5) Теорія ендогенного зростання -

характеризується орієнтацією на внутрішні чинники господарського розвитку, які в сукупності здатні забезпечити самовідтворення національних економічних систем.

6) Суть концепції сталого розвитку полягає в забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини між людиною і природою та зберегти навколишнє середовище.

Згідно з визначенням Комісії ООН, суспільний розвиток є стійким, якщо він “дозволяє задовольнити потреби нинішніх поколінь, не наносячи при цьому шкоди можливостям наступних поколінь”. Яскравим прикладом цього є сучасні екологічні проблеми.

4. Сучасні проблеми економічного розвитку у світовому контексті

Згідно з оцінками експертів, світову економіку характеризують такі визначальні риси, які впливатимуть на подальший економічний розвиток:

1. значні дисбаланси як між окремим державами, так і всередині багатьох країн;

2. помітна асинхронність за фазами зростання основних регіонів та економічних груп;

3. залежність економічного зростання від економічних реформ;

4. необхідність вирішення нових політичних питань, пов’язаних із міжнародною інтеграцією через потоки капіталів і технологічні інновації;

5. брак у світової економічної системи механізмів протидії вірогідним кризам глобального характеру.

Серед тенденцій світового розвитку слід виділити наступні:

1. зменшення у 2001 р. темпів приросту ВВП у всіх групах країн, незалежно від їх рівня розвитку (темпи росту світового ВВП у 2001 р. знизились до 1,3% (у 2000 р. – приріст світового ВВП становив 3,4%), у країнах з високим рівнем доходів – до 0,9% (у 2000 р. – 3,4), у країнах, що розвиваються – до 2,9% (у 2000 р. 5,5%));

2. зростає розрив між рівнями ВВП на душу населення в багатих і бідних країнах (в середині 90-их рр. з 28 трлн. дол. США ВВП всіх країн світу лише біля 5 трлн. дол. (менше 20%) складав ВВП, вироблений в країнах, що розвиваються, хоча в цих країнах проживало біля 80% населення світу);

3. нерівномірність розвитку окремих країн, що розвиваються (найбільше падіння рівня ВВП на душу населення в останнє десятиріччя спостерігалось в країнах Східної Європи і Середньої Азії у зв’язку з економічною кризою внаслідок труднощів переходу до ринкової економіки);

4. більше половини населення світу в останні 10 років жили в умовах зростання ВВП на душу населення, що перевищував 2% в рік (це відбувалося за рахунок відносно високих темпів економічного росту в Китаї та Індії);

5. зростання ВВП на душу населення у всіх групах країн має наслідком зростання частки у ВВП промислового сектору і сфери послуг (якщо в 1980 р. сфера послуг становила 50%, то в кінці 90-их рр. – дві третіх світового ВВП. Вирішальний вплив при цьому відіграє урбанізація);

Якщо говорити про прогноз розвитку світової економіки, то він є оптимістичним для всіх груп країн. Для країн, що розвиваються, на період 2005-2015 рр. середні темпи зростання ВВП на душу населення прогнозуються на рівні 3,6%, а для розвинутих країн – 2,5%. Одним з факторів такого зростання є очікувана до 2003 р. значна активізація експортних ринків.

У Звіті про людський розвиток за 2000 рік було виділено наступні тенденцій розвитку людського потенціалу (по 174 країнам):

1) 46 країн відносилось до категорії країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу (ІРЛП => 0,800), 93 країни – з середнім рівнем (0,500-0,790), 35 країн – з низьким рівнем розвитку (менше 0,500).

2) Перші місця за величиною ІРЛП займають Канада, Норвегія і США, а останні – Сьєрра-Леоне, Нігер і Буркіна-Фасо.

3) Значна диференціація за рівнем індексу у різних регіонах (країни Африки (південніше Сахари) ↔ Латинська Америка, Південна Азія ↔ Східна Азія (крім Китаю)).

4. відсутність залежності між величиною індексу ЛР і обсягами ВВП.

Виходячи зі світового господарського досвіду можна виділити 5 визначальних елементів ринкової трансформації для країн ЦСЄ і України:

1. стабілізація економіки (твердий фінансовий контроль, пряме регулювання заробітної плати, зниження бюджетного дефіциту);

2. лібералізація економіки (лібералізація цін, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, руху капіталів, демонополізація);

3. приватизація – головний елемент;

4. розвиток ринкових інститутів (банківська система, грошовий і фінансовий ринок, соціальне регулювання і партнерство);

5. структурна перебудова і реорганізація (зменшення сектору промисловості і сільського господарства, збільшення сектору послуг).

Усього на шлях ринкової трансформації стало близько 30 країн Центрально-Східної Європи та колишнього СРСР. Країни обрали одну з двох головних моделей ринкових перетворень: радикальну (“шокову терапію”) чи еволюційну (“градуалістську”).

Найбільшого спаду країни Східної Європи зазнали на початку 90-их років, коли падіння ВВП сягнуло в окремих країнах від 1/3 (Латвія) до ½ (Вірменія, Грузія).

Серед країн Центрально-Східної Європи успішно впорались з економічною кризою ті, що обрали радикальну модель економічних перетворень (Польща, Словенія, Чехія, Угорщина). На теренах колишнього СРСР найбільше наблизились до рівня 1989 р. країни, де все ще провідними залишаються командно-адміністративні методи управління (Бєларусь, Узбекистан, Туркменистан). Єдиною країною, що перебуває в стані економічної кризи, залишається Молдова.

Формування загальноєвропейського ринку на початку ХХІ ст. стане важливим фактором економічного розвитку країн Європи.