3.2 Проблеми та перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні

Головною причиною досить складного становища нашої системи охорони здоров’я є дефіцит фінансових ресурсів. І вирішення проблеми забезпечення фінансовими ресурсами державного сектора охорони здоров’я можливе завдяки використанню двох стратегій, вони можуть впроваджуватися, як окремо, так и паралельно, доповнюючи одна одну. Перша з них полягає у перерозподілі фінансових коштів за рахунок інших видаткових статей державного та місцевих бюджетів, а друга - у запровадженні нових або підвищенні чинних податків чи зборів у рамках системи соціального страхування.

Перший підхід - перерозподіл і без того вкрай обмежених бюджетних коштів на користь потреб охорони здоров'я за рахунок зменшення фінансування іншихсекторів (освіта, культура, національна оборона, охорона правопорядку тощо) з політичних та економічних міркувань не є доцільним. Другий шлях вирішення проблеми фінансування галузі — це обов'язкове медичне страхування. Саме по собі воно є не додатковим джерелом коштів, а лише одним з можливих механізмів збору та розподілу наявних фінансових ресурсів, що при його раціональній організації дозволить гарантувати надання пацієнту якісної медичної допомоги.[13]

На мій погляд запровадження обов’язкового медичного страхування, могло би вирішити нестачу фінансування в сфері охорони здоров’я. То чому ж досі не було реформовано Українську систему охорони здоров’я? Хоча час прийняти рішення стосовно реформування охорони здоров’я досяг свого піку вже давно, проте, на сьогоднішній день Україна, ще не готова до такого роду реформ. Першою проблемою на шляху до цього — відсутність законодавчої бази, яка б чітко регулювала загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування та його функціонування із обов’язковим та добровільним медичним страхуванням, яке здійснюється комерційними страховими компаніями.

Друга проблема полягає в різному баченні чиновниками, страховиками та медиками моделі на основі, якої діятиме обов’язкове державне медичне страхування, шляхів фінансування та його співіснування із обов’язковим та добровільним медичним страхуванням.[14]

Запровадження ОМС в Україні активно обговорюється законодавцями та представниками різних політичних блоків протягом 10 років. Останній раз про нього згадували рік тому. Тоді член комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я Володимир Дудка, який був ініціатором законопроекту №2597-1 про ОМС, заявляв, що обов'язкове державне медичне страхування в Україні за умови прийняття відповідного закону і формування законодавчої бази могло заробити в повному обсязі з 2016 року.[29]

«Найбільш оптимістичний і реальний прогноз - це прийняття законодавства про державне медичне страхування в 2014 році, старт медичного страхування з організаційної частини почнеться з 1 січня 2015 року, а саме початок медичного страхування - з 2016 року», - заявив Дудка.[30]

Учасники страхового ринку заявляли, що запропонований законопроект буде гальмом у розвитку державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, оскільки спрямований на створення монопольного страховика у вигляді Фонду обов'язкового медичного страхування.

Проаналізувавши чимало варіантів запровадження ОМС в Україні, я вбачаю найбільш доцільним використання трьохрівневої моделі фінансування, а також застосування ринкового механізму перерозподілу грошових коштів(див. рис.2.1 в додатку до розділу 2). Дана концепція опирається на ресурси та досвід страхових компаній, сплату страхових внесків роботодавцями, фондами, а також бюджетними коштами. Для успішного впровадження концепції обов'язкового медичного страхування, розроблено ряд основних етапів. До них відносяться:

1)визначення пріоритетності і етапів впровадження нового економіко-організаційного механізму системи охорони здоров'я;

2)реформування системи охорони здоров'я, встановлення нового юридично-господарського статусу для ряду установ охорони здоров'я на кожному рівні надання допомоги;

3)розробка та затвердження електронної медичної картки;

4)завершення роботи над розробкою стандартів і клінічних протоколів надання медичної допомоги по кожній нозологічній одиниці з чітким визначенням розмірів надання медичних послуг на кожному рівні медичної допомоги;

5)встановлення цінового еквівалента для стандартів надання медичних послуг;

6)визначення ціни планових витрат, які відповідають лікуванню згідно стандартів;

7)встановлення порядку та джерел фінансування затрат на медичну допомогу;

8)встановлення найбільш ефективної і оптимальної системи розподілу грошових коштів, які будуть отримані від джерел фінансування;

9)визначення вимог до посередників, які отримують 40% коштів і проводять остаточні розрахунки;

10)встановлення порядку укладання договорів між тими, хто надає медичні послуги і тими, хто буде фінансувати надання цих послуг;

11)визначення порядку і системи проведення остаточних розрахунків з медичними установами.

Відповідно до зазначеної вище концепції, механізм здійснення ОМС має бути викладено у Законі «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», згідно якого сімейні лікарі надаватимуть первинну медичну допомогу закріпленому за ними населенню України та висновок щодо необхідності отримання медичної допомоги у відповідному лікувальному закладі другого або третього рівнів системи охорони здоров’я. Первинна медична допомога включатиме огляд лікаря, нескладне діагностування, надання рецепту на придбання ліків, проведення лікування без застосування спеціального обладнання. Заклади охорони здоров’я (ЗОЗ) — створені на основі міських, районних, обласних поліклінік та лікарень, інших державних та комунальних медичних закладів будуть відноситися до другого рівня системи охорони здоров’я — спеціалізована медична допомога або до третього рівня системи охорони здоров’я — високоспеціалізована медична допомога. Лікування в ЗОЗ здійснюватиметься відповідно до направлення лікаря, за виключенням хронічно хворих громадян, які можуть самостійно звертатися до ЗОЗ. Медичні послуги, що не включаються до системи ОМС, «медичні послуги другорядного значення», «парамедичні послуги» сплачуватимуться громадянами за власний рахунок у рамках ДМС. До таких послуг будуть належати стоматологічні послуги, косметологічні операції, ліки за рецептами сімейних лікарів.

Для ефективного функціонування бюджетно-страхової моделі пропонується затвердити наступну структуру: Українське медичне страхове бюро (УМСБ) (функції: координуватиме діяльність страховиків, здійснюватиме загальний контроль за правилами страхування, тарифами, умовами та якістю наданих медичних послуг тощо). УМСБ складатиметься із Наглядової ради та Виконавчої дирекції. Гарантійний фонд медичного страхування, який наповнюватиметься за рахунок відрахувань валових доходів страховиків за програмами обов’язкового медичного страхування. Згаданий фонд гарантуватиме, зокрема виконання гарантій, які не зміг виконати страховик. Страхові компанії, котрі отримають ліцензію на зайняття відповідним видом страхування. Медичні заклади, котрі отримають право на надання відповідних медичних послуг[14].

Також важливо зазначити, що фонд обов’язкового медичного страхування є цільовим, а це означає, що кошти будуть направлені лише на відшкодування витрат на медичну допомогу. А от гроші із бюджету мають виділятися на фінансування цільових витрат на капітальні вкладення, надзвичайних заходів щодо боротьби з епідеміями, забезпеченню пільговиків медичними засобами, а також оздоровчо-профілактичних програм.

Підсумовуючи вище викладений матеріал варто чітко окреслити усі переваги системи медичного страхування, а такими на мою думку є:

1)Підвищення ефективності використання грошей у системі охорони здоров’я.

2)Підвищення стійкості фінансової системи в цілому.

3)Зменшення корупції, та підвищення прозорості системи, завдяки цільовому характеру внесків.

4)Оптимізація структури медичних послуг, а також процесу оплати праці медичного персоналу, який буде враховувати кількість та якість виконаних робіт. А це в свою чергу створить умови для економічного стимулювання працівників медичних закладів, що дозволить зробити систему охорони здоров’я ще більш ефективною.

6)Соціальне направлення системи, яка заснована принципах суспільної солідарності, коли багаті фінансують бідних, а здорові – хворих, має підвищити справедливість системи, та створити умови для загального підвищення у характеристиках здоров’я населення і задоволенням рівнем наданих послуг.

Але не слід забувати і про проблеми, які можуть виникнути разом із запровадженням даної концепції. Як відомо, в Україні присутній високий рівень тінізації економіки, зокрема на ринку праці, що створює проблеми у наповненні фондів у повному обсязі. Крім того можуть виникнути проблеми і з юридичними особами, які не будуть зацікавлені у черговому підвищенню витрат, пов’язаному із новими відрахуваннями, це здається очевидним, оскільки в Україні і так високе податкове навантаження. Також можуть з’явитися проблеми із працевлаштуванням звільнених працівників медичних закладів.

Таким чином запровадження загальнообов’язкового медичного страхування дозволить зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети, а також максимально повно задовольнить потреби населення на отримання якісного медичного обслуговування. Запровадження обов’язкового медичного страхування, набагато складніший процес, аніж вже існуючих форм соц. страхування, оскільки він напряму пов’язаний не тільки з виплатами коштів, а і з відшкодуванням конкретно наданих послуг, а також із організацією системи взаємовідносин між страховиками та застрахованими особами і організацією контролю з боку держави. Запровадження ОМС не тільки не знизить роль ДМС, а і навпаки підвисить її, тому що збільшиться попит на страхування послуг, які не покриває ОМС.