Пшеничнюк

Соц. статуси та соц. ролі особистості

Людина як соц. істота взаємодіє з різними соц. групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його стано­вища в кожній з груп та його функціон. можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соц. статус" і "соц. роль".

Соц. статус особистості - це місце в соц. структурі групи чи суспільства. Соц. статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях.

Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, канд. наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором.

Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соц. оточення, модель поведінки.

Усі соц. статуси можна розділити на 2 осн. типи:

- приписані, вроджені;

- набуті, досягнуті.

Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість до­сягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.

Розрізняють також соц. і особистий статуси.

Соц. статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соц. групи (про­фесії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

Особистий статус - це місце індивіда в малій соц. групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

Із соц. статусом тісно пов'язана соц. роль, іноді її називають динамічним аспектом статусу.

Соц. роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соц. статус.

Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.

Виконання соц. ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.

Соц. ролям людина навчається в процесі соціалі­зації.

Рольове навчання має дві мети:

• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі.

Людина є носієм різних соц. ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними.

Множинність соц. ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

Рольові конфлікти зводять до двох типів:

• міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соц. ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;

• внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соц. груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутр. напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутр. стресу.

Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максим. поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі.

У соц. ролі поєднуються особа й суспільство, соц. ролі перетворюються на індивід. поведінку, а індивід. риси перетворюються на відповідність вимогам соц. норм.

Соц. статус і соц. роль особистості

Поняття «соц. статус» спочатку відображало правове положення юр. особи. У наук. вжи­ток його запровадив М. Вебер, в працях якого статус, клас і влада є гол. вимірами соц. стратифі­кації і визначають місце та роль особистості в системі соц. зв'язків.

Статус він трактував як сусп. визнання у формі позитивних чи негат. привілеїв.

У суч. розумінні це поняття охоплює узагаль­нюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матер. становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демограф. або етн. груп (націо­нальність, релігійність, вік, сім. становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон назвав «статусним набором».

Соц. статус особистості — позиція особистості в соц. системі, пов'язана з належністю до певної соц. групи, спільноти, сукупність її соц. ролей та якість і ступінь їх вико­нання.

Соц. статус людини має субстанціональний (який можна конкретно визначити: стать, вік, національ­ність, культурне і соц. походження, освіта, профе­сія, володіння мовою як комунікат. системою) і ре­лятивний (відносний, який характеризує становище у соц. системах у термінах соц. ситуативної нерівності — відносини між керівниками і підлеглими) виміри.

Соц. статуси поділяють на привласнені — отри­мані незалежно від суб'єкта, найчастіше від наро­дження (раса, стать, вік, національність)

і досягнуті — надбані зусиллями індивіда (сімейне становище, профе­сійно-кваліфікац. рівень тощо), а також інтег­ральний та допоміжні.

Характеристики статусу історично та етнографічно змінні:

на певних етапах розвитку людства ними були фіз. сила, вік, ступінь аристократизму,

у суч. суспільстві — професія, розмір доходу, рівень освіти, етн. належність тощо.

Соц.-ек. аспект статусу відобража­ється у життєвих стилях людей.

Наприклад, в англо­мовному суспільстві можна розрізнити типові життєві стилі багатих людей, представників сер. класу і бідноти.

Рольовий аспект статусу виявляється в уза­гальненні ним багатьох соц. ролей (стійких шаб­лонів поведінки, дій, думок і почуттів людей).

Соц. роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соц. статусом, яка не викликає негативної реакції соц. середовища.

Людина в сусп. житті виконує кілька соц. ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір».

Соц. ролі можуть бути закріплені формально (законом чи іншим прав. ак­том) або мати неформальний характер (мор. норми поведінки в певному суспільстві).

Одним із перших систематизував соц. ролі Т. Парсонс, виокремивши такі їх характеристики:

— емоційність (одна роль вимагає емоц. стрима­ності, інша — цілковитої розкутості);

— спосіб набуття (одні ролі органічно притаманні особистості, інші вона виборює);

— масштабність (сформульовані і суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­ними правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або заг. благо).

Рольова поведінка вибудовується за певним шабло­ном, будучи обмеженою щодо свободи дій. Конкретні виміри мають ролі батьків, офіцера, пасажира, однак не можлива роль людини взагалі. Соц. ролі мають нормативний характер, тобто їх виконавці повинні ре­алізувати певні норми поведінки. Так, покупець має право розглядати товар, не погоджуватися із ціною, але не може піти з ним, не розплатившись.

Соц. роль пов'язана із соц. позицією особистості — місцем особистості у системі соц. відносин.

Для пізнання її важливі такі поняття, як сег­менти позиції — сукупності соц. зв'язків; рольо­ві очікування — соц. норми, орієнтовані на особис­тість як представника певної ролі; рольові партнери — агенти рольових очікувань; рольові приписи — внут­р. контроль над рольовою діяльністю.

Ролі неод­норідні, вони можуть бути обумовлені постійними і змінними характеристиками людини (чоловік, батько, покупець, пацієнт тощо), існувати незалежно від суб'єкта (стать, вік, національність) або засвоюватись ним (професія, освіта).

7.3. Соц. Статус і соц. Ролі особистості

Розрізняють статуси соц. і особистий.

Соц. статус - це становище індивіда (або групи людей) у системі соц. зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соц. спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються –

# стать, ♦ етнічна приналежність, ♦ соц. походження,

а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям - * освіта, * професія, * доходи тощо.

Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Соц. статус		Особистий статус
становище індивіда в суспільстві у відповідності з його статтю, віком, поход­женням, освітою, власністю, сім. ста­ном тощо		становище індивіда в малій групі (сім'я, частина труд., навч. колективу тощо), яке визнача­ється становленням до нього оточу­ючих людей
Приписаний	Здобутий	наприклад, працівник: працелюбний, відповідальний, ініціативний, комунікативний, компетентний, старанний; начальник: справедливий, добродушний, вимогливий, уважний, стриманий, наполегливий
одержаний незалежно від бажання волі й зусиль самого індивіда наприклад, стать, національність, раса, успадкований титул та ін.	одержаний завдяки волі й зусиль самого індивіда наприклад, освіта, кваліфікація, посада, почесне звання та ін.

Будь-яку людину можна охарактеризувати за допомогою певного статусного набору - це сукупність усіх статусів, що має дана людина.

Але її положення у суспільстві визначає, так званий, гол. статус.

Увага! Головним є статус, котрий визначає стиль життя людини коло її спілкування, манеру вдягатися тощо

Якщо соц. статус визначає місце індивіда в суспільстві, то особистий - його позицію в середовищі безпосередньо оточуючих його людей.

Особистий статус - це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до нього оточуючі.

У соціології використовуються також поняття соц. позиція та соц. престиж: (франц. - авторитет, престиж:).

Поняття "соц. позиція" відображає усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти, інтереси і цінності якої людина розцінює як свої власні та прагне реалізувати їх у своїй діяльності. Важливо розуміти, що люди, котрі об'єктивно за своїм походженням або належністю є членами однієї спільноти, можуть ототожнювати себе з іншою, свідомо відстоювати її інтереси. Самосвідомість людини як суб'єкт. чинник формування її соц. позиції, як правило, відбиває складну сукупність соц. зв'язків і відносин, складність соц. структури суспільства.

У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соц. групи, належних до них людей за статусними ознаками та вибудовує їх ієрархію.

Співвідносна оцінка, яку дає суспільство статусу особи або соц. групи, називається соц. престижем.

Соц. престиж тісно зв'язаний у сусп. свідомості із престижем професії. Останній є відображенням у сусп. свідомості відносної цінності різних видів діяльності, професій з огляду на відповідні їм рівень оплати, складність праці, рівень відповідальності виконавця, необхідний рівень фахової освіти. Оцінки престижності є дієвим регулятором поведінки членів суспільства, вони у значній мірі визначають структуру профес. зайнятості, різні види соц. мобільності, перебіг ін. процесів у суспільстві.

В емпіричних соціолог. дослідженнях престижність позиції визначається за допомогою таких індикаторів, як

рівень освіти, престиж професії та рівень доходів (добробуту).

Визначений на основі досліджень інтегральний показник називають соц.-ек. індексом позиції (узагальненим статусом).

Інтеграція особистості до соц. середовища забезпечується не лише шляхом обіймання статусної позиції, а й засвоєнням особистістю відповідних соц. ролей. Виконуючи соц. ролі, людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соц. груп.

У суч. суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, • студента, • громадянина держави, • сина, • члена спорт. команди, • клієнта, • покупця та інші.

Уся сукупність соц. ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей.

Набір ролей визначається її соц. положенням у конкретній соц. структурі - демографічній, сім.-родовій, ек., профес., політ. тощо.

Соц. ролі - це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються у залежності від соц. статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина),

то соц. роль - функція, яка виконується нею в даній позиції.

Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.д.).

Ам. антрополог Р.Лінтон вважає соціальну роль динамічним аспектом соц. статусу особистості.

Ще давні римляни говорили: "Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику".

Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соц. ролей втілюються у конкретні соц. норми (правило, взірець, керівне начало).

Таким чином, у нормативній структурі ролі виділяють 4 конструктивні елементи:

описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;

припис ~ вимоги щодо виконання ролі;

оцінка виконання або невиконання припису;

санкція - позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог.

Соц. роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу особистості, її розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелект. та психолог. напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі -від активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого, пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями ін. людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для подальшого самовдосконалення особистості.

Якщо рольові вимоги не відповідають внутр. потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, як це показав ще З.Фрейд, спрацьовують захисні психолог. механізми - людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривоги, провини, постійної психолог. напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.

Так, наприклад, людині зі статусом батька "слід" любити свою дитину, турбуватися про її матер. забезпечення, добре виховання, всебічний розвиток і т.д. якщо ж замість цього батько проявляє байдужість до паростка, достатку сім'ї, вдається до пияцтва і власних задоволень, а все виховання зводиться до грубого окрику, "даванню реміння" то вочевидь, що статусна роль не виконується

Р.Лінтон дослідив рольовий конфлікт, що пов'язаний з маргінальним (перехідним) статусом особистості. Вважається, що пересічній людині важко дається одночасне виконання різноманітних ролей, вона виконує їх по черзі. Статусно-рольовий конфлікт виникає також у наслідок того, що оточення висуває несумісні, часом протилежні за змістом вимоги до виконання різних ролей однією людиною.

Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних ролей, змінюють структуру особистості.

Соц. статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні властивостей особистості, зі зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.

Соц. статус особи Соц. статус особи - це певне місце людини, особи в сусп. ієрархії, обумовлене її походженням, професією, ві­ком, статтю, сім. становищем.

У статусі фактично фіксується той набір конкретних дій, що їх здійснює людина в конкретних ви­дах взаємодії і тих умовах, правах, що надаються для здійснення діяльності. Та через те, що кожна людина охоплена не одним соц. зв'язком і здійснює різні соц. функції має і одночасно багато соц. статусів. Так, суч. людина може мати одночас­но статуси людини, громадянина будь-якої держави, студента, члена сім'ї, члена якоїсь неформальної групи, члена політ. партії тощо. Відрізняють пропоновані або природні статуси (національність, соц. походження, місце народження) і набуті або досягнуті статуси (освіта, професія, кваліфікація тощо).

Ієрархія соц. статусів фіксується поняттям престижу, що відобра­жає значущість у суспільстві або соц. спільності, верстві, групі людей, які займають ту чи іншу позицію. Престижним може бути професія, посада, види діяльності та ін. В суч. умовах в Україні зростає престиж комерц. діяльності, тоді як престиж професії інженера, лікаря, вчителя дещо знижується, падає і престиж самої вищої освіти, що може в майб. пагубно відбитись на розвитку суспільства. Престиж виступає збудником бажань, намірів, дій людини, а престиж оцінки — регуляторами поведінки людей, що визначають профес. зайнятість, соц. переміщення, струк­туру споживання тощо. Вся сукупність соц. статусів, якими володіє конкретна, людина, істотно впливає і на її особистий статус, що характери­зує становище людини в первинному осередку суспільства залежно від того, як приоцінюється людина. Проте в особистому статусі знаходимо відбиток і сугубо особистих рис конкретної людини, її авторитет, тобто ступінь виз­нання спільністю людей особистих і ділових якостей. В межах будь-якого соц. статуса людина може себе реалізувати: може проявити з пози­т. боку в будь-якій соц. діяльності (двірника, інженера, педагога тощо) і може проявити з негат. боку, в негат. діяльності тощо.

Складова основа соц. мобільності є можливість змінити свій соц. статус, дозволяє людині найповніше реалізувати багатоманітні здібності. В цивіліз. країнах велике значення надається охороні і розширенню прав людини і громадянина, то­му що вони створюють умови для переміщення по соц. гра­дації (від селянина до президента). Проте багато людей відмовля­ються від максим. самореалізації заради престижного становища в суспільстві тощо.

Теорії ролей соціології сформульовано ряд теорій особи. В основі одних доктрин теорії лежить упев­неність, що самореалізація людини можлива лише через державу. Природ­но, сильна держава — благо для громадян. А все що сприяє зміцненню держави, відповідає інтересам суспільства людей, які населяють державу і є реальним гарантом свободи. Така позиція у відносинах особи і держави бе­ре початок ще з філософа Демокріта, який проголошував, що в державі є спільне благо і справедливість. Інтереси держави — понад усе. Та й найви­разніше висловився Георг Гегель, який вважав, що особа вільна тому, що держава є вшцою формою і втіленням свободи. Таку ж філософ. основу про особистість і її роль в суспільстві мають і погляди Нікколо Макіавеллі, який вважав зміцнення держави, і владу втіленням розумного в людському.

В ряді соціолог. концепцій вживається поняття соц. роль. Ши­роко використовується поняття роль, соц. роль в соц. антропо­логії (Рант Лінтон, Броніслав Малиновський, Альфред Радкліфф-Браун), в теорії малих груп (Уільям Томас, Флоріан Знанецький, Чарльз Кулі та ін.),

в соц. психології (Том Шібутані, Еміль Зандлер), в теоріях сер. рівня (Роберт Мертон), в теорії міжособових відносин (Карл Ріцлер, Макс Шеллер), в соціометрії (Ян Морено), в теорії соціалізації (Зігмунд Фрейд, Толкотт Парсонс). Прихильники теорій ролей виходять з того, що особа є функція від тієї сукупності соц. ролей, які виконують індивід у сус­пільстві, а, отже, соц. роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда і суспільства. Зв'язок і взаємодія між людьми встановлю­ються тому, що люди в процесі задоволення індивід. потреб залежать один від одного.

Соц. зв'язки між людьми утворюються на основі реалізації ними соц. функцій, що ставлять своєрідні доручення на реалізацію певного роду занять у сусп. відносинах (функція вчителя, інженера, батька, сина та ін.). Виконувані функції характеризують становище людей в соц. структурі суспільства. Так, осн. функція студента полягає в тому, щоб освоювати профес. і загальногромад. культуру.

Крім того, студент — людина, а, отже, може допомагати тим, хто за віком або через хворобу втратив сили або здатність трудитися.

Важливе і те, що про соц. функції судять не тому, що людина має робити, а по тому, які наслідки для інших людей і для суспільства мають дії. Якщо ж людина виконує функції всупереч її здібностям, намаганням, тобто, робить все протилежне, то це уже є дисфункція.

Для реалізації конкретних соц. функцій на людину покла­даються суспільством або державою певні обов'язки і надаються певні права та ін. Поняття ролі стосується таких ситуацій взаємодії соц., коли регулярно і тривалий період відтворюються певні сте­реотипи поведінки.

Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях; отже, роль є лише окремо взятий аспект цілісної поведінки. З понят­тям ролі тісно зв'язані такі поняття, як інституціаналізовані ролеві чекання (аспектації), ролевий конфлікт, ролева напруженість, роле­вий набір, адаптація до ролі та ін.

Роль визначається як нормативно регулюча на основі загальноприйнятих цінностей поведінка, невід'ємний компонент соц. структури.

Соц. роль Досить певною поведінківською характеристикою особи є соц. роль, що відображає динамічний аспект соц. статусу.

Часто слово роль вв'язується з театр. дійством. У реальному житті людина — одночасно і актор, і автор життєвої п'єси, що називають Долею.

Та роль їй доводиться і писати, і грати, виходячи з відносин до неї ви­мог, що складаються в суспільстві. Ролеві вимоги закріпляються в рекомендаціях, порадах, правилах, положеннях закону і моралі. Ще Уільям Шекспір писав, що «весь світ — театр, в ньому жінки, чолові­ки — всі актори.

У них є виходи і входи, і кожний не одну грає роль». Особисте суб'єктивне тут може проявлятись тільки в методі, способі виконання ролевих розпоряджень, передумови яких не мають зна­чення. Але ж люди — і автори, і діючі особи їх власної драми.

Очевидно, що соц. статус особи залежить не тільки від матер., соц. і дух. умов, створених у суспільстві, але й від того, наскільки умови освоєні особою, від її свідомості, від її культури, від її активності та ін. Якими б творчими можливостями людина не володіла, якщо нема умов, вони не будуть реалізовані. Бюрократизм, заорганізованість, формалізм, відсутність сприятливого соц.-психолог. клімату та ін. — все це позбавляє творчої активності, разом з тим, якими б сприятливими не були умови, якщо у людини нема світоглядних і профес. знань, нема культури, нема свідомості або нема бажання трудитися як слід, справи з місця не зрушаться. Особливо нетерпимі ділентантизм, некомпетентність. Якщо в умовах демократії говоримо про людину як про господаря суспільства, її участь у соц. середовищі, в управлінні держа­вою, то вирішувати питання про перетворення людини в акт. учасника суспільного, соц. життя не враховуючи зовн. та внутр. умов і становища людини неможливо. Людина має володіти знаннями, культурою, насамперед політ. знаннями, і знаннями розвитку суспільства, інакше її зусилля в управлінні дер­жавою, активній участі в сусп., виробн. житті будуть марними.

Статусно-рольові особливості особи характеризують рівень її включеності в соц. середовище. Цей особистісний параметр визначає міру входження людини в систему соц. потреб, норм, прав, обов'язків і очікувань, що зв'язані з певним статусом та сферами життєдіяльності. Соц. статус особистості визначає міру включеності особи в життєдіяль­ність суспільства і є мірою її участі в житті суспільства.

Значення соц. ролей полягає не тільки в тому, що вони виступають засобом пристосування до навкол. діяйсності, своєрідним інструментом входження в сусп. відносини, а й тому, що соц. ролі є засобом самоутвердження особи, розкриття її творчого потенціалу.

Багатоплановий комплекс соц. ро­лей особи, що проявляється в певній рольовій поведінці, створює змістовну характеристику особи, тобто характеризує її з точки зору того, яке станови­ще в соц. середовищі особа займає.

В суч. умовах Україна переживає глибоку кризу: ек., соц., культ., політ., і заходи, що вживаються, і ек., і політ. не приносять уже тривалий період бажаних ре­зультатів. Досягти ж успіхів можливо, якщо всі заходи: і ек., і політ., і соц., і культ. стануть загальноукр. на­ц. ідеєю. Один із засновників ролевої теорії Роберт Лінтон визначав соц. роль як передбачувану поведінку, що асоціюєть­ся із статусом людини. Це ролеве передбачення реалізується за умов усвоєння і дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соц. статусу. Якщо статус викладача вищої школи —це певні права і обов'язки, здебільшого закріплені в законі, то соц. роль викладача включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з колегами, студентами і адміністрацією, вимоги до рів­ня освіти, культури тощо. Важливо, що кожний статус обумовлюєть­ся веєром ролей — ролевим набором. Кожна особа володіє лише їй властивим поєднанням ролей, що складають один з аспектів їїЇ індиві­дуальності.

Рольові конфлікти Багатоманітність соц. ролей все ж породжує і внутр. конфлікти особи, що називаються рольовими конфліктами і які часто виступають як боротьба мотивів діяльності. Перемагає той мотив, що вагоміше в конкр. ситуації. Інакше, існує не тільки ієрархія соц. статуса, а й ієрархія соц. ролей, і кожна особа вибудовує пірамі­ду своїх переваг. Та вільний вибір особою першочерговості реаліза­ції тих чи ін. мотивів дуже відносний, тому що людина перебуває у своєрідних лещатах соц. функцій, статусів і ролей.

Функції, статуси і соц. ролі утворюють механізм, завдяки якому кожна людина стає часткою того або ін. суспільства або соц. спільності, верстви, носіями їх культури, властивостей. Сукупність соц. ролей, що їх виконує особа, відображає ті сусп. відносини і соц. зв'язки, в які вона включена в сус­п. системі. Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкретні прояви ставлення особи до навкол. соц. середовища, а з другого — як система настанов, що регулюють пове­дінку людини в реальному конкр. випадку. Важливою особливістю, розробленої соціологом Володимиром Ядовим, концепції регу­ляції соц. поведінки особи є співвідношення особистісних структур не тільки між собою, але й з ієрархією соц. ситуацій, в яких діє особа. У заг. вигляді життєва позиція особистос­ті — це багатомірна конструкція, функціонально-динамічної якості особистості, яка інтегрує і регулює в динаміці всю особистісну струк­туру і забезпечує собі певний рівень включеності в життєдіяльність соц. становища і її самовизначення в якості суб'єкта свого життєвого шляху та способу життя.

Теорія соц. ролей

Поняття соц. ролі запропонували Р. Лінтон та Дж. Г. Мід незалежно один від одного у 1930 р., причому перший описував роль як одиницю сусп. структури, другий — у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль ін. людини, засвоює певні соц. норми.

Лінтонівський напрям у розвитку теорії ролей набув подаль­шого розвитку в теоріях структурного функціоналізму (струк­т. зображення суспільства), насамперед у працях Т. Парсонса, Альфреда Радкліфф-Брауна, Р. Мертона.

Ідеї Дж.Г. Міда було використано насамперед у психолог. науці, а в соціології вони започаткували напрям інтеракціонізму (від англ. - взаємодія", тобто теорія, що описує взаємодію людей). Суч. інтеракціонізм існує у вигляді двох наук. шкіл: чиказької (Г. Блумер, А. Сторос, Т. Шибутані), для якої характерний інтерес до процесуальних аспектів взаємодії, та айовської (М. Кун, Т. Партленд та ін.), де акцент робиться на вивченні результатів взаємодії — стабільних соц. структур.

У рад. літературі значний внесок у розвиток та попу­ляризацію теорії соц. ролей зробив І. Кон.

Соц. роль у соціології визначається як соц. функ­ція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи в си­стемі сусп. відносин та міжособових стосунків.

Виконання соц. ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Індивід не є режисером та автором соц. ролі, яку він виконує. Його можна порівня­ти з актором. Не випадково багато понять, що використовуються в теорії соц. ролей, запозичено з театр. лексики. Звичайно, різні актори грають ту чи іншу роль по-різному, внося­чи у виконання своє бачення ролі, свої особистісні якості.

Проте роль вже написана драматургом, її по-своєму тлумачить режи­сер у контексті усього спектаклю, у зміст її зробили внесок ху­дожник, композитор, інші актори, і всі вони очікують від актора відповідності своїм уявленням про роль.

Так само і в житті: ролі задані людині об'єктивно — суспіль­ством, культурою, соц. групою. За зміст ролі правлять прийняті в суспільстві чи соц. групі соц. норми, тоб­то ті вимоги, яким має відповідати поведінка людей, які займа­ють певну позицію в суспільстві. А глядачами є середовище, що оточує індивіда, яке має певні очікування щодо "правильності" гри, відповідності поведінки особи соц. ролі, яку вона ви­конує. Так, від матері очікують, щоб вона турбувалася про свою дитину, хоч якою б безвідповідальною не була ця жінка за своєю природою, роль батька передбачає, що він має забезпечувати свою сім'ю. Соц. роль студента означає, що він має вчитися, готу­вати себе до майб. професії.

Навіть ті ролі, які, здавалося б, зумовлені біологічно, насправді залежать від типу суспільства та його культури. Так, у Середні віки дитина розглядалась як ма­ленький дорослий і відповідно мала поводитися, не маючи права па якусь дитячу "особливість". Психічно хвора людина в суч. суспільстві може сподіватися у кращому разі на допомогу та чуйне ставлення, у Середньовіччі ж юродивого шанували, бо вважалося, що він причетний до божественного одкровення і наділений даром провидіння.

Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження: дитина народжується сином чи дочкою, чолові­ком чи жінкою.

В кожному суспільстві вже встановлено, що має робити добра дочка чи син (скажімо, в суспільствах з переважно авторит. типом сім'ї слово батька — закон для дітей, хоч у якому б віці вони не були; в суспільствах, де більшість сімей будується на дем. засадах, діти мають право самі оби­рати свій шлях). "Ролі" жінки та чоловіка теж не задані біоло­гічно: канони жіночості та чоловічості змінюються від епохи до епохи і від суспільства до суспільства. Колись Жорж Санд у брюках сприймалась як зухвалий виклик моралі та сусп. канонам жіночості, сьогодні брюки — неодмінний компонент жін. гардеробу.

Рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксо­ваними в офіц. документах, так і "неписаними", закріпле­ними у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка система контролю за правильним дотриманням ролі.

Цій меті слугує розгалужена система соц. санкцій, за­стосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позит. і негат. (відомий метод "батога та пря­ника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владни­ми органами, і неформальними, як, наприклад, мор. осуд. Тих своїх членів, які задовільно виконують ролі, суспільство за­охочує матеріально і морально, у разі відхилення від рольових норм порушника буде покарано. Як правило, за порушення "пи­саних" законів припадає так само офіційно відрегульована си­стема покарань (так, за порушення правил дор. руху накла­дають штраф або навіть позбавляють прав водія, тобто особа усу­вається від ролі водія).

Проте й у разі порушення "неписаних" рольових приписів покарання може бути не менш жорстоким. Коли знайомі відмовляються подати руку, це, звичайно, страшні­ше, ніж штраф. Глузування, вияв зневаги і навіть вигнання зі своєї соц. групи — набагато дійовіші санкції, ніж запи­сані в офіц. документах.

Проте соц. роль виконує не лише негат. функцію обмеження сваволі окремих індивідів. Головна конструктивна функція її полягає в тому, що узгодження щодо змісту соц. ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачати реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримува­тимуться "правил гри", які не залежать від того, хто в цю гру грає. Коли водій веде машину, він має дотримуватися правил дор. руху і сподівається, що решта робить так само. В іншому разі безпека на дорогах була б неможливою.

Рольова структура особистості й рольові конфлікти

"Так, світ — театр, де всі чоловіки й жінки — актори. Тут кожному приписаний свій вихід, і не одну з них кожен грає роль", — ці відомі слова Вільяма Шекспіра начебто спеціально пристосовані до теорії соц. ролей. Представник айовської соціолог. школи М. Кун запропонував цікавий тест "двад­цяти висловлювань" для відповіді на запитання "Хто я?", залу­чивши до нього кількасот студентів. Кожна з відповідей нале­жала до об'єкт. чи суб'єкт. типу. До першого нале­жали такі відповіді, як "студент", "одружений", "спортсмен" та ін.; до другого — "добрий", "втомлений", "допитливий" та ін. Вияви­лося, що в переважній більшості передусім наводилися об'єкт. характеристики. Отже, на думку М. Куна, саме вони посідають гол. місце в структурному зображенні особистості.

Людина входить до складу багатьох соц. груп і, отже, є носієм різних соц. ролей. Вони можуть бути постійними — професійні, сімейні та ін. (наприклад, роль студента, сина, чолові­ка, спортсмена, члена гром. руху, власника собаки та ін.) та ситуативними (роль покупця магазину, клієнта ательє, паса­жира та ін.).

Входження індивідів до різноманітних соц. угруповань, які характеризуються різною системою очікувань, множинність соц. ролей, виконуваних індивідом, спричиняють виникнен­ня рольових конфліктів. Загалом їх можна звести до двох типів.

Перший можна назвати міжособистісним рольовим конфлік­том, який виникає на ґрунті незбігу очікувань щодо змісту однієї й тієї самої соц. ролі. Точне дотримання рольових правил досить легко здійснити у разі "писаних" правил, скажімо, у військ. організації, де всі обов'язки точно й однозначно розписані уставом. І набагато складніша справа з ролями "неписаними", які визначаються традицією, культурою, особливостями окремих груп, де виховувався чи перебував індивід. Це особливо очевидно, коли зустрічаються люди, які належать до різних культур. Проте в суч. суспільстві, яке характеризується значною варіабельністю соц. норм, у різних групах можуть форму­ватися різні уявлення про одну й ту саму соц. роль. Найтиповішим прикладом тут є конфлікти молодожонів, які вихо­вувалися, звичайно, в різних сім'ях і мають різне уявлення щодо соц. ролей дружини і чоловіка. Якщо, на думку чоловіка, гол. призначенням дружини є створення побут. вигод та забезпечення регулярного харчування, а дружина вважає, що шлюб призначений для того, аби її вдома чекали спочинок і ду­х. розуміння, очевидно, що конфлікт тут невідворотний і, як правило, закінчується або зміною рольових очікувань, або розри­вом і пошуком більш відповідного до очікувань партнера.

Рольовий конфлікт може бути не лише міжособистісним, а й внутрішньоособистісним. Кожна особа "не одну грає роль", і вимоги цих ролей, зумовлені нормами соц. груп, де структуруються ролі, можуть не збігатися або навіть суперечити одна одній. Наприклад, на думку дружини, добрий чоловік не пови­нен вживати спиртних напоїв, а компанія приятелів завжди ро­бить це при своїх зустрічах. І та, й інша групи є значущими для людини, яка перебуває в них і не хоче втрачати жодну з них.

Дуже важливою, хоча й повсякденною, є ситуація, коли вико­нувані людиною ролі об'єктивно, за змістом, не суперечать одна одній, більше того, без їхнього повного набору структура особи­стості не є повноцінною. Проте за умов обмеженості ресурсів сил і часу ці ролі вступають у справжнє протиборство. Типовий при­клад — намагання жінки повноцінно виконувати ролі кваліфі­к. працівника, дружини, матері та привабливої жінки.

У такій ситуації постає дилема: або знизити рівень домагань і ви­конувати всі ролі абияк, або ж зосередитися на кількох з них, відкинувши решту чи розглядаючи їх як другорядні. Такий вибір завжди болісний, бо всі ролі однаково значущі. Однак його дово­диться робити, інакше індивіда може спіткати доля Бузикіна з фільму Георгія Данелія "Осінній марафон". Цей герой ущент висотаний прагненням поєднати непоєднуване і в кожній ролі бути "відмінником": турботливим чоловіком і батьком, любля­чим коханцем, уважним до студентів викладачем, творчим пра­цівником, надійним другом, що завжди готовий прийти на допо­могу, добрим сусідом тощо. І от біжить він свій нескінченний марафон, зазнаючи краху в усіх численних іпостасях.

Соц. роль і розвиток особистості

З викладеного вище може скластися враження, що соц. ролі є зовнішніми стосовно особистості, що вона може вдягати й знімати їх, наче одяг.

І справді, якщо людина візьме шлюб чи змінить роботу, вона не перестане бути собою. До того ж сама роль несе на собі відбиток особистості виконавця і містить ши­рокі можливості індивід. стилю. Скажімо, виконання однієї й тієї самої ролі вчителя зовсім не робить вчителів схожи­ми один на одного, хоча зміст ролі залишається спільним: знати власний предмет, бути освіченою, інтелігентною людиною, люби­ти дітей, турбуватися про них тощо. Проте діапазон викладаць­кого мистецтва дуже значний, причому найкраще підходить на роль вчителя саме той, хто є яскравою індивідуальністю.

Залучення до певної ролі не проходить марно для особистості. Процес внутр. прийняття людиною певної ролі називається інтерналізацією (від англ. — внутрішній). Цей процес, як свідчить сама назва, означає перехід змісту ролі, вимог її у внутр. світ особистості. Соц. роль — це точка, де сти­каються суспільство й особа, соц. ролі перетворюються на індивід. поведінку, а індивід. якості випробовуються на відповідність їх вимогам норм. Посівши певну позицію в суспільстві чи системі міжособових стосунків, людина має зміню­ватися, подекуди аж до радикальної трансформації особистості. Найвідоміший приклад такої трансформації зобразив Бернард Шоу в п'єсі "Пігмаліон". Вулична квіткарка Еліза Дулітл у ре­зультаті засвоєння зовнішнього для неї малюнка ролі знатної дами настільки змінилась як особистість, що повернення до ко­л. соц. ролі стало неможливим.

Загалом перехід до нової ролі, розширення рольового реперту­ару є традиц. методом виховання, трансформації та самороз­витку особистості. Скажімо, молода жінка, яка ніколи не цікавила­ся дом. господарством, змушена, виходячи заміж, опанувати це мистецтво. Піднімаючись сходинками профес. кар'єри, працівник має підвищувати рівень своєї компетентності, аби відповідати більш високій посаді. Завівши собаку, її власник, який усе життя вважав себе "совою", відкриває в собі здатність рано вставати, аби встигнути до роботи вигуляти свого улюбленця.

Прийнявши нову соц. позицію, людина змушена пристосува­тися до вимог ролі, інакше їй доведеться або облишити цю роль, або зазнати соц. санкцій та докорів власного сумління.

Проблема інтерналізації людиною соц. ролі підводить до тієї межі, за якою стає очевидною недостатність рольової те­орії для зображення особистості. Справді, рольова теорія особи­стості фіксує об'єкт. заданість виконуваних людиною ролей, розкриває рольові сценарії кожної з них, дає змогу зобразити людину як особу, що живе в суспільстві. Проте вона не дає відповіді на низку важливих запитань: чому люди обирають (якщо, звичайно, мають таку змогу) саме цей набір ролей, у чому причина відмінності у виконанні одних і тих самих сусп. функцій, адже вимоги до кожної з ролей у суспільстві однакові? Для з'ясування цих питань слід звернутися до аналізу мотивацій­но-смислової сфери особистості, що є предметом спец. ува­ги феноменологічного напряму в соціології, який вбачає предме­том свого дослідження не стільки соц. факти, скільки інтерпретацію їх суб'єктом соц. дії. За такого підходу вивчен­ня типових мотивацій та особистісних типів розуміється як пряме завдання соціолог. науки.

Соціолог. течії, які ґрунтуються на психолог. підході, на противагу структурно-функціон. та натураліст. напрямам, тісно змикаються із соц. психологією, особливо у вивченні мотивац. сфери особистості.