- •Вступ
- •РОЗДІЛ І ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ
- •Тема 1. Предмет, метод і структура політології
- •Політологія як наука та навчальна дисципліна
- •Предмет політології
- •Місце політології в системі наук та її структура
- •Методи політичної науки
- •Функції політології
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 2. Історія світових політичних теорій
- •Політичні вчення Стародавнього світу
- •Політична думка Середньовіччя і Відродження
- •Головні досягнення політичної думки Нового часу
- •Основні етапи історії політичної думки Росії
- •Становлення і розвиток сучасної політології
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 3. Історія політичної думки України
- •Витоки та особливості розвитку української політичної думки
- •Політична думка в Україні доби Відродження та Просвітництва
- •Становлення національної політичної думки (кін. XVІІІ – ХІХ ст.)
- •Політичні мислителі України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
- •Розвиток української політології в ХХ ст.
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 4. Політичні доктрини сучасності
- •Поняття політичної доктрини і політичної ідеології
- •Консерватизм та неоконсерватизм. Клерикалізм і солідаризм
- •Лібералізм та його еволюція
- •Соціалізм та його напрями
- •Анархізм
- •Фашизм і нацизм. Неофашизм
- •Ідеологія нових соціальних рухів
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 5. Політика як соціальне явище. Феномен влади
- •Політичне життя суспільства
- •Поняття політики та її функції
- •Поняття соціальної влади
- •Поняття, функції та ознаки політичної влади
- •Співвідношення політичної та державної влади
- •Суб’єкти та об’єкти політики і влади
- •Політика і мораль
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 6. Політика та економіка. Політика і соціальна сфера суспільства
- •Співвідношення політики та економіки
- •Ринкова та адміністративна моделі економічної політики
- •Основні механізми і функції державного регулювання в ринковій економіці
- •Соціальна сфера суспільства та її співвідношення з політикою
- •Поняття громадянського суспільства
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ ІІ ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ
- •Тема 7. Політична система. Політичні режими
- •Сутність та структура політичної системи суспільства
- •Типологія політичних систем
- •Традиційні форми влади
- •Поняття політичного режиму
- •Типи політичних режимів
- •Політична трансформація і модернізація
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 8. Держава як головний інструмент політичної влади
- •Проблема походження держави
- •Сутність та ознаки держави
- •Функції і структура державної влади. Принцип поділу влади
- •Парламентаризм
- •Система президентства
- •Форми державного правління
- •Форми державного устрою
- •Держава і місцеве самоврядування
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 9. Політика і право. Правова держава
- •Політика і право та їх співвідношення
- •Конституція і конституційний режим
- •Конституція України: минуле і сучасність
- •Формування теорії правової держави
- •Правова і соціальна держава
- •Правосвідомість і правовий нігілізм
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 10. Політичні партії. Громадські організації та рухи в політичному житті суспільства
- •Генезис і сутність політичних партій
- •Типологія політичних партій
- •Партійні системи
- •Партійна система і політичні партії в Україні
- •Громадські організації. Громадсько-політичні рухи
- •Групи тиску. Лобізм
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 11. Демократія як політичне явище. Вибори і виборчі системи
- •Поняття демократії та її історичні форми
- •Теорії демократії
- •Принципи демократії
- •Демократичні процедури
- •Вибори і виборчі системи
- •Виборча система України
- •Недоліки та ризики сучасної демократії
- •«Демократичний транзит» у сучасному світі
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 12. Людина і політика
- •Політична соціалізація особистості
- •Людина і держава. Мотиви та характер політичної участі
- •Природні права і свободи особистості: теорія та практика
- •Права людини і громадянина в міжнародному та національному праві
- •Загальна декларація прав людини
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 13. Політична діяльність та політичний розвиток
- •Політична діяльність
- •Політичний маркетинг і політичний менеджмент
- •Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 14. Політичні еліти і політичне лідерство
- •Керівні групи суспільства. Правлячі та політичні еліти
- •Теорії еліт
- •Типи еліт. Еліти і демократія
- •Витоки і сутність політичного лідерства
- •Типи та образи політичних лідерів
- •Форми особистої влади і природа культу особи
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 15. Феномен бюрократії та бюрократизму
- •Витоки і суть бюрократії та бюрократизму як соціальних явищ
- •Теорія бюрократії Макса Вебера
- •Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія
- •Основні шляхи боротьби з бюрократизмом
- •Тенденції переходу до постбюрократичної системи управління
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 16. Етнічний вимір політики
- •Поняття етнічних спільнот. Етнос і нація
- •Етнічний склад держав. Права народів і національних меншин. Форми національно-державного самовизначення
- •Розвиток національних відносин у сучасному світі. Міжнаціональні конфлікти та їх наслідки
- •Поняття націоналізму і патріотизму, шовінізму і ксенофобії, інтернаціоналізму і космополітизму
- •Державна етнополітика, національний склад та міжнаціональні відносини в Україні
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 17. Політика та релігія
- •Релігійний фактор у політиці
- •Церква і держава: типи та форми взаємин
- •Сучасні релігії та їх політична роль
- •Взаємини держави і церкви та міжконфесійні стосунки в Україні
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 18. Політична свідомість і політична культура
- •Політична свідомість – її сутність, суб’єкти та функції
- •Рівні політичної свідомості
- •Засоби масової інформації та їх роль у формуванні політичної свідомості
- •Політична культура та її типи
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 19. Основні проблеми світової політики
- •Світова політика як система міжнародних відносин
- •Принципи міжнародних відносин та системи колективної безпеки
- •Зовнішня політика: її сутність, форми, головне призначення та зв’язок із внутрішньою політикою
- •Проблема війни і миру в історії та сучасності
- •Особливості розвитку міжнародних відносин у другій половині ХХ ст. Зміни міжнародної ситуації та балансу сил у світі на межі ХХ–ХХІ століть
- •Актуальні проблеми світової політики
- •Зовнішня політика України
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Тема 20. Політичні аспекти глобалізації
- •Поняття глобалізації та її політичний вимір
- •Поняття глобальних проблем та їх зміст
- •Екологічні проблеми людства
- •Економічні і соціальні проблеми людства
- •Екологічні проблеми України
- •Політичні шляхи розв’язання глобальних проблем
- •Стратегії сталого розвитку в ІІІ тисячолітті
- •Питання для самоконтролю і самостійної роботи
- •Додаткова література
- •Додатки
- •Додаток 1. Демократичні процеси в сучасній Україні
- •Особливості президентської кампанії 2004 року
- •«Помаранчева революція» в Україні: причини, суть, наслідки
- •Зміст політичної реформи, що запроваджується в Україні
- •Розпад «помаранчевої команди» та підготовка до виборів 2006 року
- •Результати виборів 2006 року
- •Додаток 2. Україна: держава і влада
- •Додаток 3. Вибори Президента України
- •Додаток 4. Вибори до Верховної Ради України
- •Додаток 5. Найбільші держави світу за територією
- •Додаток 6. Держави світу з найбільшим населенням (станом на 2005 рік, за даними Всесвітнього банку)
- •Додаток 7. Валовий внутрішній продукт на душу населення (з урахуванням паритету купівельної спроможності в 2005 р., за даними Всесвітнього банку)
- •Додаток 8. Основні міжнародні організації та об’єднання
- •Основна література
- •Вибрані інтернет-сайти
- •Екзаменаційні питання з дисципліни „Політологія”
- •Правила модульно-рейтингового оцінювання знань із дисципліни „Політологія”
- •Структура залікового кредиту дисципліни „Політологія”
- •Іменний покажчик
ДЕРЖАВА ЯК ГОЛОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
Повноваження різних гілок влади можуть належати одному органу (напр., в абсолютних монархіях) або здійснюватись різними органами влади. Слід підкреслити, що сучасне розуміння принципу поділу влади підкреслює в першу чергу не стільки функціональний розподіл повноважень між органами влади, скільки механізм гарантій прав і свобод особистості, запобігання монополізму та абсолютизму влади. Він уключає дві сторони:
1)відокремлення виконавчої влади від законодавчої і незалежність судової влади;
2)створення системи стримувань та противаг між гілками влади
(принцип «checks and balances»).
Законодавчим органом у сучасних державах, як правило, є парламент, тобто вищий орган народного представництва, який передусім займається розробленням державних законів.
Вищі органи виконавчої влади можуть бути представлені або пре-
зидентом та його адміністрацією, або кабінетом міністрів на чолі з прем’єр-міністром. Це вищі органи державного управління, які зайняті розробленням основних напрямів політики держави і їх здійсненням. Їм підпорядковуються органи підтримання правопорядку (поліція, внутрішні війська, установи позбавлення волі); органи державної безпеки; армія; органи господарського керівництва та економічного регулювання; органи розвитку культури, освіти; органи екологічної безпеки й ін.
Органи судової влади можуть становити єдину систему або поділятись на різні види судів: органи конституційного нагляду; органи загального судочинства; органи арбітражу (господарські суди), апеляційні суди тощо.
Особливі різновиди державної влади можуть становити контрольні органи та органи прокурорського нагляду.
Єдність державної влади підкреслюється посадою глави держави, яка є верховним органом відносно всіх гілок влади. Це уособлення й символ єдності держави, гарант цілісності політично об’єднаної спільноти, чинник гармонійної та ефективної взаємодії гілок державної влади між собою.
Слід мати на увазі, що державна влада розподіляється як «горизонтально» (за функціями різних вищих органів влади), так і «вертикально» (між вищими та місцевими органами державної влади). Крім того, вертикальний поділ державної влади доповнюється поділом між державною владою й місцевим самоврядуванням.
Парламентаризм
Інститут парламенту (від франц. рarler – говорити) як становопредставницького органу з дорадчими функціями виник у монархіях середньовіччя. Реальну владу парламенти Англії, Франції та інших країн наби-
81
ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ
рають із XVІІ–XVІІІ ст. – саме з цього часу закріплюється їх виключна роль як законотворчих органів.
Сьогодні парламент – вищий представницький законодавчий орган влади, який обирається народом. Він існує в більшості країн, окрім абсолютних монархій та відвертих диктатур. Головні функції парламенту: законотворення; контроль за державними фінансами (бюджетом); контроль над виконавчою владою. Важливим принципом його роботи є професіоналізм (робота депутатів з відповідною освітою на постійній основі).
За структурою парламенти бувають, як правило, однопалатними або двопалатними (бікамеральними). Зі 178 парламентів світу 58, тобто третина, є двопалатними. Друга палата створюється переважно у федеративних державах як інструмент захисту прав регіонів (або за традицією, як в Англії). Палати мають рівні права, але відрізняються за способом формування та за деякими функціями. У структурі парламенту утворюються також ко-
мітети або комісії, інколи – президія, а також обирається голова (спікер)
або голови палат. За партійними або іншими ознаками утворюються депу-
татські групи і фракції.
Місце і роль парламенту в політичній системі відрізняється залежно від форми правління, партійних та виборчих систем. Виокремлюються такі
типи парламентаризму:
•залежно від форми правління – президентський (США), кабінетний(Італія), монархічний(Великобританія);
•залежно від партійних систем – двопартійний (США), двоблоко-
вий(Німеччина), багатопартійний (Польща), перехідний(Україна);
•залежно від виборчої системи – парламентської більшості (Великобританія), пропорційний(Італія), змішаний (Росія).
Історія українського парламентаризму сягає доби Центральної Ради 1917– 18 років. Становлення професійного парламенту в СРСР і Україні розпочинається наприкінці 80-х – на початку 90-х років, із поступовим відходом від радянської системи совєтов, повністю підконтрольних Комуністичній партії. Сьогодні Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в країні – складається з 450 депутатів, є однопалатною й очолюється Головою Верховної Ради. Згідно з конституційними змінами, які набрали чинності в 2006 р., Верховна Рада перебирає на себе основні повноваження з формування вищої виконавчої влади – Кабінету Міністрів. Термін її повноважень збільшений із 4 до 5 років.
Система президентства
Інститут президентської влади (від лат. рraesіdens – той, що си-
дить спереду, головує) вперше виник у США в XVІІІ ст. Поступово він сформувався як окремий, специфічний інститут, що відрізняється і від інституту кабінету міністрів, і від інституту монархії. Його унікальність полягає у виключній відповідальності, що покладається на одну людину, яка виставляє свої честь та життя запорукою того, що буде розумно користува-
82
ДЕРЖАВА ЯК ГОЛОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
тися наданою їй великою владою. Сьогодні інститут президентства існує в
130 країнах. Спільними рисами президентської системи є:
1)президент виступає як глава держави;
2)президент є символом єдності держави;
3)президентська влада має певний правовий статус, наприклад, право вето (лат. veto – забороняю), який має на меті підтримку «конституційного балансу» між виконавчою і законодавчою владою.
Існує кілька шляхів легітимізації президентської влади:
• безпосереднє обрання президента народом (Франція, Польща, Росія, Українатаін.);
• ступеневе (непряме) обрання президента – за допомогою колегії виборників(США, Аргентина);
• вибори представницькими органами – парламентом (Швейцарія,
Туреччина, Чехія), парламентом та представниками місцевих органів (Німеччина, Італія);
Можливий і неконституційний шлях – військовий переворот. Обраний президент користується імунітетом (недоторканістю), але
вбагатьох країнах існує процедура імпічменту (англ. іmрeachment – осуд), тобто обвинувачення президента (а також інших вищих службових осіб) у службових правопорушеннях та порушенні Конституції, що тягне за собою його відставку.
Імпічмент як звинувачення вищих посадовців у злочинах або адміністративних порушеннях виник в Англії ще в середні віки. У США процедура імпічменту застосовувалась проти президентів Е. Джонсона (1868 р.), Р. Ніксона (1974 р.) та Б. Клінтона (1998 р.), проте в першому й останньому випадках для прийняття рішення забракло голосів сенаторів, а Р. Ніксон пішов із посади, не очікуючи завершення процедури. В останні роки імпічменту піддавались президенти Бразилії, Венесуели, Філіппін, Індонезії, Південної Кореї, Литви. Ст. 111 Конституції України передбачає усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, при цьому рішення має прийматись не менше ніж трьома четвертими складу Верховної Ради за умови відповідних висновків Конституційного та Верховного судів.
Обсяг компетенції і повноважень президента визначає модель президентської системи:
1.Модель сильної президентської влади передбачає поєднання у президента повноважень глави держави і голови виконавчої влади з широкими повноваженнями.
2.Модель помірної президентської влади передбачає певний розпо-
діл повноважень виконавчої влади між президентом та прем’єр-міністром,
атакож спільну участь президента і парламенту у формуванні уряду.
3.Модель слабкої президентської влади залишає за президентом лише функції глави держави (церемоніальну, інтеграційну, представницьку), позбавляючи його реальної виконавчої влади.
83
ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ
Окремо слід сказати про режим прямого президентського правління
– це така форма авторитарного режиму, коли представницькі органи влади (парламент або місцеві представницькі зібрання) позбавляються своїх повноважень (або взагалі розпускаються) й президент зосереджує повноваження як виконавчої, так і законодавчої влади (тимчасово або постійно, на всій території країни або на її окремих частинах).
В Україні система президентства була запроваджена разом із здобуттям незалежності в 1991 р. (до цього в Радянському Союзі – з 1989 р.). Визначено, що Президент України обирається на 5 років, ним може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, але одна й та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. З тих пір практично безперервно йде суспільна дискусія і політична боротьба з приводу визначення кола президентських повноважень. Конституція 1996 р. визначила Президента главою держави, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, а також наділила його широкими повноваженнями щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою – Кабінетом Міністрів. Координаційним органом при Президенті стала Рада національної безпеки та оборони України. Забезпечення виконання главою держави конституційних повноважень було покладено на Адміністрацію Президента України (з 2005 р. – Секретаріат Президента України), проте ця інституція, не маючи конституційних повноважень, досить часто намагалась відігравати політичну роль, контролюючи від імені Президента діяльність усіх гілок української влади. Згідно із конституційними змінами, які набрали чинності в 2006 р., Президент втратив основні повноваження щодо формування і контролю над вищою виконавчою владою, проте залишив суттєві важелі впливу на процедуру формування уряду парламентським шляхом.
Форми державного правління
Вивчення різних форм державного правління було одним із перших напрямів політичної науки, зокрема в Стародавній Греції. Під формою державного правління розуміється спосіб організації вищої державної влади, тобто структура її органів, порядок їх утворення, розподіл між ними компетенції. Двома основними формами є монархія та республіка.
Монархія характеризується зосередженням верховної державної влади в руках одноосібного глави-монарха, спадкоємністю (безстроковістю) цієї влади, а також тим, що вона не є похідною і підзвітною до будьякої іншої влади, органу або виборців, – окрім Бога.
Різновиди монархій:
Абсолютна характеризується повною владою глави держави та відсутністю конституційного устрою.
Обмежені, тобто такі, де влада монарха обмежується іншими владними структурами, досить різноманітні. Так, становій притаманна наявність станових представницьких установ і контроль за вищою владою з боку правлячого стану. Дуалістична характеризується дуалізмом влади монарха й парламенту, широкими повноваженнями монарха у виконавчій сфері. Парламентська, або конституційна, характеризується більш-менш
84
ДЕРЖАВА ЯК ГОЛОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
розвиненими рисами конституційного устрою, обмеженістю влади монарха владою парламенту та виконавчих органів, зведенням функцій монарха лише до представницьких і церемоніальних.
Сьогодні монархії існують у 44 країнах світу, в тому числі в 11 європейських (Велика Британія, Іспанія, Швеція, Японія, Саудівська Аравія, Таїланд та ін.).
Республіка (лат. res рublіka – громадська або загальнонародна спра-
ва) – форма правління, за якої всі вищі органи державної влади вибираються виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими установами на певний термін і підзвітні перед ними. На чолі держави може бути одна особа або колективний орган. Сьогодні більше ніж 140 країн світу є республіками.
Як правило, монархії і республіки розрізняють за критеріями структури та організації влади. Втім, із точки зору І. Ільїна визначальними тут є не формальні ознаки, а особливості правосвідомості, зокрема такі:
монархія |
республіка |
потреба уособлення державної справи |
деперсоніфікація державної влади |
культ рангу |
культ рівності |
релігійне осмислення влади |
десакралізація влади |
пафос довіри до влади |
пафос гарантій проти влади |
культ традицій |
культ новаторства |
культ дисципліни, субординації, слу- |
культ ініціативи, виборності, особисто- |
жіння |
го успіху |
Головними різновидами сучасних республік є президентська,
парламентська і змішана. Всі вони побудовані на принципі поділу влади й мають низку спільних рис: вищим законодавчим органом є, як правило, парламент; главою держави є, як правило, президент тощо. Головні відмінності стосуються способу організації виконавчої влади, а саме:
Президентська республіка. Для цієї форми характерне поєднання функцій глави держави та глави виконавчої влади в одних руках – президента і відсутність посади прем’єр-міністра (може бути посада віцепрезидента). Виконавча влада (кабінет або адміністрація) формується та керується президентом, але парламент здійснює пильний контроль за її діяльністю. Президент також може контролювати дії парламенту, маючи право відкладального вето, але не має права розпуску парламенту. Президент обирається загальнонародними виборами, які, власне, є визначальною політичною подією в країні. Типова модель президентської республіки існує в США.
Парламентська республіка. Тут глава держави (як правило – президент) не має повноважень виконавчої влади й обирається представницьким органом (парламентом). Уряд формується парламентським шляхом, тобто
85