Розді л 1. Теоретичні основи обліку виробництва та калькуляція собівартості технічних куьтур на сіьсокогосподарських підприємствах

1.1. Особливості галузі рослинництва на сільськогосподарських підприємствах

У сільському господарстві головним і незмінним засобом виробництва є земля, що має суттєві особливості збереження й використання в процесі сільськогосподарського виробництва з огляду на конкретні природні та метеорологічні умови. Земля є природним чинником, вона належить до основних засобів сільського господарства, на неї не нараховують знос та амортизацію, але фінансують заходи щодо підвищення її родючості.

Особливості обліку визначаються сезонними умовами сільськогосподарського виробництва. Процес праці в часі не завжди збігається із одержанням продукції: праця витрачається впродовж цілого року, тоді як продукцію рослинництва зазвичай одержують у певну пору року.

Провідними галузями сільськогосподарських підприємств є рослинництво, тваринництво і переробна промисловість. Рослинництво має суттєві особливості, що впливають на організацію обліку витрат: витрати здійснюють нерівномірно впродовж значного проміжку часу (року), продукцію одержують мірою достигання культур, як правило, раз на рік, виникає потреба розмежування витрат поточного року під урожай поточного й майбутніх років, в окремих виробництвах витрати здійснюють одночасно для вирощування багатьох культур, окремі витрати (насіння, доб­рива тощо) є продуктами власного виробництва.

Рослинництво як галузь народного господарства характеризується низкою особливостей. Воно визначається, з одного боку, впливом природних факторів, з другого – соціальних, які необхідно враховувати при організації бухгалтерського обліку. Такою особливістю є те, що земля – один із основних засобів виробництва, тоді як у промисловості вона – лише територія, місце, на якому розташоване підприємство. На відміну від інших засобів, які у процесі виробництва поступово зношуються, внаслідок чого їх через певний проміжок часу необхідно замінювати новими, земля є незамінним засобом виробництва. При раціональному використанні вона не тільки не зношується, а навпаки – підвищує свою родючість.

Виробничий цикл у рослинництві триває значний час: до року (зернові культури), а іноді кілька років (вирощування багаторічних насаджень). Через це на кінець року є значні залишки незавершеного виробництва. До них відносять затрати на посів озимих зернових культур, підняття зябу, заготівлю органічних добрив, посів багаторічних трав тощо.

У зв’язку із сезонністю рослинництва його продукція надходить протягом року нерівномірно. Тому фактичну собівартість продукції рослинництва обчислюють не щомісяця, а лише в кінці року. Через це облік отриманої продукції рослинництва та її використання ведуть протягом року у пановій оцінці.

Характерною особливістю рослинництва є його багатолузевість. У ньому можна виділити такі галузі: рільництво, луківництво, овочівництво, плодоягідне господарство, розсадники для вирощування садивного матеріалу плодоягідних. У цих галузях виділяються наступні групи об’єктів витрат:

1. Сільськогосподарські культури – зернові та зернобобові, технічні культури, картопля та овочеві культури, кормові культури, полодові, ягідні та інші багаторічні насадження, квітникарство.

2. Сільськогосподарські роботи, до яких відносять витрати під урожай наступного року: підняття зябу, лущення стерні, внесення органічних та мінеральних добрив, снігозатримання (у ІV кварталі) посіви багаторічних трав, чорні пари тощо.

3. Витрати, що підлягають розподілу, - до них відносять амортизаційні відрахування за основними засобами, що використовуються в рослинництві та ін..

4. Інші об’єкти – це заготівля силосу, сінажу тощо.

У межах цих груп рахунки відкривають за структурними підрозділами і культурами, видами незавершеного виробництва та технологіями вирощування культур у розділі прийнятої на сільськогосподарському підприємстві номенклатури статей витрат.

Із всіх сільськогосподарських культур, що вивчає рослинництво, виділяється певна група, яка характеризується деякими особливостями технології вирощування, післязбиральної обробки врожаю і, що є головним, - призначенням врожаю. Ця група культур отримала назву технічних, тому що вони є джерелом сировини для переробної промисловості. Все це стало підґрунтям для відокремлення і формування нової науки «Технічні культури».

Технічних культури відрізняються ботанічними, біологічними і господарськими ознаками, видами продукції, особливостями вирощування і розміщення в сівозмінах, ступенем механізації, способами збирання, особливостями післязбиральної обробки та іншими показниками. Для зручності вивчення технічних культур, їх поділяють за виробничим принципом, тобто за призначенням, на п’ять груп (за П.І. Підгорним):

1. Олійні:

• олійні (соняшник, сафлор, рицина, гірчиця, рижій, ріпак, льон олійний та ін.);

• ефіроолійні (коріандр, аніс, кмин, фенхель, м’ята перецева, лаванда, шавлія мускатна та ін.).

2. Прядивні:

• росини з волокном на насінні (бавовник);

• рослини з волокном в стеблах (льон, коноплі, кенаф, канатник, джут та ін.);

• рослини з волокном в листках (юкка, сизаль, льон новозеландський та ін.).

3. Цукроносні:

• коренеплоди (цукрові буряки, цикорій);

• інші цукроноси (цукрова тростина).

4. Крохмаленосні (картопля, топінамбур).

5. Алкалоїдні або наркотичні культури (тютюн, махорка, хміль, мак та ін..)

2.1. Огляд літературних джерел стосовно обліку виробництва і калькуляції собівартості технічних культур

Автор статті «Попроцесний метод обліку витрат і калькулювання собівартості виробництва біологічних активів в рослинництві» Т. О. Бондур зазначив, що при організації обліку процесів відтворення біологічних активів значну увагу потрібно приділити вибору методів обліку витрат, що визначаються галузевими особливостями технологічних процесів і залежать від керівництва та бухгалтерів підприємства. Найбільш зручним і прийнятним методом обліку біологічних перетворень біологічних активів рослинництва, на думку автора, є попроцесний метод. Він передбачає облік витрат на біологічні перетворення в розрізі технологічних процесів, що на стадії бюджетування мають відображатися в технологічних картах.

Технологічний процес – це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують певний вид продукції. В рослинництві такою продукцією є урожай сільськогосподарських культур та додаткові біологічні активи.

В рослинництві технологічні карти складаються для кожної культури (біологічного активу) та кожного поля, на якому відбуваються біологічні перетворення цього біологічного активу окремо. По суті, витрати, відображені у технологічних картах є статтями калькуляції собівартості продукції або додаткових біологічних активів рослинництва.

Таким чином, технологічна карта дає можливість визначити планові витрати на виконання кожної роботи, передбаченої технологією виробництва, структуру витрат, визначити центр відповідальності за якістю виконаних робіт та їх вартістю.

Попроцесний метод обліку витрат на виробництво біологічних активів передбачає документування господарських операцій, їх накопичення і систематизацію в регістрах бухгалтерського обліку в розрізі окремих робіт та культур за статтями витрат, передбачених технологічною картою.

Особливості попроцесного методу обліку витрат:

− накопичення виробничих витрат за структурними підрозділами відповідно до проведених робіт;

− відкриття окремих аналітичних рахунків по незавершеному виробництву в кожному структурному підрозділу;

− списання витрат на календарний період.

Отже, сутність попроцесного методу обліку витрат і обчислення собівартості біологічних активів та сільськогосподарської продукції полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують в розрізі встановлених статей за окремими технологічними операціями, за місцем їх виникнення та об’єктом калькулювання. Наведений метод є найбільш розповсюдженим та найзручнішим для галузі рослинництва, враховуючи її характерні особливості, а саме наявність біологічних активів та сезонний характер [15].