Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

кафедра міжнародної економіки

Реферат на тему: «Стратегія транснаціональних корпорацій в умовах світових глобалізаційних процесів»

Виконала: Копитова М.С.

студентка групи 103-ЕФ

Перевірила: Величко В.В.

Полтава 2013

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….............3

1. Етапи розвитку розробки та впровадження стратегії ТНК……………………4

2. Характеристика стратегій ТНК………………………………………………….7

   1. Аналіз потенціалу інтернаціональної корпоративної стратегії…………..7

   2. SWOT-аналіз у розробці стратегії ТНК……………………………………8

   3. Глобальні стратегії та умови їх використання…………………………...10

Висновки……………………………………………………………………………13

Список використаної літератури…………………………………………..............14

Вступ

Проблеми економічного розвитку сучасного світу виступають як виключно актуальні для розвитку людства. Це обумовлено роллю, яку відіграє економічна сфера, та взаємопов’язаністю економічною сферою з іншими складовими цивілізаційного розвитку. В умовах глобалізації світової економіки важливе значення мають транснаціональні корпорації (ТНК). Метою реферату є дослідження стратегії транснаціональних корпорацій в умовах світових глобалізаційних процесів. ТНК – компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. Визначення стратегії ТНК у системі сучасних міжнародних економічних відносин є важливою складовою формування підходів до практичної реалізації діяльності ТНК. Крім цього, стратегія транснаціональних корпорацій дає змогу також визначити й окремі складові теоретичного бачення ТНК, враховуючи як особливості самої стратегії, так і особливості транс націоналізації і корпоративної природи. В українській науковій літературі під стратегією економічного розвитку розуміють економічну політику, спрямовану на досягнення економічного розвитку в довготерміновому періоді. Вона втілюється у найбільш важливих і принципових планах, програмах, установках чи намірів органів, які приймають рішення щодо довготермінового економічного розвитку на всіх рівнях управління: центральному, галузевому, регіональному, підприємств, фірм та інших господарських суб’єктів.

1. Етапи розвитку розробки та впровадження стратегії

Стратегія підприємства визначається як «узагальнена модель дій, спрямованих на досягнення мети через розподіл, координацію та ефективне використання ресурсів; система правил і способів реалізації стратегічної концепції розвитку підприємства». Необхідність формування стратегії підприємства зумовлена раптовими і непередбачуваними змінами в зовнішньому середовищі підприємства тощо. Американський фахівець з питань менеджменту Р. Хамермеш визначає три рівні стратегії: ділові одиниці, корпорації та інституції. Існують також й інші бачення як самої суті стратегії, так і її різного роду диференціацій. У найбільш ефективних корпораціях вироблення стратегії здійснюється на основі проведених прогнозів розвитку ринків продукції, що випускається, оцінки потенційних ризиків, проведеного аналізу фінансово-господарського стану й ефективності керування корпорацією, а також аналізу сильних і слабких сторін корпорації. Загальна стратегія корпорації повинна бути системною, тобто враховувати структуру капіталу і послідовність корпоративних потоків, тому вона залежить від типу корпоративного об’єднання. Все це обумовлювало розвиток стратегії ТНК протягом ХХ ст. Якщо формування ТНК відноситься до 60-х рр. ХХ ст., коли провідні компанії західних країн почали здійснювати масовий вивіз капіталу, то науково-технічний прогрес також сприяв їхньому виникненню. А поглиблення суспільного поділу праці і впровадження нових технологій створювали можливості для просторового роз’єднання окремих технологічних процесів; поява нових засобів транспорту і зв’язку сприяло реалізації цих можливостей. Єдиний процес виробництва став дробитися і розміщатися з урахуванням розбіжностей у цінах національних факторів виробництва. Стала розвиватися просторова децентралізація виробництва в планетарному масштабі при концентрації капіталу. Із самого початку, на першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній вони інвестували насамперед у сировинні галузі іноземних держав, а також створювали в них власні розподільчі і збутові підрозділи. Це обумовлювалося не тільки тим, що створення власних закордонних розподільчих і збутових підрозділів вимагає істотно менше інвестицій, ніж створення за кордоном виробничих підприємств, а й намагання запобігти можливому негативному впливу нових виробничих потужностей на здатність підтримувати ефективний рівень завантаження потужностей на домашніх підприємствах фірми. Цей вплив виявлявся при виробництві однакової або слабодиференційованої продукції. Далі, на наступному етапі еволюції стратегії ТНК виявляються зв’язки з посиленням ролі закордонних виробничих підрозділів ТНК та інтеграції закордонних виробничих і збутових операцій. При цьому виробничі закордонні відділення спеціалізувалися в основному на виробництві продукції, що на попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами. Відповідно до диференціації попиту і у зв’язку з посиленням інтеграційних процесів у різних регіонів світу, виробничі філії транснаціональних корпорацій усе більше переорієнтовуються на виробництво продукції, відмінної від виробленої материнською фірмою, а збутові підрозділи – на обслуговування регіональних ринків, що формуються. Зараз, на сучасному етапі, стратегія ТНК характеризується прагненням до утворення мереж внутрішньо фірмових зв’язків регіонального, а інколи й глобального масштабу, у рамках яких інтегруються наукові дослідження і розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Виявляється, зокрема, тенденція до поширення інноваційної активності транснаціональних корпорацій, що раніше базувалися в материнських фірмах, у країни-реципієнти. Це відбувається шляхом створення в інших країнах науково-дослідних центрів і технологічних парків, а також поглинання місцевих фірм із високим інноваційним потенціалом. Питома вага інновації, що припадають на закордонні філії транснаціональних корпорацій, постійно зростає. Внаслідок поточних процесів у системі міжнародних економічних відносин ТНК, розвиток яких стимулювався процесами регіональної економічної інтеграції, стають усе більш важливим фактором її подальшого поглиблення. При цьому ТНК перетворили світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечили розвиток науково-технічного прогресу у всіх його напрямках: технічний рівень і якість продукції; ефективність виробництва; удосконалювання форм менеджменту тощо. Вони діють через свої дочірні підприємства і філії в десятках країн світу за єдиною науково-виробничою і фінансовою стратегією, мають величезний науково-виробничий і ринковий потенціал, що забезпечує високі показники економічного розвитку. Все це дає змогу функціонувати досить стійко, навіть в умовах відчутних економічних криз. Проблеми визначення стратегії ТНК у системі сучасних міжнародних економічних відносин стикаються з такою важливою сферою, як національні внутрішні умови господарювання. Як підкреслює відомий український вчений А. Філіпенко, суть внутрішніх умов господарювання визначається наявністю чи відсутністю в країні конкурентного порядку, який спирається на переважання приватних форм власності на засоби виробництва, громадянське суспільство та систему інституцій, що регулюють суспільно-економічні відносини. Все це пов’язане з природно-географічним середовищем, історичними навичками і традиціями господарювання населення, що складають економічний генофонд нації. Наведені чинники належать до загальних внутрішніх умов економічного розвитку.

2. Стратегії ТНК

2.1 Аналіз потенціалу інтернаціональної корпоративної стратегії ТНК

Потенційна інтернаціональна стратегія ТНК має відповідати досягнутому рівню присутності компанії на різних регіональних ринках і цілям, яких компанія планує досягти у результаті реалізації цієї стратегії. Аналіз такої стратегії повинен проводитися, виходячи з ефективності впровадження діючої стратегії. При цьому визначають фінансові та економічні показники самої компанії: прибутковість на різних сегментах, динаміку показників дохідності на інвестиції, залучений капітал, кредитний рейтинг, динаміку ціни акцій та обсягів продажів. Окрім цього, аналізується стан компанії на ринку на основі таких показників, як частка ринку в різних країнах та її динаміка, а також співвідношення темпів зростання ринку та обсягів продажів компанії. Ступінь корективи стратегії ТНК залежить від ефективності її впровадження на різних ринках, а також від того, наскільки діюча стратегія відповідає проголошеній місії компанії та можливостям задіяти різні ресурси, які можуть бути використані для її досягнення. Специфіка аналізу потенціалу ТНК значною мірою полягає у здатності правильно визначити:

1. внутрішні ресурси, що можуть бути використані компанією в певній країні;

2. інші ресурси, які можуть бути залучені на міжнародних ринках.

Наскільки успішною буде стратегія ТНК, значною мірою залежить від того, чи зможе компанія визначити свої ключові компетенції ("core competencies") і конкурентні переваги. Ключові компетенції можуть бути визначені як певні здатності, що дають можливість компанії створювати вартість для споживачів або нейтралізувати загрози зовнішнього середовища для компанії. Для ТНК такими перевагами є, наприклад, здатність оперативно пристосовуватися до потреб місцевого ринку, наявність ефективної мережі збуту товару, лідерство в розробці нових товарів на основі власної системи R&D тощо.

2.2 SWOT-аналіз у розробці стратега ТНК

Діяльність ТНК базується на чітко визначеній місії та цілях, а розробка стратегії компанії — на основі аналізу її внутрішніх сильних сторін і переваг, а також середовища, в якому компанія здійснює свою діяльність, з точки зору можливостей і загроз для реалізації цієї стратегії (див. рис. 1).

Рис. 1 Стратегічний вибір і розробка стратегії ТНК

Важливий інструмент для розробки стратегії — SWOT-аналіз (strengths, weaknesses, opportunities, threats). Його призначення — визначення сильних і слабких сторін компанії, можливостей та загроз, що існують у середовищі, в якому вона функціонує. Звісно, загальна стратегія компанії, яка здійснює діяльність у декількох країнах, може формуватися, виходячи з певних цілей, які можуть бути відмінними на різних регіональних ринках і в різних ринкових сегментах. Для визначення потенційних ресурсів і переваг компанії аналізують такі аспекти її діяльності:

1. переваги щодо витрат на продукцію компанії, яка реалізується на певних національних ринках, і можливості їх використання для розробки майбутньої стратегії компанії;

2. базу споживачів продукції компанії в різних країнах і частку ринку компанії порівняно з часткою ринку найближчих конкурентів;

3. переваги компанії над конкурентами у разі здійснення лише виробничої чи певної іншої діяльності, виходячи зі структури цін на ресурси на певному національному ринку;

4. якість товарів компанії порівняно з товарами конкурентів (як національних виробників, так і імпортерів) на певному ринку.

Серед інших факторів, що враховуються в аналізі переваг, виділяють також можливі сильні маркетингові інструменти компанії, які вона вдало використовує на місцевому ринку (brand name, ділова репутація, рекламні кампанії та ін.). Чітко визначені недоліки компанії щодо й ресурсів і слабких сторін можуть бути основою для розробки стратегічних рішень компанії, оскільки саме з наявністю таких проблем пов'язані потенційно можливі загрози для неї в конкурентній боротьбі. Для їх визначення аналізують такі параметри економічної діяльності компанії:

1. наявність товарів з вищими витратами на виробництво, ніж у конкурентів, та їхні переваги за якісними характеристиками над товарами конкурентів на різних національних ринках;

2. рівень менеджменту компанії щодо його здатності швидко вносити зміни у її виробничі та маркетингові плани залежно від вимог споживачів;

3. стан виробничих потужностей компанії та рівень їх завантаження, існуючі проблеми використання виробничих потужностей;

4. недостатньо розвинута мережа реалізації продукції порівняно з конкурентами та пов'язані з цим обмеження на діяльність компанії на певному національному ринку.

Успішна реалізація стратегії, з одного боку, має забезпечити компанії змогу якнайповнішого використання можливостей, що найкраще відповідають її наявним ресурсам, з іншого - передбачати також і створення ресурсної бази, що допоможе компанії захиститися від загроз зовнішнього середовища.