3. Характерні риси економічного устрою рабовласницьких держав Стародавнього Сходу.

цивілізації Стародавнього Сходу (Єгипет, Межиріччя, Індія, Китай) розташовувалися в зоні пустель і відчували постійну нестачу водних ресурсів, наклало відбиток на всю структуру соціально-економічних і політичних відносин

існування авторитарної держави з величезним адміністративно-бюрократичним, поліцейським і військовим апаратом, що виступав у ролі організатора суспільних робіт. Цей апарат забезпечував трудовими ресурсами,будівництво й реставрацію каналів. Якщо першою опорною конструкцією східного суспільства була держава,то як друга опора виступала сільська громада «вільних селян» (члени громади займалися землеробством, забезп відтворення населення і трудових ресурсів).

Перші зародки східного рабства виникли в IV тис. до Р.Х. в Стародавньому Єгипті. Основними галузями господарства були вирощування рису і тваринництво. Єгиптяни винайшли соху, виливали з міді інші знаряддя праці, але найбільшим їхнім досягненням стала зрошувальна система землеробства

В країні існувало рабство і работоргівля, а головними рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Великої різниці між селянами-общинниками і рабами не було, оскільки перші могли потрапити в боргове рабство, а останні мали право мати сім’ю.

Другим центром східного рабства було Межиріччя (Месопотамія). виникненню державних утворень – Шумеру, Ура, Ніппура, Урука. Раби у Шумері складали невелику частину населення. Тут існувало патріархальне рабство. Раб вважався повною власністю господаря, допускався його продаж,

Зрошувальне землеробство зароджується і в долині Інду. Розвивається тваринництво, виникають ремесла (виробництво мідних і бронзових знарядь праці, гончарних виробів і бавовняних тканин), що зосереджуються в містах.

Один із злетів древньоіндійського суспільства був пов ’язаний із створенням в IV ст. до Р.Х. імперії Мауріїв. В цей час відбулось витіснення мідно-бронзових знарядь праці залізними, використовуючи які землероби на штучно зрошуваних землях збирали по два врожаї на рік цукрової тростини, пшениці, проса, рису, льону, бавовни. Розвиваються ремесла – ковальство, ткацтво, гончарство і т.п. Пожвавлюється торгівля між окремими регіонами і на цій основі виникають професії купців лихварів. Але грошовий обіг перебував у зародковому стані – перші монети у вигляді шматків срібла з печаткою виникли лише в V ст. до Р.Х. Рабство було патріархальним, а сільська община настільки міцною, що навіть цар не міг вільно розпоряджатися її землею, якщо село не було розташоване на його угіддях.

На відміну від інших іригаційних держав Стародавнього Сходу, в Китаї іригаційне землеробство почали практикувати через тисячоліття після становлення цивілізованого суспільства. У ньому не було автономних міст і великих храмових господарств та їх атрибутів — громадсько-храмових общин. Соціально-економічне життя країни владно контролював державний апарат. Воно розвивалося під впливом оригінальних ідеологічних систем, було мобільним, оскільки формувалося на клановій основі. Між кланами не існувало соціальних перешкод, перехід з однієї соціальної групи в іншу здійснювався автоматично. Якщо в Індії суспільно-політична активність населення була майже нульовою, то в Китаї, вихованому на конфуціанській ідеї, згідно з якою кожен сам собі був ковалем власного щастя, — навпаки, надто високою.