1Адиктивна поведінка - це один з типів девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій (Ц.П. Короленка, Т. А. Донських).Адиктивна поведінка в МКБ-10Класифікація психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду виділяє і дозволяє діагностувати такі форми поведінки, які можна віднести до залежних:F 1 - Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин:F 10 - алкоголю;F 11 - опіоїдів;F 12 - канабіноїдів;F 13 - седативних і снодійних речовин;F 14 - кокаїну;F 15 - стимуляторів, включаючи кофеїн;F 16 - галюциногенів;F 17 - тютюну;F 18 - летючих розчинників.

F 5 - Поведінкові синдроми, пов'язані з фізіологічними порушеннями і фізичними факторами:F50 - розлади прийому їжі:нервова анорексія;нервова булімія;F 55 - зловживання речовинами, що не викликають залежності:антидепресантами;проносними;анальгетиками;засобами зниження кислотності;вітамінами;стероїдами і гормонамиспецифічними травами та народними засобами;

F 60.7 - Залежне розлад особистості.F 63 - Розлади звичок і потягів:патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг);патологічні підпали (піроманія);патологічне злодійство (клептоманія);тріхотілломанію.F 64 - Розлади статевої ідентифікації:трансвестизм подвійний ролі;F 65 - Розлад сексуальної переваги (парафилии):фетишизм;фетишистский трансвестизм;ексгібіціонізм;вуайєризм;педофілія;садомазохізм.F91.2 - соціалізована розлад поведінки:розлад поведінки, груповий тип;групова делінкветность;злодійство в компанії;прогули школи.F 93.0 - Тривожний розлад у зв'язку з розлукою в дитячому віці.F 94.2 - Расторможение розлад прихильності дитячого віку.F 98.4 - Стереотипні рухові розлади.Деякі автори крім перерахованих розладів в якості базового дня формування адиктивної поведінки називають обсесивно-компульсивний порушення.

2Психопатії (розлади особистості)Психопатії (або „розлади особистості” згідно МКХ-10) - стійкі виразні аномалії особистості (переважно емоційної та вольової сфери при збереженні інтелекту), що проявляються дисгармонійністю характеру створюючи проблеми для соціальної адаптації ін дивіда.Психопатії ві дносяться до непрогредієнтних захворювань, але протягом життя ім властива деяка динаміка. Потрібно проводити межу головним чином між психопатіями та акцентуаціями особистості.Акцентуації особистості - крайній варіант норми, надмірна вираженість окремих рис характеру, що обумовлює вибіркову уразливість індивіда лише до певних психогенних впливів.П.Б.Ганнушкін виділив чіткі критерії діагностики психопатій (тріада Ганнушкіна), які не втратили своєї актуальності і зараз: стійкість психопатичних проявів - сталість ознак розладу особистості, неможливість їх “зникнення” з плином часу; їх тотальність - охоплення патологічними проявами характеру всієї структури особистості; соціальна дезадаптація особистості - складність, а часом і повна неможливість існування такої особи у даному середовищі.Історичні даніЩе у першій половині ХІХ сторіччя характерологічні аномалії описувались у працях J. Prichard (1853) як „моральне божевілля”, E. Esquirol (1838) як „інстинктивна мономанія” та U. Trelat (1846) як люцидне божевілля. Особливий напрямок вивчення цієї патології визначився після трактату B. Morel (1857) про „фізичне, психічне та моральне виродження”, який оцінював будь-який психічний розлад як прояв спадкового виродження. Остаточне виділення даної патології з аморфного поняття дегенеративних психозів ві дбулось завдяки працям W. Griesinger (1866), та H. Maudsley (1868).Великий вклад у клінічне вивчення психопатій внесли С.С. Корсаков (1880), В.Х. Кандинський (1883), І.М. Балинський (1884) та В.М. Бехтєрєв. У 1933 році П.Б. Ганнушкін дав класичне визначення психопатій, яке дозволило чітко відокремити їх як від неврозів, так і від крайніх варіантів норми. У подальшому для удосконалення учення про психопатії мали велике значення праці В.П. Осіпова (1931), Е.К. Краснушкіна (1940), Е.А. Попова (1949), В.А. Гіляровського (1954) і особливо - О.В. Кербікова (1962), який створив нову у світовій психіатрії - динамічну концепцію психопатій.РозповсюдженістьЄ дані (Vaillant G., Perry J.,1980) про дуже високу розповсюдженість психопатій - від 5 до 15% всього дорослого населення. Але вони потребують більш ретельної епідеміологічної перевірки. Серед інших психічних хвороб „питома вага” зазначеної патології теж доволі висока - близько 5%. Чоловіки приблизно у два рази частіше страждають на психопатії, ніж жінки, а у підлітковому віці - у три рази.ЕтіопатогенезПричини виникнення психопатій різні : спадкові фактори, внутрішньоутробні впливи, пологові травми, патологія раннього постнатального періоду і т.ін.Велике значення у формуванні психопатій має вплив несприятливих умов середовища (невірне виховання, психотравми та інше). Неправильне виховання часто має дві основні причини: розлуку з батьками і ненормальну поведінку батьків. Ризик формування психопатій особливо великий у неповних сім'ях, в умовах нездорових взаємовідносин між батьками, при алкоголізмі батька або матері, низькому рівні етико-моральних сімейних норм. Асоціальний тип сім'ї сприяє відсутності належного соціального навчання, дитина переймає неадекватну модель поведінки. Такою моделлю може служити як поведінка батьків, так і сурогатні норми, прийняті у середовищі, що заміщає сімейне.Роль генетичної детермінованості аномалій особистості до кінця не доведена, але за результатами вивчення монозиготних близнюків (деякі з них були розлучені від народження) виявилося, що дані тестування близнюків, які виховувалися окремо, співпали з тими, які виросли разом. Це підтверджує роль генетичного впливу. Існує думка, що розлади особистості являють собою надзвичайні ступені генетично обумовлених варіантів норми. Однак прямих фактів для її перевірки поки немаєБагато вітчизняних і зарубіжних вчених вказують на роль церебральної патології і порушення розвитку центральної нервової системи у формуванні психопатій. Згідно цієї концепції, від нормального характеру, на який наклало відбиток неправильне виховання або педагогічна занедбаність, психопатія ві дрзняється притаманною їй морфо-функціональною неповноцінністю нервової системи, яка заважає адаптації до зовнішнього середовища.Існує гіпотеза про те, що незначні ушкодження головного мозку в дитячому віці (" мінімальна мозкова дисфункція") можуть призводити до розвитку епілептоїдних рис характеру і формування асоціальних форм поведінки. Іншою причиною подібних порушень називають затримку розвитку головного мозку. Розроблено цілий ряд психоаналітичних теорій психологічного розвитку для пояснення виникнення патології особистості. Теорія Зігмунда Фрейда надає особливого значення подіям перших п'яти років життя. Автор припускав, що критичні етапи формування лібідо дитини (одна з аксіом фрейдівського психоаналізу полягає у первісно притаманній дитині сексуальності) - оральна, анальна і генітальна, мають бути успішно пройденими при нормальному розвитку особистості. При фіксації на одній з них виникають розлади особистості (аж до психічного захворювання). Наприклад, затримкою на анальній фазі розвитку (фіксація лібідо на зоні ануса і задоволеннях, пов'язаних з актом дефекації) Фрейд пояснював формування ананкастної психопатії. Він припускав можливість деякої зміни особистості в більш пізньому віці за рахунок того, що людина ідентифікує себе з іншими людьми, але це вважається менш важливим, ніж негативні впливи у ранньому дитинстві.КГ. Юнг розглядав розвиток особистості як процес, що триває все життя. Головна роль при цьому належить внутрішнім психічним процесам, а не на соціальним впливам. Він розробив вчення про архетипи, згідно якого індивід спадкує особливості не лише своїх найближчих родичів, але взагалі усіх предків, тобто несе у собі певний архетип, який визначає його теперішні риси особистості. Юнга більше цікавили зміни, які відбуваються з особистістю у пізньому віці і досягають завершення на порозі смерті.А. Адлер відхиляв фрейдистську теорію розвитку лібідо і припускав, що особистість розвивається внаслідок зусиль, що спрямовані на компенсацію почуття неповноцінності.Представники неофрейдизму (Е. Фромм, К. Хорні, Д. Саллівен) підкреслювали роль соціальних факторів, надаючи менше значення біологічно детермінованим стадіям по схемі Фрейда. Е. Еріксон найбільше значення в розвитку особистості і формуванні патології характеру надавав подіям підліткового періоду.Існування людини постійно супроводжується впливом стресогенних ситуацій. Внаслідок певних рис особистості деякі люди стають більш вразливими до розвитку у них емоційних розладів. Зіткнувшись з труднощами, людина, яка завжди турбувалася за незначними приводами, скоріше захворіє тривожним розладом, ніж та, яка менш була схильна хвилюватися. При такому рівні вразливості особистості патологічна поведінка виникає лише як відповідь на виразні ситуації-стресори. У людей з більш явними відхиленнями особистості аномальна поведінка виявляється навіть за відсутності явних психотравмуючих подій. Часом аномалії поведінки можуть бути настільки значними, що важко вирішити, беручи за основу лише стан хворого в даний час, чи є вони наслідками рис особистості, чи психічного розладу. Незрілість психіки проявляться в підвищеній схильності до стороннього впливу, перебільшень, фантазій - у істеричних суб'єктів, в емоційній лабільності - у емоційно-нестійких, в слабкості волі - у залежних осіб з психопатією, в незрілому мисленні - при параноїдній психопат.КласифікаціяІснує два основних підходи до класифікації психопатій. Перший -описовий, що застосовує такі терміни як “слабовольний” або “агресивний”. Другий - описово-етіологічний, тому що він відзначає різні типи психопат у відповідності з синдромами психічних захворювань, які вони нагадують. Наприклад, тип особистості, що характеризується ексцентричністю і емоціональною холодністю, називають шизоїдним, тому що ці риси схожі з деякими ознаками, які виявляються у хворих на шизофренію; до того ж припускається, що вказані риси особистості і це психічне захворювання мають спільну причину. Обидва підходи об'єднані у міжнародній класифікації хвороб.За О.В. Кербіковим, в одних випадках провідним фактором в розвитку психопатій є конституціональний ("ядерні психопатії "), у інших - фактор психогенного впливу оточуючого середовища ("патохарактерологічний розвиток"). Питання про те, чи варто класифікувати як психопатію ті набуті форми патології характера, які виникають під впливом психогенних факторів, залишається суперечним.З січня 1999 року психіатри України користуються класифікацією розладів особистості за МКХ-10:параноїдний;шизоїдний;диссоціальний;емоційно нестійкий (імпульсивного і суміжного типів); . істеричний (демонстративний); . ананкастний (обсессивно-компульсивний);тривожний;залежний.

Клінічна картинаПараноїдний розлад особистостіНайбільш характерними особливостями характеру для таких пацієнтів є інертність, косність, негнучкість емоційного реагування, вузькість інтересів, знижена здатність до переключення асоціацій, егоїзм, надмірна самовпевненість, схильність до утворення надцінних ідей, які “заповнюють психіку і впливають на всю поведінку” (П.Б. Ганнушкін, 1933), гіперстенічність і гіперактивність, схильність до неадекватного правдодомагання, прямолінійність, недовірливість і підозрілість, похмурість і злопам'ятність, нетерпимість до будь-яких зазіхань на їх особисті інтереси, акуратність, скупість. Їх в'язке і малорухливе мислення різко афективно забарвлене - “крива логіка афективного мислення”.Параноїдні психопат формуються пізніше, ніж інші форми, і дуже часто при них спостергається тенденція до патологічного (паранойального) розвитку особистості. В “чистому” вигляді (без ознак патологічного розвитку) вони зустрічаються не так часто.Шизоїдний розлад особистостіУшизоїдності (патологічній замкненості) Кречмер, помилково бачив перехідну (без чітких меж) сходинку між нормою і шизофренією. Однак, преморбід при шизофренії далеко незавжди виявляється у формі шизоїдних властивостей особистості. Шизоїди нерідко виходять із родин з необтяженою шизофренією спадковістю, і в значній частині випадків “шизоїдність” створюється несприятливими умовами середовища.Найбільш характерними особливостями цього типу психопатії слід вважати патологічну замкненість, відлюдькуватість, інтравертированість, патологічну афективність (можуть співіснувати різні, іноді протилежні прагнення, зовнішня холодність поєднується з мімозоподібною надчутливістю, а інколи з афективною вибуховістю). Не відчуваючи потреби спілкування з людьми, не вміючи налагодити міцні емоційні контакти, шизоїди, як правило, залишаються поза колективом.Вони схильні до мрійливості, фантазування, занять абстрактними проблемами, чудернацького колекціонування, створенню дивних робіт і творів. В цілому такі люди мало пристосовані до життя, погано розуміють реальні обставини, уперті, образливі. Мислення їх в значній мірі абстрактне, аутистичне, судження нерідко чудернацькі, в моториці відсутні природність і гармонійність. У шизоїдів легко виникають сензитивні ідеї відношення, паранойяльні і параноїдні реакції і розвиток.Дисоціальний розлад особистостіЦейрозлад є новою для вітчизняної психіатрії класифікаційною рубрикою. Найбільш суттєвими є чотири наступних ознаки диссоціальної психопатії: нездатність встановлювати відношення любові і відданості, схильність до імпульсивних дій, відсутність почуття провини і нездатність робити висновки з негативного досвіду. В цілому це можна позначити як дефіцит вищих, моральних емоцій, коли домінуючим виявляється прагнення до отриманння задоволення.Нездатність до теплої емоційної прихильності і кохання супроводжується егоцентризмом і черствістю. При цьому індивід може бути до такої міри безсердечним, що це дозволяє йому скоювати жорстокі або принижуючі дії по відношенню до інших людей, завдавати болю, мук. Така бездушність часто складає контраст із зовнішньою привабливістю, яка дає змогу цій людині зав'язувати поверховні та короткочасті відносини. Сексуальна діяльність проходить без висловлювання ніжних почуттів. Шлюб часто характеризується відсутністю співчуття до партнера, а інколи застосуванням фізичного насильства. Очевидно, багато випадків фізичного і морального садизму, в тому числі у сексуальних відносинах, пов'язані з проявами цього розладу особистості.Характерна імпульсивна поведінка нерідко виявляється у вигляді частих змін місця роботи, звільнень, а в більш глобальному життєвому аспекті -нездатністю до планування життєвого шляху, виконання цього плану, наполегливого прагнення до досягнення певної мети. В поєднанні з відсутністю почуття провини або каяття, імпульсивність часто призводить до повторних правопорушень. Починається це у підлітковому віці з дрібних провин, брехні і безглуздого хуліганства, супроводжуючись байдужістю до почуттів інших людей, насильством, бездушним зневажанням.Прагнення до пошуків насолоди приводить подібних осіб до наркоманій, алкоголізації, бродяжництва, сексуальної злочинності, крадіжок і т. ін.Емоційно-нестійкий розлад особистості. За клінічними проявами обидва типи цього розладу особистості (імпульсивний і суміжний) багато в чому відповідають групі збудливих психопатів за класифікацією КербіковаЛюди з даним типом розладу особистості не здатні в достатній мірі контролювати свої емоції і схильні до раптових спалахів невгамовного гніву. Такі спалахи не завжди обмежуються словами, часто супроводжуючись фізичним насильством, що призводить інколи до тяжких травм.Головною ознакою імпульсивного типу емоційно-нестійкої психопатії є неможливість афективного контролю. При суміжному типі перевага належить таким проявам, як гарячність, надзвичайна дратливість, що досягає нестримної люті, владність, егоїстичність, злопам’ятність, мстивість та схильність до дисфорій. Істеричний (демонстративний) розлад особистості. Головними ознаками цього розладу особистості вважаються: схильність до драматизації, жага нового, прагнення переживати сильні емоції, а також егоцентричний підхід до міжособистих взаємин. Такі особистості подають себе як більш значну, важливу персону, ніж вони є у дійсності, ніби постійно розігруючи якусь роль, не будучи в змозі залишатися самими собою. Це поєднується зі скороминучим ентузіазмом, частим нудьгуванням, невгамовною жагою нового. Їх відрізняє надзвичайний егоцентризм, ексцентричність, надмірна вразливість, підвищена, але поверховна емотивність (“солом'яний вогонь почуттів ”).Егоцентричні прояви у такої особистості можуть бути сильно перебільшеними. З метою домогтися від оточуючих бажаного такі особи здатні на емоційний “шантаж”, гнівні сцени і демонстративні спроби самогубства. Насичені, драматизовані емоції, насправді, не настільки інтенсивні, тому що демонстративні психопати легко і швидко приходять у себе після “бурхливих сцен”.Більш ніж у інших формах психопатій, тут виявлений дисгармонійний інфантилізм, з боку мислення - так звана афективна логіка. Ці психопати не здатні до одноманітної і систематичної праці. У важкій для них ситуації легко виникають істероневротичні картини (частіше у формі істеричних фізичних моносимптомів - “комок в горлі”, істеричний мутизм, сурдомутизм, астазія-абазія, істеричні паралічі по типу “панчох”, “рукавичок” і т. д.), бурхливі афективні реакції (демостративні голосіння, “закатування” з нанесенням собі тілесних ушкоджень, істеричні припадки, тощо) або реакції з відходом у світ мрій і фантазій. Психогенне фантазування у істеричних може інколи набирати патологічного характеру, супроводжуючись візуалізацією зорових уявлень, перевтіленням у фантастичні образи, значним звуженням свідомості, частковою амнезією реальних обставин.Вартою уваги рисою таких осіб є розвинута здатність до самообману, коли людина продовжує вважати себе правою, навіть коли усі факти доводять протилежне. Такі ін дивіди здатні відстоювати витончену, заплутану брехню ще довго після того, як інші люди її розпізнали. Така модель поведінки в її крайній формі дозволила Крепеліну виділити серед психопатв групу патологічних брехунів і шахраїв.Ананкастний (обсессивно-компульсивний) розлад особистості. Одна з найбільш помітних ознак ананкастної психопатії - це недостатнє пристосування до нових життєвих умов і ситуацій. Поруч з такими рисами як пунктуальність, точність у виконанні будь-чого, виявляється відсталість поглядів, відсутність гнучкості у виршенні проблем, страх нового.Зміни виводять ананкастних психопатів зі стану душевної рівноваги, тому вони віддають перевагу раз і назавжди заведеному порядку. Подібним суб'єктам бракує творчої фантазії, вони не вміють використовувати сприятливі можливості. Точність у роботі для них, як правило, виявляється у своєму перебільшеному варіанті: заклопотаністю дрібницями, впертим і нерідко недоречним прагненням до досконалості, що перетворює будь-яку працю у тяжкий тягар.Характерною рисою ананкастів є схильність до гіперсоціальних установок, але, на відміну від епілептоїдів, по відношенню не до інших, а до себе. Це призводить до майже постійного відчуття провини, пов'язаного з якимось проступком, що заглушує будь-які прояви радості і насолоди. Інколи схильність до моралізації призводить і до зовнішньо спрямованої позиції осудження.Типовою рисою також є нершучість, неможливість оцінити привілеї і недоліки нових ситуацій, прийти до якихось певних висновків. Ананкасти бояться зробити помилку і після прийняття рішення продовжують турбуватися, щоб вибір не виявився помилковим. Ця розумова рефлексія буквально виснажує людину, позбавляє її можливості радіти життю, перетворюючи його на постійні вагання і страждання.Варто відмітити ще дві характерні для ананкастного розладу риси: висока чутливість до критики і думки оточуючих і схильність до акумуляції негативних емоцій (образи, гніву), які викликані чиїмось втручанням у їх звичний спосі б життя.Тривожний розлад особистостіГоловною рисою при цьому розладі особистості є постійна тривога. Такі суб'єкти незручно почуваються у компанії, побоюючись можливого несхвалення і критичного ставлення, а також турбуючись про те, щоб не зніяковіти. Вони насторожено сприймають нове, дуже обачливі у контактах з людьми, яких не знають, ніяковіють у очікуванні будь-яких несподіванок.В результаті цього подібні особи уникають соціальних вимог, максимально обмежують коло спілкування. При цьому, на відміну від шизоїдних психопатів, представники цієї групи не є емоційно холодними. Вони прагнуть соціальних котактів, але не в стані їх пі дтримувати.Залежний розлад особистості. Найбільше значення у цій групі має виявлена слабкість вищих вольових функцій, а відповідно - підвищена податливість до зовнішнього впливу, мінливість інтересів, нездатність до тривалого зусилля, напруження ( ці люди - “як очерет під вітром”, Langeluddere, 1959). Емоції їх ві дрізняються рухливістю, нестійкістю і поверхневістю, а мислення визначається домінуючим афектом. Відзначається схильність до коливань настрою з будь-якого незначного приводу. Безладність, схильність до раптових маломотивованих рішень, легкість виникнення патологічних потягів, складність вироблення механізмів адаптації, тенденція до пошуків шляхів найменшого опору, нестійкість цільових установок нерідко обумовлює асоціальні форми поведінки (бродяжництво, пияцтво, азартні іг ри, сексуальна розбещеність і збочення). На складну ситуацію хворі реагують по-різному: реакції протесту, імітації, відмови, істеричні і експлозивні спалахи і т. ін.Люди з розладом особистості залежного типу здаються слабкодухими і занадто піддатливими, пасивно поступаючись бажанням інших. Їм бракує енергійності, вони мало здатні до насолоди. Такі особи уникають відповідальності, їм бракує впевненості у собі. Деякі з них досягають своїх цілей, переконуючи інших допомагати їм, але не визнаючи власної безпорадності.Мозаїчні психопатіїСеред психопатичних особистостей зустрічаються і такі, у яких неможливо виділити переважаючий синдром, оскільки психопатична структура ніби складена з рзнорідних психопатичних проявів. Про такі мозаїчні психопатії говорили П.Б. Ганнушкін, Є.К. Краснушкін, О.В. Кербіков та інші. Зокрема, П.Б. Ганнушкін вказував, що характерною рисою цієї групи є відсутність “основної тенденції” того чи іншого типу психопатії. Для мозаїчних психопатій найбільш характерні поєднання психопатичних особливостей з кола дисоціальних, істеричних і емоційно-нестійких; рідше трапляються сполучення сензитивних та ананкастних властивостей патологічного характеру. Мозаїчність обумовлює більшу ускладненість адаптації. Складніше у цих випадках виробляються компенсаторні механізми, які бувають ускладненими, комплексними.

3Основна діяльність медичного психологаПсихологічнадопомога в медичній практиці - це клініко-психологічне дослідження й оцінка стану пацієнта, аналіз психологічних і психосоматичних аспектів хвороби та психологічна допомога із застосуванням сучасних аспектів психотерапії, психопрофілактики, психогігієни. Медичний психолог може працювати в закладах охорони здоров'я та соціального забезпечення, проводити консультативну та діагностичну роботу у клініках соматичних захворювань.Медичні психологи досліджують індивідуальні якості пацієнтів, визначають вплив умов лікування на психіку і поведінку, аналізують процеси лікування й психологічного стану людини під час лікування й реабілітації, проводять психодіагностику при різних соматичних захворюваннях.Крім того, в залежності від сфери застосування медичні психологи займаються консультуванням керівників і спеціалістів з соціально-психологічних проблем управління і організації професійної діяльності; проводять професійний відбір призовників і військово-психологічної експертизи; проводять судово-психологічні експертизи тощо.Медичний психолог займається:- дослідженнями індивідуальних якостей пацієнтів, визначенням впливу умов лікування на психіку і поведінку, аналізом процесів лікування й психологічного стану людини під час лікування й реабілітації, психодіагностикою при різних соматичних захворюваннях;- підготовкою рекомендацій і пропозицій щодо впровадження результатів медико-психологічних досліджень у практику медичних закладів, здійсненням заходів клінічної та соціальної адаптації клієнтів;- встановленням раціональних режимів праці та відпочинку медичних працівників, покращанням соціально-психологічного клімату, умов праці у клініках і лікарнях, контролем їх виконання, наданням рекомендацій щодо умов оптимального використання особистих трудових можливостей досліджуваних з урахуванням перспектив розвитку професійних здібностей; проведенням трудової адаптації медичних працівників;- консультуванням керівників і спеціалістів з соціально-психологічних проблем управління і організації професійної діяльності;- забезпеченням проведення досліджень у галузі психології, підготовкою науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності лікування і реабілітації, проведенням наукової і педагогічної роботи в галузі психології;- вивченням та узагальнення досягнень вітчизняної і зарубіжної теорії і практики в галузі психології, соціології і медичної психології;- проведенням професійного відбору;

4 Афективні розлади настрою Онкологічна патологіяВиделяется п`ять фаз реагування на злоякісні новоутворення і рак (Кюблер-Росс):1 фаза(анозогнозіческій) з'являється слідом за першим припущенням про наявність у пацієнта злоякісного новоутворення. Вона характеризується запереченням наявності в себе онкологічної патології, применшенням тяжкості свого стану, анозогнозией, переконаністю, що діагноз є помилковим.2 фаза (дисфоричного) настає після підтвердження діагнозу і проявляється бурхливим протестом, дисфорией, схильністю вчиняти будь-які агресивні дії відносно оточуючих або себе (наприклад, суїцидальні).3 фаза (аутосуггестівная) характеризується прийняттям фактів про наявність у пацієнта злоякісного процесу і необхідності тривалого і інтенсивного лікування в поєднанні з «веденням торгу» - «головне щоб не було болів».4 фаза (депресивна) настає після тривалого періоду терапії і проявляється поступовою втратою надії на одужання, появою песимізму, пригніченості і пасивності.5 фаза (апатична)з'являється на останніх етапах захворювання і виражається «примиренням» хворого з долею, прийняттям] будь-якого результату і супроводжується байдужістю по відношенню до зовнішніх і внутрішнім процесамТерапевтична патологія

Захворювання, зараховують до терапевтичній групі, об'єднують велике коло соматичної патології. У даний розділ включено висвітлення питань психології хворих З власне терапевтичної,ендокринологічної, неврологічною патологією.Найбільш відомими соматичними захворюваннями, пов'язаними з психологічним впливом і проявляються крім соматичного, психічними симптомами, є гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка та 12 п.кішкі, ишеми-чна хвороба серця і деякі інші. У даній главі наведені описи психологічних особливостей хворих з хронічною терапевтичною патологією, яку не віднесено до психосоматичних захворювань. Останнім присвячено окремий розділ.Ситуація хронічного соматичного захворювання описується В.В.Ніколаевой, як провокуюча криза психічного розвитку в цілому і розвитку особистості зокрема. Зміни особистості при важких соматичних захворюваннях розглядаються як новоутворення, що виникають в період кризи розвитку. Об'єктивна ситуація важкого, небезпечного соматичного захворювання, відрив від звичного соціального оточення, можливість калічить операції, інвалідність приводять до зміни об'єктивного положення людини в соціальному середовищі (Л. І. Божович). Суть патогенного впливу хвороби на особистість полягає в тому, що масивна і тривала інтоксикація, порушення обмінних процесів, виснаження приводять до зміни протікання психічних процесів, до зниження операціонально-технічних можливостей пацієнтів (В.В.Ніколаева). Центральним психологічним механізмом особистісних змін в умовах хронічної соматичної хвороби виступає перебудова ієрархії мотивів за типом їх перепідпорядкування новому головному змістотворних мотивів - збереження життя і відновлення здоров'я, названому АШ.Тхостовим «зрушенням мети на мотив».Описано Ряд критеріїв, за якими особистість хворого при хронічному і тривалому перебігу захворювання, вважається зміненою (В.В.Ніколаева):1. Зміна змісту ведучого мотиву діяльності (формування нового мотиву ведучої діяльності - приміром, патологічна діяльність голодування при анорексії).2. Заміна змісту ведучого мотиву змістом нижчого порядку (наприклад, мотив «самообслуговування» при іпохондрії).3. Зниження рівня опосередкованості діяльності (діяльність спрощується, цільова її структура збіднюється).4. Звуження основного кола відносин людини зі світом, тобто звуження інтересів, збіднення мотиваційної сфери.

5. Порушення ступеня критичності і самоконтролю.При прогресуванні хронічної хвороби змінюється вся система відносин хворих. Значущими стають тільки ті події, які не суперечать знову виділився змістотворних мотивів збереження життя. Внаслідок цього, з'являється замкнутість, відчуженість, збіднення контактів з людьми, пасивність. Виділення мотиву збереження життя веде до формування обмежувального поведінки: інертності, зниженню активності.Різні нозологічні форми захворювань сприяють прояву деяких специфічних особливостей клінічних проявів психологічних змін. Вони, як правило, обумовлюються локалізацією патологічного процесу (серце або пряма кишка, шлунок або сечовий міхур), тривалістю захворювання, вираженістю больового подразнення та іншими факторами. Внаслідок цього, можна лише умовно говорити про різницю психічних змін при тій чи іншій соматичної патології. Виняток становлять психосоматичні захворювання.Поряд із загальними закономірностями впливу хвороби на особистість, при серцево-судинних захворюваннях має місце феномен, який R.Johnson назвав «социокультуральной символікою серця». Пов'язано це з тим значенням, яке надає людина серцю. Цілий ряд факторів, що роблять важке истощающее вплив, бере участь в генезі змін психіки у хворих з набутими вадами серця (Л.Ф.Бурлачук, Е.Ю.Коржова). У хворих відзначається інертність, нерішучість, втрата вольової активності і життєвої стійкості, втрата інтересу до праці і життя в цілому, звуження кола інтересів, егоцентричні, а також образливість, нестриманість. Найбільш частим, на думку Л.Ф.Бурлачука і Е.Ю.Коржовой, типом ставлення до хвороби є сенситивний і ергопатіческій. Слід зазначити, що ергопатіческій можна вважати досить типовим для пацієнтів з різноманітною патологією серця.Однією з найбільш важких ендокринних патологій є цукровий діабет. Роль психічного параметра (стресу) у виникненні цукрового діабету є в даний час доведеною. Ще в 1674 році року T.Willi одним з перших вказав на зв'язок діабету з душевними переживаннями, підкресливши той факт, що появі цукрового діабету нерідко передує «тривале засмучення". Був описаний «діабет біржовиків», «діабет банкірів», як захворювання в генезі яких роль професійних психічних перенапруг виділялася особливо.Питання про роль емоційних впливів в етіології і патогенезі цукрового діабету придбав велике значення з початком ери психосоматичної медицини. Більшістю медиків розділялася точка зору про те, що гостра емоційна травма або тривалий психологічний стрес можуть лише виявити латентний діабет, перевівши його в клінічний стан. Мається досить велика література, присвячена аналізу особистісних особливостей хворих діабетом, що виявляються ще до маніфестації захворювання. Крайнім вираженням поглядів про характерологическом своєрідності цих хворих є концепція «специфічної особистості» в психосоматичної школі WCMenninger. Прихильники цієї концепції вказують на той факт, що хворі на цукровий діабет мають особливу особистісної структурою, що відрізняє їх як від хворих з іншими хронічними захворюваннями, так і від здорових людей. R.Alexander вважав, що цукровий діабет характеризується не типом особистості, а типовою конфліктною ситуацією, ядром емоційного конфлікту, які й визначають соматичні особливості при цьому захворюванні. Описувалися такі часто зустрічаються у хворих на діабет риси як егоцентризм, дратівливість, примхливість і нестриманість. Зазначалося також, що «серед хворих на діабет частіше, ніж у середньому населенні, зустрічаються люди інтелігентні й енергійні».Подібна категоричність не відображає реальної ситуації, однак є численні свідчення на користь існування певних характерологічних та особистісних особливостей хворих на діабет. До них найчастіше відносять поєднання шизоїдних рис характеру з «параноїдального готовністю» (S.Elhardt), властиву дітям ще до хвороби явну чи приховану тривожність, занепокоєння, риси нервозності. Дуже типовим, з погляду H.Bruch для недужих діабет дітей, є обсесивно-компульсивні якості. Крім того, багато дослідників відзначали, що діти, які страждають на цукровий діабет, до захворювання відрізняються підвищеною сумлінністю, серйозністю, відсутністю дитячої безтурботності (SAndersova). У них часто відзначаються порушення контактів з дорослими, конфлікти з родичами. M.BIeuler, в цілому заперечуючи особливий тип особистості, схильної до цукрового діабету, відзначав, що «ці діти і підлітки виглядають як чутливі, замкнуті, важкі для розуміння шизоїди», в той час як «захворюють в зрілому віці відрізняються рисами циклоїдну і синтонности ».Психічні прояви гіпоглікемічного стану при цукровому діабеті відносять деліріозні розлади свідомості, Депере-соналізаціонно-дереалізаціонние феномени, галюцинаторно-параноїдні епізоди, ейфорію. К.Jaspers, поряд з перерахованими відзначав «недостатнє осмислення навколишнього, аномальну перцепцию, відчуття спустошеності, підвищену чутливість до шуму, стадіальні зміни в рівні свідомості». Нерідко дослідниками виявлялися різноманітні розлади сприйняття: бляклість або барвистість світовідчування (переважання жовтих і синіх тонів), деякі види метаморфопсії (мікро-, макропсия), гіпнагогіческіе галюцинації, шум у вухах, парестезії, розлад схеми тіла, зміна почуття часу при збереженні критики до пережитому. У сукупності всі ці розлади були згодом названі синдромом Бенедеком.В останні роки з'явилася велика кількість робіт про негативний вплив гіпоглікемії на когнітивну функцію. Вкрай цікавими і важливими представляються описані М. Fabrykant і BLDacella псевдоглікеміческіе реакції при нормальному або підвищеному рівні цукру, які зазвичай зберігалися при введенні вуглеводів.На синдромальному рівні, як правило, виділяють астенічний, астено-іпохондричний, астено-депресивний, обсесивний і істероформние синдроми (Е.В.Елфімова). При цьому наголошується, що на формування психічних розладів впливають тип цукрового діабету, його тривалість і ступінь тяжкості, а початок захворювання у дитячому та підлітковому віці і тривале (більше 8-9 років) перебіг хвороби створюють передумови для патологічного розвитку особистості хворих на діабет. Доведеним можна вважати факт, що частота зустрічальності психопатологічних синдромів у залежить також від типу цукрового діабету. При цукровому діабеті 1 типу (інсулінозалежний) переважно присутній астено-депресивний і істероформние синдроми та істеричний варіант патологічного розвитку особистості, а при цукровому діабеті 2-го типу (інсуліннезалежному) частіше зустрічаються астенічний і астеноіпохондріческій синдроми, а також обсесивний, експлозівний і психосоматичний варіанти патологічного розвитку особистості. Важливе місце серед психічних розладів при цукровому діабеті займають «порушення харчової поведінки» у вигляді анорексії і булімії ..Серед неврологічних захворювань особливе місце займає остеохондроз хребта, зв'язок проявів якого з психологічним станом людини є досить істотною. Вважається, що в механізмі розвитку поразок хребта важливу роль відіграє емоційний стан людини. Страх і тривога здатні приводити до напруги скелетних м'язів і сприяти утворенню м'язового каркаса, який, у свою чергу, може провокувати формування неадекватного рухового стереотипу. У пацієнтів з високим рівнем тривожності і обумовленим їй високим м'язовим тонусом формується поза з напругою м'язів торса, прямий і «задерев'янілість» спиною. З психологічних особливостей хворих виділяються нетерплячість, метушливість, незібраність і, як наслідок, порушення координації рухів. У структурі особистості людини, що захворіла остеохондрозом шийного та поперекового відділів хребта, можуть переважати риси сором'язливості, скромності, боязкості і залежності від авторитетів, що зовні виявляються у формуванні постави. Цікавими виявлення кореляції між порушеннями преднаст-Ройко до м'язових рухам у пацієнтів з остеохондрозом і зниженням здатності до антиципації (вероятностному прогнозуванню) у хворих неврозами, що дозволило Я.Ю.Попелянского говорити про подібність патогенетичних механізмів цих захворювань.Як правило, у хворих з неадекватним руховим стереотипом при остеохондрозі поперекового відділу хребта виявляється ергопатіческій, неврастенічний і тривожний типи реагування на захворювання, при адекватному руховому стереотипі - гармонійний (Е.Г.Менделевіч). При цьому спостерігається два різні шляхи впливу психологічних факторів на перебіг остеохондрозу. Патогенним, з одного боку, виявляється анозогно-зическому-ергопатіческій реакція людини з поведінкою, що демонструє малу значимість проявів хвороби, бажання власними силами впоратися з болями і скутістю, «розробити» руху. З іншого боку, патогенним виявляється перебільшення значимості проявів хвороби з формуванням неадекватного неспокою і тривоги. Серед факторів, що визначають тип психічного реагування на остеохондроз важливим виявляється уявлення про це захворювання, як про важкому стражданні. Відзначається високий рейтинг остеохондрозу як серйозної патології в порівнянні з іншими захворюваннями у пацієнтів з неадекватним руховим стереотипом.

5Біографічні методи в психології(. Ново-гречβιογραφία- життєпис від грецβίος-. Життя,γράφω- пишу) - способи дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Біографічні методи почали розроблятися в першій чверті ХХ століття (Н. А. Рибников, Ш. Бюлер). Сучасні біографічні методи засновані на вивченні особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індивідуального буття. Використання біографічних методів передбачає отримання інформації, джерелом якої є автобіографічні методики (опитувальники, інтерв'ю, спонтанні і спровоковані автобіографії), свідчення очевидців, контент-аналіз щоденників, листів і т. п.Можна відзначити специфічні риси біографічного методу.1) він є історичним за походженням, так як мігрував в психологію з історичних наук. Зв'язок з ними простежується в таких його особливості, як значна ретроспективность, опосередкованість джерелами, прагнення до повноти реконструкції минулого, близькість до мистецтва. Психологічне біографірованіе запозичує деякі конкретні прийоми з джерелознавства. Головне, що сам об'єкт біографічного методу - життєвий шлях - історич за своєю природою. Як в історичних науках, так і в психологічній біографіки основною одиницею аналізу є подія.2) біографічний метод безсумнівно належить до генетичних. У цьому відношенні він аналогічний експериментальному лонгітюдному дослідженню. В силу своєї ретроспективності біографічний метод частково може замінити лонгитюд, коли немає можливості вивчати розвиток безпосередньо рік за роком на тривалому відрізку часу.3) факти життєвого шляху, як правило, не можна відтворити в лабораторних умовах - їх можна тільки реконструювати. Біографічний метод, спрямований на реальний процес життєдіяльності особистості, відрізняється «природністю». Біограф, як і спостерігач, не втручається в хід подій. Біографічні факти можуть розглядатися в якості життєвих показників особистісних структур.4) біографічний метод, що оперує молярними одиницями - подіями, вчинками, обставинами і т.д., - націлений на відкриття «закону» індивідуальності досліджуваного людини, є синтетичним, а разом з тим значною мірою описовим.5) біографічний метод висвітлює не тільки об'єктивну сторону життя, але і переживання у внутрішньому світі, в якому теж є події. У своєму монографічному варіанті метод відрізняється інтимністю. Нерідко спогади, листи, щоденники носять характер сповіді, і тоді особливо потужно працюють суб'єктивні чинники - захисні механізми, вплив мотивів, реакція на дослідника, спотворення пам'яті. Тут високий рівень суб'єктивності, тому гостра проблема валідності, надійності, точності біографічного методу.У плані подолання недоліків методу (втім, відносних: трудомісткість, описовість, суб'єктивні спотворення) мають значення дослідження з психології спогадів, самосвідомості, псіхогнозіса.Подоланню суб'єктивізму в біографічних дослідженнях служить комплексність процедури, тобто використання різних біографічних джерел, конкретних методик. Корисно зіставлення біографічних даних з нормами і типами, отриманими статистично великих вибірках. Об'єктивність біографічного методу підвищується, коли матеріали обговорюються в колі фахівців на свого роду клінічних конференціях, коли паралельно одні й ті ж особи вивчаються різними дослідниками. Вельми необхідні для подальшого розвитку біографічного методу спеціальні методичні експерименти, в яких би порівнювалися пізнавальні можливості різних біографічних методик.Предметом біографічного методу є життєвий шлях людини, в процесі якого формується особистість, відбувається складний процес становлення індивіда, його прилучення до суспільних норм, формування готовності до виконання різних рольових функцій, вироблення індивідуальних цінностей, світогляду, характеру і здібностей людини.Багатомірність біографії людини, що включає в себе сукупність діяльностей і відносин, ролей і функцій, визначає комплексність методу. Для того щоб охопити все це різноманіття і отримати достовірну інформацію, потрібна система конкретних методів.Основними джерелами біографічних даних є:- Офіційні біографічні документи (характеристики, автобіографії та ін.);- Практичні результати діяльності (активність у громадській роботі, успішність у виконанні різних нормативів і завдань тощо);- Автобіографічні дані (автобіографія, біографічна анкета, бесіда)

Збір біографічного матеріалу починається з вивчення офіційних документів особової справи. Основну мету аналізу документації можна визначити як отримання інформації про біографічних даних, стан здоров'я, моральних і індивідуально-психологічних якостях, військово-професійної спрямованості та підготовленості військовослужбовця.Робота з документами допомагає скласти попереднє, але досить цілісне уявлення про випробуваному. Аналіз практичних результатів його діяльності дає можливість отримати інформацію про ступінь сформованості досліджуваних якостей. В автобіографії військовослужбовця необхідно звернути увагу на характер його спілкування з оточуючими, громадську активність, інтереси і схильності, військово-професійну спрямованість. Автобіографія дозволяє простежити цілісну картину життєвого шляху, засновану на спогадах.Одним з основних методів збору інформації є біографічна анкета, яка в досить повному обсязі дозволяє отримати точні дати і об'єктивні факти життя, оцінити спрямованість, схильності, моральні та інші індивідуально-психологічні якості військовослужбовця, визначити їх відповідність змісту професійної діяльності.Розширити і уточнити отриманий матеріал можна в ході індивідуальної бесіди.Біографічні дані, отримані за допомогою різних методів, для полегшення їх подальшого аналізу упорядковуються в хронологічній таблиці.Хронологія Події, факти Характеристика Оцінка періодуВикористовуючи хронологічну таблицю, проводять динамічний аналіз різних форм активності особистості, розвиток її інтересів і схильностей.Якісна обробка всього біографічного матеріалу зводиться до інтерпретації і опису особистості за життєвими показниками, до оцінки її спрямованості, характеру, здібностей, схильностей і т.д. Основним завданням інтерпретації життєвого шляху є встановлення послідовності зародження властивостей і особливостей особистості, їх вираженості, обумовленості тими чи іншими факторами біографії.Варіанти біографічного методу включають: 1) ретроспективний аналіз, тобто опис індивідуальності, проведене постфактум на підставі відомостей, почерпнутих з документальних джерел, 2) тривалі лонгітюдние дослідження, що надають експериментальні дані для біографічного аналізу; 3) каузометріческій аналіз, що встановлює зв'язки між різними подіями життя на підставі власних оцінок випробуваного.1). Традиційний біографічний метод - опис життєвого шляху людини, яке грунтується на різних документальних джерелах - продуктах професійної діяльності, листах, щоденниках, спогадах сучасників і т.д. Ретроспективне відтворення життєвого шляху має ряд переваг перед об'єктивним сьогоднішнім дослідженням: дослідник добре уявляє собі наслідки рішень і вчинків описуваного ним людини, її роль в суспільному житті, знає історичний контекст його розвитку, володіє широкою панорамою подій. Все це сприяє розумінню цілісності описуваної особистості.Разом з тим очевидні і обмеження такого варіанту біографічного методу. Використовуючи документальні дані, дослідник змушений покладатися на те, що зберегло час. Він неминуче стикається з прогалинами в відомостях про тому або іншому періоді в житті даної особистості, з низькою достовірністю деяких фактичних подій і з протиріччями в оцінках і думках сучасників.При реконструкції біографії людини легко переоцінити ступінь наступності в його мотивах і інтересах, його ранню орієнтацію на те, що стає згодом справою його життя. Дуже часто в біографіях при описі дитинства і юності акцентується саме те, що дозволяє вибудувати несуперечливу картину особистості. Наприклад, при описі життєвого шляху Ф. Гальтона, який поклав початок інтелектуальному тестуванню в психології, звертається увага на те, що вже в ранньому дитинстві проблеми розумового розвитку не залишали його байдужим. На доказ цього наводиться один з листів Гальтона до його наставнику. У ньому (цьому листі) Гальтон пише: "Мені 4 роки, і я можу прочитати по-англійськи будь-яку книгу. Я також можу сказати все латинські іменники, прілагателние і активні дієслова і прочитати 52 строчки латинських віршів (Цит. За Малтін МВт, 1990). Таке документальне свідчення саме по собі цікаво як один зі штрихів до портрета Гальтона, але навряд чи на його підставі можна судити про те, в якому віці у Гальтона прокинувся інтерес до вивчення інтелектуальної сфери людини.Важливо також і те, що при біографічному описі дослідник неминуче обмежений тим матеріалом, який є в документах, і якщо навіть фактична сторона подій в них представлена ​​досить повно, то психологічні особливості людини, його внутрішній світ завжди відображені фрагментарно.2). Інший варіант біографічного аналізу індивідуальності -безпосереднє простежування життєвого шляху людини, що передбачає періодичні експериментальні дослідження. Вже кілька десятків років існує напрямок, отримав назву "онтогенетическая психологія". Воно поєднує дослідницькі групи, які проводять лонгітюдние дослідження, що охоплюють значні періоди життя людини. Найбільш тривалим з таких досліджень є Каліфорнійський лонгитюд, що триває вже близько 70 років.Об'єктивні експериментальні дослідження, що проводяться в онтогенетической психології, відрізняються від ретроспективних біографічних описів насамперед тим, що в них вибір психологічних особливостей, які є предметом аналізу, виявляється в повній владі дослідника. Однак, як і в будь-якому психологічному обстеженні людини, що проводиться Ідіографіческім методом, в цих дослідженнях дуже гостро стоїть питання про інтеграцію різноманітних експериментальних даних, про відтворення цілісності індивідуальності. Найчастіше ці дослідження дають корисну інформацію лише про індивідуальні відмінності у віковій динаміці окремих функцій і характеристик.3) Використання реальних вимірів, а не документальних свідчень безсумнівно має свої переваги. Однак тривалість онтогенетичних досліджень, їх соразмерімость з життям експериментатора роблять їх непридатними для вирішення багатьох завданьЯкщо, наприклад, дослідник хоче з'ясувати, які особливості життєвого шляху сучасної молодої людини впливають на його професійний вибір, то підхід, запропонований онтогенетической психологією, йому навряд чи може допомогти. Почавши сьогодні лонгитюдне дослідження немовлят, він через 20 років зможе сказати, що виявиться істотним для професійного вибору, але для вибору людини, становлення якого проходитиме в іншій суспільної ситуації ніж та, в якій живуть сучасні юнаки і дівчата.Розуміння, з одного боку, важливості життєвого шляху для аналізу індивідуальності, а, з іншого, - неможливості, а іноді і недоцільності тривалих досліджень призвело до створення компактних методів, що моделюють життєвий шлях людини.У вітчизняній психології такий спосіб біографічного аналізу отримав назву каузометріческого, тобто встановлює причинно-наслідкові зв'язки. Метою каузометріческого аналізу є відтворення життєвого шляху людини на підставі його власних оцінок і реконструкція "системи причинних і цільових зв'язків між життєвими подіями, властивостями особистості, значущими людьми".В основі каузометріческого аналізу лежать уявлення про те, що розбіжність психологічного та хронологічного (паспортного) віку людини, суб'єктивна оцінка пов'язаності один з одним оцінок минулого і майбутнього, а також значущості очікуваних життєвих подій визначає системоутворюючі властивості особистості (Головаха Є.І., Кронік А .А., 1984).Конкретні методики каузометріческого аналізу різноманітні за формою, але всі вони спрямовані на досягнення однієї і тієї ж мети -допомогти випробуваному найбільш повно реконструювати свій життєвий шлях і оцінити свої життєві перспективи. В якості таких методів можуть бути використані глибинні інтерв'ю, експериментальні методи з елементами проективних технік, ігрові та психотерапевтичні ситуації.Отримана в результаті картина- безсумнівно суб'єктивна. Однак на відміну від суб'єктивності автора традиційних біографій, який може, наприклад, привносити свої мотиви в опис аналізованої їм особистості, суб'єктивність в даному випадку сама має діагностичний характер: те, як людина бачить і оцінює свій життєвий шлях, має не менше значення для його особистісних особливостей, ніж реальні об'єктивні дані.У конфліктології використовується для вивчення причин виникнення конфлікту як вивчення біографічних даних учасників конфлікту.Біографічний методБіографічний метод - метод дослідження особистості, груп людей, що базується на аналізі їх професійного шляху та особистих біографій. Джерелом інформації можуть бути різноманітні документи, резюме, опитувальники, інтерв'ю, тести, спонтанні і спровоковані автобіографії, свідчення очевидців (опитування по службі), вивчення продуктів діяльності.

6Вікова клінічна психологія ізучаетвозрастниеаспекти психологічних розладів:ü вікові особливості психологічних порушень при різних захворюваннях,ü психічний розвиток аномального дитини,ü дитячий аутизм,ü проблема дизонтогенеза і затримки психічного розвитку,ü психологічні аномалії підліткового віку,ü особливості дитячих і підліткових форм патологічного реагування,ü психологічні аспекти психічного інфантилізму,ü психологічні проблеми геріатрії і геронтології.Для формування індивідуально-психологічних якостей людини важливі, як біологічна, так і соціальна складові. Наявність вродженого або набутого дефекту в структурах мозку є причиною недорозвинення або зупинки і регресу в розвитку психіки дитини і дорослої людини, а також поява особистісних аномалій.

Поняття про онтогенезі і дизонтогенезе.Онтогенез (від грецοντογένεση:.Ον- істота іγένεση- походження, народження) - індивідуальний розвиток організму від запліднення (при статевому розмноженні)до смерті.У 1927 р Швальбе вперше вжив термін "дізонтогеній", позначаючи з його допомогою відхилення внутрішньоутробного формування організму від нормального розвитку.Згодом під цим терміном стали розуміти різні форми порушень онтогенезу, включаючи і постнатальний, обмежений тими термінами розвитку, коли морфологічні системи організму ще не досягли зрілості (Ушаков).Прояви патологічного впливу на незрілий мозок різняться в залежності від етіології, локалізації, ступеня поширеності та вираженості ураження, часу його виникнення і тривалості дії, а також соціальних умов, в яких знаходиться хвора дитина.У вітчизняній літературі стосовно дізонтогеній прийнятий термін "аномалії розвиткуОсновними типами психічного дизонтогенеза вважаютьсяØ регресії,Ø ретардаціїØ асинхронії психічного розвитку.Регресія (регрес) - повернення функцій на більш ранній віковий рівень, як тимчасового, функціонального характеру (тимчасова регресія), так і стійкого, пов'язаного з пошкодженням функції (стійка регресія). Так, наприклад, до тимчасової втрати навичок ходьби, охайності може призвести навіть соматичне захворювання в перші роки життя. Прикладом стійкого регресу може бути повернення до автономної мови внаслідок втрати потреб у комунікації, спостережуваної при ранньому дитячому аутизмі Схильність до регресу більш характерна для менш зрілої функції. У той же час регресу можуть бути схильні не тільки функції, що знаходяться в сенситивному періоді, але також і функції, вже достатньою мірою закріплені, що спостерігається при більш грубому патологічному впливі: при шокової психічної травми, при гострому початку шизофренічного процесу.Ретардація - запізнювання або призупинення психічного розвитку. Розрізняють загальну (тотальну) і часткову (парциальную) психічну ретардації. В останньому випадку мова йде про запізнюванні або припинення розвитку окремих психічних функцій, окремих властивостей особистості. Асинхрония,як спотворене, диспропорциональное, дисгармонійний психічний розвиток характеризується вираженим випередженням розвитку одних психічних функцій і властивостей особистості, що формується і значним відставанням темпу і термінів дозрівання інших функцій і властивостей, що стає основою дисгармонической структури особистості і психіки в цілому.

7 Типи реакції на хворобуМожна виділити три головних реакції хворого на своє захворювання: стенічна, астенічна і раціональна.1. При активній позиції хворого до лікування й обстеження говорять про стенічну реакції на хворобу. Є, однак, і негативна сторона цього поводження, тому що хворий може бути слабко здатним до виконання необхідних обмежень стереотипу життя, що накладаються захворювань. 2. При астенічній реакції на захворювання в хворих мається похилість до песимізму і помисливості, але вони відносно легше, ніж хворі зі стенической реакцією, психологічно пристосовуються до захворювання. 3. При раціональному типу реакції має місце реальна оцінкаситуації і раціональний відхід від фрустрації .Ряд авторів (Рейнвальд Н.И., 1969, Степанов А.Д., 1975, Лежепекова Л.Н., Якубов П.Я., 1977) описує типи відносини до хвороби, маючи у виді характер взаємодії, що складається при цьому між лікарем і пацієнтом.На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:характер діагнозу;зміна фізинчної повноцінності і зовнішності;зміна положення в сім’ї, суспільстві;життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;необхідність лікуватись, операції.На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її актуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенічних, тривожних людей дуже важливі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакція особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, "втечі в хворобу" і іпохондричної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.^ Типи особистісної реакції на захворювання (Якубов Б.А.,1982) Подружня реакція. Ця реакція характерна для хворих з розвиненим інтелектом. Вони як би з перших днів захворювання стають «асистентами» лікаря, демонструючи не просте слухняність, але і рідку пунктуальність, увагу, доброзичливість. Вони безмежно довіряють своєму лікуючому лікарю і вдячні йому за допомогу.

^ Спокійна реакція. Така реакція характерна для облич зі стійкими емоційно-вольовими процесами. Вони пунктуальні, адекватно реагують на усі вказівки лікаря, точно виконують лікувально-оздоровчі заходи. Вони не просто спокійні, а навіть представляються «солідними» і «статечними», легко вступають у контакт із медичним персоналом. Можуть іноді не усвідомлювати свою хворобу, що заважає лікарю виявити вплив психіки на хворобу.

^ Неусвідомлювана реакція. Така реакція, маючи патологічну основу, виконує в ряді випадків роль психологічного захисту, і цю форму захисту не завжди варто усувати, особливо при важких захворюваннях з несприятливим результатом.

^ Слідова реакція. Хворі перебувають під владою упереджень, тенденційності. Вони підозрілі. Недовірливі. З працею вступають у контакт із лікуючим лікарем, не додають серйозного значення його вказівкам і радам. У них часто виникає конфлікт із медичним персоналом. Незважаючи на психічне здоров’я, вони демонструють часом так називану «подвійне переорієнтування».

^ Панічна реакція. Хворі перебувають під владою страху, легко навіювані, часто непослідовні, лікуються одночасно в різних лікувальних установах, як би перевіряючи одного лікаря іншим лікарем. Часто лікуються в знахарів. Їхні дії неадекватні, помилкові, характерна афективна нестійкість.

^ Руйнівна реакція. Хворі поводяться адекватно, необережно, ігноруючи усі вказівки лікуючого лікаря. Такі особи не бажають змінювати звичний спосіб життя, професійне навантаження. Це супроводжується відмовленням від прийому лік, від стаціонарного лікування. Наслідку такої реакції бувають часто несприятливими.У типології реагування Н.Д.Лакосиной і Г.К.Ушакова (1976) як критерій, узятого за основу класифікації типів, виділяється система потреб, що фруструються захворюванням: вітальна, суспільно-професійна, етична чи зв’язана з інтимним життям. Інші автори (Бурн Д.Г.,1982) думають, що реакція на хворобу в значній мірі обумовлюється прогнозом захворювання .У будь-якому випадку, з метою подолання самопочуття, що змінилося, і різних проявів хвороби особистістю виробляється комплекс адаптаційних (пристосувальних) прийомів. Е.А.Шевалев (1936) і Щ.В.Кербиков (1971) визначають їхній як реакції адаптації, що можуть бути як компенсаторного (штучне обмеження контактів, підсвідоме маскування симптомів, свідома зміна режиму дня, характеру роботи і т.п.), так і псевдокомпенсаторного характеру (заперечення й ігнорування хвороби). Іншими словами, що занедужало на основі своєї концепції хвороби певним чином змінює звичний спосіб життя, свою трудову діяльність і в цьому відношенні самі різні соматичні захворювання можуть створити однотипні життєві обставини для людини.Р.Баркер (1946) виділяє 5 типів відносини до хвороби: уникання дискомфорту з аутизацією (характерний для пацієнтів з невисоким інтелектом), заміщення з перебуванням нових засобів досягнення життєвих цілей (особи з високим інтелектом), що ігнорують поводження з витисненням визнання дефекту (в осіб із середнім інтелектом, але високим освітнім рівнем), компенсаторне поводження (тенденції агресивного переносу неадекватних переживань на навколишніх і ін.), невротичні реакції.У змісті внутрішньої картини хвороби відбивається не тільки наявна життєва ситуація (ситуація хвороби), але і преморбідні особливості особистості хворого, його характер і темперамент. Преморбідні особливості особистості багато в чому можуть пояснити перевага появи в хворих тих чи інших форм реагування на захворю

8Гіпердинамічний синдромпроявляється, в першу чергу, рухової расторможённостью, непосидючістю та іншими ознаками гіперактивності у поєднанні з порушеннями уваги (іноді він позначається синдромом дефіциту уваги). Характерними проявами даного синдрому є:1. Часто спостережувані неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, дитина корчиться, звивається).2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли від нього це вимагають.3. Легка відволікання на сторонні стимули.4. Нетерплячість (насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі).5. Метушливість (на питання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши їх до кінця).6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов'язані з недостатнім розумінням ілі'нега-нормативним поведінкою).7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншого.9. Не може грати тихо спокійно.10. Болтливость.11. Настирливість (часто заважає іншим, пристає до оточуючих (наприклад втручається в ігри інших дітей).12. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до нього мову.13. Неуважність (часто втрачає веші необхідні в школі і вдома (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).14. Зниження почуття небезпеки (часто здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не озираючись по сторонах).Синдроми страхує типовими для дітей періоду раннього дитинства. Вони являють собою гаму різноманітних за клінічній формі феноменів. Страхи можуть носити диференційований і недиференційований характер, бути нав'язливими, надцінними або маячними за структурою. Специфічними є нічні страхи і страх темряви.До характерних для дітей у період новонародженості, дитинства і раннього дитинства є такі психосоматичні розлади, як (Д.Н. Ісаєв): малюкова колька, аерофагія, зригування, відсутність апетиту (анорексія), перекручення апетиту, жуйка (меріцізм), недостатня прибавка маси тіла або огрядність, запор (констіпація), енкопрез (нетримання калу).

9девіаітное поведінкулюдини можна позначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптівності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від морального і естетичного контролю за власною поведінкою.Фактори ризику девіантної поведінкиБіологічні:наслідки спадковості;вплив природного середовища;порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;вроджені психопатії;мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.Психологічні:акцентуації характеру інфантилізм;підвищений рівень тривожності;різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);задоволення почуття цікавості;потяг до самоствердження;потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.Соціально-економічні:зниження життєвого рівня населення;майнове розшарування суспільства;обмеження соціально схвалених способів заробітку;безробіття;доступність алкоголю та тютюну.Соціально-педагогічні:зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.Соціально-культурні:зниження морально-етичного рівня населення;поширення кримінальної субкультури;руйнування духовних цінностей;наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.Існують загальні причини девіантної поведінки:1. Соціальна нерівність. Це знаходить прояв у низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення, у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у безробітті, інфляції, корупції та ін.2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки проявляється в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, відчуженості особистості. Життя суспільства з ринковою економікою нагадує базар, на якому все продається, усе купується, торгівля робочою силою і тілом є буденною подією. Деградація і падіння цінностей знаходять свій прояв в масовій алкоголізації, бродяжництві, поширенні наркоманії, “продажній любові”, насильстві і правопорушеннях.3. Байдужість навколишнього середовища до проявів девіантної поведінки. Молоді девіанти походять здебільшого з неблагополучних родин.Несприятливі умови життя й виховання в родині, проблеми оволодіння знаннями і пов'язані із цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточуючими і виникаючі на цій основі конфлікти, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, вони, як правило, ведуть до кризи духу, втраті сенсу життя.

Класифікація Для того, щоб оцінити типи девіантної (отклоняющегося) поведінки необхідно представляти від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися. Норма - це явище групової свідомості у вигляді поділюваних групою уявлень і найбільш приватних суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють і, відображаючи, формують його (К.К.Платонов) , Виділяють наступні норми, яким слідують люди: • правові норми • моральні норми • естетичні норми Девіантною поведінкою вважається таке, при якому спостерігаються відхилення хоча б від однієї з громадських норм. Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п'ять типів.

Правові норми оформленіу вигляді зводу законів і мають на увазі покарання при їх порушенні, моральні та естетичні норми не регламентовані стільки строго і при їх недотриманні можливо лише громадський осуд. Окремо в рамках кожної їх вищеперелічених суспільних норм описують норми сексуальної поведінки. Це обумовлено підвищеною значимістю сексуального та статеворольової поведінки людини, а також частотою девіацій і перверсій саме в цій інтимній сфері життєдіяльності людини. При цьому норми сексуальної поведінки регулюються як на рівні права, так і на рівні моральності та естетики. Девіантною поведінкою вважається таке, при якому спостерігаються відхилення хоча б від однієї з громадських норм.Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п'ять типів.Девіантною поведінкою вважається будь за ступенем вираженості, спрямованості або мотивами поведінка, що відхиляється від критеріїв тієї чи іншої суспільної норми. При цьому критерії обумовлюються нормами слідування правовим вказівкам і рег-ламентації (норми законослухняності), моральним і морально-етичним приписам (т.зв. загальнолюдським цінностям), етикету. Деякі з даних норм мають абсолютні і однозначні критерії, розписані в законах і указах, інші - відносні, які передаються з вуст в уста, транслюються у вигляді традицій, вірувань або сімейних, професійних і громадських регламентації.Різновидом злочинного (кримінального) поведінки людини є делннквентное поведінка - поведінка, що відхиляється в крайніх своїх проявах представляє кримінально каране діяння. Відмінності делінквентної від кримінальної поведінки кореняться в тяжкості правопорушень, вираженості антигромадського їх характеру. Правопорушення діляться на злочини і проступки. Суть проступку полягає не тільки в тому, що він не представляє істотної суспільної небезпеки, а й в тому, що відрізняється від злочину мотивами скоєння протиправної дії. Делінквентна поведінка може виявлятися, наприклад, в бешкетництві і бажанні розважитися. Підліток з цікавості і за компанію може кидати з балкона важкі предмети (або їжу) в перехожих, отримуючи задоволення від точності попадання в «жертву». У вигляді пустощі людина може подзвонити в диспетчерську аеропорту і попередити про нібито закладену в літаку бомбу. З метою привернення уваги до власної персони («на спір») молода людина може спробувати залізти на телевізійну вежу або вкрасти у вчителя з сумки записну книжку

Адиктивна поведінка- це одна з форм девіантної (отклоняющегося) поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності, що спрямовано на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій (Ц.П .Короленко, ТАДонскіх).

Під патохарактерологіческім типом девіантної поведінкирозуміється поведінка, обумовлене патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання. До них відносяться т.зв. розлади особистості (психопатії) і явні, і виражені акцентуації характеру. Дисгармоничность рис характеру призводить до того, що змінюється вся структура психічної діяльності людини. У виборі своїх вчинків він часто керується не реалістичними і адекватно зумовленими мотивами, а суттєво зміненими «мотивами психопатичної самоактуалізації». Сутністю даних мотивів є ліквідація особистісного дисонансу, зокрема неузгодженості між ідеальним «Я» і самооцінкою. За даними Л.М.Балабановой, при емоційно-нестійкому розладі особистості (збудливою психопатії) найбільш частим мотивом поведінки є прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня домагань, тенденція до домінування і владарювання, упертість, образливість, нетерпимість до протидії, схильність до самовзвінчіванію і пошукам приводів для розрядки афективної напруги. У осіб з істеричним розладом особистості (істеричної психопатією) мотивами девіантної поведінки виступають, як правило, такі якості, як егоцентризм, жага визнання, завищена самооцінка. Переоцінка своїх реальних можливостей веде до того, що ставляться завдання, відповідні ілюзорною самооцінці, що збігається з ідеальним «Я», але перевищують можливості особистості. Найважливішим мотиваційним механізмів є прагнення до маніпулювання оточуючими і контролю над ними. Оточення розглядається лише як знаряддя, які повинні служити задоволенню потреб даної людини. У індивідів з ананкаст-ними і тривожними (ухиляються) особистісними розладами (психастенической психопатією) патологічна самоактуалізація виражається в збереженні ними звичного стереотипу дій, у відході від перенапруг і стресів, небажаних контактів, у збереженні особистісної незалежності. При зіткненні таких людей з оточуючими, з непосильними завданнями чинності ранимість, м'якості, низької толерантності до стресу вони не отримують позитивного підкріплення, відчувають себе скривдженими, переслідуваними.До патохарактерологіческім девиациям відносять також т.зв. невротичні розвитку особистості - патологічні форми поведінки і реагування, сформовані в процесі неврозогенеза на базі невротичних симптомів і синдромів. Більшою мірою вони представлені обсессивное симптомами в рамках обсессивного розвитку (по Н.Д. Лакосіна). Девіації проявляються у вигляді невротичних навязчивостей і ритуалів, які пронизують всю життєдіяльність людини. Залежно від їх клінічних проявів людина може вибирати способи хворобливого протистояння реальності. Приміром, людина з нав'язливими ритуалами може подовгу і на шкоду своїм планам здійснювати стереотипні дії (відкривати і закривати двері, певну кількість разів пропускати відповідний до зупинки тролейбус), метою яких є зняття стану емоційної напруги і тривоги.До подібному параболезненному патохарактерологічному стану відносять поведінку у вигляді поведінки, заснованого на символізмі і забобонних ритуалах. У подібних випадках вчинки людини залежать від його міфологічного і містичного сприйняття дійсності. Вибір дій будується на основі символічного тлумачення зовнішніх подій. Людина, наприклад, може відмовитися від необхідності зробити який-небудь вчинок (одружуватися, здавати іспит і навіть вийти на вулицю) у зв'язку з «невідповідним розташуванням небесних світил» чи іншими псевдонауковими трактуваннями дійсності і забобонами.

Психопатологічний тип девіантної поведінкигрунтується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами тих чи інших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічно хворого залишаються незрозумілими до тих пір, поки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів. Пацієнт може проявляти отклоняющееся поведінка чинності порушень сприйняття - галюцинацій або ілюзій (наприклад, затикати вуха або до чогось прислухатися, шукати неіснуючий об'єкт, розмовляти з собою), порушень мислення (висловлювати, відстоювати і намагатися добиватися поставлених цілей на основі маревного тлумачення дійсності , активно обмежувати сфери свого спілкування з навколишнім світом в силу нав'язливих ідей і страхів), здійснювати безглузді і зрозумілі вчинки або місяцями не діяти, здійснювати стереотипні чудернацькі руху або надовго застигати в одноманітній позі через порушення вольової активності.Різновидом патохарактерологического, психопатологічного та адиктивної типів девіантної поведінки є саморазрушающее (аутодеструктивних) поведінку. Суть його полягає в тому, що система вчинків людини спрямована не на розвиток і особистісний ріст, і не на гармонійну взаємодію з реальністю, а на деструкцію особистості. Агресія спрямовується на себе (аугоагрес-ся), всередину самої людини, тоді як дійсність розглядається як щось опозиційне, що не дає можливості повноцінного життя і задоволення насущних потреб. Аутоде-струкція проявляється у вигляді суїцидальної поведінки, наркотизації та алкоголізації та деяких інших різновидів девіацій. Мотивами до саморуйнівної поведінки стають адцікціі і нездатність справлятися з буденним життям, патологічні зміни характеру, а також психопатологічні симптоми і синдроми.

Особливим типом відхиляється вважають девіації, зумовлені гіперздібностями людини (К.К.Платонов).Виходять за рамки звичайного, нормального розглядають людину, здібності якого значно і істотно перевищують середньостатистичні здібності. У подібних випадках говорять про прояви обдарованості, таланту, геніальності в якій-небудь одній з діяльностей людини. Відхилення у бік обдарованості в одній області часто супроводжується девіаціями в повсякденному житті. Така людина виявляється часто непристосованим до «побутової, приземленою» життя. Він нездатний правильно розуміти і оцінювати вчинки і поведінку інших людей, виявляється наївним, залежним і непідготовленим до труднощів повсякденного життя. Якщо при делинквентном поведінку спостерігається протиборство у взаємодії з реальністю, при адиктивне - відхід від реальності, при патохарактерологіческом і психопатологическом - хворобливе протистояння, то при поведінці, пов'язаній гиперспособностями - ігнорування реальності. Людина існує в реальності («тут і тепер») і одночасно як би живе у власній реальності, що не розмірковуючи про необхідність «об'єктивної реальності», в якій діють інші оточуючі люди. Він розцінює звичайний світ як щось незначне, несуттєве і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків і поведінки оточуючих, приймає будь-яке відбувається подія відчужено. Вимушені контакти сприймаються людиною гиперспособностями як необов'язкові, тимчасові і не сприймаються як значущі для його особистісного розвитку. Зовні в буденному житті вчинки такої людини можуть носити дивакуватий характер. Приміром, він може не знати як користуються побутовими приладами, як відбуваються звичайні дії. Весь інтерес зосереджений у нього на діяльності, пов'язаної з неординарними здібностями (музичними, математичними, художніми та іншими). Девіантна (відхиляється) поведінка має такі клінічні форми:• агресія• аутоагресія (суїцидальна поведінка)• зловживання речовинами, що викликають стану зміненої психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, тютюнопаління та ін.)• порушення харчової поведінки (переїдання, голодування)• аномалії сексуальної поведінки (девіації і перверсії)• надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», гемблінг, колекціонування, «параноя здоров'я», фанатизм релігійний, спортивний, музичний та ін.)• надцінні психопатологічні захоплення («философическая інтоксикація», сутяжництво і кверулянство, різновиди маній - клептоманія, дромоманія та ін.)• характерологічні і патохарактерологйческіе реакції (емансипації, групування, опозиції та ін.)• комунікативні девіації (аутизация, гіперобщітельность, конформізм, псевдології, нарциссическое поведінку і ін.)• аморальне та аморальну поведінку• неестетичне поведінку

10Деонтологическая модель. Вперше термін «деонтологія» («deontos» - належне, «логотипи» - вчення) ввів англійський філософ Бентам (1748-1832), позначаючи цим поняттям науку про борг, моральної обов'язки, морального досконалості і бездоганності. Деонтологія особливо важлива в тій професійній діяльності, де широко використовуються складні міжособистісні взаємовпливу і відповідальні взаємодії. У медицині це відповідність поведінки лікаря певним етичним нормативам. Це деонтологический рівень медичної етики, або «деонтологічекая модель», яка спирається на принцип «дотримання боргу». Основою деонтології є ставлення до хворого таким чином, яким би в аналогічній ситуації хотілося, щоб ставилися до тебе. Глибоку сутність деонтології лікування розкриває символічне вислів голландського лікаряXVIIв. ван Туль-Псі: «Світячи іншим, згораю сам».Термін «деонтологія» ввів в радянську медичну науку в 40-х роках ХХ ст. Петров для позначення реально існуючої галузі медичної практики - лікарської етики, - яка була «скасована» в Росії після революції 1917 р за її зв'язок з релігійною культурою. Деонтологическая модель лікарської етики - це сукупність «належних» правил (соизмерение, дотримання себе з «належним» і здійснення оцінки дії не тільки за результатами, але і по помислам), відповідних тій чи іншій конкретній галузі медичної практики. Деонтологія включає в себе питання дотримання лікарської таємниці, міри відповідальності за життя і здоров'я хворих, проблеми взаємин у медичному співтоваристві, взаємин з хворими та їхніми родичами. Так, прикладом цієї моделі є правила щодо інтимних зв'язків між лікарем і пацієнтом, розроблені Комітетом з етичних і правових питань при Американської медичної асоціації (JAMA, 1992, № 2):- Інтимні контакти між лікарем і пацієнтом, що у період лікування, аморальні;- Інтимний зв'язок з колишнім пацієнтом може в певних ситуаціях визнаватися неетичною;- Питання про інтимні стосунки між лікарем і пацієнтом слід включити в програму навчання всіх медичних працівників;- Лікарі повинні неодмінно доповідати про порушення лікарської етики своїми колегами.Як видно, характер рекомендацій досить жорсткий, і очевидно, що їх порушення може спричинити за собою дисциплінарні та правові наслідки для лікарів, яких об'єднує дана Асоціація.«Дотримуватися борг» - це означає виконувати певні вимоги. Недолжном вчинок - той, який суперечить вимогам, що пред'являються лікаря з боку медичної спільноти, суспільства, власної волі і розуму. Коли правила поведінки відкриті і точно сформульовані для кожної медичної спеціальності, принцип «дотримання боргу» не визнає виправдань при ухиленні від його виконання. Ідея боргу є визначальним, необхідним і достатнім підставою дій лікаря. Якщо людина здатна діяти за безумовному вимогу «боргу», то така людина відповідає обраної ним професії, якщо ні, то він повинен покинути дане професійне співтовариство.Набори «точно сформульованих правил поведінки» розроблені практично для кожної медичної спеціальності і являють собою перелік і характеристику цих правил за всіма медичними областям. До середини ХХ ст. медична деонтологія стає інтернаціональною - з'являються міжнародні документи, що регламентують поведінку лікаря: Женевська декларація (1948), Міжнародний кодекс медичної етики (Лондон, 1949), Гельсінська декларація (1964), Токійська декларація (1975) та ін.

11Специфічні розлади особистості (f60)

Загальні критерії:Когнітивні розлади.Емоційна нестійкість.Слабкість контролю потягів.Зниження соціальної толерантності.

Параноїдний розлад особистості (F60.0)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Легка образливість, надмірне реагування у фруструючих ситуаціях.Постійна незадоволеність кимось або чимось.Підозрілість і перекручування фактів, тлумачення нейтральних або приятельських дій оточення як ворожих або, презирливих.Невиправдана недовіра друзям, партнерам, уявлення, що його використовують або завдадуть шкоди.Безпідставне войовничо-надцінне відстоювання своїх прав особистості.Невиправдані підозри сексуальної невірності партнера.Відчуття особистісної підвищеної значущості.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування системи ціннісних і індивідуально-значущих орієнтацій — опитувальники значущих пріоритетів.Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності.Зміни емоційно-афективної сфери.Параклінічні методи дослідження — специфічних змін не виявляється

Розлад особистості шизоїдного типу (F60.1)Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Відсутність діяльності доставляє задоволення.Емоційна холодність, відчуженість, сплощена ефективність.Нездатність виявляти щирі почуття стосовно інших людей.Слабка емоційна реакція як на похвалу, так і на критику.Підвищена захопленість фантазіями й інтроспекцією.Перевага індивідуальної діяльності, потреба знаходитися наодинці.Несприятливість соціальних норм і суспільних умовностей.Відсутність близьких друзів або довірчих зв’язків і відсутність потреби до них.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування соціальної перцепції.Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності.Знижена потреба в досягненні при підвищеній або перекрученій мотивації.Зміни емоційно-афективної сфери.Параклінічні методи дослідження: не є специфічними

Дисоціальний розлад особистості (F60.2)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Наявність порушень поведінки з підліткового віку.Виражена, стійка і демонстративна позиція безвідповідальності і зневаги що до соціальних норм і обов’язків.Байдужість до почуттів інших.Нездатність підтримувати взаємовідносини при відсутності труднощів у їхньому становленні.Низька толерантність до фрустрації, низький поріг агресії, включаючи насильство.Схильність обвинувачувати навколишніх або висувати привабливі пояснення своєї поведінці.Нездатність до почуття провини і надбання життєвого досвіду, особливо покарання.Явища соціальної дезадаптації.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування системи ціннісних і особистісно значущих орієнтацій.Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності.Параклінічні методи дослідження — специфічних порушень не виявляється.

Емоційно нестійкий розлад особистості (F60.3)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Висока збудливість і яскравість емоцій при недостатній їхній глибині.Порушення в пізнавальній діяльності при умінні швидко орієнтуватися.Висока жвавість уяви, схильність до вигадок і перебільшень.Підвищена сугестивність.Потреба нових задоволень.Мінімальна спроможність планування.При відносно високому інтелекті — слабка виразність інтелектуальних інтересів, малопродуктивна діяльність.Неможливість довести почату справу до кінця.Спалахи інтенсивного гнівливого афекту, що приводять до насильства.Легка провокованість.Безпідставна критика або зневага до людей.Підвищена самооцінка.Патопсихологічні діагностичні критерії:Зміни емоційно-афективної сфери — знижений поріг реактивності, затримки афекту).Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності:2.1. низька потреба в досягненні при високій мотивації досягнення;2.2. низька спроможність до планування і прогнозування.Високий рівень агресивності вище рівня агресії.Параклінічні методи дослідження: специфічні зміни відсутні

Демонстративний розлад особистості (F60.4)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Демонстративність, театральність.Яскравість, поверховість і лабільність емоційних реакцій.Постійна потреба в увазі до себе, схваленні.Підвищена сугестивність у сполученні з фантазуванням та поверховим мисленням.Неадекватна демонстрація сексуальної привабливості.Підвищена потреба бути фізично привабливим.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності:1.1. підвищена ригідність або підвищена тендітність рівня домагань, різкі розходження рівня домагань у значущих і у незначущих видах діяльності;1.2. підвищена потреба в досягненні при зниженій або перекрученій мотивації досягненняПереваження в предметно-образному коді мислення індивідуально-суб’єктивної або індивідуально-емоційної складової.Параклінічні методи дослідження: специфічних змін не виявляється.

Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості (F60.5)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Надмірна схильність до сумнівів і обережності.Перфекціонізм.Надмірна сумлінність, скрупульозність і неадекватна занепокоєність продуктивністю.Підвищена педантичність і схильність до соціальних умовностей.Необґрунтовані наполегливі вимоги того, щоб інші усі робили в точності як і він самий, або нерозсудливе небажання дозволяти виконати що-небудь іншим людям.Поява наполегливих і небажаних думок і потягів, що можуть набувати характеру нав’язливостей і ритуалів.Патопсихологічні діагностичні критерії:Зміна цільової і мотиваційної структури діяльності: висока потреба в досягненні при середній мотивації досягнень.Тип сполучень рівнів ситуативної тривожності і особистісної тривоги: показники рівня тривоги і тривожності проективних методик.Параклінічні методи дослідження: не є специфічними для даної патології.

Тривожний розлад особистості (F60.6)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Гіперчутливість до відкидання їх іншими.Постійне загальне почуття напруженості і важкі передчуття.Наявність уявлень про свою соціальну нездатність, особистісну непривабливість і приниженість.Підвищена занепокоєність критикою на свою адресу.Небажання вступати у взаємовідносини без гарантій сподобатись.Обмеженість життєвого укладу через потребу у фізичній безпеці.Бажання уникнути соціальної або професійної активності.Відсутність близьких друзів, крім близьких і родичів.Надмірна обумовлена страхом сказати щось невідповідне та дурне.Побоювання потрапити в безглузде становище, почервоніти, виявити ознаки тривоги тощо.Перебільшення потенційних труднощів, фізичної небезпеки або ризику, роблячи що-небудь просте, але що виходить за рамки звичайних занять.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення мотиваційної структури діяльності: високий рівень домагань у сполученні з заниженою самооцінкою в значущих видах діяльності і низький або адекватний у сполученні з низькою самооцінкою в незначущих видах діяльності.Зміни емоційно-афективної сфери:2.1. рівень особистісної тривоги вище рівня реактивної тривожності;2.2. низький поріг емоційної реактивності в значущих видах діяльності і середній — у незначущих.Параклінічні методи дослідження діагностичного значення не мають.

Залежний розлад особистості (F60.7)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Перекладання на інших прийняття важливих рішень.Підпорядкування власних потреб потребам інших людей і неадекватна податливість їхнім бажанням.Небажання пред’являти навіть розумні вимоги людям, від яких індивідуум знаходиться в залежності.Почуття незручності або безпорадності на самоті через надмірний страх нездатності до самостійного життя.Страх бути покинутим особою, із якою є тісний зв’язок.Обмежена спроможність приймати повсякденні рішення без посилених рад і підбадьорення з боку інших осіб.Уявлення про себе як про безпомічну, некомпетентну людину.Добровільне виконання неприємних і принизливих справ, щоб бути улюбленим (ою).Легка уразливість.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності:1.1. низька потреба в досягненні, низька мотивація досягнення;1.2. низька і імпунитивна фрустраційна толерантність, особливо в его-блокінгових ситуаціях.Рівень соціальної перцепції низький, соціальної ідентифікації середній або низький.Параклінічні методи дослідження специфічного діагностичного значення не мають.

Інші специфічні і неуточнені розлади особистості (F60.8)

Клінічні діагностичні критерії:Задовольняються загальні критерії.Також можуть бути інші прояви, заважаючи соціальної, трудової, сімейної адаптації.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування системи ціннісних і індивідуально-смислових орієнтувань.Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності:2.1. підвищена ригідність або підвищена чуттєвість рівня домагань, різкі розходження рівня домагань у значущих і в незначущих видах діяльності;2.2. підвищена потреба в досягненні при зниженій або перекрученій мотивації досягнення.Переважання в предметно-образному коді мислення індивідуально-суб’єктивної або індивідуально-емоційної складової.Параклінічні методи дослідження: відсутність яких-небудь змін.

Наступні рубрики: змішані та інші розлади (F61), хронічні зміни особистості, що не пов’язані з ушкодженням та захворюванням мозку (F62), розлади навичок та потягів (F63) за діагностичними критеріями відповідаютьF60.4.

РОЗЛАДИ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ (F64)

Клінічні діагностичні критерії:Прагнення, що відзначається з раннього дитинства, належати до протилежної статі.Наявність особливостей особистості, характерних для протилежної статі.Статева поведінка, протилежна наявній анатомічній статі.Використання одягу протилежної статі.Бажання позбутися наявних статевих ознак.Гетеросексуальний характер статевого потягу, що має, з урахуванням статевих ознак, гомосексуальну спрямованість.Надійна переконаність у тому, що він є особою протилежної статі, але що має невідповідну цій статі тілесну оболонку.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування системи ціннісних і індивідуально-значеннєвих орієнтацій в областях, пов’язаних із статеворолевою поведінкою.Підвищена напруженість у сфері соціального функціонування: високий рівень реактивної тривожності при середньому рівні особистісної тривоги.Параклінічні методи дослідження діагностичного значення не мають.

РОЗЛАДИ СЕКСУАЛЬНОЇ ПЕРЕВАГИ (F65)Клінічні діагностичні критерії:Найбільш значним джерелом сексуальної стимуляції або необхідним для задовільної сексуальної відповіді є певний предмет або об’єкт, вдягання одягу протилежного статі, демонстрація своїх статевих органів, спостереження за людьми, що займаються сексом, сексуальні дії з дітьми, заподіяння болю і приниження партнеру.Хворобливий еквівалент символізує сексуального партнера і є не тільки достатнім для досягнення сексуального збудження і задоволення, але і кращим для цієї цілі.Ритуальні дії є настільки непереборними і неприйнятними, що перешкоджають здійсненню статевого акта і спричиняють страждання у самого індивіда.Сексуальна поведінка має характер примусової і прогресуючої.Хворобливі схильності можуть виявлятися тільки в періоди емоційного стресу або кризи, перемежаючись із тривалими періодами без подібної поведінки.Патопсихологічні діагностичні критерії:Порушення або перекручування системи індивідуально-смислових орієнтацій.Зміни цільової і мотиваційної структури діяльності.Підвищена напруженість у сфері соціального функціонування.Параклінічні методи дослідження діагностичного значення не мають.