Городяненко
2.4. Соціальні зміни і соціальні процеси
У соціальній сфері не існує незмінних об'єктів і суб'єктів. Тому явища суспільного життя слід розглядати не тільки в статичному стані, а насамперед у динаміці, завдяки якій виникають (зникають), нагромаджуються, трансформуються різноманітні їх якості.
Сутність соціальних змін
Важливою умовою функціонування соціальних систем є постійні виникнення, зміни, зникнення їх елементів, зв'язків між ними, тобто соціальна динаміка. їй, як і соціальній статиці, багато уваги приділяв у своїх дослідженнях О. Конт. Ідеї динамізму соціальних процесів сповідував і Г. Спенсер, який сформулював ключові положення еволюціонізму як методологічного фундаменту соціології. Аналізом динаміки суспільного розвитку переймався К. Маркс, створивши теорію суспільної формації, у межах якої виокремив етапи послідовного розвитку суспільства.
У середині XX ст. на зміну панівним у західній соціології ідеям стабільності й непорушності існуючого порядку прийшли ідеї про необхідність фундаментальних соціальних змін у суспільстві (Г. Беккер, У. Мур, Н. Смелзер та ін.). Якщо у функціоналізмі соціальні зміни ототожнювалися з адаптацією, то його опонентами вони розглядались як реформістська перебудова.
Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціології вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соціальний прогрес», яке характеризувало лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Однак ці поняття («соціальні зміни», «соціальний прогрес») не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі, але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оцінного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості.
Соціальні зміни — перетворення, що відбуваються протягом певного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.
Вони означають перехід соціального об'єкта з одного стану в інший, суттєву трансформацію соціальної організації, соціального інституту, урізноманітнення соціальних форм, виникнення нових явищ, структур, характеристик у соціальних системах і підсистемах.
Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Крім того, соціальні зміни класифікують на еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін. Системну класифікацію соціальних змін за різними критеріями подано на рис. 2.6.
Рис. 2.6. Види соціальних змін
Типологічна різноманітність соціальних змін, різноспрямованість дослідницьких пошуків спричинилися до формування багатьох теорій соціальних змін.
Еволюціоністська теорія соціальних змін. Її автори (Ч. Дарвін, О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм) виходили з того, що суспільство розвивається по висхідній лінії від нижчих форм до вищих, і цей рух є постійним і незворотним. Вони розглядали соціальні зміни як лінійний розвиток, вважаючи, що всі суспільства, культури розвиваються за одним сценарієм і долають єдиний шлях від менш розвинутого стану до більш розвинутого. А існуючі примітивні суспільства демонструють, яким було розвинуте суспільство в минулому, а розвинуте суспільство демонструє, якими стануть примітивні суспільства в майбутньому.
Теорії класичного еволюціонізму неодноразово піддавались обґрунтованій критиці, в якій йшлося про те, що багато історичних подій мають обмежений та випадковий характер, а різноманітність людських популяцій (племен, культур, цивілізацій) не дає змоги стверджувати про єдиний еволюційний процес. Крім того, зростаюча конфліктогенність соціальних систем не відповідає еволюційним поглядам на зміни; відомі в історії людства випадки занепаду, загибелі держав, етносів, цивілізацій перекреслюють твердження про єдиний еволюційний сценарій. Еволюціоністський постулат про послідовність розвитку піддається сумніву, оскільки в розвитку деяких суспільств одні історичні стадії були пропущеними, інші — долались особливо швидко. Наприклад, більшість європейських країн обминули стадію рабства; неможливо ототожнювати еволюцію з прогресом, адже нерідко суспільство в результаті соціальних змін виявлялось в кризовому стані, деградувало.
Неоеволюціонізм. У середині XX ст. соціологічний еволюціонізм знову стає популярним серед соціологів. Неоеволюціоністи Г. та Дж. Ленскі, Л. Байт, Дж. Стюарт, Т. Парсонс та ін. стверджували, що кожна культура, суспільство, крім загальних тенденцій, мають свою логіку еволюційного розвитку, а еволюційні зміни відбуваються не однолінійно і рівномірно, а багатолінійно і стрибкоподібно. Неоеволюціоністи відмовились від аналогій еволюційних змін з прогресом, свою увагу спрямовували на причинний механізм соціальних змін, формулюючи міркування в імовірнісній формі.
Теорії циклічних змін. Соціальна циклічність є повторенням подій, тенденцій минулого з новими кількісними і якісними елементами. Автор теорії циклічного розвитку націй (Дж. Віко) стверджував, що кожен народ долає три етапи, що постійно відтворюються: епоху богів (дитинство), героїв (юність), людей (зрілість, вища точка цивілізації). Кожен цикл завершується загальною кризою і розпадом суспільства. Російський філософ і соціолог Микола Якович Данилевський (1822— 1885) в історії людства виокремив локальні «культурно-історичні типи» (цивілізації), які, подібно до біологічних організмів, долають стадії зародження, змужніння, старіння та загибелі.
Сучасні вчені вважають, що соціальні зміни є результатом не тільки природного процесу розвитку, але і творчої, усвідомленої, цілеспрямованої діяльності людини.
Соціокультурні теорії. Зосереджені вони на соціальних змінах у соціокультурній сфері: світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох. їх вважають найфундаментальнішими, такими, що визначають усі інші зміни у суспільстві. Серед них своєю ґрунтовністю виділяється теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.
Індустріально-технологічні теорії соціальних змін. їх представники інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва. Індустріальну (промислову) технологію розглядають як фундамент, на якому відбуваються зміни, і як головне джерело їх. До цієї групи відносять теорії «стадії, економічного росту» (І. Ростоу), «єдиного індустріального суспільства» (Р. Арон), «постіндустріального суспільства» (Д. Белл, 3. Бжезинський, А. Турен), «кінця ідеологічної ери» (Д. Белл, М. Ліпсет).
Соціально-економічні теорії соціальних змін. Найпоширенішою серед них є марксизм. З його точки зору (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток, точніше діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.
За характером перебігу виокремлюють такі різновиди соціальних змін:
а) функціональні зміни. У соціальних системах вони мають адаптивний характер: пристосування до мінливих умов навколишнього середовища та внутрішніх потреб соціальної системи;
б) реформи. Цей різновид соціальних змін означає перетворення певної сфери суспільного життя або всієї соціальної системи. Реформи не призводять до масового насилля, динамічного оновлення політичних еліт, соціальної структури та ціннісних орієнтацій, а передбачають поступові, еволюційні зміни соціальних інститутів, сфер життєдіяльності, соціальної системи загалом. Вони, як правило, ініціюються «згори» (законодавчі акти) і спрямовані на вдосконалення системи без її якісних змін;
в) соціальні революції. Суть їх полягає у фундаментальних соціально-економічних і політичних змінах, що відбуваються із застосуванням сили. Революція — це переворот «знизу», вона змітає правлячу еліту, нездатну управляти суспільством, створює нові політичну і соціальну структури, політичні, економічні та соціальні відносини, залучає до політичної діяльності широкі народні маси, мобілізує людей на соціальну творчість. Під час революції соціальні зміни набувають небачених темпів і глибини, супроводжуючись базовими перетвореннями в соціально-класовій структурі суспільства, цінностях, поведінці людей. К. Маркс назвав революції «локомотивами історії».
Широкомасштабні революції, як правило, призводять до громадянських війн, загибелі багатьох людей. Часто вони не закінчуються тим, про що мріяли революціонери. Тому багато дослідників революцію вважають катастрофою для країни, її народу. П. Сорокін вважав, що революція є гіршим способом соціальних досягнень. Революційними називають і швидкі, радикальні зміни в окремих сферах (підсистемах) суспільства, наприклад радикальні зміни в економіці, освіті; епохальні науково-технічні відкриття (науково-технічна революція) та ін.;
г) соціальна модернізація. Так називають прогресивні соціальні зміни, в результаті яких соціальна система (підсистема) поліпшує параметри свого функціонування. Наприклад, процес перетворення традиційного суспільства на індустріальне, досягнення певних світових стандартів. З огляду на сферу, в якій вона відбувається, виокремлюють економічну, політичну, соціальну, культурну модернізації;
ґ) соціальна трансформація. Цей різновид соціальних змін охоплює як цілеспрямовані, так і хаотичні перетворення в суспільстві;
д) соціальна криза. Цим поняттям позначають перехідний етап соціальної системи, що передбачає радикальні зміни для розв'язання гострих соціальних проблем.
Для прогнозування, управління соціальними змінами важливо знати причини їх виникнення.