Семінарське заняття №2
Тема: Універсум соціальної комунікації
1.Соціальна комунікація в контексті еволюції культури.
*кц – культурні цінності.
Отже, соціальна комунікація є невід'ємною частиною культури, а еволюція людської культури є соціально-комунікаційною еволюцією.
Еволюцію культури пройшла 5 стадій: пракультура, археокультура, палеокультура, неокультура, постнеокультура.
На всіх стадіях еволюції культури незмінно простежувалася закономірність: удосконалювання комунікаційних засобів супроводжувалося суспільним прогресом (іноді навіть визначало його), а суспільний прогрес, у свою чергу, стимулював розвиток комунікації. Але ця закономірність усвідомлювалася суспільством по-різному на різних стадіях.
У дописемній археокультурі, де усна комунікація служила головним способом збереження й поширення культурної спадщини, існувало обожнювання Слова. Слову приписувалася магічна сила, воно вимагало обережного й поважного ставлення до нього. “Спочатку було Слово і Слово було Бог” (Бібл.).
Обожнювання слова означало обожнювання Комунікації. Священики Древнього Єгипту й Месопотамії, що освоїли писемність («ієрогліф» означає «священний лист»), сприяли трансформації культу Слова в культ Книги. Священні писання світових релігій – результат комунікації пророків із Всевишнім. Усяка релігія починається з комунікації. «Релігія» в перекладі з латині означає «зв'язок».
Сучасна назва сфери масової комунікації – медіа етимологічно теж пов’язана з релігійною комунікацією. Пригадаємо: медіа походить від лат. medium – «особа, здатна бути посередником між людьми і духами».
2.Універсальний зміст соціальної комунікації як предмет дослідження.
Античність. Шанувалась мова-логос. Це пов’язане з активним політичним життям греків, які широко використовували риторику, красномовство. Регулятором громадського життя служив номос - закон у вигляді письмового тексту – далекий предок бюрократії.
В елліністичний період культурного освоєння великих територій Єгипту, Ближнього і Середнього Сходу з метою збереження мови-логосу вчені- «граматики» формують правила грецької мови на основі логіки та лінгвістики.
Таким чином, комунікація стала предметом вивчення логіки і мовознавства.
Середні віки. У програму підготовки священнослужителів були включені риторика, граматика і діалектика. Відроджена давньогрецька герменевтика – наука про розуміння і тлумачення поетичних (Гомер) і священних (Біблія) текстів.
Кін. ХVII – поч. ХVIII ст. – Петро Могила та Феофан Прокопович викладали поетику та риторику у Києво-Могилянській академії.
Російські вчені: Симеон Полоцький (1629-1680) – зачинатель російської силабічної поезії, Михайло Ломоносов (1711-1765) – поет та філолог.
У середині XIX ст. у європейських країнах книжкова культура була в розквіті; стрімко розвивалася газетно-журнальна й бібліотечно-бібліографічна справа, з'явилися телеграф і телефон, наприкінці століття – кіно і радіо, але вчені-суспільствознавці того часу ігнорували ці комунікаційні явища.
Після першої світової війни починається усвідомлення суспільного значення спілкування. У мовознавстві стали відомими семіологічні ідеї Ф. де Соссюра (1857-1913), що лягли в основу структурної лінгвістики та американського філософа-прагматика Ч. Пірса (1839-1914); в Австрії й в Англії стала розвиватися аналітична філософія, що намагалася, правда, безуспішно, зрозуміти й упорядкувати стихію усної комунікації.
У соціальній психології, що зародилася на межі століть у Німеччині (В. Вундт, X. Штейнталь) і у Франції (Г. Тард, Г. Лебон) одержала розвиток у США в 20-30-і роки, комунікаційна проблематика зайняла центральне місце.
Габріель Тард (1843-1904) заявив про можливість наукового вивчення комунікаційних процесів і пояснював походження суспільства (соціогенез) розвитком соціально-комунікаційної діяльності у формі наслідування. Мова, релігія, ремесло, держава – це продукти творчості індивідів-новаторів; інші люди стали наслідувати цих новаторів, і в такий спосіб затвердилися названі соціальні інститути.
Основоположники американської соціальної психології Джордж Мід (1886-1931) і Герберт Блумер (1900-1987) заснували в Чикаго наукову школу символьного інтеракціонізму (взаємодії за допомогою символів):
символи – це вербальні (словесні) і невербальні дії, що володіють визначеним змістом;
завдяки взаємодії за допомогою символів люди передають один одному знання, духовні цінності, зразки поводження, а також керують діями один одного;
мислення – це оперування символами;
люди живуть у світі символів, постійно творячи символи й обмінюючись ними з іншими людьми.
П. А. Сорокін (1889-1968): «Взаємодія людей за своєю природою є насамперед взаємодією психічною – обміном почуттями, ідеями, вольовими імпульсами» .
Бельгійський учений Поль Отле (1868-1944) під «документом» розумів «усе, що графічними знаками зображує який-небудь факт чи ідею», тобто будь-які зображення й здобутки писемності. У Європі та США в післявоєнні роки стали поширюватися служби документації, що займалися обслуговуванням бізнесу, медицини, політики, виробництва, тобто спеціальною комунікаційною діяльністю, що вийшла за межі традиційної бібліотечно-біблографічної сфери. У 1937 р. була заснована Міжнародна Федерація документації, нині іменована Міжнародною Федерацією інформації і документації. Документаційна практика стала предметом науки, що пізніше одержала назву документалістика.
У 30-і роки в зв'язку з поширенням кіно, радіомовлення, масових ілюстрованих видань, коміксів і дешевих, філософів-культурологів стривожив феномен масової культури, що свідчить про примітивізацію духовних потреб народних мас. Досвід маніпулювання масовою свідомістю в тоталітарних державах показав могутність і небезпеку засобів масової комунікації, що можуть впливати на людські маси. Гітлер у «Майн кампф» приділив велику увагу пропаганді, сформулював правила, яким вона повинна впливати:
уникати абстрактних ідей, апелювати до емоцій;
наполегливо повторювати кілька головних гасел, використовуючи стереотипні фрази;
постійно критикувати ворогів держави;
виділяти одного ворога для цілей особливого ганьблення й ін.
Після другої світової війни стали повсюдно створюватися інформаційні служби, інформаційні системи, інформаційні мережі, що використовують постійно зростаючий потенціал обчислювальної техніки і техніки зв'язку. Ці засоби мали потребу в науковому обґрунтуванні, що спонукало до народження інформаційної науки (1966 р.) – інформатики. Завдання інформатики вбачилися в удосконалюванні лише наукової комунікації; інші ж комунікаційні системи, у тому числі — масова, економічна, політична, естетична і т.д., залишалися осторонь.
Тим часом значимість масової комунікації завдяки телебаченню й персональним комп'ютерам зростала все більше і більше.
Комунікаційна проблематика стала складовою частиною фундаментальних суспільних наук – соціології, психології, соціальної психології, культурології, соціальної філософії, а також освоєна різними прикладними дисциплінами від документалістики і журналістики до теорії реклами і паблік рилейшенз. Але цілісна теорія соціальної комунікації ще не сформувалася.