я колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так з'являються міста-держави: Ольвія, Тіра,Херсонес,Пантикапей,Фанагорія, Німфей ,Танаїс,Теодосія.

Грецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову.

Вищим органом державної влади були народні збори (екклесія).

Нова держава — Боспорське царство — об'єднувала територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря аж до гирла Дону. Державний устрій Боспорського царства — рабовласницька монархія. Міста, що входили до царства, мали певну автономію.

Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів.

Водночас із рабською працею застосовувалася праця землеробського залежного населення

(пелати).

Більшість грецьких міст-полісів припинила

своє існування у IV ст. н.е. й лише Крим залишився в руках Візантії.Незважаючи на те,

що грецькі міста-поліси були першими на території України організованими державами з

високим рівнем культурного життя й мали позитивний вплив на інші, в тому числі і украї-

нські племена, все ж їх, а також Боспорське царство не можна вважати представниками

української державності, хоч вони й діяли в Україні. Для грецьких колоністів «варвари»

були тільки предметом експлуатації; грецькі колонії не зжилися з Україною, а репрезенту-

вали тут чужі інтереси.