- •Політологія - Узагальнюючий підручник Тема 1. Предмет, метод і структура політології: 1.1. Політологія як наука
- •1.2. Пpедмет політології
- •1.3. Політологія в системі наук, її структура та необхідність її вивчення.
- •1.4. Функції політології
- •1.5. Методи політології
- •1.6. Становлення і pозвиток сучасної політології
- •Тема 2. Історія політичних теорій: 2.1. Політичні вчення Стародавнього світу
- •2.2. Головні досягнення політичної думки від Середньовіччя до Нового часу
- •2.3. Головні риси політичної думки Росії
- •Тема 3. Головні етапи розвитку пду: 3.1 Генеза ідей з прадавніх часів до хіх ст.
- •3.2. Політичні концепції українських мислителів хх століття
- •Тема 4. Політика як соціальне явище. Феномен влади: 4.1. Політичне життя сусп-ва
- •4.2. Поняття політики та її функції
- •4.3. Поняття влади
- •4.4. Ознаки та прояви політичної влади
- •4.5. Співвідношення політичної та державної влади
- •4.6. Суб’єкти та об’єкти політики і влади
- •4.7. Традиційні форми влади
- •4.8. Політика і мораль
- •Тема 5. Політика і економіка: 5.1. Співвідношення політики та економіки
- •5.2. Ринкова та адміністративна моделі економічної політики
- •5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці
- •5.4. Соціальна структура суспільства та її співвідношення з політикою
- •5.6. Поняття громадянського суспільства
- •Тема 6. Політична система суспільства: 6.1 Сутність структура політичної системи
- •6.2. Держава в політичній системі суспільства
- •6.3. Роль і місце політичних партій та громадсько-політичних об’єднань
- •6.4. Політичні партії та суспільно-політичні об’єднання в Україні
- •Тема 7. Політика і право. Правова держава: 7.1. Політика і право.
- •7.2. Конституція і конституційний режим
- •7.3. Формування теорії правової держави
- •7.4. Правова і соціальна держава
- •7.5. Правосвідомість і правовий нігілізм
- •Тема 8. Політичні режими. Явище демократії.: 8.1. Поняття політичного режиму
- •8.2. Типи політичних режимів
- •8.3. Поняття демократії та її історичні форми
- •8.4. Принципи демократії
- •8.5. Демократичні процедури
- •8.6. Виборчі системи
- •8.7. Недоліки та небезпеки сучасної демократії
- •Тема 9. Політична діяльність та політичний розвиток: 9.1. Політична діяльність
- •9.2. Політичний маркетинг і політичний менеджмент
- •9.3. Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
- •Тема 10. Людина і політика: 10.1. Людина в системі соціально-політичних відносин
- •10.2. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні
- •Тема 11. Політика та релігія: 11.1. Релігійний фактор у політиці
- •11.2. Церква і держава: типи і форми взаємин
- •11.3. Сучасні релігії та їх політична роль.
- •11.4. Релігійні конфесії та взаємини держави і церкви в Україні
- •Тема 12. Феномен бюрократії та бюрократизму: 12.1. Витоки і суть бюрократії
- •12.2. Теорія бюрократії Макса Вебера
- •12.3. Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія
- •12.4. Основні шляхи боротьби з бюрократизмом.
- •Тема 13. Політична еліта та політичне лідерство: 13.1. Еліти в політиці
- •13.2. Сутність і типологія політичних лідерів
- •13.3. Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні
- •Тема 14. Світовий політичний процес: 14.1. Світове співтовариство, тенденції
- •14.2. Роль та місце України в сучасному світі
- •Тема 15. Політичні аспекти глобальних проблем: 15.1. Поняття глобальних проблем
- •15.2. Екологічні проблеми України
- •15.3. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем.
- •Тема 16. Практична політологія: 16.1. Вступ
- •16.2. Політична діяльність
- •16.3. Політичний менеджмент
- •16.4. Політичний маркетинг
2.2. Головні досягнення політичної думки від Середньовіччя до Нового часу
У Середньовіччі провідними політичними ідеями були концепції верховенства влади Божої та її земного втілення – влади церковної – над владою держави та окремою людиною
У Середньовіччі провідними політичними ідеями були концепції верховенства влади Божої та її земного втілення – влади церковної – над владою держави та окремою людиною. Так, Августин Блаженний (ІV-V ст.) у своїй праці “Про град Божий” називав державу “великою шахрайською організацією” і відстоював тезу про її підкорення церкві, називаючи це пануванням “світла над царством темряви”. Інший християнський мислитель Фома Аквінський (XІІІ ст.) визнавав необхідність та божествений характер держави, але підкреслював її вторинність у відношенні до церкви. Віддаючи перевагу монархії як найкращій формі правління, він ототожнював демократію з тиранією, хоча й визнавав право народу на повалення тирана (але тільки під проводом церкви). Взагалі в межах теологічного розуміння політики у названих мислителів все ж таки набували розвитку християнські ідеї рівності людей перед Богом, які втілились пізніше в концепцію природних прав людини. Біля витоків політичної думки Нового часу стоїть італійський мислитель Відродження Н.Макіавеллі (XV-ХVІ ст.). Він уперше виділив політику як автономну, самостійну галузь людської діяльності та дослідження, зробив вирішальний крок до вивільнення політики від релігії. Наразі це означало і остаточне відокремлення політики від етики (відтоді нерозбірлива у засобах політика навіть отримала назву “макіавеллізм”). У відомій праці “Государ” він дає поради правителю як захопити та утримувати владу, використовуючи при цьому реальні засоби, а не відсторонені моральні принципи. Правитель має, звичайно, намагатись бути порядною людиною, але “він завжди має бути готовим до того, щоб по можливості не віддалятись від добра, але при необхідності не чуратись і зла”. Держава, на думку Макіавеллі, – це вищий вияв людського духу, а служіння державі – це зміст, мета і щастя життя людини. Вивільнення політики від релігії поставило під сумнів тезу про божественне походження держави. Замість неї в Новий час з’являється теорія суспільного договору, яку розробляли Т.Гоббс та Дж.Локк (Англія, XVІІ ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVІІІ ст.). Так, Гоббс виходив з твердження про природний стан людства як “війни усіх проти усіх”, з якого суспільство виходить шляхом створення держави. Згідно цієї концепції держава розглядається не як господар, а як слуга суспільства, що не обмежує, а реалізує суверенітет народу. Втім, якщо Гоббс визнавав за народом одноразове право суверенітету, яке потім переходить до абсолютної монархії, то Локк вже розглядав цей суверенітет як перманентне право, в тому числі і право скинути уряд, який порушує свої обов’язки згідно суспільного договору (серед яких найголовніші – захист суспільства та власності). А вже Ж.-Ж.Руссо розвинув на цій підставі концепцію народовладдя, тобто безпосереднього здійснення народом владних функцій та його права на революцію. Серед основних досягнень політичної думки Нового часу поряд з теорією суспільного договору найважливішою є теорія природних прав людини, яку розвивали у ХVІІ-XVІІІ ст. Г.Гроцій (Голландія), Дж.Локк, Т.Пейн та Т.Джефферсон (США). Згідно з цією концепцією всі люди з’являються на світ рівними і мають від природи (точніше – від Бога) невід’ємні права на життя і прагнення до щастя, на власність і свободу та ін. Якщо теорія суспільного договору ставила суспільство над державою, то теорія природних прав ставила особу над суспільством та державою. Ця теорія тісно пов’язана з християнською ідеєю рівності людей перед Богом, а ще – з протестантськими ідеями свободи віросповідання та свободи віруючого від церкви. На ній грунтується сучасний лібералізм та сучасні ліберально-демократичні режими. Ш.Монтеск’є (Франція, ХVІІІ ст.) розвинув теорію поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову як підстави свободи та безпеки громадян. Так була закладена ідея одного з головних механізмів сучасної демократії і правової держави. Теорію правової держави і взаємовідносин держави з громадянським суспільством розробляли німецькі філософи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. І.Кант і Г.В.Гегель. Зокрема, Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу реалізації особливих, приватних цілей та інтересів особистості, а державу тлумачив у дусі християнської ідеї свободи, особистої незалежності і рівності всіх перед законом. Правова держава – це механізм насильства і апарат політичного панування, що опосередкований і приборканий правом, введений у правове русло. Втім, якщо Кант будував свою теорію правової держави на ліберальних принципах, то Гегель фактично відкидав ліберальну концепцію автономії особистості, віддаючи перевагу конституційній монархії в її конкретному – пруському – обличчі. В першій половині ХІХ ст. в Європі були розвинуті політико-філософські вчення утилітаризму (Є.Бентам), лібералізму (Б.Констан), демократії (Ш.А.де Токвіль), консерватизму (Ж. де Местр) та ін. В середині ХІХ ст. на грунті ідей утопічного комунізму XVІ – поч. XІX ст. (скасування приватної власності, зрівняльного розподілу, засудження багатства і експлуатації людини людиною) виникає політична доктрина марксизму, яка базується на визнанні визначального впливу економічних умов і матеріальних інтересів на політичну сферу (економічному детермінізмі). К.Маркс і Ф.Енгельс розвинули вчення про державу – її походження, роль як знаряддя класового протиборства, та її відмирання. Вони досить різко поставили проблему відчуження людини від політичної влади, але шукали шляхи подолання цього відчуження у боротьбі “загального класу-визволителя” – пролетаріату. Історична місія пролетаріату полягала, на їх думку, у знищенні капіталістичного суспільного устрою, здійсненні соціалістичної революції і створенні держави нового типу – диктатури пролетаріату. Марксизм розглядає класову боротьбу взагалі як рушійну силу історії, а революції – як її локомотиви; ним були висунуті гасла пролетарського інтернаціоналізму та створення пролетарської партії. Марксизм відкриває закономірності деяких особливих форм політичної діяльності, перш за все пов’язаних з класовою боротьбою та певним етапом розвитку капіталістичного суспільства, але не може розглядатись як всеохоплююча політична теорія.