реферат

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….3

Фінансові ринки………………………………………………………...4

Ф’ючерсні та опційні ринки………………………………………….12

Висновок……………………………………………………………….23

Список використаної літератури……………………………………..24

Вступ

Економічний стан кожної країни залежить від діяльності різних видів фінансових установ, як-от банки (фінансово-кредитні компанії), страхові компанії, пенсійні фонди, біржі - усе це установи, промовці ролі посередників між різноманітних покупцями і продавцями (грошей – як кредитів і позик, товарів хороших і т. буд.).

Біржа - це організація, виступає посередником між різноманітних покупцями і продавцями над ринком, контролює законність скоєних операцій та що є гарантом виконання зобов'язань сторонами.

Біржова діяльність - це специфічна форма організації торгівлі в умовах розвинутої ринкової економіки. Побудова в Україні ринкової системи господарювання визначило виникнення і поступове становлення різних видів біржової діяльності. Формування біржового ринку в Україні стимулює розвиток економіки в цілому, забезпечуючи входження країни в систему міжнародних економічних відносин.

Фінансовий ринок

Фінансовий ринок у економічній теорії — система відносин, що виникає у процесі обміну економічних благ з допомогою грошей до роліактива-посредника. На фінансовому ринку панує мобілізація капіталу, надання кредиту, здійснення обмінних грошових операцій та розміщення фінансових засобів у виробництві. Суть і головне роль ринку у тому, щоб об'єднати всіх продавців так, щоб булилегкодоступни для потенційних покупців. Отже, якщо економіка потрібно було головним чином стосунки між покупцями і продавцями в Фінансові ринки сприяють: нагромадженню і збільшення капіталу; передачі й управління ризиками (хеджуванню); міжнародну торгівлю (на валютному ринку).

Нові умови функціонування фінансових та то­варних ринків у розвинутих країнах ринкової еко­номіки, в т.ч. у Європі призвели до потужного інноваційного прориву у розвитку фінансової теорії та практики. Ці фінансові інновації стосу­ ються як інструментарію (фінансових продуктів та послуг), так і реа­лізації інноваційних стратегій як внутрішніх методів, які виробля­ються для задоволення цілей фірми, використовуючи ринкові неефективності.

Фінансові продути на зарубіжних ринках прийнято називати фінансовими інструментами. На нашу думку, можна дати таке визначення: фінансові інструменти – це товари та послуги фінансових, інститутів, що стають доступними для клієнтів завдяки супутнім та підтримуючим товарам. У 90-х роках ХХ-го ст. фінансові інструменти стали об’єктами біржової торгівлі. Причому настільки широко застосовуються, що для їх обігу були створені спеціалізовані біржі, крім того на існуючих товарних біржах з вели­ким успіхом застосовуються контракти на довгострокові облігації, відсоткові ставки, валюту. До таких бірж відноситься Чиказька опціонна біржа, Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів, Євро­пейська біржа деривативів EUREX тощо.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи у якості класифікаційної ознаки природу відносин клієнта та оферента, сегмент ринку, на якому обертається інструмент, строк поставки тощо. Однак у нашому випадку в якості класифікаційних ознак оберемо ціно­утворення на фінансовий інструмент та строк виконання контрактів.

Виходячи із першої ознаки фінансові інструменти класифікують на реальні (основні, базові) ціни або курси на які визначаються на ринку через взаємодію попиту й пропозиції, та похідні, ціни на які є похідними від цін базового активу (derivative instruments). За другою ознакою фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою – касові або спотові (spot,cash) та строкові інструменти (termine instruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових фінансових інструментів у майбутньому за цінами або курсами погодженими у момент укладання таких контрактів.

Ці дві ознаки, які по суті відповідають одним і тим же інструмен­там вживаються в Україні окремо не лише у наукових дослідженнях, але й у законотворчому процесі. Так, у нормативних актах та законо­проектах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ці інструменти називаються деривативами, що є калькою з англійської мови слова «похідні»; у підготовленому нею ж законопроекті «Про похідні цінні папери», як бачимо, уже вживається термін «похідні».

Але цей законопроект не виноситься на розгляд Верховної Ради України. Натомість 21 грудня 2000р. у першому читанні прийма­ється законопроект, запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної полі­тики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект має назву ЗУ «Про строкові фінансові інструменти».

Законодавча плутанина завершується прийняттям у червні 2001р. ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінан­сових послуг», де мова йде лише про фінансові послуги, термін «фі­нансові інструменти» там не вживається, тобто знову порушено логічний зв’язок при ідентифікації базових фінансових активів.

Такий стан справ в Україні існує, на нашу думку, тому, що всі вка­зані законопроекти є перекладами аналогічних законів різних держав, де за прийнятими там правилами функціонування фінансових рин­ків, вживається один із названих вище термінів. У країнах ЄС не вживається термін «похідні», там використовується термін «строко­ві фінансові інструменти». До таких інструментів відносять  фор­вардні контракти (forward),ф’ючерсні (future) біржові та опціонні option) біржові, позабіржові контракти та свопи (swap).

Фінансові інструменти, які сьогодні широко використовують у зарубіжній практиці можна поділити на п’ять груп:

1. Часткові цінні папери (акції та сертифікати інвестиційних фондів).

2. Боргові зобов’язання (облігації, казначейські зобов’язання, комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).

3. Похідні фінансові інструменти (форварди, ф'ючерси, свопи, опціони).

4. Гібридні інструменти (конгломерати простих інструментів, наприклад гібрид процентних та валютних інструментів).

5. Синтетичні інструменти (опціон на ф'ючерсний контракт, двовалютна облігація, синтетична акція тощо).

Характеристикам акцій (одночасно титулу власності та боргового інструмента) щодо цін, доходів та ризиків, проблемам управління портфелів акцій в Україні уже почали приділяти значну увагу як економісти-теоретики, так і практики. Однак цей ринок ще чекає ґрунтовних досліджень. Для країн ЄС даний ринок є досить важли­вим, оскільки за обсягами суттєво поступається американському, хоча в останні роки зростає значно швидшими темпами.

Акція (chare) – цінний папір, що засвідчує участь володаря у капіталі ділової одиниці бізнесу, що має статус юридичної особи у формі корпорації – акціонерного товариства.

Акція – це частка акціонера (chares of stocr) у всьому, що має компанія, його узаконене право на частину капіталу, майна, доходу.Вона існує стільки, скільки існує сама корпорація, хоча за цей час може мати різних власників. Акціонер, як правило, не має права повертати акцію корпорації, що їх випустила. Акціонерний капітал є неподільним.

Акція – це єдиний вид цінних паперів, що за певних умов дозво­ляє збільшити свої капітали, захищати їх від інфляції.

Акція – це одночасно боргове зобов’язання корпорації перед її акціонерами та титул власності.

Емісія акцій здійснюється у таких випадках:

- при акціонуванні акціонерного товариства;

- при реорганізації існуючої компанії в акціонерне товариство (наприк­лад, в процесі приватизації);

- при змінах статутного фонду існуючого акціонерного товариства.

Статутний капітал – це дозволений до випуску капітал. Він може бути поділеним в свою чергу на такий, який знаходиться в обігу (привілейовані та звичайні акції акціонерів) та такий, що зали­шається в портфелі цінних паперів компанії.

Корпорація має право викупу власних акцій. Однак у законо­давстві багатьох країн є положення про те, що неплатоспроможна корпорація втрачає право викупу власних акцій. Така ж вимога передбачена і у випадку, якщо подібний викуп призведе до непла­тоспроможності. Законодавством усіх країн світу, де мають обіг акції допускається їх дроблення або консолідація.

Акції бувають іменними чи на пред'явника залежно від способу передачі акції від одного акціонера до іншого, звичайні (common stocr) і привілейовані (preferred stocr), залежно від права участі в управлінні корпорацією.

Корпорація випускає лише ті акції, що вказані в її Статуті. Акція має такі фундаментальні якості й ознаки:

- акція – це титули власності на майно акціонерного товариства, але не позика;

- відсутність кінцевого строку погашення; у класичному понятті, акція - це негасимий цінний папір;

- обмежена відповідальність. Інвестор не може втратити більше ніж він вклав в акцію. Інвестор не відповідає за зобов’язаннями акці­онерного товариство в цілому, це положення стало діяти з початку ХІХ-го століття.

- акція неділима – права, котрі вона представляє є неподільними.

Більшість країн використовують іменні (зареєстровані акції), однак у Німеччині, Швейцарії переважну більшість складають акції на пред’явника (вільно обертаються, не зареєстровані в емітента на конкретну особу, дивіденд виплачується за купоном, тому власнику, який у ньому зазначений).

Використання іменних акцій передбачає якісно іншу технічну інфраструктуру фондового ринку – існування розвинутої реєстрацій­ної мережі (ведення реєстрів, поіменний облік переходу права влас­ності, розвиток функції номінального утримувача).

Акції на пред’явника не реєструються корпорацією (АТ). Як пра­вило, вона не знає, хто є їх володарем. Лише фактичне володіння цими акціями служить юридичною основою того, що перед вами акціонер товариства.

З боку акціонерного товариства більш зручно випускати іменні акції. Це дає йому можливість контролювати процес руху акціонер­ного капіталу, концентрацію пакетів в руках окремих осіб, регулю­вати їх обіг, в т.ч. і поза межами країни. Іменна акція дещо утруднює для акціонера можливість у будь-який момент перетво­ритися у готівкові кошти.

До боргових цінних паперів належать:

- облігації (державні та корпоративні);

- казначейські зобов’язання та векселі;

- депозитні сертифікати банків;

- векселі.

Боргові цінні папери історично виникають першими. Згадки про векселі датуються XII ст., облігаційні позики королів різних європейських держав дозволяли знаходити кошти для ведення воєн, колоніальних завоювань тощо. Боргові цінні папери класифікують за різними ознаками. До основних ознак належать:

1) терміни існування боргового зобов’язання;

2) характер отриманого доходу;

3) забезпеченість повернення суми боргу тощо.

За першою ознакою боргові цінні папери поділяються на:

- короткострокові (термін існування до одного року);

- середньострокові (від одного року до п’яти);

-довгострокові (від п’яти років до двадцяти, тридцяти й далі).

За другою ознакою богові цінні папери поділяються на процентні, коли дохід нараховується у твердофіксованих відсотках на суму номінального боргу і виплачуються у терміни та розмірах, передба­чених умовами емісії та дисконтні, коли дохід одержується у вигляді різниці між ринковою ціною боргового зобов’язання та номінальною сумою боргу. За третьою ознакою боргові цінні папери поділяються на забезпечені іншими ліквідними активами та незабезпечені.

Дамо короткі визначення облігації, векселя та депозитного сертифікату банків.

Облігація – це цінний, папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов’язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього паперу у перед­бачені строки з виплатою фіксованого проценту. Облігації бувають державними та корпоративними. Облігації належать до процентних цінних паперів.

Вексель – встановлена законом форма боргового зобов’язання про безумовне повернення боргу. Векселі бувають прості та переказні (соло-векселі та тратти). Векселі належать до дисконтних цінних паперів.

Депозитний сертифікат – письмове свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих. відсотків доходу, нарахованих на номінал. Ці цінні папери широ­ко застосовують у біржовій торгівлі, причому, як вказувалося вище, в основному торгівлі проводиться значними кількостями та крупними номіналами.

Третю, четверту та п’яту групу фінансових інструментів в Україні майже не вивчають, хоча спроби впровадження форвардних та ф’ючерсних контрактів час від часу трапляються. Більше того, у вітчиз­няних наукових публікаціях такої класифікації не дається. У кращому випадку можна зустріти лише третю групу, яку різні автори нази­вають або спеціальними або похідними цінними паперами. Саме вивчення суті цих інструментів, особливо біржових, поставлено у якості основного завдання даного підручника.

Лише ліквідні фінансові інструменти є об’єктами біржової торгів­лі, причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних папе­рів як акції на фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до котирувального списку біржі. Ця процедура перед­бачає виконання компанією – емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку, одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про діяльність. Обов’язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки, причому аудитором, який спів­працює з біржею. Все це робиться для того, щоб на біржі котиру­валися надійні масові фінансові інструменти.

Запровадження ринкових засад та форм господарювання в економіку України зумовило широке застосування конкурентних способів укладання господарських договорів на реалізацію майна (у т. ч. цінних паперів як специфічного виду майна) шляхом проведення торгів і, відповідно, спеціалізо­ва­них організацій, що здійснюють організаційно-правове забезпечення проведення торгів та надання пов'язаних з цим послуг. Серед таких суб'єктів господарських відносин особливе місце посідають біржі – одна з найстаріших організаційно-правових форм, що використовується для проведення торгів.

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Ф’ючерсні та опційні ринки

Дослівно термін "ф'ючерсні ринки" (futures markets) перекладається з англійської мови як ринки майбутніх цін, які встановлюються (прогнозуються) продавцями та покупцями на основні активи в момент укладання угод задовго до їх реального обміну в майбутньому. Ф'ючерсні ринки в країнах заходу виникли на базі ефективно діючих спотових ринків, тобто реальних ринків товарних та фінансових інструментів з негайною поставкою, і є ефективнішими, ніж спотові. В той же час розвиток ф'ючерсних ринків сприяв подальшому розвиткові спотових ринків.

Ф'ючерсні ринки на заході характеризуються широким застосу­ванням фінансових інновацій, особливими правилами їх обігу, висококваліфікованими учасниками, коло яких постійно зростає. Крім банків та парабанківських установ до їх числа приєднуються фінансові менеджери фірм та корпорацій, які в такий спосіб здійснюють управління фінансовими ризиками.

Прискорений розвиток сучасних теорій строкових ринків поясню­ється новими вимогами та обставинами, які характеризують товарні та фінансові ринки. На цих ринках сьогодні уже неможливо запроваджувати у торговельну практику нові інструменти без їх попереднього наукового обгрунтування.

З середини XIX-го до 70-х років XX-го століття торговці впро­ваджували ф'ючерсні контракти, враховуючи попит та пропозицію ринку. В якості прикладу такого впровадження можна навести перший ф'ючерсний контракт на кукурудзу, який було запро­поновано біржовиками чиказької торговельної палати (свот) у 1875 р. Як відповідь на гостру потребу у захисті від сезонних цінових коливань. Ці контракти замінили ризикові форварди, що не могли повністю вирішити цю проблему. Аналогічна ситуація повторилася з ф'ючерсами на відсоткові ставки у 1975 р.

Механізм виконання ф'ючерсного контракту суворо регламентується біржею і великою мірою відображається у ф'ючерсному контракті. Місцем постачання товару за ф'ючерсним контрактом (або місцем одержання) звичайно є складські приміщення (наприклад, елеватор), з якими біржі укладають угоди, що передбачають виконання всіх вимог завершального етапу ф'ючерсної торгівлі. Самі собою умови постачання товарів по суті аналогічні правилам постачання продукції, що застосовуються в нашій країні. Розрахунки за постачання товарів можуть здійснюватися безпосередньо між продавцем і покупцем, минаючи Розрахункову палату. Форми розрахунків залежать від їх застосування в певній країні. Зазвичай це розрахунки чеками. Біржі дуже ретельно ставляться до вибору місця поставки (одержання) товару, тому що це само собою є гарантією виконання ф'ючерсного контракту. Велика увага приділяється місцю розташування складських потужностей, їхньому фінансовому стану, рівню розцінок за послуги, якосЗа багато років успішного функціонування ф'ючерсної торгівлі у світовій практиці нагромаджено величезний досвід, дуже корисний сьогодні для України. Початком розвитку ф'ючерсного ринку в нашій країні можна вважати середину 90-х років XX ст. З цього часу починаються перші кроки українських бірж з упровадження ф'ючерсних контрактів.

Уповільнений розвиток ф'ючерсного ринку пов'язаний зі складними умовами становлення ринкової економіки України, відсутністю необхідної інфраструктури ф'ючерсної торгівлі, кваліфікованих кадрів біржовиків, спроможних організувати біржову діяльність, з інфляцією, кризою виробництва.

Головна причина, що перешкоджає розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні, — це повільний розвиток безпосередньо ринкових відносин, створення ринкового середовища. Ринкова структура економіки перебуває ще тільки в стадії народження.

Слаборозвинена інфраструктура ф'ючерсного ринку в нашій країні перешкоджає залученню у ф'ючерсну торгівлю підприємств, фірм, компаній і широких верств населення. На більшості українсь-

ких підприємств і організацій немає спеціалістів з необхідним рівнем знань і розумінням важливості ф'ючерсної торгівлі. Як правило, відсутні спеціалісти-біржовики, які спроможні брати участь у розбудові біржового ринку.

У країні повільно створюється нормативно-правова база для розбудови біржового ринку загалом і для ф'ючерсної торгівлі зокрема. На сьогодні дуже мало зроблено для широкого впровадження форвардних контрактів з різними умовами виконання, що є передумовою впровадження ф'ючерсних контрактів. Нерозвиненість товарно-грошових відносин і приватної власності істотно впливає на процес впровадження і розвитку ф'ючерсного ринку.

З викладеного випливає, що процес розвитку ф'ючерсної торгівлі в українській економіці триватиме ще багато років і буде мати свою історію й етапи становлення, що випливають із реальної обстановки.

Еволюція розвитку ринкових відносин веде до стирання відмінностей між товарною, фондовою і валютною біржами за механізмом і характером їх діяльності. Проте історично сформована спеціалізація конкретних бірж збережеться з урахуванням місця, яке вони займають на біржовому ринку країни. Ф'ючерсна торгівля переважає над усією іншою діяльністю бірж. Біржі перестають бути тільки складовою частиною оптової торгівлі, їх роль в оптовій торгівлі має тенденцію до скорочення. Вони стають центрами ф'ючерсної торгівлі в широкому значенні слова, тобто ціноутворюючими центрами, центрами страхування прибутку і такої комерційної діяльності, яка давала б можливість одержувати додатковий прибуток.

Відповідно до наявних тенденцій у світовій економіці варто очікувати подальшого становлення ф'ючерсної торгівлі і розвитку її нових форм. У структурі товарної ф'ючерсної торгівлі збільшується питома вага більш дорогих товарів, а також частка кормових культур і продукції тваринництва. На ф'ючерсному ринку підвищується частка нетоварних цінностей, що пояснюється великими коливаннями цін у зв'язку з інфляцією і подальшим знецінюванням валют.

На основі розвитку засобів зв'язку і комп'ютеризації всіх розрахунків повинна відбуватися концентрація ф'ючерсної торгівлі в основних фінансово-кредитних центрах країни. Біржі вже створюють спільні розрахункові центри і спільно використовують новітню електронно-обчислювальну техніку.

Нині розвиток ринку фіктивного капіталу більшою мірою грунтується на збільшенні ф'ючерсної торгівлі і її похідних форм.

Важливою умовою існування ф'ючерсного ринку в українській економіці є його самоокупність. Біржова ф'ючерсна торгівля повинна бути організована, щоб одержувані прибутки покривали витрати біржі на її проведення. Останнє можливе тільки за умови великих обсягів біржових угод на ф'ючерсному ринку.

В Україні впровадженням ф'ючерсних контрактів у біржовий оборот займаються багато біржових структур. Нині розроблено ф'ючерсні контракти на зерно, валюту та інші біржові товари. Біржі освоюють механізм ф'ючерсної торгівлі і створюють необхідні передумови для майбутнього розвитку ф'ючерсного ринку.

Опціонні угоди - це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні па­пери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час та­кого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціона (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (то­варів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невико­нання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'явля­тися виключно емітенту опціона. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Стаття 17 Закону «Про товарну біржу» визначає обов'­язковий зміст Правил, коло питань діяльності біржі, на які во­ли поширюються, основні заборони, що мають діяти на то­варній біржі. Вони регулюють:

• порядок здійснення біржових операцій;

• порядок ведення біржової торгівлі;

• процедуру біржової третейської комісії з цих питань.

Правила біржової торгівлі визначають:

• строк та місце проведення біржових операцій;

• склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

• порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

• порядок надання та розмір плати за користування послу­гами біржі;

• відповідальність учасників та працівників біржі за неви­конання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

• інші положення, встановлені органами управління біржі.

Правила біржової торгівлі затверджуються загальними збо­рами членів біржі або уповноваженим ними органом.

Закон "Про товарну біржу" передбачає, що на кожній то­варній біржі мають діяти загальні заборони, а саме:

• забороняються купівля і продаж товарів та контрактів з метою впливу на динаміку цін (тобто навмисна їхня скупка) як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб;

• забороняються будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін;

• забороняється поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.

Правила біржової торгівлі регулюють процедуру проведення біржових торгів, яка має приблизно такий вигляд.

1. Юридична особа, що бажає купити або продати біржовий товар, подає брокеру заявку за встановленою формою з повною інформацією щодо предмета угоди в строк, вста­новлений Правилами (як правило, не пізніше ніж за три доби до проведення торгів). Заявки реєструються і вво­дяться до банку даних (інформаційної системи) біржі, де вони знаходяться протягом певної кількості торгів, вста­новленої Правилами.

Наявні товари, що вимагають негайної ре­алізації (протягом одного біржового дня), виставляються на біржі шляхом безпосереднього подання заявки біржовому брокеру у встановлений час. Якщо такі товари не продані протягом дня, вони або знімаються з торгів, або за згодою брокера-продавця вводяться в банк даних.

2. У визначений час (за день до початку торгів) брокери ма­ють одержати інформаційні листи, в яких зазначаються перелік виставлених на торги товарів на цей біржовий день, їх кількість, ціна. Варто відмітити, що перед початком торгів проводиться реєстрація бро­керів, що прибули на торги. Після цього вони допуска­ються в торговельний зал біржі.

3. Торги розпочинаються за встановленим сигналом. Після цього виставлені на торги товари оголошуються на інформаційному табло (на деяких біржах голосом). У мо­мент оголошення брокер-продавець і брокер-покупець голосом і спеціальними професійними жестами домовля-;• ються щодо укладення майбутньої угоди.

4. Закінчуються біржові торги згідно із встановленим сигна­лом, після чого укладати біржові угоди не можна.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Оформлення і реєстрацію біржових угод усіх видів здійснює реєстраційне бюро (палата) біржі у встановлений Правилами час. Зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному засвідченню.