Ягіч диплом

ВСТУП

В буквальному перекладі з латини інновація означає введення (впровадження) новацій (нововведення). Під новацією розуміють новий порядок, новий звичай, новий метод, нове явище. Нововведення — це впровадження нових ідей, продуктів, послуг і виробничих процесів.

Новація набуває іншої якості — стає нововведенням або інновацією — з моменту прийняття до поширення. Інновація — новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор (автор інновації) та його компанія здобувають переваги над конкурентами. І. Шумпетер тлумачить інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивовану підприємницьким духом.

У наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що інновація являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці — ідей і винаходів, приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій, а нововведення — це процес доведення наукової ідеї до технічного винаходу, до стадії практичного використання, що приносить дохід.

Перехід до нової економічної системи, що відповідає сучасним науково-технічним, технологічним умовам і перспективам світової цивілізації, можливий лише за умови оволодіння інноваційним шляхом розвитку. Вивчення зарубіжної практики та власний досвід дають підставу стверджувати, що основною метою державної політики має бути забезпечення і підтримка починань усіх учасників, пов'язаних з розвитком науково-технічного прогресу. У найбільш розвинених країнах така політика охоплює програми від державної підтримки технологічних нововведень та інвестицій в інфраструктуру до постачання маркетингової інформації і субсидування експорту.

Проте, існуючі наукові дослідження, вивчення сучасної практики функціонування дослідно-конструкторських і проектних організацій показують, що недостатньо підготовлено організаційно-економічний механізм розробки, впровадження і управління нововведенями на підприємствах, що є найбільш слабкою ланкою їхньої діяльності в інноваційній сфері. Тому своєчасним і необхідним є подальше вдосконалення форм і методів розробки та управління нових підходів, моделей і практичних рекомендацій з організації впровадження нововведень у виробництво з метою зміцнення його ринкових позицій шляхом випуску конкурентоспроможної продукції. Це й обумовило актуальність теми дипломної роботи і її практичну значущість по подальшому розвитку промислового виробництва.

Одним з основних завдань управління нововведеннями на підприємстві є визначення їх ефективності, наскільки дані нововведення стійкі до змін у зовнішньому середовищі і наскільки вони є вигідними.

Предметом дослідження дипломної магістерської роботи є соціально-економічні закономірності функціонування та розвитку ПАТ “Полтавський завод медичного скла”, його якості та властивості.

Об’єктом дослідження є теоретичні, методологічні і практичні аспекти ефективності управління нововведеннями на підприємстві.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних вчених та вчених близького зарубіжжя; статистична звітність та первинна документація підприємства за 2007 – 2011 рр.; матеріали органів Держслужби статистики України; нормативні матеріали; матеріали з «Інтернету».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Теоритична сутність та зміст управління нововведеннями на підприємстві

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через впровадження нововведень. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і стає нововведенням або «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення — це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження новації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування нововведень за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей, стає повноцінним нововведенням за подальшим довгостроковим використанням. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе.

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Розв'язання стратегічних завдань розвитку організації забезпечується створенням динамічної і гнучкої системи управління, яка спирається на широке делегування повноважень тим рівням менеджменту, що можуть продукувати інноваційні ідеї і втілювати їх у життя. А координація усіх робіт із залучення нововведень у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється підсистемою - інноваційним менеджментом.

Метою управління ноовведеннями на підприємстві є забезпечення реалізації стратегічних цілей організації. А завданням є ефективне управління процесом розроблення, упровадження, вироб­ництва та комерціалізації інновації з узгодженням відпо­відних управлінських рішень із системою операційного (виробничого), маркетингового фінансового і кадрового менеджменту

Управління нововведеннями як система — сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю організації з метою оптимізації економічних результатів її господарської діяльності.

Управління нововведеннями як система є сукупністю дій, які стосуються обґрунтування, прийняття, реалізації управлінських рішень щодо створення та впровадження новацій в організації і спрямовані на визначення стратегічних інноваційних цілей, адекватних загальнокорпоративній стратегії; формування інноваційної стратегії та інноваційної політики; оптимізацію організаційно-структурних форм управління новаціями; розроблення технології обґрунтування і прийняття інноваційних рішень; вибір методів впливу на поведінку учасників інноваційного процесу з метою формування взаємовигідних економічних відносин.

Отже, завданням системи управління нововведеннями є ефективне управління інноваційною діяльністю організації, що сприяє її здатності брати участь в інноваційних процесах, створювати чи залучати новації, які забезпечують її поступальний, пропорційний розвиток, економічну стійкість, міцні конкурентні позиції, тривале і успішне функціонування на ринку.

Управління інноваційною діяльністю — складова менеджменту сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізації інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

З огляду на масштабність і різноплановість зазначених завдань управління нововведеннями охоплює стратегічні й оперативні аспекти.

Стратегічне управління нововведеннями. Воно полягає у прогнозуванні глобальних змін в економічній ситуації та пошуку і реалізації масштабних інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування і розвитку організації у тривалій перспективі. Управління нововведеннями має своїми завданнями визначення основних напрямів науково-технічної і виробничої діяльності організації у сферах розроблення і впровадження нової продукції; вдосконалення і модифікацію продукції, яку виготовляє підприємство; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і нових технологій, освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо.

Оперативне управління нововведеннями. Сутність його полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконання; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність організації здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних організаційно-економічних форм організування впровадження новацій.

Оперативне календарне планування конкретизує виробничі завдання у просторі і часі, даючи змогу менеджерам середнього і нижчого рівнів ставити перед підлеглими чіткі цілі та завдання, забезпечувати їх необхідними матеріальними та інформаційними ресурсами, координувати їхні дії відповідно до загальних термінів реалізації проекту, розробляти коригуючі заходи у разі відхилення від запланованого графіка робіт.

Важливим завданням керівництва вважають стимулювання позитивного сприйняття інноваційних змін усіма працівниками організації з метою уникнення прихованого опору частини працівників. Йдеться про розроблення механізму стимулювання творчого пошуку, винахідництва, ініціювання дослідницьких проектів щодо перспективних напрямів діяльності організації, про це більш докладніше буде йтися у третьому розділі даної роботи.

Важливо забезпечити оптимальний взаємозв'язок інноваційної і виробничої діяльності, розширюючи за допомогою нововведень виробничі можливості. Якщо ж вектор інноваційних зусиль підприємства «впирається» в межу виробничої діяльності, то рівнодійна виробничого та інноваційного потенціалів буде зменшуватись, що спричинятиме обмеження можливостей розвитку підприємства, неповного використання його виробничого потенціалу.

Концепція управління нововведеннями являє собою набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів вивчення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до і після прийняття рішень. Вона концентрується на з’ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій: інтересів акціонерів (або інших власників); економіки в цілому; організацій, які беруть участь у здійсненні господарської діяльності підприємства, природного та соціального зовнішнього середовищ, в яких здійснюватиметься підприємницька діяльність.

Одним з основних завдань управління нововведеннями є визначення ефективності проекту вцілому, наскільки новація стійка до змін у зовнішньому середовищі і наскільки вона є вигідною.

Значна частина проблем пов’язана із ризиками, викликаними фактором новизни робіт, яка збільшує вимоги до креативності виконавців. Креативність є рефлексом команди проекту на новизну і може бути викликана як новизною предметної галузі (об’єктом) розробки, так і новизною технологій виконання чи неможливістю залучення персоналу з досвідом виконання аналогічних завдань.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення таких понять, як «науково-технічний прогрес», «інновації», «інноваційний розвиток», інноваційний процес що вимагає підкресленню особливостей даних понять для їх подальшого розмежування. Різні автори дають різні визначення або ототожнюють деякі з цих понять в залежності від об’єкта, предмета і проблеми свого дослідження. У процесі свого дослідження спробуємо підкреслити сутнісні характеристики «нововведення», які дозволять відокремити ці поняття.

Тлумачення поняття «нововведення» різні в залежності від об’єкту дослідження авторів на мікро - або макрорівні. Розглянемо зміст поняття «нововведення» на мікрорівні, це пов’язано з темою нашого дослідження на рівні підприємства.

Козловський В.О. визначає «нововведення - це розвиток, який базується на постійному оновленні виробництва». Як зазначає автор і з чим неможливо не погодитися, однією з сутнісних характеристик нововведення є процес оновлення. Також він зазначає, що процес нововведення передбачає «використання ефективних методів та прийомів», але ця характеристика підходить до будь-якого розвитку підприємства. Якщо методи та прийоми ефективно використовуються – це дозволяє підприємству розвиватися. А інноваційний розвиток передбачає застосування чогось нового, тому більш вдалою була б характеристика – використання нових методів та приймів.

На думку колективу вітчизняних авторів Пономаренко В.С., Пушкар О.І., нововведення – «комплексні, постійно здійснювані у просторі і часі зміни». Дійсно, як будь-який процес інноваційний розвиток пов'язаний зі змінамии, які здійснюються у просторі і часі. Відмітимо, що автори обмежують визначення інноваційного розвитку «підвищенням ефективності виробництва і вирішенням соціальних проблем». Але нововведення на підприємстві покликані вирішувати не тільки проблеми виробництва чи соціальні, але й наприклад, в торгівлі, управлінні тощо.

Карлюк Д.О. визначає, що залучення нововведень – «процес прикладного характеру» і супроводжується «якісними змінами об’єкту». Розвиток підприємства через залучення нововведень здійснюється на практиці для покращення різних аспектів діяльності підприємства, а отже, він має прикладний характер. Але «якісні зміни об’єкту» – це лише один із можливих напрямків новаційного розвитку. Поряд з цим є помилковим твердженням орієнтації впровадження новацій на довгостроковий період, адже існують нововведення, які реалізуються у короткостроковий термін, а отже і орієнтовані на короткострокову перспективу.

В іншій своїй роботі Пушкар О.І., Тридід О.М. вважають, що «залучення нововведень – процес структурного удосконалення, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань». В даному визначені автори зазначають, що використання новацій пов’язане з використанням саме нових знань і призводить до структурного удосконалення об’єкта. Процес створення і використання новацій, а отже і нововведення вцілому, завжди пов’язані з використанням знань, які є не обов’язково новими. Це можуть бути нові підходи (нові способи, методи, сфери використання тощо) до застосування вже відомих знань.

Розглянувши неоднозначні підходи до визначення сутності нововведень на підприємстві, визначимо основні сутнісні характеристики цього поняття:

1. процес оновлення;

2. процес структурних змін об’єкта;

3. процес використання знань;

4. процес, який призводить до якісних змін об’єкта;

5. процес, який має прикладний характер;

6. процес, який здійснюється у просторі і часі.

Вище зазначені характеристики пропонуємо доповнити наступними сутнісними характеристиками, які несуть в собі нововведення:

1. Трансформація інтелектуального капіталу у нематеріальні і матеріальні цінності підприємства. Для цього спочатку з’ясуємо сутність поняття «інтелектуальний капітал». Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Таке широке визначення, на думку українських фахівців, охоплює будь-які технологічні, управлінські та ринкові новини, які можуть бути новацією, тобто приносити додатковий прибуток . З визначення стає зрозуміло, що не всі знання є інтелектуальним капіталом, а тільки ті, які можуть бути оцінені і приносять прибуток підприємству. Крім того відмітимо, що у результаті використання інтелектуального капіталу виникає ідея, яка перетворюється у нове обладнання, нову технологію тощо, тобто відбувається процес трансформації. Отже, ідея трансформується у матеріальні або нематеріальні цінності, які повинні мати певну вартість, яка вимірюється.

2. Процес, який призводить до збільшення вартості активів. У процесі використання нововведень створюється і комерціалізується або купується новація, тобто в будь-якому разі цей процес супроводжується купівлею активу або створенням активу для підприємства.

3. Підвищення кваліфікації персоналу підприємства. Процес створення, використання і реалізація нововведень – це творчий процес, який виконує персонал підприємства. Процес створення нововведення вимагає певних знань, кваліфікації, наявності певних здібностей до виконування творчих завдань. Цей творчий процес дозволяє реалізуватися і розвиватися кожному учаснику цього процесу, а отже призводить до підвищення кваліфікації цих учасників. Після створення новації або її купівлі виникає необхідність у її використанні і (або) реалізації. Підвищення кваліфікації персоналу надає можливість використання і реалізації нововведень.

4. Збільшення темпів господарського розвитку. Розвиток будь-якого підприємства призводить до збільшення обсягів його діяльності, а отже і до збільшення обсягів певного виду економічної діяльності. Відповідно у результаті чого і збільшуються темпи господарського розвитку. Це відбувається у результаті процесів створення базових, вторинних новацій, а також дифузії нововведень у різні види господарської діяльності підприємств.

З урахуванням зазначених вище сутнісних характеристик використання нововведень у всіх сферах організації роботи підприємств, пропонуємо наступне визначення: нововведення являє собою процес, спрямований на оновлення, структурні, якісні зміни об’єкту, який здійснюється шляхом трансформації інтелектуального капіталу у матеріальні і нематеріальні цінності підприємства, призводить до збільшення вартості активів, підвищення кваліфікації персоналу, збільшення темпів господарського розвитку.

Тому надзвичайно важливим моментом у функціонуванні підприємства є організація системи управління усіма нововведеннями, їх постійний безпосередній контроль та аналіз наслідків використання, а також централізоване управління розробкою нових ідей, які у майбутньому можна буде використати задля досягнення більш високих цілей та підвищення результатів діяльності конкретно взятої організації з послідуючим впровадженням їх у процес виробництва.

1.2 Особливості формування політики підприємства у сфері змін та нововведень

Організації є конкретним середовищем, у якому здійснюються процеси змін та нововведень від народження ідеї до її реалізації. До таких організацій належать об'єкти різної форми власності, різної величини за масштабами виробництва, що мають майнову відокремленість, організаційну єдність, самостійну майнову відповідальність і виступають суб'єктами всіх наданих їм прав та обов'язків, діючи на основі статуту чи договору.Трансформація зовнішнього середовища безперервно «удобрює» грунт для нововведень, зумовлює нові науково-технічні рішення щодо задоволення поточних і нових потреб, які постійно виникають.

На початку XX ст. єдиними центрами наукових досліджень були вищі навчальні заклади, а фірми лише фінансували виконання науково-дослідних робіт, у яких вони були зацікавлені. У 1900 р. фірма «Дженерал моторз» першою заснувала лабораторію для наукових досліджень. У 1930 р. таких фірм було вже 1600. Нині масштаби таких промислових корпорацій перевищують більш ніж у 2,5 раза обсяг робіт, які виконуються науковими центрами урядових відомств, університетами і так званими неприбутковими організаціями разом узятими. Виникають питання: наскільки існуючі виробничі системи відкриті для нововведень? Чи можна очікувати, що нововведення будуть зустрінуті та впроваджені без опору або їхнє впровадження потребуватиме значних фінансових витрат, часу і сил. Поки ще не розроблена загальновизнана теорія, що дала б змогу цілком охопити різноманітні види взаємодії нововведення й організації та відповісти на зазначені питання. Дослідження показують, що нововведення впроваджується, як правило, тоді, коли відносно великі масштаби випуску продукції виправдовують необхідні витрати та забезпечують зростання фірми, її конкурентоспроможність і в перспективі. Існує тенденція до впровадження інновацій з мінімальним ризиком змін у самій організації. Тому першочергове завдання вищого керівництва організації (фірми, корпорації, підприємства) полягає в розробленні концепції світогляду і пріоритетів у сфері нововведень та змін. Нововведення насамперед розглядаються поряд з прибутком як найважливіше організаційне завдання. На думку Пітера Дойля, слід починати з «інноваційного аудиту» організації, тобто з принципової оцінки показників фірми в галузі інновацій, внутрішніх бар'єрів на їх шляху і заходів, спрямованих на підвищення інноваційної діяльності. При цьому необхідно пам'ятати, що всяке нововведення веде до порушення усталеності системи організації, викликає в ній внутрішнє напруження й опір змінам. Спеціалісти у сфері впровадження нововведень вказують на певну суперечність між функціонуванням організації та її змінами. Функціонування передбачає циклічне відтворення певних дій, результатів, яке може бути ефективним за умови стабільності цілей, структури, складу системи організації. Будь-яке нововведення вносить зміни в параметри системи, порушує її рівновагу та викликає опір працюючих. Причини цього явища криються в інерції поведінки організації. На думку фахівців, інерційність поведінки й організаційний консерватизм скоріше норма, тоді як повне схвалення нововведення виняток. Більшість організацій прагнуть зберегти звичний стан і відкинути незвичне. Відторгнення нововведень в організаціях виявляється в тому, що виробники нової техніки намагаються зробити її таким чином, щоб вона вписувалась в існуючі організаційні структури і системи. Проте основу сил відторгнення нововведень складають об'єктивні та суб'єктивні чинники, серед яких найважливіші фінансові витрати. Радикальні зміни коштують дорого, вони потребують проведення великої аналітичної роботи, при цьому виникає необхідність перебудовувати діяльність великої кількості підрозділів, вносити зміни безпосередньо на робочих місцях, змінювати правила ділової практики. Це випливає з істотних відмінностей інноваційного та стабільного виробничого процесів, які роблять завдання їх поєднання дуже складним, а в деяких випадках практично неможливим.Традиційний виробничий процес — неперервний, гомогенний (однорідний, повторюваний на тих самих організаційно-технологічних принципах), у той час як виробничий процес з використанням нових методів, принципів та технологій циклічний, дискретний, потребує переведення організації на новий технологічний, професійний рівень, має певний ризик і суперечить існуючим нормам, стандартам, правилам, цінностям організації, потребує зміни організаційної культури, організаційної структури.

Нововведення викликають опір з боку персоналу. Опір може мати різний рівень інтенсивності і виявлятися як у формі пасивного, більше або менше прихованого неприйняття нововведень (виражається незадоволенням, бажанням перейти на іншу роботу або зниженням продуктивності праці, виконавської дисципліни), так і у формі активного відкритого виступу проти інновацій. До причин особистих бар'єрів належать: страх перед невідомим; потреба в гарантіях, особливо коли під загрозою особисте робоче місце; загроза сталим соціальним відносинам; незалучення до перебудови (нововведення) осіб, яких це торкається; брак ресурсів і часу внаслідок інтенсивної оперативної роботи, що гальмує зміни (наприклад, інновації в управлінні, які не можуть бути реалізовані «мимохідь»); інерція поведінки людей

Нерозуміння менеджерами важливості інновацій і необхідності змін. Р. Фостер звертає увагу саме на такий чинник, як нерозуміння керівниками динаміки конкуренції. Багато керівників компаній, які досягли швидкоплинного успіху, думають, що завтра буде схоже на сьогодні, що великі зміни малоймовірні, непередбачені, або принаймні проходитимуть повільно. У результаті вони концентрують свою увагу на зниженні витрат, пов'язаних з діяльністю організації. Позитивно ставлячись до інновацій, вони, проте, вважають, що нововведення — це суто індивідуальний процес, який не піддається в значній мірі управлінню та плануванню і пов'язаний із значним ризиком, більшим, ніж захист позиції, яку займає організація на ринку.

Велике значення має визначення керівництвом організації пріоритетів у сфері нововведень, доступність інформації про фінансовий стан організації, її позиції на ринку, про перспективу нових проектів. Спеціалісти вважають, що реадаптацію і рутинні зміни необхідно використовувати одночасно, тому що вони забезпечують упровадження нововведень в організації відразу з декількох напрямів і впровадження може бути дуже легким.

У процесі відбору ідей і проектів виявляється певна взаємозалежність між організацією як суб'єктом реалізації нововведення та характером нововведень. Самі по собі нововведення часто потребують, з одного боку, гнучкої корпоративної політики, децентралізації і мобільності організаційних структур, з іншого — взаємодії всіх служб, що працюють над оновленнями. Отже, проблеми, що виникають під час упровадження нововведення, вирішуються шляхом узгодження суперечностей між характером нововведення та підприємством.